Судова практика
Звільнення антикорупційного уповноваженого без згоди або всупереч обґрунтованій відмові НАЗК в наданні згоди є порушенням Закону «Про запобігання корупції»
19 квітня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 761/8294/21 задовольнив касаційні скарги Національного агентства з питань запобігання корупції та представника позивача, якого було звільнено всупереч імунітету викривача.
Директор із запобігання і протидії корупції звернувся до суду з позовом до компанії, третя особа – НАЗК, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Позивач вказував, що він є посадовою особою, відповідальною за реалізацію Антикорупційної програми компанії (Уповноважений), однак його звільнили без погодження з НАЗК.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що притягуючи позивача за невиконання своїх обов’язків, відповідач діяв усупереч вимогам ч. 5 ст. 64 Закону України «Про запобігання корупції», оскільки не отримав згоду НАЗК на звільнення позивача, як Уповноваженого з посади та не виконав свого обов’язку відповідно до Антикорупційного програми, всупереч п. 7.9 Статуту не отримав погодження Міністерства енергетики України на звільнення позивача.
Читайте також: Чи є антикорупційні уповноважені викривачами корупції?
Апеляційний суд скасував рішення, дійшовши висновку, що на час звільнення, позивач не виконував обов’язки особи, відповідальної за реалізацію Антикорупційної програми, а тому відповідно до його звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не потребувало отримання згоди НАЗК та уповноваженого органу управління.
Розглянувши касаційні скарги НАЗК та представника позивача, Верховний Суд встановив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що звільнення позивача за ініціативою власника або уповноваженого ним органу відбулося всупереч вимогам ч. 5 ст. 64 Закону «Про запобігання корупції», тобто без отримання згоди НАЗК на звільнення позивача з посади як Уповноваженого.
Щодо статусу позивача як викривача Верховний Суд зазначив, що з ч. 1 ст. 53-3 Закону вбачається, що права викривача виникають з моменту повідомлення інформації про порушення вимог Закону іншою особою. Тобто з цього часу викривач здобуває певний імунітет від застосування до нього негативних заходів впливу. При цьому в Законі відсутні норми, які б визначали момент виникнення прав викривачів у залежності від інших юридичних фактів, зокрема повідомлення особою керівництва юридичної особи про те, що вона є викривачем, чи повідомлення на адресу НАЗК від уповноваженого органу досудового розслідування про початок досудового розслідування за заявою викривача корупції.
Читайте також: Участь викривача в кримінальному провадженні крізь призму судової практики
Закон гарантує захист трудових прав викривача, прямо вказуючи на найбільш поширені форми негативних заходів впливу, які керівнику або роботодавцю заборонено застосовувати до викривача у зв’язку з повідомленням, одночасно залишаючи перелік таким форм відкритим, тобто невичерпним.
Передбачені ст. 53-4 Закону гарантії для викривачів застосовуються не просто за фактом того, що особа є викривачем, а за умови наявності зв’язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривача.
Стосовно доведення зв’язку між повідомленням та негативними заходами впливу до викривача слід зазначити, що наявність такого зв’язку презюмується й обов’язок доказування його відсутності покладається на особу, яка вжила таких заходів (ч. 5 ст. 21 Директиви Європейського Парламенту і Ради ЄС 2019/1937 від 23 жовтня 2019 р., ст. 81 ЦПК України).
Верховний Суд у постанові від 6 жовтня 2021 р. у справі № 361/8080/18 вказав на обставини, що можуть свідчити про наявність зв’язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону іншою особою.
Читайте також: Цькування викривачів: як у світі гальмують участь громадськості необґрунтованими позовами
Системний аналіз наведених правових норм дав змогу дійти висновку, що особа набуває статусу викривача з моменту повідомлення інформації про порушення вимог Закону «Про запобігання корупції» іншою особою.
Встановивши, що позивач набув статусу викривача з моменту повідомлення інформації про порушення вимог Закону «Про запобігання корупції» іншою особою, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивача було звільнено з порушенням вимог абз. 2 ч. 1 ст. 53-4 Закону, оскільки відповідач застосував до позивача, який має статус викривача, негативні заходи впливу, які хоч і носять ознаки формально правомірних, водночас мають явно вибірковий характер, оскільки не були застосовані до інших працівників у подібних ситуаціях, а застосовані виключно до позивача.
Отже, Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, рішення районного суду залишив у силі.
Підготував Леонід Лазебний
