Судова практика
Потерпілим від порушення недоторканості житла чи іншого володіння може бути не лише його юридичний власник, а й особа, яка фактично ним користується
19 квітня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 606/719/21 задовольнив частково касаційну скаргу захисника у зв’язку з порушенням судами вимог КПК.
Вироком районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, фігуранта визнано винуватим у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, за те, що він умисно, у відсутності сторонніх осіб, без законних на те підстав, не маючи дозволу володільця житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, а також присадибної земельної ділянки, шляхом подолання перешкоди (паркану) незаконно проник на територію господарства потерпілого, зокрема на присадибну земельну ділянку.
У касаційній скарзі захисник зазначав, зокрема про відсутність підстав для відкриття кримінального провадження у зв’язку з тим, що заяву про вчинене кримінальне правопорушення подав не власник житла, а особа, яка, на думку захисника, не є потерпілим.
Читайте також: Для кваліфікації розбою, поєднаного з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, спосіб проникнення вирішального значення не має
Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.
Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, встановив, що потерпілий є постійним користувачем домоволодіння та земельної ділянки. Вказане домогосподарство огороджене парканом.
Згідно зі сталою практикою Верховного Суду під житлом особи, у контексті застосування ч. 2 ст. 233 КПК, розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться в постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення.
Кримінальним і кримінальним процесуальним законом не встановлено обов’язковості такої ознаки житла особи чи її іншого володіння, як належність їх особі на праві власності (що включає право володіння, користування і розпорядження майном) чи на праві володіння як одного з елементів юридично забезпеченого права власності і як вид права на чужі речі (ст. 317, 395 Цивільного кодексу України).
Виходячи з принципу недоторканості житла та іншого володіння особи та з огляду на визначення поняття іншого володіння особи, наданого в ч. 2 ст. 233 КПК, під ним розуміються предмети матеріального світу, які перебувають законно або незаконно у фактичному стабільному (тривалому) і безперервному володінні фізичної особи та призначені, пристосовані чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання її майна, вирощування чи виробництва продукції, забезпечення побутових та інших потреб особи, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (огорожею, запорами, сигналізацією, охороною тощо), які роблять неможливими або ускладнюють проникнення до них. При цьому зазначення про законне чи незаконне володіння як житлом, так і «іншим володінням» особи вказує на будь-які підстави набуття особою фактичного права володіння цим майном (права мати річ), яке може бути як пов’язаним, так і не пов’язаним з юридичною фіксацією цього факту (отриманням права на річ).
Такої позиції дотримується і Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях, визначаючи, зокрема поняття «житло», тлумачить його як місце (помешкання), де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства (справа «Барклі проти Сполученого Королівства» 1996 р., заява № 20348/92).
Отже, встановлення законності чи незаконності фактичного володіння особи житлом чи іншим володінням знаходиться поза межами диспозиції ст. 162 КК.
Читайте також: Розбійний напад у приміщенні з вільним доступом не є проникненням у таке приміщення
Для визначення предмету цього злочину має значення лише встановлення, чи відноситься він до переліку матеріальних об’єктів, зазначених у статті 233 КПК, та чи підпадає цей об’єкт під ознаки фактичного володіння ним особи як житлом чи «іншим володінням», тобто чи проживала ця особа у будинку, утримувала земельну ділянку та фактично користувалася ними, не зважаючи на спірність реалізації цих повноважень. Наявність спору щодо зазначених об’єктів не виключає фактичного володіння та користування ними (постанова Верховного Суду України від 24 березня 2016 р. (справа № 5-299кз15)).
Тому Верховний Суд визнав безпідставними доводи касаційної скарги про відсутність підстав для відкриття кримінального провадження.
Проте Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції з у зв’язку з порушенням вимог ст. 290 та ч. 5 ст. 301 КПК.
Підготував Леонід Лазебний
