Судова практика
Позбавлення батьківських прав Cудова практика Верховного Cуду
Євген Морозов,
адвокат
Особливості та судова практика Верховного Cуду і ЄСПЛ щодо позбавлення батьківських прав.
Тринадцятого березня цього року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 215/3495/21 досліджував питання щодо особливостей та судової практики ВС та ЄСПЛ щодо позбавлення батьківських прав.
Нагадаємо, відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека та справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки, підростаючи, дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї згідно із законом.
У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо й потрібно ухвалити рішення щодо місця проживання дитини.
Забезпечення найкращих інтересів дитини – це дії та рішення, спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за її виховання, навчання та розвиток. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розкриття її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Читайте також: Малолітня дитина не може пред’являти самостійний позов про місце її проживання – ОП КЦС ВС
Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).
Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від їх виконання має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.
Практика ЄСПЛ
У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зазначав, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, в якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, яке не є неблагополучним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 7 грудня 2006 року в справі «Хант проти України» зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
Подібні правові висновки викладені й у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 8 квітня 2020 року у справі № 645/731/18; від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18; від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17; від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17; від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17; від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц; від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо й лише за наявності вини в їхніх діях.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20; від 3 серпня 2022 року у справі № 306/7/20; від 7 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20; від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Таким чином, суд має встановити всі фактичний обставини для правильного вирішення справи й визначити, в чому саме полягає свідоме та умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, чи є рішення суду таким, що ухвалене в інтересах дитини? Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі № 465/3694/14-ц. Аналогічна позиція сформульована в постановах Верховного Суду від 07.02.2019 року у справі № 713/63/17.
Висновок
Враховуючи той факт, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, то встановлення такої обставини як «злісне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків» є обов’язковим у такого роду спорах. Водночас, наприклад, наявність заборгованості по аліментах сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав. Такої позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 16.01.2019 р. у справі № 465/3694/14-ц; від 24.10.2018 р. у справі № 761/2855/17; від 17 червня 2021 р. у справі № 466/9380/17.
У той же час позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною й побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 серпня 2021 року у справі № 331/8310/15.
Джерело: Юридичний вісник України
