Судова практика
Різниця форс-мажорних обставин й обставин непереборної сили
Євген МОРОЗОВ,
адвокат
В останній день літа Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/15264/21 (ЄДРСРУ № 106078967) досліджував три актуальні питання: якими є наслідки несвоєчасного повідомлення іншої сторони про неможливість виконання договору (форс-мажорні обставини); чи має сторона одночасно з таким повідомленням надати сертифікат ТПП, яким засвідчуються форс-мажорні обставини, наслідки несвоєчасного отримання сертифіката та чи відрізняються форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (ст. 617 ЦК) від істотної зміни обставин (ст. 652 ЦК). Тож про все це й піде мова далі.
Повідомлення контрагента про неможливість виконання договору
Неналежне повідомлення сторони договору може позбавити права іншу сторону посилатися на форс-мажорні обставини.
Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб. Згідно з ч. 1 ст. 14-1 зазначеного Закону Торгово-промислова палата та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) й видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб’єкта господарської діяльності за собівартістю.
У ст. 3.3 регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії ТПП від 18.12.2014 р. № 44(5) (далі — Регламент), вказано, що сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі — сертифікат) — документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий Торгово-промисловою палатою або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом. Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб’єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов’язанням/обов’язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Верховний Суд звертає увагу на те, що потрібно розрізняти вчасне повідомлення сторони про виникнення форс-мажорних обставин (яке сторона має зробити у передбачений договором строк) від звернення до ТПП за отриманням сертифікату, яке є можливим лише після порушення виконання зобов’язання. Через це сертифікат ТПП може бути отриманий значно пізніше за дату, коли сторона з’ясувала неможливість виконання договору через вплив форс-мажорних обставин.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
Перший висновок. Разом із тим, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов’язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор). Про те, що сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п. 5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 р. у справі № 904/5328/21).
Читайте також: Сам по собі факт виконання робіт до моменту підписання договору може бути підставою для оплати фактично виконаних робіт
Аналогічний підхід міститися в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) в ч. 3 ст. 7.1.7 «Непереборна сила (форс-мажор)» вказано, що сторона, яка не виконала зобов’язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов’язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона, яка не виконала, дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст. 8.108(3), присвяченій питанням форс-мажору), вказано, що невиконуюча зобов’язання сторона має впевнитися в тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення.
Щодо правової кваліфікації обставин як форс-мажорних
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК, ч. 2 ст. 218 ГК та ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об’єктивно унеможливлюють виконання особою зобов’язань за умовами договору, обов’язків, передбачених законодавством. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний і розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов’язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Важливо. Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов’язання має бути причинно-наслідковий зв’язок. Тобто неможливість виконання зобов’язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин. Частина 2 ст.14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» містить невичерпний перелік обставин, що можуть бути визнані форс-мажором (обставинами непереборної сили), до яких належить, у тому числі, введення карантину, встановленого КМУ.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що одне лише передбачене законом віднесення введеного карантину до форс-мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору в конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений у рамках карантину (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання конкретного договору (постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20 (п. 40), від 03.08.2022 р. у справі № 914/374/21 (п. 99).
Висновок другий. Для застосування форс-мажору (обставин непереборної сили) як умови звільнення від відповідальності судам необхідно встановити, які саме зобов’язання за договором були порушені/невиконані та причину такого невиконання.
Щодо відмінності обставин непереборної сили та істотної зміни обставин
Непереборна сила робить неможливим виконання зобов’язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п. 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20). Стаття 652 ЦК містить приписи для ситуацій, коли сторона об’єктивно може виконати зобов’язання, проте внаслідок зміни обставин таке виконання втрачає для неї сенс або кінцевий результат буде не тим, на який вона розраховувала на початку. У цьому разі виникає потреба зміни умов зобов’язання (договору) до змінених суттєвим чином обставин. Ця ж стаття 652 ЦК передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінилися, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті, — змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Тобто на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов’язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає в розвитку договірного зобов’язання таким чином, що виконання зобов’язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов’язання.
Подібний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 р. у справі № 910/15484/17 та в постанові Верховного Суду від 21.07.2021 р. у справі № 912/3323/20. На відміну від форс-мажору, істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов’язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин).
У рекомендаціях Міжнародної ТПП щодо застосування форс-мажорних застережень та застережень про істотну зміну обставин (hardship) 2020 року (ICC Force Majeure and Hardship Clauses 2020), в яких враховано специфіку відносин у період пандемії, також звертається увага на різне визначення та різні правові наслідки форс-мажору та істотної зміни обставин. Розрізняються ці поняття і в Принципах УНІДРУА та Принципах Європейського договірного права.
Висновок третій. Відтак форс-мажор (ст. 617 ЦК) та істотна зміна обставин (ст. 652 ЦК) є різними правовими ситуаціями, ст. 652 ЦК може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору, але позивач має довести наявність усіх чотирьох умов, необхідних для внесення змін до договору за рішенням суду.
Джерело: Юридичний вісник України
