Думка експерта
«Замкнуте коло», або Що можуть означати критичні нападки на НАБУ і САП у справі за підозрою А. Коболєва?
Усім, хто мене знає, відомо, що я був і залишаюсь опонентом так званих «реформ» у системі органів прокуратури і правопорядку, які розпочалися ще в 2014 році й призвели до фактичного руйнування правоохоронної системи України в цілому та її нездатності протистояти злочинності й корупції в нашій державі, а тим більше в умовах повномасштабної війни із переважаючим (за чисельністю живої сили й озброєнь, а не за духом) нас агресором.
 Олексій Баганецьзаступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, стрілець Тероборони м. Києва |
Аналогічно і сьогодні повторюю, що створення цілої низки нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, НАЗК, ДБР) і навіть особливого, забороненого нашою Конституцією, Вищого антикорупційного суду України, чого в такій сукупності немає в жодній країні світу, пішло нашій державі лише на шкоду, не принісши якихось позитивних результатів у боротьбі із корупцією.
Боротьба з корупцією – один плюс НАБУ і САП
Я постійно протягом останніх кількох років особисто аналізував щорічний стан протидії корупції в Україні, про результати чого інформував як суспільство, так і керівництво нашої держави та прокуратури, але на це, на жаль, ніхто не реагував. Тому й не дивно, що до сьогодні очільники Європейського Союзу продовжують критикувати нас за це, вказавши одним із головних «домашніх завдань» для вступу до ЄС – негайно посилити боротьбу з корупцією.
Читайте також: Зловживання розміром застави потрібно припиняти
Незважаючи на те, що до цього я постійно висловлював претензії до роботи НАБУ і САП, зараз, навпаки, хочу висловити їм свою підтримку в активізованому ними останнім часом кримінальному провадженні, зареєстрованому ще кілька років тому (якщо не помиляюся, то в 2018-му). Одразу уточню, я не знаю детально матеріалів цього досудового розслідування, а тому й не можу стверджувати, як дехто, що екс-очільник Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Андрій Коболєв є винним у вчиненні протиправного заволодіння, шляхом зловживання своїм службовим становищем, державним майном в особливо великому розмірі. Це може визнати лише суд шляхом винесення обвинувального вироку, який, до того ж, повинен вступити в законну силу. Але, беручи до уваги той факт, що на адресу антикорупційних органів почали звучати претензії і навіть звинувачення в тому, що переслідування А. Коболєва є ледь не політичним замовленням, що відмова ВАКС обрати йому міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – ледь не свідчення непрофесійності детективів НАБУ та прокурорів САП, я вирішив долучитися до цієї дискусії.
Деякі міркування стосовно досудового розслідування
По-перше, погоджуюся, що проведення досудового розслідування за фактами, начебто, неправомірно одержаної премії в надмірно величезних розмірах, які обчислювалися десятками мільйонів доларів США, в державі, яка на той час уже кілька років воювала з РФ, дійсно, необґрунтовано затягнулося, як мінімум, на 4 роки, хоча ми знаємо, що можливий термін досудового розслідування навіть у таких злочинах складає не більше 18 місяців. І ці причини тяганини потрібно суспільству пояснити. Водночас, при цьому не варто заявляти, що А. Коболєв, начебто, приховував від органів слідства необхідні документи, чим перешкоджав досудовому розслідуванню. В цій частині змушений роз’яснити, що підставою для розслідування даного кримінального провадження слугували результати аудиторської перевірки обставин нарахування та виплати зазначених премій керівництву й членам правління Нафтогазу. До висновку такої перевірки аудитори були зобов’язані долучити всі необхідні бухгалтерські та фінансові документи, які підтверджували як незаконність цих премій, так і їх конкретні суми. Тим більше, що детективи і прокурори – процесуальні керівники, не лише мали право перевірити висновки аудиту шляхом призначення необхідних бухгалтерських та економічних експертиз, а й зобов’язані були це зробити для встановлення істини в цьому провадженні. Бо експерти надали б висновок і про те, в порушення якого саме нормативного документа (якої саме постанови Кабінету Міністрів України) керівники державної, нехай і акціонерної, компанії, нарахували й виплатили собі та своїм підлеглим такі надвеликі премії, і чи мали вони право взагалі нарахувати премії в разі лише винесення Стокгольмським арбітражем позитивного рішення тощо. Тобто докір на адресу антикорупційних органів щодо затягування розслідування справедливий, в тому числі й щодо ухвалення явно запізнілого рішення про вручення А. Коболєву підозри саме зараз, бо незрозуміло (й суспільству невідомо), що ж змінилося за ці 4 роки в матеріалах кримінального провадження. Погоджуюся і з тим, чому за цей час у слідства і прокурорів не виникло будьяких претензій до інших керівників цієї компанії, які також одержали такі неприродно високі премії в бідній державі, яка, тим більше, перебувала й перебуває в стані війни.
Але стосовно самого рішення щодо вручення підозри Андрію Коболєву, то з цим, вибачте, потрібно погодитися, нехай це і зроблено із значним та не зовсім обґрунтованим запізненням, бо якби це було виконано ще в 2018 чи хоча б у 2019 роках, то до цього часу вже можна було не тільки закінчити досудове слідство, а й одержати судове рішення по суті щодо того, чи винний тодішній очільник Нафтогазу, чи ні? В той же час навіть із тих обмежених даних, які були оприлюднені в ЗМІ «по гарячих слідах», убачається, що керівник Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» Андрій Коболєв у порушення вимог постанови Кабінету Міністрів України, після одержання позитивного рішення Стокгольмського арбітражу на користь нашої країни про стягнення з рф 4,6 мільярдів доларів США за недопоставку «Газпромом» погоджених об’ємів газу для транзиту, видав наказ про преміювання самого себе, членів правління компанії та інших осіб, так чи інакше причетних до «виграшу» даної справи, на суму понад 46 мільйонів доларів США, що явно не відповідало вимогам діючих на той момент нормативних документів. Самому собі, вибачте, любимому, тодішній керівник цієї державної компанії виписав, начебто, понад 207 мільйонів гривень (хоча, за іншими даними, – 286 млн), які тут же обміняв у банку на іноземну валюту й частину з них перерахував у США своїм родичам, начебто, матері, хоча відповідно до названих нормативних актів він, як, до речі, і виконавчий директор даної акціонерної компанії, не мав права на премію більше 24 мільйонів гривень на рік.
Більше того, чомусь і на сьогодні поза увагою суспільства залишається той факт, що на момент нарахування й одержання керівництвом цієї державної акціонерної компанії таких баснословних сум премій не враховується, що згадане позитивне рішення Стокгольмського арбітражу на той момент ще не вступило в законну силу, а відповідно, й кошти від рф не надійшли ні до державного бюджету України, ні на рахунки згаданої вище акціонерної компанії. Чому не береться критиками антикорупційних органів і лобістами А. Коболєва до уваги той факт, що і в майбутньому, після залишення цього судового рішення в силі, не всі кошти із задоволеної суми в 4,6 мільярда доларів США надійшли до України (за деякими даними, мова лише про 2,6 мільярда доларів). А ось розмір премій, виписаних А. Коболєвим самому собі й іншим працівникам, нагадаю, вираховувався останнім із розрахунку один відсоток від суми виграшу, а не від фактично одержаної бюджетом суми, як це повинно було бути. До того ж, дехто із незаангажованих нині експертів повинен пам’ятати, як тодішній Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман пропонував А. Коболєву повернути державі одержані незаконно кошти у вигляді премії, мотивуючи це саме тим, що поки не було за що їх виплачувати, бо виграні в Росії кошти в Україну на той час ще не надійшли!
Більше того, він звертався і до так званої «Наглядової ради» Нафтогазу, члени якої теж відмовились переглядати своє рішення про погодження нарахування таких премій, коли ще не було необхідних для цього підстав, що теж є додатковою підставою для більш поглибленого вивчення органами досудового розслідування та прокурорами і цих обставин. Тобто йдеться ось про що: на мою думку, зібраних у ході досудового розслідування доказів для висунення А. Коболєву підозри у вчиненні цього злочину було достатньо, а тому сьогодні немає підстав для надуманих звинувачень на адресу САП і НАБУ. Єдине, що можу порадити антикорупційним органам, так це в розумні терміни негайно провести об’єктивне досудове розслідування для визначення того, чи є достатні докази для висунення підозрюваному й іншим, можливо причетним до вчинення цього злочину особам, обвинувачення та ухвалити законне рішення, зміст якого донести до суспільства, щоб не виникало будь-яких сумнівів із цього приводу.
Про судову перспективу даної справи
Якщо ви запитаєте мене, чи є судова перспектива в цієї справи, то я більше схиляюся, що немає, причому виходячи навіть не з того, що достатніх доказів бракує, а тому, що наші нинішні «партнери», як у 2018 році, так і зараз, не дадуть цього зробити антикорупційним органам України, в створенні яких вони брали якнайактивнішу участь. Спробую пояснити, чому. При цьому прошу не забувати, що саме на їх вимогу була запроваджена і так звана «корпоративна» реформа, яка зобов’язувала в кожній державній, у тому числі й акціонерній, компанії обов’язково створити наглядові ради з числа іноземних громадян, яких нам делегували також наші закордонні «друзі», причому на добре оплачуваній (теж із нашого державного бюджету) основі, хоча в дійсності в роботі таких юридичних осіб вони фактично участі не брали, появляючись в Україні вкрай рідко, а тому необхідного контролю за діяльністю компаній не здійснювали.
Читайте також: Справа Коболєва: нагорода знайшла «героя»
Тобто, якщо сьогодні направити таке кримінальне провадження до суду, то виходить, що ми визнаємо, що такі «наглядові ради» недієздатні, що була допущена помилка при їх впровадженні, а цього наша влада ніколи, тим більше зараз, не зробить. Тому я навіть здивувався, що наші антикорупційні органи зважилися сьогодні на такий крок. Мабуть тому й той ВАКС, створений також під тиском тих же «партнерів», відмовив в обранні запобіжного заходу нашому підозрюваному, хоча до цього обирав тримання під вартою й до осіб, яких підозрювали в значно менших за суспільною небезпекою злочинах. Зрештою, слідуючи цій логіці, не можна визнавати неправомірними дії НАБУ та САП, створення яких було нав’язано Україні та впроваджено теж цими нашими «партнерами». Тобто склалося само собою таке от «замкнуте коло». Ось і подивимося на прикладі цієї справи, наскільки Україна готова виконати надане нам «домашнє завдання» для вступу в члени Європейського Союзу.
P.S. Як післяслово зазначу, що як я й припускав, так і сталося. Буквально днями, коли ця публікація вже була готова, стало відомо, що ВАКС начебто визнав вручену А. Коболєву підозру необґрунтованою (хоча теж незрозуміло, чи відповідає це вимогам п. 10 ч. 1 ст. 303 КПК України).
(Далі – буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
