В Україні
Справа Східного ГЗК, або Як Мін’юст дозволив злочинцеві уникнути ув’язнення
Юрій КОТНЮК, ЮВУ
Цієї осені низка подій нагадала про дещо призабутого вже колишнього народного депутата Миколу Мартиненка, який протягом багатьох років очолював паливно-енергетичний комітет Верховної Раді і мав доволі потужний вплив на діяльність державних підприємств у галузі атомної енергетики. Найвизначнішою з них став ухвалений 2 листопада Вищим антикорупційним судом вирок колишньому заступнику генерального директора Східного гірничо-збагачувального комбінату Ігорю Голобородьку, якого за розтрату 25 мільйонів гривень засудили до дев’яти років позбавлення волі. Щоправда заочно, оскільки за останніми даними він уже більше трьох років як перебуває в Росії.
Із великої хмари — малий дощ…
Якщо вірити доступним для публіки матеріалам Національного антикорупційного бюро, то Микола Мартиненко належав до числа тих депутатів, яких називають «грошовими мішками» партії — його бізнес полягав у тому, щоб конвертувати голоси виборців у керівні посади ресурсних підприємств, а заробленими на державних закупівлях коштами поповнювати партійну касу. Найцікавіше те, що перебуваючи в період президентства Януковича в лавах опозиційних партій, він все одно зберіг доступ до фінансових потоків, які йшли через Національну компанію «Енергоатом» і Державне підприємство «Східний ГЗК». Очевидно, секрет у тому, що саме такі «грошові мішки» й визначали політику партії, фішка якої полягала в тому, аби спрямувати революційну енергію мас у безпечне для влади русло.
Читайте також: Зворотна сила закону: коридор можливостей її застосування на прикладі справи «Харківобленерго»
Після перемоги Революції Гідності здавалося, що для Мартиненка настали найкращі часи, оскільки він перебував у фракції «Народного Фронту», висуванець якого Арсеній Яценюк очолював Кабінет Міністрів. Проте доля розпорядилася інакше: Яценюк, який для президента Януковича був дуже зручним лідером опозиції, став для президента Порошенка дуже незручним партнером по коаліції, якого той усіляко намагався усунути з прем’єрського крісла й, врешті-решт, добився свого. В рамках цієї боротьби Мартиненко змушений був навіть наприкінці 2015 року «добровільно» скласти депутатські повноваження і невдовзі опинився під слідством. Судячи з усього, НАБУ планувало грандіозний процес, в рамках якого перед судом постали би керівники десятка державних підприємств зазначеної галузі, але поки що вирок ухвалено лише в одному окремо взятому епізоді, по якому проходили заступник гендиректора ДП «Східний ГЗК» Ігор Голобородько і директор ТОВ «Торговий дім «Еко-Сервіс» Ігор Ведута, який також був заочно засуджений, але не до дев’яти, а до восьми років позбавлення волі.
Бездоганний договір і сумнівні додаткові угоди
Основне призначення розташованого в Жовтих Водах Дніпропетровської області Східного гірничо-збагачувального комбінату полягає у виробництві уранового концентрату з руди, яка видобувається з тамтешніх родовищ. Але, окрім цього, він є одним із найбільших у країні виробників сірчаної кислоти, яка виготовляється із сировини, що завозиться з колишньої Гур’євської, а нині Атирауської області Казахстану, де нафта надзвичайно насичена сірководнем. І ось тут між казахським виробником і українським споживачем якраз і прилаштувалися посередницькі фірми, які штучно накручували ціну.
Треба визнати, що договори купівлі-продажу укладалися за результатами тендерів, проведених відкрито й прозоро — найцікавіше починалося потім, коли до них тишком-нишком вносилися зміни. НАБУ обрало один такий епізод, в якому порушення закону здавалися кричущими, а їх докази неспростовними. В тому випадку Східний ГЗК оголосив тендер на закупівлю грудкової сірки й за підсумками його проведення 11 лютого 2015 року уклав з ТД «Еко-Сервіс» контракт на придбання 22 тисяч тонн по 3,5 тисячі гривень за кожну — всього на суму 77 млн грн. Так виглядала первісна редакція договору, але потім, коли були укладені ще чотири додаткові угоди до нього, умови контракту вже виглядали так, що комбінат купує 14 тисяч тон по 5,5 тис грн за кожну і в підсумку виходили ті ж самі 77 мільйонів. Такий стрибок ціни договірні сторони пояснювали тим, що з моменту публікації оголошення про проведення конкурсу в листопаді 2014-го й до моменту укладання договору в лютому 2015-го курс долара підскочив з 15 до 25 гривень.
Взагалі-то чинний у той період Закон «Про здійснення державних закупівель» дозволяв після підписання відповідних договорів змінювати ціну, в тому числі й у разі суттєвого зміну курсу валюти, але в такому випадку в контракті заздалегідь мав міститися пункт про те, що ціна може мінятися пропорційно валютним коливанням. В даній ситуації, коли 11 лютого 2015 р. сторони підписували зазначений договір, такого пункту не було, однак менш ніж через тиждень він з’явився, оскільки 16 лютого Східний ГЗК підписав з «Еко-Сервісом» додаткову угоду, відповідно до положень якої до раніше укладеного контракту вносилися зміни про те, що ціна товару може мінятися в залежності від валютних коливань. Тобто саме цією угодою ціна не підвищувалася — нею лише викладався в новій редакції текст договору, який тепер теоретично передбачав можливість такого підвищення. Це вже потім були укладені наступні додаткові угоди, в яких містилися конкретні цифри.
Отже, виходило так, що з листопада по лютий курс гривні впав у півтори рази й ніхто не міг дати гарантію, що той не падатиме й далі, проте підписантів це не дуже турбувало, а через кілька днів їх ніби осяяло й вони швиденько кинулися переробляти текст контракту. Проте за версією НАБУ, сравжня причина полягала в іншому: вони знали, що первісний текст договору прискіпливо вивчатимуть клерки профільних міністерств енергетики й економіки, зате в додаткової угоди набагато більше шансів пройти непоміченою. Отже, розрахунок був цілком логічним, але цього разу махінаторам не пощастило, оскільки президентові дуже хотілося звалити прем’єра, для чого потрібен був потужний компромат, за допомогою якого детективи НАБУ мали вибити економічне підгрунтя політичного конкурента.
Провал екстрадиції
У ситуації з цим комбінатом Національне антикорупційне бюро рухалося в двох напрямках: у 2016 році до Господарського суду Дніпропетровської області було подано позов про визнання недійсним договору Східного ГЗК з «Еко-Сервісом» і відшкодування завданих його виконанням збитків, сума становила близько 28 мільйонів гривень, а коли позовні вимоги в 2019 році були задоволені, почали кримінальне переслідування Голобородька й Ведути, які безпосередньо підписували договір.
Читайте також: Провал трубної справи. «Чорноморнафтогаз» програв позов, який міг поповнити державний бюджет
Господарська справа (№ 904/8354/16) йшла довго й туго. Думки суддів розділилися з приводу того, відповідав чи ні вимогам закону про закупівлі укладений між сторонами договір. Каменем спотикання було питання про те, передбачалася його положеннями чи ні можливість підвищення ціни товару залежно від падіння курсу національної валюти. Господарський суд Дніпропетровської області вважав, що така можливість була прописана в договорі, навіть якщо це було зроблено не в первісній, а в пізнішій редакції. Проте суд касаційної інстанції вважав інакше: якщо, мовляв, це не було написано в первісній редакції, значить, слід вважати, що цього не було прописано взагалі, а відтак договір не відповідає вимогам закону. Після неодноразових скасувань рішень місцевого суду та повертань справи на новий розгляд договір нарешті було визнано недійсним. Ця судова перемога дала підстави НАБУ розпочати переслідування Голобородька й Ведути, яким було пред’явлене обвинувачення за статтею 191 Кримінального кодексу України, а саме в заволодінні державними коштами шляхом розтрати, як порахували детективи, в сумі 25 мільйонів гривень. Проте зловмисники вчасно виїхали до Криму, у зв’язку з чим були оголошені в міжнародний розшук.
Саме з цим розшуком і був пов’язаний один дуже неоднозначний епізод. Так, у жовтні 2020 року Ігор Голобородько був затриманий у Сімферополі і вердиктом тамтешнього суду ув’язнений на 40 діб, про що українську сторону повідомило Національне центральне бюро Інтерполу в російській федерації. Вищий антикорупційний суд, якому на той момент уже було передане на розгляд кримінальне провадження, звернувся до Міністерства юстиції України з проханням надіслати компетентним органам рф запит на його видачу, але воно відмовилося це зробити, посилаючись на Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», відповідно до положень якого Україна не визнає документи, видані органами, що були незаконно створені росіянами на захопленому півострові. Тобто, якби Голобородька затримали десь у курській області чи краснодарському краї, проблем не було б, а так — зась. Така правова прискіпливість, звичайно робить зазначеному відомству честь, якби тільки вона не була вибірковою: судовій практиці відомі випадки, коли МЮУ визнавало видані окупаційними органами Криму документи й на їх підставі скасовувало законні реєстраційні дії — про один із них можна дізнатися з матеріалів адміністративної судової справи № 821/669/17, відкритої в рамках корпоративного спору щодо права оренди землі.
Таким чином, обвинувачених у залі судових засідань не було і з детективами НАБУ змагалися їх адвокати. Останні наполягали на тому, що не варто ототожнювати формальне порушення вимог закону про закупівлі з кримінально караною розтратою коштів, бо навіть якби договір і в його первісному варіанті було написано бездоганно, комбінат все одно заплатив би за сірку ті ж самі гроші, оскільки ціна на неї в гривнях суттєво виросла. З їх точки зору виходило, що фактично заволодіння коштами не було, оскільки всі вони були використані виключно на потреби виробництва. Але й детективам було чим крити цю карту: покопирсавшись у вилучених під час обушків документах, вони встановили, що сірка, договір купівлі-продажу якої було укладено 11 лютого 2015 року, вже місяць як лежала на складах Східного ГЗК. Ця партія товару задовго до підписання контракту була придбана в Казахстані фірмою-посередницею і доставлена залізницею на комбінат, з яким «Еко-Сервіс» уклало договір зберігання. А після укладення договору купівлі-продажу були одночасно підписані два акти прийому-передачі, за одним з яких Східний ГЗК повертав «Еко-Сервісу» прийняту на зберігання партію сірки, а за іншим отримував від нього ж цю ж саму партію, але вже як придбану. Сам же товар як лежав на складах, так і залишався лежати.
Таким чином, суду були надані переконливі докази того, що «Еко-Сервіс» придбало партію сірки ще до підвищення курсу долара й за старою ціною, а відтак у нього не було жодних підстав стверджувати, що її продаж за вказаною в первісній версії договору ціною 3,5 тисяч гривень за тонну був би для нього збитковим. Тож, виходячи з цього, вчинене Голобородьком і Ведутою діяння було визнано не простим порушенням закону, яке тягне дисциплінарну чи цивільну відповідальність, а кримінальним злочином, спрямованим на розкрадання державних грошей.
Джерело: Юридичний вісник України
