Як у дорадянській Одесі розкривали злочини. «Вісник поліції» розповідає…

Володимир Чисніков, доктор юридичних наук, доцент, головний науковий cпівробітник ДНДІ МВС України

Відомий свого часу щотижневий ілюстрований журнал МВС Російської імперії «Вісник поліції» виходив у С.-Петербурзі з грудня 1907 по лютий 1917 рр. Редакція видання своєю головною метою вважала «служіння інтересам осіб, які присвятили себе поліцейсько-кримінальній діяльності». Слід зазначити, що в українських бібліотеках є лише окремі номери цього журналу та лише в Науково-довідковій бібліотеці Центральних архівів України (в Києві) зберігаються комплекти «Вісника поліції» за 1910—1917 роки. Пропонуємо читачам ЮВУ ознайомитися з деякими, на наш погляд, цікавими матеріалами, опублікованими у ВП, які стосуються розкриття злочинів одеськими сищиками.

Одеський «поліграф»

У восьмому номері «Вісника поліції» за 1915 рік була надрукована стаття під назвою «По-соломоновські», в якій розповідалася наступна цікава історія. До Одеської сискної поліції завітав службовець готелю «Купецька» Марковський, який заявив, що в нього з металевого сейфу викрадено 500 руб. При цьому заявник повідав сищикам, що всього в сейфі зберігалося 800 руб, а ключ від нього завжди носив при собі. Вчора ввечері, повернувшись зі служби додому, він ключа від сейфа в кишені пальто не знайшов. Коли сьогодні вранці сейф зламали, то виявили пропажу 500 руб.

До місця пригоди разом із Марковським направився і поліцейський наглядач Х., який вирішив, що крадіжку скоїв хтось зі «своїх» — службовців готелю. Їх виявилося 9. Зібравши усіх підозрюваних в одній з кімнат, сищик наказав їм стати в один ряд. Після цього він запросив двох мешканців готелю, яким запропонував послухати… серцебиття в кожного зі службовців. При цьому наглядач попередив присутніх, що в злодія серце, безумовно, буде «вискакувати з грудей». Після огляду обидва «експерти» заявили, що, на їхню думку, посилене серцебиття відчувається в службовця… Марковського. Останній довго не запирався й зізнався у крадіжці. Викрадені гроші в розмірі 300 руб він повернув відразу, а 200 руб, за його словами, знаходяться в родичів на зберіганні. Так, за допомогою природнього «поліграфа» була розкрита загадкова крадіжка.

Суд визнає дактилоскопію

У «Віснику поліції» за 1911 рік (No 41) вийшла стаття «Торжество дактилоскопії у суді», в якій замість прізвища автора значилося: «Начальник сискного відділення». Стаття починалася словами: «Радий поділитися зі своїми товаришами випадком першого в Росії обвинувального вердикту присяжних засідателів виключно тільки на підставі дактилоскопічних даних». Гадаємо, що автором цієї публікації був князь Г. А. Херхеулідзе, який на той час очолював одеську сискну поліцію.

Другого січня 1911 року о 10-й ранку йому зателефонував пристав одеської частини Клімов і доповів, що на ввіреній йому дільниці здійснена крадіжка: злочинці проникли в квартиру лікаря Корнієнка. Власників квартири на той час дома не було і крадіжка була виявлена двірником. Клімов також повідомив, що він розпорядився поставити біля вхідних дверей потерпілого вартового і наказав йому нікого в квартиру до прибуття начальника сискної поліції не допускати.

Коли Херхеулідзе прибув на місце події, то побачив знайому картину: в квартирі був повний розгром, шкафи і комоди зламані, на підлозі в повному безладді валялися ящики й коробки від золотих виробів. Під час огляду в одній із кімнат начальник сискної поліції звернув увагу на дерев’яну поліровану скарбничку, яка валялася на підлозі, біля столу. Про те, що вона була в руках злочинця, сищик не сумнівався. А раз так, то на ній повинні бути його відбитки пальців. Про можливості дактилоскопії головний нишпорка Одеси знав не лише з департаментських циркулярів та інструкцій, а також зі статей, які публікувалися на сторінках «Вісника поліції». Уважно оглянувши скарбничку, він з радістю помітив на ній чіткий папілярний візерунок.

Знайдена скарбничка з дотриманням необхідної обережності була доставлена в сискне відділення, де завідувач антропометричним кабінетом обробив відбиток пальця спеціальним порошком і зфотографував його. Після цього почалася клопітна робота в картотеці реєстраційного бюро. На той час картотека раніше засуджених злочинців Одеської сискної поліції складала понад десять тисяч карток. Врешті-решт криміналістів чекала удача: було встановлено, що відбиток пальця, знайдений в квартирі Корнієнка, повністю тотожний великому пальцю лівої руки зареєстрованого одеського злодія-рецедивіста Бабицького.

Через два дні він був затриманий агентами сискного відділення на пароплаві, який відходив з одеського порту. Доставлений у кабінет начальника сискної поліції, «Бабик» намагався запевнити сищиків у тому, що вже давно «зав’язав» зі злочинним минулим і тепер є порядним, законослухняним громадянином. Тоді в присутності судового слідчого у Бабицького були знову взяті відбитки пальців і звірені з відбитком пальця зі скарбнички. Підрахунки співпадаючих деталей папілярних ліній показали, що відбиток великого пальця лівої руки Бабицького має 12 співпадаючих ознак з відбитком пальця, знайденого на скарбничці. Саме висновок дактилоскопічної експертизи став підставою для обрання підозрюваному запобіжної міри взяття під варту, незважаючи на те, що він продовжував заявляти про свою непричетність до крадіжки з квартири Корнієнка.

Для того, аби укріпити позиції обвинувачення, судовий слідчий надіслав необхідні матеріали разом з речовим доказом до Петербурзького сискного відділення, де була проведена повторна дактилоскопічна експертиза. Столичні експерти не лише підтвердили висновки своїх одеських колег, але й виявили на скарбничці сліди інших пальців Бабицького, що не були знайдені при першому дослідженні в Одесі. Таким чином, на підставі висновків дактилоскопічних експертиз Бабицькому було пред’явлено обвинувачення в скоєнні крадіжки з квартири Корнієнка і його справа передана до суду.

Дев’ятнадцятого вересня 1911 року в Одеській судовій палаті відбулося слухання кримінальної справи Бабицького. Підсудний, як і на попередньому слідстві, в інкримінованому йому злочині вину свою не визнавав і наполягав звільнити його з-під варти. Одеських розшуковців він звинувачував у фальсифікації матеріалів дізнання, говорячи, що вони з метою покращення службових показників «вішають» на нього, чесну людину, нерозкритий злочин.

Беручи до уваги, що єдиним доказом, який викривав злодія, були відбитки його пальців, в судове засідання був запрошений в якості експерта начальник Одеської сискної поліції князь Херхеулідзе. Присутні в залі з нетерпінням чекали як сприймуть присяжні засідателі та судді новий для них судовий доказ. Криміналіст Херхеулідзе також добре розумів, що перед ним стоїть складне завдання. Необхідно було дохідливо і, головне, переконливо розказати присяжним про новий метод криміналістики — дактилоскопію, її наукові можливості. Присяжні засідателі — люди різного соціального становища, рівня освіти, а деякі з них ніколи навіть не чули слова «дактилоскопія». Тому треба було зробити все, аби вони зрозуміли головну ідею цього методу.

Свій виступ князь Херхеулідзе побудував наступним чином.

— На судовому слідстві, — згадував він, — я виклав історію і теорію дактилоскопії, вказав на широке застосування її на Заході і на ті позитивні результати, які вона там дала. При цьому я додав, що хоча цей спосіб встановлення злочинців у нас в Росії є новим, але його простота і надійність при належній старанності й увазі ґарантує успіх та позбавляє від помилок. Дактилоскопія — є незрівнянно надійнішим і важливішим доказом ніж всякого роду посередні докази…

У підтвердження своїх слів Херхеулідзе прямо в залі судового засідання провів нескладний експеримент. Він продемон- стрував дактилоскопічний аналіз візерунків пальців одного з присяжних засідателей. Результати цього дослідження стали вирішальним аргументом обвинувачення. Ніщо б так не переконало присяжних у достовірності нового криміналістичного методу, як встановлення тотожності пальців з відбитками їх колеги, проведені прямо в суді.

Захисник Бабицького, який виступав після Херхеулідзе, намагався звести нанівець аргументи експерта, мотивуючи тим, що дактилоскопічні дослідження не передбачені чинним законодавством і їх висновки не можуть бути визнані судовим доказом. Він також зазначив, що відбитки пальців незнайомі російській судовій системі як новий вид доказів. Незважаючи на всі зусилля захисника виправдати Бабицького, присяжні засідателі одностайно винесли йому обвинувальний вирок. Це рішення ознаменувало собою входження дактилоскопії в широку практику не лише органів карного розшуку, але і судових установ імперії.

В Одесу їдуть… здохлі щури

У «Віснику поліції» за 1910 рік (No 37) була надрукована стаття «Арешт відомого афериста», в якій повідомлялося про затримання в Мінську відомого одеського шахрая й рецидивіста Досковського. Незважаючи на свої неповні 35 років, цей неперевершений «фахівець» шахрайський справ зумів провернути понад три сотні афер, а на лаві підсудних він побував за ці роки аж… 76 разів! Основною сферою його «роботи» була підробка документів і пов’язані з цим шахрайські справи.

Як виявило слідство, останню свою аферу Досковський здійснив у Подільській губернії, організувавши нелегальне постачання по залізниці до Одеси великої партіїї… мертвих щурів.

Справа в тому, що на початку 1910 року в Одесі спалахнула епідемія чуми. Одним із заходів боротьби з нею була дезактивація, яка також передбачала поголовне знищення в місті щурів як основних рознощиків хвороби. Щоб заохотити до цього одеситів міська адміністрація призначила винагороду: 10 копійок за кожного мертвого щура. Кмітливий Досковський зразу впетрав, що на цьому можна заробити непогані гроші й швиденько наладив «постачання» мертвих гризунів до рідної Одеси. Він підробив необхідні документи, на підставі яких на станції Проскурів через військового коменданта отримав право безкоштовно перевозити «стратегічний вантаж» без митного та поліцейського огляду. Після цього аферист знайшов у Проскурові, Деражні та Жме-
ринці «добувачів» щурів, а в Одесі — надійне джерело збуту. Перша партія «товару» складала 10 тюків вагою 800 кг і принесла шахраю прибуток 400 рублів. Читач запитає: «Багато це чи мало?». Для порівняння зазначимо, що на той час фунт хліба коштував 4 коп., кілограм м’яса — 30 коп., а місячна зарплатня поліцейського стражника складала 15 рублів.

На другу партію тюків з мертвими щурами чини поліції натрапили випадково, оглядаючи під’їдні залізничні шляхи до Одеси. Після цього зразу на станціях Жмеринка і Деражня південно-західної залізниці поліція виявила ще 5 підготовлених до відправки тюків. Коли сищики в Проскурові вийшли на Досковського, той вже зумів втекти.

Арештували афериста через три місяці в Мінську, де він знову по підробних документах відрекомендувався інспектором воєнного міністретства й отримав безкоштовний квиток до середньоазіатської станції Кобур-Сай та значну суму грошей на дорогу. Затримали шахрая лише тому, що дійсний воєнний інспектор знаходився в цей час у Мінську. Так одеський шахрай Досковський у 77 раз опинився на лаві підсудних.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути