Юридична практика
Справа державної фірми «Укрінмаш»: у чиї кишені течуть гроші військового експорту?
Юрій Котнюк, ЮВУ
Восьмого березня НАБУ і САП направили до суду чергову справу по одному з підприємств корпорації «Укрспецекспорт» – ДП «Укрінмаш», яка пов’язана зі спробою викрадення державних коштів у сумі 488 тисяч доларів США під виглядом оплати агентських послуг по супроводженню контракту на ремонт двигунів для військових літаків збройних сил Індонезії. Це далеко не перше кримінальне провадження даної категорії, оскільки подібні злочини, вчинені керівниками й менеджерами зазначеної компанії носять системний характер. Зазвичай під виглядом оплати агентських послуг здійснюються витрати на, так би мовити, «стимулювання» чиновників інших країн, аби ті укладали контракти на вигідних для експортера умовах. Це звична світова практика й ми не будемо заглиблюватися в секретні нормативно-правові акти, які регламентують порядок проведення операцій із підкупу в інтересах вітчизняного виробника, але детективи певні, що в даній ситуації зловмисники працювали виключно на власну кишеню.
Авіаремонтний контракт
Державна госпрозрахункова зовнішньоторговельна та інвестиційна фірма «Укрінмаш» має статус дочірнього підприємства Державної компанії «Укспецекспорт», яка, в свою чергу, входить до складу Державного концерну «Укроборонпром». Сам по собі «Укрінмаш» нічого не виробляє, оскільки не має виробничих потужностей, зате він має ліцензію на здійснення спеціальних експортних операцій, а відтак виконує посередницькі функції з продажу за кордон товарів і послуг військового призначення, які виробляють і надають підприємства реального сектору економіки. Індонезія – один із постійних клієнтів українського військово-промислового комплексу, і в рамках цього співробітництва ще 20 вересня 2018 року між «Укрінмашем» й однією з тамтешніх державних компаній було укладено контракт про надання послуг з капітального ремонту двигунів до літаків типу Су-27, вартість яких була визначена сумою 2,8 млн доларів.
Читайте також: «Укроборонпром» реорганізують в АТ «Українська оборонна промисловість»
Безпосереднім виконавцем робіт було Державне підприємство «Луцький ремонтний завод «Мотор», яке теж входить до складу ДК «Укроборонпром», і 3 жовтня того ж року між ним та «Укрінмашем» було укладено договір комісії, відповідно до умов якого завод мав отримати за роботу 1,8 млн доларів. Решта коштів призначалася державному посереднику, а от частину цього мільйону в розмірі 488 тисяч доларів планувалося сплатити четвертому учаснику цих подій – зареєстрованій у Чехії та нікому не відомій фірмі «ЕСІС», яка, відповідно до укладеної з «Укрінмашем» ще 10 вересня 2018 р. агентської угоди, надавала йому послуги з передконтрактної підготовки та подальшого супроводження контракту.
На початку 2020 року, коли двигуни були відремонтовані, а гроші від індонезійців отримані, керівництво «Укрінмашу» вже збиралося перерахувати кошти на рахунок «ЕСІС», але всі їхні плани зіпсувала принципова позиція працівників Управління фінансового моніторингу державного «Укргазбанку», які, виконуючи вимоги постанови Національного банку України від 2.01.2019 р. № 8 щодо перевірки валютних операцій, виявили в ній ознаки сумнівності й не дали добро на виконання платіжного доручення, відповідно до якого надто великі кошти мала отримати надто нікчемна для таких масштабів фірма. Згодом про заблоковану транзакцію було поінформоване Національне антикорупційне бюро, детективи якого 22 травня того ж року відкрили кримінальне провадження за статтею 191 КК України та подали до Вищого антикорупційного суду клопотання про арешт цих 488 тисяч доларів, яке й було задоволене ухвалою ВАКС від 14.07.2020 р. Наведена обставина спростовує припущення про те, що гроші могли призначатися для підкупу чиновників країни-покупця – якби це дійсно була спеціальна операція в інтересах вітчизняного виробника, вона би проходила за участі уповноважених на те розвідувальних органів і не спіткнулася б на рівні «Укргазбанку».
Підозрювані: хто є хто?
Досудове розслідування тривало два роки, перш ніж п’ятьом особам були пред’явлені підозри в закінченому замаху на заволодіння державним майном, оскільки злочин не було доведено до кінця з незалежних від них причин. До складу зловмисників потрапили двоє керівників першої ланки: Сергій Слюсаренко, генеральний директор «Укрінмашу» у 2015–2019 роках, який у вересні 2018-го підписав агентську угоду з фірмою «ЕСІС», і Юрій Шрамко, виконуючий обов’язки генерального директора у 2020 році, який підписав платіжне доручення на перерахування їй коштів. Ще двоє – Єгор Москлалець і Владислав Стороженко – обіймали, відповідно, посади начальника відділу й головного спеціаліста в структурі департаменту контрактної роботи підприємства. П’ятий підозрюваний на ім’я Дмитро Сіваков – єдиний з цієї компанії, хто не входив до штату «Укрінмашу», а був офіційним представником фірми «ЕСІС».
Читайте також: «Зняття корпоративної вуалі», або Коли борги ТОВ можуть стати боргами його засновників?
Названий вище Сергій Слюсаренко нині проходить обвинувачуваним в іншому дуже схожому кримінальному провадженні про викрадення 140 тисяч євро й теж під виглядом оплати агентських послуг для обслуговування контракту на поставку капсулів-детонаторів, що виготовлялися шосткінським заводом «Імпульс» на замовлення одного з підприємств військово-промислового комплексу Болгарії під назвою Акціонерне дружество «Дунарит». Проте в індонезійській справі, на думку Вищого антикорупційного суду, він грав далеко не першу скрипку, у зв’язку з чим йому було обрано найлегший запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання, хоча НАБУ просило заставу в сумі 4,8 млн грн. До числа другорядних учасників було віднесено також і Єгора Москальця, якому ухвалою слідчого судді ВАКС було обрано заставу в сумі 1,2 млн грн. Потім Апеляційна палата її скасувала й обрала інший запобіжний захід у вигляді передачі на поруки народному депутату України Мустафі Джемілєву, який у судовому засіданні повідомив, що довгий час добре знає родину підозрюваного, а самого Єгора знав ще дитиною, тому готовий за нього поручитися. Зазначимо, що його батько Олександр Москалець був керівником управління стратегічних розробок Ради національної безпеки та оборони України ще в ту пору, коли її секретарем був Петро Порошенко.
До категорії пішаків було також віднесено й головного спеціаліста Владислава Стороженка, до якого спочатку було застосовано заставу в сумі 744 тисячі гривень, згодом замінену особистим зобов’язанням, а от головними фігурами оборудки НАБУ, судячи з усього, вважає колишнього заступника генерального директора «Укрінмашу» Юрія Шрамка та його приятеля Дмитра Сивакова, яким було призначено заставу в сумі по 1,984 мільйона гривень кожному. Причому останньому з них у зв’язку з несплатою зазначеної суми було обрано більш суворий запобіжний захід – тримання під вартою у слідчому ізоляторі з можливістю вийти під заставу в сумі 496 тис. грн. Зате Юрій Шрамко за період розслідування отримав підвищення по службі й нині працює на посаді заступника керівника генерального директора материнської компанії «Укрспецкспорт», має нагороди від голів РНБО та Головного управління розвідки Міноборони за активну участь у зміцненні оборони України.
Докази сторони обвинувачення
Після повідомлень про підозри та обрання запобіжних заходів офіційним потерпілим у цій справі було визнано Луцький завод «Мотор», який здійснював ремонт індонезійських двигунів і якому б мали дістатися ці 488 тисяч доларів, якби не оборудка, затіяна колишніми очільниками «Укрінмашу». Там, до речі, після 2020 року тричі мінялися керівники підприємства й кожний новий звертався до ВАКС із клопотанням про зняття арешту з коштів, які зловмисники хотіли переказати на рахунок чеської «ЕСІС», проте щоразу отримували відмову слідчого судді, який слушно зауважував, що «Укрінмаш» досі не розірвав угоду про надання агентських послуг із цією фірмою, що має ознаки фіктивності, а відтак формально досі має обов’язок про виконання її умов щодо їх оплати. Існує ризик, що в разі зняття арешту ці кошти таки будуть переказані на рахунок фірми «ЕСІС» і назавжди втрачені для держави.
Докази того, що названа вище фірма є фіктивною, детективи НАБУ отримали в процесі надання міжнародної правової допомоги компетентними органами Чеської республіки, які знайшли й допитали тамтешніх громадян, котрі формально значилися її засновником і керівником. У перекладі на зрозумілу для нас мову цих людей можна віднести до категорії «стодоларових директорів», які за грошову винагороду надали свої документи для реєстрації юридичної особи, але в подальшому ніколи більше не цікавилися її діяльністю – цим займався офіційний уповноважений представник фірми «ЕСІС» Дмитро Сиваков, який, за даними НАБУ, перебував у дружніх стосунках з Юрієм Шрамком – спочатку другою, а потім і першою особою в «Укрінмаші». Водночас результати досліджень, проведених фахівцями Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, показали, що підписи на агентській угоді та інших документах, проставлені від імені формального керівника чеської фірми, виконані не його рукою.
Читайте також: Зберігання медичних даних: як ЄСПЛ захищає військовозобов’язаних та військовослужбовців
Ще одним доказом того, що фіктивна компанія «ЕСІС» жодним боком не була причетна до організації ремонту літаків, став звіт про результати візиту до індонезійської столиці Джакарти, який напередодні укладення контракту був складений Єгором Москальцем і затверджений гендиректором «Укрінмашу» Сергієм Слюсаренком. У ньому докладно розповідалося про те, що і як було зроблено, хто з ким з офіційних осіб країни-замовника зустрічався, про що розмовляли, до чого домовилися. Але про те, що в даному процесі брали участь представники «ЕСІС», у звіті не було сказано ні слова, зате в складеному в січні 2020 року акті виконаних робіт, на підставі якого зловмисники збиралися заплатити гроші підставній фірмі, її представникам приписувалися всі ті зустрічі й переговори, які насправді проводили співробітники «Укрінмашу», що входили до складу офіційної делегації.
Однак, попри те, що наведені вище докази виглядають доволі переконливими, не можна впевнено стверджувати, що обвинувачених чекає невідворотне, а тим більше суворе покарання. Збройна галузь, так само, як і газова, протягом усіх трьох десятиліть незалежності України вважалися президентським бізнесом, різниця лише в тому, що в першому випадку гроші текли повз казну по каналах закупівлі неіснуючих агентських послуг, а в другому – закупівлі неіснуючого обладнання для газотранспортної системи. Мінялися імена президентів, але схеми лишалися цілими й неушкодженими і як естафета передавалися від оточення Кучми до оточення Ющенка й далі в хронологічному порядку, проте нині вони принаймні перестали бути недоторканними.
Джерело: Юридичний вісник України
