В світі
Право сили, «шредер-меркелізм» та перспективи глобальної безпеки
Федір ШУЛЬЖЕНКО, доктор політичних наук, професор, почесний член Союзу юристів України
Стрімке поширення в XXI сторіччі ідеології права сили, відвертого свавілля в міжнародних відносинах, а також криза демократії та формування в країнах Заходу світогляду державного егоїзму порушили світовий порядок стабільності та рівноваги, призвели до знецінення принципів гуманізму й перетворення глобального світу на дуальну, антагоністичну форму, в якій тоталітаризм жорстко протистоїть ідеалам людиноцентризму, рівності та свободи, природним правам людини, націй і народів на самовизначення і вільний розвиток.
Політико-правові реалії та їх оцінка
Утім, оцінка політико-правових реалій окремими західними та вітчизняними політиками й експертами є суперечливою та необ’єктивною, оскільки базується, в основному, на воєнно-тактичних аспектах агресії росії проти України. Їх висновки і бачення причин війни та перспектив її припинення, а також сатисфакції за нанесену агресором шкоду і стправоваратегії модернізації регіональної та глобальної безпек, не є конструктивними. Їх заяви та твердження позбавлені чіткого розуміння детермінантів та сутності свавілля в міжнародних відносинах, занепаду демократії та експорту терору тоталітарними режимами.
Читайте також: Духовність, справедливість, професіоналізм – життєве кредо професора Віталія Федоровича Опришка
Останні десятиріччя зовнішня політика низки провідних держав Заходу була недалекоглядною та зосередженою на досягненні економічних преференцій для кожної з них або для певної їх групи. Причому формат економічного співробітництва базувався на скомпрометованому свого часу принципі конвергенції між Заходом та СРСР, місце якого після 1991 року посіла тоталітарна російська федерація. Продовжувачем і натхненником такого формату стала політика «шредер-меркелізму» в сферах обміну технологіями, взаємопроникнення бізнесу, міжнародної торгівлі та енергетики з рф. Відверте лобіювання впродовж тривалого часу екс-канцлерами ФРН Г. Шредером та А. Меркель її енергетичних інтересів на Заході призвело до перетворення вуглеводнів на компонент гібридної війни, політичну зброю та елемент шантажу Росією урядів і народів Європи, глобальної енергетичної кризи й створило умови для інтенсивного розвитку військово-промислового комплексу, ресурсного та мобілізаційного компонентів і підготовки рф до масштабного наступу на суверенітет незалежних держав і повномасштабної війни проти України, а також фактичного оголошення війни країнам Східної Європи, які із середини 90-х років стали членами ЄС і НАТО.
Політика «шредер-меркелізму» з мовчазної згоди підтримувалася керівництвом низки західних держав. Всупереч традиційним морально-правовим цінностям, які сприяли досягненню ними високого рівня демократичних змін і доброчесності в діяльності службовців державного апарату, певна кількість високопосадовців віддали перевагу переходу зі сфери політики до структур, пов’язаних із «Газпромом» та іншими енергетичними компаніями рф, залишаючись впливовими особами в політичних партіях, у внутрішній і зовнішній політиці своїх країн та ЄС.
Зокрема, колишній канцлер ФРН Г. Шредер до останнього часу входив до складу керівних органів «Газпрому» і «Північного потоку-2», будівництво якого лобіювала його наступниця А. Меркель. Долученим до співпраці в компаніях рф з продажу енергоносіїв в Європі виявився також екс-прем’єр міністр Франції Франсуа Фійон, який вважає Крим історично російським, і на початку червня 2021 року за пропозицією уряду росії був уведений до правління російської нафтової компанії «Зарубежэнерго», з якою він працює через свою консалтингову фірму «Apteras». Фійон, між іншим, є співпартійцем «Союзу за Народний рух», де головував президент Франції, один з авторів мінських домовленостей Ніколя Саркозі.
Читайте також: Час діяти: чому активи росії мають допомагати українцям уже зараз?
У 2021 році до ради директорів російської нафтової компанії «роснефть» була введена екс-міністр закордонних справ Австрії Карін Кнайсль, на весіллі якої в 2018 році Путін був серед почесних гостей. Кнайсль, крім цього, писала статті для державного російського телеканалу rt. Екс-міністр юстиції Австрії Дітер Баудорф надає юридичні послуги проросійському газовому олігарху Д. Фірташу, екстрадиції якого декілька років домагаються США за корупційні діяння й відмивання «брудних» коштів.
Недалекоглядність і загравання з кремлем
Особиста зацікавленість екс-посадовців у співпраці зі структурами рф дає підстави для сумнівів щодо прозорості бізнесової діяльності, а також неупередженості ФРН при блокуванні перспектив членства України в НАТО в 2008 році і в наступний період.
А зволікання з наданням Україні сучасної бронетехніки та систем ППО може свідчити, на думку автора, про залишення в практичній діяльності уряду ФРН та деяких її партнерів аспектів політики «шредер-меркелізму», нав’язування в суспільній свідомості ідеї про примирення з агресором та імпліцитного визнання за російською федерацією права впливу на держави, що набули самостійності після розпаду СРСР, залишення України в статусі держави-лімітрофа та спроб її «фінляндизації».
Визнання політичних інтересів рф та поширення її впливу на колишні республіки СРСР може бути однією з причин нереагування колективного Заходу на анексію агресором частин територій Молдови, Грузії, а також України в 2014 році.
Спонукання Заходом України щодо передачі атомної зброї росії, без будь-якого сумніву, базується також на зазначеному підході західних країн. Відповідно невиправданою й позбавленою стратегічної і тактичної логіки виявилися дипломатія очільників західних держав, а також наративи представників їх політичного істеблішменту щодо узгодженого відсторонення від очікуваної агресії росії проти України та публічні запевнення очільника Кремля про їх неучасть у збройному конфлікті, що може вважатися проявом державного егоїзму й колективного страху перед свавільним режимом рф та такими, що, певною мірою, утвердили наміри агресора.
Викладені висновки підтверджуються в інтерв’ю Б. Джонсона CNN Portugal, який заявив, що Франція не вірила, що почнеться війна, а Німеччина вважала, що Україні краще здатися агресору. Дисбаланс у поглядах західних політиків має місце й тепер. Очільник МЗС Литви Г. Ландсбергіс зазначає про відсутність консенсусу між країнами Заходу щодо шляхів припинення війни та дотримання деякими з них згадування політики «шредер-меркелізму» щодо «заморожування» конфлікту, з чим дипломат пов’язує затягування дискусій про надання Україні сучасної бронетехніки та іншої зброї для захисту населення та інфраструктури, а також звільнення своїх територій. Недалекоглядність таких позицій сприяє агресору в затягуванні війни, відновленню своїх воєнно-стратегічних компонентів, виснаження ресурсних можливостей України, а також проведення агентурного та медійного впливу на західні суспільства.
Заклики на початку війни в 2014 році про надання можливості путіну «зберегти обличчя», «не принижувати росію» продовжилися в офіційних заявах МЗС Австрії не «перегинати палицю у відносинах з рф», «поважати її історію і культуру», «послабити санкції проти неї».
Останні дані соціології свідчать про відображення такої політики та ідеї «швидкої» війни в суспільній свідомості західних суспільств ціною втрат територій України. Зокрема така ідея підтримується 54% населення Греції, 50% – Італії та Іспанії.
Філософсько-правова рефлексія сучасної політісторії
Своєю чергою, за інформацією «Європейської правди», значна частина німецького суспільства не налаштована на розвал росії, і не бачить, що буде після перемоги України. Зокрема «Вільна демократична партія Німеччини» закликає до відновлення з рф бізнесу «як зазвичай», а «Альтернатива для Німеччини» налаштована на примирення з агресором. Один із лідерів соціал-демократів вважає, «що з путіним потрібно розмовляти, вибудовувати з росією якусь архітектуру безпеки в Європі». Філософсько-правова рефлексія сучасної політичної історії свідчить, що відродження тоталітаризму відбулося в результаті нехтування новим поколінням західних політиків, інтелектуальних надбань провідних вчених минулого й сучасності (Г. Гроція, Дж. Локка, Ш. Монтеск’є, І. Канта, Ж.-Ж. Руссо, С. Пуфендорфа, Ортега-і-Гасета, Ф. Гаєка, Ф. Фукуями, Т. Снайдера та інших) щодо визначальних принципів будови державного механізму та його функцій, а також світового порядку та міжнародної безпеки, зміна ними пріоритетів у відношенні до системи загальнолюдських гуманістичних цінностей і акцентуація уваги на питаннях економічного співробітництва, в тому числі і з авторитарними режимами.
Політики нового покоління виявилися занадто залежними від політтехнологій, популізму, не всі мають грунтовні знання з історії розвитку цивілізацій і народів, багато часу витрачали на політичні баталії задля збереження власного іміджу. Тому принципи вирішення конфліктів між державами Г. Гроція та ідеї «вічного миру» Ж.-Ж. Руссо, І. Канта та інших вчених були свого часу ще раз відправлені до запасників історії після Ялтинської конференції 1945 року, яка закінчилася фактичним поділом сфер впливу між державами-переможцями (СРСР, США та Великою Британією). Створена за їх ініціативою в травні 1945 року ООН (Україна була одним із членів-засновників) та її головні органи, а також створені в нових умовах НАТО, військово-оборонні блоки в тихоокеанському регіоні, ОБСЄ та інші міжнародні інституції, втратили пильність щодо відродження тоталітаризму після розпаду СРСР, та створеного за його ініціативою військового блоку країн Варшавського договору та Ради економічної взаємодопомоги, а також після невиправданого процесу денуклеаризації України, після якого ядерний потенціал рф суттєво збільшився. Уряди західних країн, згадані міжнародні безпекові організації, інші 69 міжнародних організацій, членом яких є Україна, не помітили детермінантів відновлення та активного наступу тоталітаризму на демократію, а також консолідації цих режимів, основні з яких безпосередньо (рф, КНР, КНДР) чи опосередковано (білорусь) мають ядерну зброю або підозрюються в її наявності (Іран), здійснюють ядерний шантаж і відверто загрожують світу ядерною війною.
Тоталітаризм випередив демократію і заскочив самовпевнені західні держави в умовах юридичної недосконалості системи світової безпеки, яка була створена в умовах блокового протистояння між країнами Варшавського договору і НАТО та іншими й виявилася недієвою в умовах сучасних викликів. Деструктивна політика «шредер-меркелізму» з урахуванням домінування ФРН в ЄС та НАТО справила значний вплив на інші держави-члени цих організацій у питаннях правового, політичного та економічного співробітництва з країнами, примирення з державами-порушниками норм міжнародного права. Уряди західних держав, й України в тому числі, не зреагували своєчасно на медійну війну та агентурний вплив на свої суспільства, що цілеспрямовано здійснювалися рф та іншими тоталітарними режимами як елемент гібридної війни та підготовки до активної воєнної фази, про що автор писав в номері 11 від 19–25 березня 2021 року). Наразі є підстави дійти висновків, що агресор використовує хибну політику окремих керівників заходу. За твердженням американського Інституту вивчення війни (ISW), рф має намір у 2023–2026 рр. провести воєнну реформу й підготувати збройні сили для ведення великих війн.
Маніпуляція суспільною свідомістю
Свавільні режими, за допомогою одержавлених засобів комунікації, і тепер продовжують маніпуляцію суспільною свідомістю з метою програмування поглядів, почуттів, переконань і настроїв суспільства задля забезпечення бажаної очільнику – волюнтаристу поведінки підлеглих. Подібний негативний вплив на населення мав місце у фашистських Італії та Німеччині, Радянському Союзі, здійснюється в КНР, КНДР, російській федерації, республіці білорусь, Ірані та деяких інших державах. З початку війни в 2014 році інформаційний вплив агресора на населення України та інших держав значно посилився. З 24-го лютого минулого року Служба безпеки України виявила 1 200 ворожих інтернет-агітаторів, які поширювали фейки про війну, ліквідувала 45 масштабних ботоферм, потужністю 2 млн фейкових акаунтів, закрила 500 російських Youtube каналів, які мали до 15 млн підписників.
Показовим прикладом маніпуляції суспільною свідомістю свавільною владою росії є досягнутий рівень викривленого світосприйняття її громадянами об’єктивних закономірностей розвитку і прогресивних цивілізаційних трансформацій. Якщо в січні 1991 року в москві та інших містах цієї держави відбулися багатотисячні протести у зв’язку із застосуванням збройних сил проти мешканців Вільнюса й намаганням припинити вихід Литви з СРСР, то на початку агресії російської федерації проти України в лютому 2022 року 90 % росіян підтримали свавільне рішення про порушення норм міжнародного права і суверенітету України. Аналогічною була реакція населення СРСР в січні 1990 року, коли 20-тисячне «совєцьке» військо застосувало зброю проти мирних жителів Баку та інших міст Азербайджану, підтримало факт сепаратизму в Нагірному Карабаху й припинило намагання азербайджанського народу вирішити питання про незалежність.
Для утримання населення в покорі в рф, білорусі, ірані та інших тоталітарних свавільних режимах шляхом зловживання юридичними механізмами та ідеологічними маніпуляціями в суспільствах формується почуття страху й рабська психологія, віра в авторитарного очільника, який ототожнюється із суверенітетом держави і вважається гарантом внутрішньої та зовнішньої безпеки. Формування в населення страху, який переростає в тотальний суспільний страх, авторитарною владою досягається шляхом криміналізації проступків і запровадження жорстких санкцій за дії чи бездіяльність. Причому домінуючим видом кримінальних покарань є позбавлення волі на значні строки, жорсткі умови тримання засуджених і примусова праця, а в тоталітарному, теократичному ірані – смертна кара.
Результат бездіяльності заходу
Колективний Захід, міжнародні безпекові організації не вживали відповідних превентивних заходів у зв’язку з посиленням свавільного впливу на суспільство в рф та інших авторитарних режимах, переходу ними до репресій і терору по відношенню до населення, національних меншин (спільнот) і переродження його в тоталітарну форму. Задля самозбереження механізму тоталітарної держави росія впродовж останніх десятиліть посилила психолого-ідеологічний вплив на населення інших держав, здійснювала заходи з пошуку «друзів» для підтримки серед керівників та населення інших країн, очільників політичних партій і громадських рухів за кордоном, здійснювала їх матеріальну підтримку, втручання в політичні процеси держав для приведення цих сил до влади.
Зазвичай такий вплив здійснюється через поширення ідеологічних утопічних доктрин, які за змістом є гаслами, що стосуються вирішення базових потреб людей, міфічного «покращення добробуту», їх особистої та майнової безпеки, яка пов’язується з безпекою держави. Зазначені гасла стали квінтесенцією систематизованих ідеологічних концепцій, які цілеспрямовано формують викривлену, хибну суспільну свідомість з метою унеможливлення її носіями адекватної оцінки реальності як у середині країни, так і щодо її міжнародних відносин. Демократичні держави та їх спільноти, а також Україна, виявилися неспроможними своєчасно зреагувати на медійну війну рф та ідеологічну обробку населення, навіть після 2014 року, і захистити свої суспільства від ідеології агресора. Політика західних країн виявилася відірваною від дійсності, не помічали вони й процесів занепаду демократії та не приділили уваги попередженням науковців про формування тоталітарних режимів.
Поза увагою західної демократії залишається й ще одна суттєва детермінанта становлення тоталітаризму. Попри те, що сучасні свавільні авторитарні й тоталітарні режими утворилися на різній цивілізаційно-етнічній і культурній основі, вони використовують подібні ілюзорно-ідеологічні концепції та методологію впливу на суспільну свідомість. Детальний аналіз таких концепцій надає підстави дійти висновку, що за своїм змістом – це псевдоісторіософський ідеологічний конгломерат, який поєднує ілюзорно-міфічні релігійні, комуністичні та національно-шовіністичні уявлення про сутність та перспективи цивілізаційного розвитку.
Залучення релігійного контенту, зокрема УПЦ МП
Авторитарні та вища їх форма – тоталітарні режими, традиційно здійснюють одержавлення різних релігійних конфесій, залучають їх до системного маніпулювання свідомістю населення. Із згаданих доктрин найбільш системно і послідовно релігійний компонент у системі державного маніпулювання свідомістю населення використовується в російській федерації, який бере початок від часів появи в XVI сторіччі політико-релігійної доктрини «Москва – третій Рим», та її інтерпретацію в імперсько-агресивну ідеологію «руського міра», яка не має територіального чи регіонального обмеження і є офіційною державною ідеологією росії в міжнародних відносинах, про що писав автор у номерах 24–25 ЮВУ (14–27 червня 2019 р.).
Тоталітарна росія відновила ідеологічний штамп Московського князівства і рецептувала досвід Римської імперії, знайшовши в християнстві джерело сили, якої вже не мала. Проповідь християнства, як слушно зазначав свого часу Ж.-Ж. Руссо, мала для Римської імперії більшу цінність, ніж військові перемоги. На релігії імперія (а тепер і сучасна росія), духовенство утворили суспільний зв’язок різних народів, які без будь-якої спільності інтересів, правопорядку або залежності отримали спільність принципів і поглядів, вплив яких зберігається й тоді, коли його основа зруйнована.
Останнім часом суспільство дізналося про активне залучення Української церкви московського патріархату до реалізації плану рф з поширення ідей «руського міра» серед вірян в Україні та колаборації з окупантами.
Згадуючи пророчі слова Дж. Віко, необхідно констатувати, що в сучасних умовах релігія складає головну й міцну основу державної ідеології, а в сучасних умовах «руського міра», який став головним гаслом початку війни росії проти України в 2014 р., а також ескалації її протистояння з країнами ЄС, США та НАТО. Наразі відомо, що російська церква має також значний вплив на вірян у Сербії, Чорногорії та деяких інших країнах Східної Європи, в яких інтенсивно формує проросійські настрої в суспільствах.
Релігійний компонент є основою утримання в покорі населення авторитарних теократичних режимів мусульманських суспільств, першість серед яких посідає Іран.
Лідери західних держав не звернули належної уваги на небезпеку ідеологічної догми сучасного свавільного режиму – ілюзорно міфологічні ідеї комунізму в усіх його концептуальних варіаціях, які, по суті, як зазначає Ф. Гаєк, в дійсності не пропонують нової моделі, а просто викликають інстинкти, успадковані від раннього типу суспільства. Комуністичний компонент державної ідеології використовується в психологічному впливі на населення старшого покоління російської федерації, а також держав, що вийшли з радянського тоталітаризму, так званого «соціалістичного табору» та прибічників цієї доктрини в інших країнах. Якщо в 24 країнах-членах ЄС 74 % громадян схвалюють підтримку України після вторгнення на її територію російської федерації, то, наприклад, у колишніх «соціалістичних» державах, у тій же Словаччині – 49 % та Болгарії – 48 %, прибічників надання допомоги Україні, в інформаційному просторі яких росія через засоби масової інформації продовжує поширювати імперську ідеологію з елементами «соціальної справедливості», які створюють певну загрозу формуванню демократичних інститутів у процесі виборів та орієнтують на зворотну трансформацію цих держав у бік тоталітарної росії.
Застосування націонал-шовінізму
Ще одним компонентом згаданого ідеологічного конгломерату, який застосовується для впливу на суспільну свідомість, є націонал-шовінізм, нетерпимість до цінностей і культури інших народів, що знайшло своє підтвердження в свавільній поведінці російської федерації в міжнародних відносинах, а також у діях російських військових, що беруть участь в агресивній війні проти України. Великоруський шовінізм присутній у діяльності всіх одержавлених інформаційних засобів, схваленні жорстокості по відношенню до цивільного населення України, проявляється він і в масовому психозі російського суспільства, свідомість якого вражена ілюзорними міфами щодо сприйняття цивілізаційних процесів і розуміння місця росії в геополітичних відносинах.
У цьому контексті необхідно наголосити, що більше ста років тому В. Ленін, який на сьогодні є найбільш згадуваним у промовах Путіна та політичного істеблішменту росії, у статті «Про національну гордість великоросів» закликав росію позбутися статусу тюрми народів та ідеології великоруського шовінізму та припинити надуманий «захист батьківщини» шляхом придушення свободи в Угорщині, Польщі, Україні, Персії, Китаї, виправдовуючи й применшуючи цим рабство свого народу.
Фактично одностайне схвалення населенням РФ війни в Україні, а також агресивна риторика останнього часу по відношенню до народів Казахстану, Азербайджану, Польщі та інших країн, свідчить про посилення «великоруського» шовінізму в суспільній свідомості російського суспільства. Міжнародна спільнота не помітила закономірність, що авторитарні, а також його вищі форми – тоталітарні режими виникають в особливих соціокультурних умовах, в яких населення протягом свого історичного розвитку було обмежено в правах і свободах, а соціальна нерівність, розподільна справедливість і безправність вважалися нормою. Це, згідно вчення Ф. Гаєка, так звані закриті суспільства, де культивувалися всі види командної економіки й колективізму, порушувалися індивідуальні свободи та унеможливлювалося становлення правової держави. До них автор відносив усі різновиди соціалізму, серед яких націонал-соціалізм у Німеччині, фашизм в Італії, тоталітарний соціалізм у Радянському Союзі та інші. Сьогодні є очевидним те, що запровадження соціалістичних ідеалів завжди призводило до гноблення і несвободи.
Далі буде…
Джерело: Юридичний вісник України
