Думка експерта
Рішення КСУ № 2-р/2022 як погано написана п’єса, або Вічний спір про якість
Олександр Марусяк,
юрист, фахівець у сфері конституційного та міжнародного
публічного права
Як відомо, 1 листопада Конституційний суд України ухвалив рішення, яким визнав закон про внесення змін до Конституції щодо недоторканності народних депутатів конституційним.
Пригадайте, в театральному пролозі трагедії «Фауст» Йоганна Вольфганга Ґете директор театру, поет і комік сперечаються щодо того, як потрібно писати п’єсу. Директор переконує поета, що глядач нудний, грубий, не має власної думки, і взагалі багато хто спочатку йде до театру, а потім на ніч до повій! Навіщо для нього писати щось якісне? Можна накидати все на купу – і п’єса готова, навіть якщо вона не представляє якоїсь цілісної історії. А комік при цьому вставляє свої «5 копійок», що до п’єси обов’язково треба додати трохи дурниць та баловства.
Мені видається, що при ухваленні рішення КСУ від 1 листопада 2022 року № 2-р/2022 між суддями розігралася така ж драма: оскільки наш читач невдячний і не може нічого оцінити, то навіщо старатися? Можна ж просто зробити посередній продукт – і хай собі зачитуються! Все одно ж зарплата жодним чином не залежить від якості написаного тексту, чи не так?
Не буду розповідати передісторію цієї справи (це окрема політична тема), а лише наведу декілька прикладів з цього рішення, як КСУ заплутався (а, може, просто вдає, що заплутався) у своїх думках:
1. КСУ згадує всі свої попередні позиції з питань конституційного контролю – рішення від 9 червня 1998 року № 8-рп/98; від 26 червня 2008 року № 13-рп/2008; від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010 (те, яке дало Януковичу можливість узурпувати владу!); ухвалу від 5 лютого 2008 року № 6-у/2008 – але жодна з тих доктрин, які намагався розробити Конституційний Суд у цих документах, не була тут доведена до кінця, обґрунтована чи пояснена.
2. КСУ 7 разів згадує термін «конституційна поправка», однак ніде не пояснює, що він має на увазі, а також, якою є правова природа закону про внесення змін до Конституції України і як він юридично співвідноситься з юридичним тілом Основного Закону?
Читайте також: Безальтернативність конфіскації переміщуваного товару — неконституційна: рішення КСУ
3. КСУ наголошує, що зі статті 159 Конституції України випливає обов’язковість передувального (ще й такий термін придумали!) конституційного контролю (контроль a priori). Однак потім КСУ раптом виявив, що він усе одно може здійснювати подальший конституційний контроль щодо конституційних поправок після набрання ними чинності (контроль а posteriori), хоч Конституція цього прямо не передбачає.
4. КСУ пише, що подальший (а posteriori) конституційний контроль щодо конституційних поправок після набрання ними чинності відбувається, якщо ухвалення таких поправок має негативні наслідки: обмеження чи скасування прав і свобод людини і громадянина, ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності або зміну конституційного ладу у спосіб, не передбачений Конституцією України. Однак оцінюючи конституційність процедури ухвалення закону, який оспорювався в цій справі (Закон України № 27-IX), КСУ не сказав ні слова про те, чи були насправді такі наслідки.
5. КСУ наголосив, що оцінюючи питання конституційності, він аналізує виключно відповідність оспорюваного закону Конституції України, а не іншим актам, і цього не потрібно робити взагалі, однак із 17 сторінок тексту рішення 4 сторінки було присвячено чомусь аналізу регламенту ВРУ.
6. Варто звернути увагу й на те, що в КСУ якась дивна математика. Спочатку він визначив, що перша сесія Верховної Ради України нового скликання є черговою сесією (черговою за якою сесією, якщо вона перша?), а потім доповнив цю думку, що вона є черговою сесією щодо останньої сесії Верховної Ради України попереднього скликання. Такі махлювання з очевидними значеннями термінів можуть призвести до ще гірших наслідків, ніж неоковирне тлумачення поняття «наступна чергова сесія» у рішенні № 1-рп/2016.
7 . КСУ визнав, що в приписах Конституції не визначено, на якій сесії Верховної Ради України має відбуватися попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України, однак у тому ж рішенні № 1-рп/2016 він наголошував, що і попереднє схвалення, й остаточне ухвалення закону має відбуватися виключно на чергових сесіях.
8. КСУ, нібито, і не помітив махлювання з ухваленням Закону України № 27-IX: типу «перша сесія», яка тривала трохи більше доби (закон попередньо схвалили вночі 30 серпня 2019 року) і наступна чергова сесія, яка почалася 3 вересня 2019 року (закон ухвалили саме цього дня) — все гаразд. Однак КСУ при цьому все одно наголосив на потребі реального розведення в часі двох голосувань Верховною Радою України за законопроект і наголосив, що він неодноразово зазначав про це раніше.
9. КСУ зазначив, що він сам у 2018 році висловив ряд застережень щодо законопроекту, який був ухвалений як Закон України № 27-IX, і ВРУ їх не розглянула, але тут нічого страшного.
10. І на десерт – КСУ наголошує на потребі забезпечення послідовності своєї судової практики, юридичної визначеності й конституційної стабільності, але сам же не дотримується таких підходів.
Люблю повторювати, що, на жаль, ми більше пам’ятаємо «погані», ніж «хороші» рішення Конституційного суду (останніх значно більше насправді). Однак саме через такі рішення, як № 2-р/2022, не тільки страждає репутація КСУ, а й підривається конституційний порядок у державі. Суперечлива позиція Конституційного Суду щодо таких важливих питань, як порядок внесення змін до Конституції України, лише надає політичним акторам ще більше простору для маневрів у конституційному процесі.
Джерело: Юридичний вісник України
