Незалежність як символ державності і прав громадянина

День Незалежності — це дійсно велике національного свято нашої державності. Народ України святкує цей день відколи здійснилася споконвічна мрія наших предків — бути господарями на цій Богом даній, прекрасній і чарівній землі. На своїй землі, а не на чужій. У цей день в усіх наших справах і помислах ми окрилені в ім’я соборної незалежної демократичної України. Ми сповнені надійної запоруки добробуту й щасливого життя народу.

Скажу чесно, про нашу Незалежність потрібно говорити з великої літери. Як кажемо про Українську національну ідею, що надійно охороняє нашу єдність. Тому атрибути Української Незалежності, себто су- верена територія, сильна держава, впевнений у собі громадянин, армія і військовий парад тощо мають бути. І цей парад повинні бачити всі. Хоча, можливо, одні будуть дивиться його з гордістю, інші з жахом, треті, не виключено, взагалі відвернуться. Адже одні будуть відчувати себе захищеними, другі відчувати страх, а треті…

Та врешті-решт усім догодити важко. І влада повинна бути при Незалежності, але не Незалежність при владі. Щоб просинаючись зранку, саме на День Незалежності, можновладці не дізнавалися «несподівано» про існування великого державного боргу, який кайданами опутує економіку країни, що бажає свята, а не шалених нових запозичень. А саме в цей час якийсь «друг уряду» скромно отримує мільйонні дотації від Кабміну, як це було у нас завжди. Хоча держава мала б підтримувати не обраних, не монополії, а дрібних і середніх виробників, бо саме на них вона й тримається. Особливо на тих виробниках, що мають довгі і низькорентабельні виробничі цикли. Але це точно не найбільші монополії. Такими циклами природа наділила культуру, освіту, спорт, дрібне товарне виробництво. А монополіст не пишається Незалежністю. Він справно пожирає весь дотаційний ресурс, перетворюючи одну за одною фундаментальні галузі у щось безглузде. І недругорядний лозунг «Я маю право!» повинен розумітися так, що йдеться про економічний і соціальний розвиток, а не про узаконений паразитизм.

Відколи наша Незалежність почала жити повсякденним життям, починаємо розуміти, що за останні 27 років у нас реалізована самобутня модель державного капіталізму, головне завдання якого не розвивати ринки, не забезпечувати права людини, а легалізувати доходи певних осіб. І нагадувати про це доводиться саме під час святкування Дня Незалежності. Бо коли нам кажуть, що відбулося різке посилення антикорупційної діяльності, що проведені численні реформи, що залучені значні інвестиції, то треба зерна відділяти від плевел, і задуматися над тим, а що саме простому громадянинові дають ці самі реформи, посилення антикорупційної боротьби та інвестиції?

На 27-му році своєї Незалежності ми нарешті повинні зрозуміти, що маємо всіляко підтримувати в економічному сенсі в першу чергу простого громадянина, права якого повинні стати стратегією сталого розвитку держави. Економічного сенсу підтримки великого монополіста не існує взагалі. Великий приватний інвестор інвестує свої гроші в реконструкцію своїх підприємств й отримає від цього надприбуток. Держава ж, компенсуючи йому все це, на виході отримує великий мінус у бюджеті. Хоча частину грошей цей самий «друг уряду», звісно, реінвестує в різні політичні програми популярних політиків. Знову таки, щоб надалі бути «другом влади».

А сьогодні вже хочеться бачити інше. Те, як, наприклад, стимулюються невеликі фермерські господарства, як надлишок продукції держава викуповує з ринку, як при наростаючому дефіциті платоспроможності людей влада стимулює споживчий попит. Але чого точно не треба робити, так це вливати мільярди гривень у високоприбутковий бізнес. І тому перебуваючи на військовому параді чи дивлячись його по телевізору ми маємо зрозуміти одне: життя за часів Незалежності ще тільки починається. Бо всі ми мусимо пройти шлях від пріоритету матеріальних цінностей до більш високих моральних і соціальних потреб. А це за життя одного покоління не робиться. Попереду в нас велике майбутнє, шлях до якого лежить через працю, свободу, випробування і мир. І це чудово, шановні співвітчизники! Слава Україні!

Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути