Юридична практика
Юридичні та політичні пригоди «Укрнафтобуріння»
Кому на руку зупинка роботи підконтрольної державі газовидобувної компанії?
На початку грудня газовидобувну спільноту України збурило повідомлення про те, що відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2023 р. Акціонерне товариство «Укрнафтобуріння» було позбавлене ліцензії на промислову розробку одного з найбільших в Україні Сахалінського родовища, розташованого в Харківській області. Ще рік тому, коли зазначена компанія перебувала в складі бізнес-імперії олігарха Ігора Коломойського такий вердикт можна було б лише вітати, але нині, коли вона в судовому порядку передана в управління державі, його економічна доцільність викликає великі сумніви, оскільки це зменшить щодобовий видобуток блакитного палива десь на півтора мільйони кубометрів та ще й в опалювальний період.
Держава повернула своє
«Укрнафтобуріння» було дітищем відомого бізнесмена, а в минулому ще й топ-чиновника Миколи Злочевського – він його створив ще за часів президентства Леоніда Кучми, коли керував Державним комітетом з охорони природних ресурсів. Для нього цей факт біографії був чимось на кшталт генеральної репетиції перед створенням у майбутньому, вже при Януковичі, набагато потужнішої корпорації «Бурисма», до складу наглядової ради якої в 2014 році увійшли такі знані персони, як колишній президент Польщі Олександр Квасьнєвський та син нинішнього президента США Хантер Байден. Напевне, саме тому «Бурисма» й досі перебуває під контролем Злочевського, в той час як «Укргазвидобування» в нього відібрали ще при Ющенку.
Читайте також: За фасадом Кабміну. Корупційні махінації під час реставрації будинку на вулиці Грушевського
Пов’язане з цією компанією кримінальне провадження було відкрите в травні 2014-го: за версією слідчих Генеральної прокуратури України ще на початку двотисячних років високопосадовці Міністерства екології та природних ресурсів і згаданого вище Держкомприроди організували створення низки акціонерних товариств, які на паях належали, з одного боку, підконтрольним їм підставним фірмам, а з іншого – Національній акціонерній компанії «Надра України». Саме наявність останньої в складі засновників й дало законні підстави для видачі їм на пільгових умовах ліцензій на видобування газу на дуже перспективних родовищах. Згодом за дуже сумнівних обставин зазначена НАК свої частки продала й вийшла зі складу засновників цих товариств, які стали повністю приватними й при цьому зберегли пільгові ліцензії.
Саме до їх числа й належало АТ «Укрнафтобуріння», якому дісталося Сахалінське нафтогазоконденсатне родовище. Напередодні великої війни це була друга за обсягом видобутку приватна газовидобувна компанія – у 2019–2021 роках вона щороку видавала «на гора» від 800 до 900 мільйонів кубометрів природного газу (першою була належна Рінату Ахметову «ДТЕК–Нафтогаз»). От по цій компанії протягом дев’яти років спочатку ГПУ, а потім ДБР, вели розслідування за статтею 191 Кримінального кодексу України – «Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем». Видимих результатів цієї роботи не було, оскільки досі в рамках даного провадження жодній особі не було пред’явлено підозри. Найбільш вагомою подією даної епопеї слід вважати те, що в травні цього року ухвалою Печерського районного суду Києва було задоволене клопотання прокурора й АТ «Укрнафтобуріння» передане до відання Агентства з розшуку й менеджменту активів, а звідти передане в управління напівдержавного Акціонерного товариства «Укрнафта», яке саме лише в листопаді 2022-го перейшло під повний контроль держави. Проте Злочевський на той момент до свого дітища вже не мав жодного відношення.
Конфлікт законів
Справа, в якій Шостий ААС постановив доволі резонансну ухвалу, розглядалася з 2009 року. В грудні 2004-го «Укрнафтобуріння» отримало від Держкомприроди спеціальний дозвіл на геологорозвідувальну й промислову розробку Сахалінського родовища терміном на 5 років й одночасно уклало з цим відомством угоду про умови користування надрами. Згідно Закону «Про нафту і газ», якщо користувач протягом цього строку неухильно виконував усі вимоги, він мав право отримати дозвіл ще на 20 років без конкурсу. В «Укрнафтобуріння» по цій лінії проблем не було й воно в червні 2009 року подало заяву щодо продовження терміну до правонаступника Держкомприроди – Державної служби геології. Але тамтешнє керівництво повернуло її без розгляду, вказавши, що заявникові слід іти на конкурс на загальних підставах з усіма іншими можливими претендентами.
«Укрнафтобуріння» подало з цього приводу позовну заяву, яка була задоволена постановою Окружного адміністративного суду Києва від 3.09.2009 р. Її резолютивна частина складалася з двох пунктів: перший – визнати протиправною бездіяльність зазначеної держслужби, яка полягала в поверненні заяви без розгляду, другий – зобов’язати її видати позивачеві спецдозвіл на промислову розробку Сахалінського родовища. Цей вердикт було залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9.11.2009 р. й невдовзі Державна служба геології виконала його, видавши спецдозвіл від 5.02.2010 р. терміном на два десятиліття. На цьому історія, звичайно ж, не закінчилася, й майже через п’ять років ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.05.2014 р. рішення судів попередніх інстанцій були скасовані, а справа направлена на новий розгляд. Друге коло попервах було успішним для «Укрнафтобуріння», оскільки того ж року обидва суди – ОАС Києва та Київський ААС ухвалили рішення на його користь, але ще через п’ять років постановою Верховного Суду від 26.11.2019 р. вони знову були скасовані.
Читайте також: Cубсидіарна відповідальність у справах про банкрутство. Проблематика застосування цього інституту
У цьому, так би мовити, «вальсі», було два аспекти: один юридичний, другий політичний. Почнемо з юридичного. Вище зазначалося, що відповідно до Закону «Про нафту і газ», компанія, яка успішно пройшла 5-річний випробувальний термін користування надрами, має пріоритетне перед іншими право отримати ліцензію на експлуатацію вже знайомого їй родовища на довший термін. Але, з іншого боку, в ухваленому незадовго до виникнення цього спору Законі «Про Державний бюджет України на 2009 рік» з’явилася норма про те, що відтепер усі спеціальні дозволи на розробку надр мають видаватися виключно на конкурсних засадах.
Отже, перед нами конфлікт законів. Нагадаємо, чому він виник: той рік був одночасно кризовим і передвиборним: тоді суттєво впали експортна виручка країни та бюджетні надходження держави, у зв’язку з чим уряд Юлії Тимошенко, яка дуже хотіла виграти президентські вибори, лихоманково шукав, де б його взяти гроші. Не дивно, що в такій нервозній обстановці закони приймалися поспіхом і не завжди якісно. Наслідком цього стало те, що право визначати який із двох законів головніший, випало на долю Окружного адміністративного суду Києва. Він у цій ситуації вирішив, що вищу юридичну силу має Закон «Про нафту і газ», оскільки це за своєю природою спеціальний закон, призначений для регулювання сфери видобування особливо важливих для життєдіяльності держави вуглеводнів. А закон про державний бюджет, мовляв, стосується виключно визначенню розмірів доходів та видатків держави й цим законом не може змінюватися правове регулювання відносин, яке є предметом інших, тим більше спеціальних законів. Із таким висновком погодилися й суди наступних інстанцій.
Політичний маятник
Що ж стосується політичного аспекту, то в ньому не обійшлося без торгів між олігархами. Коли в 2009-му «Укрнафтобуріння» опинилася перед фактом ймовірної втрати родовища, на допомогу власнику цієї компанії Миколі Злочевському прийшов Ігор Коломойський, який за половину акцій компанії вирішив усі питання і з урядом Тимошенко, і з Державною геологічною службою, і з адміністративними судами. В подальшому Коломойський викупив у Злочевського й решту акцій, але повноправним господарем компанії залишався недовго, оскільки при Януковичі податкова служба швидко поставила «Укрнафтобуріння» на край фінансової прірви. Коломойський викрутився й тут, розплатившись за це половиною акцій компанії з двома доволі впливовими членами уряду Азарова – Андрієм Клюєвим та Едуардом Ставицьким.
У 2014 році маятник хитнувся в інший бік і зазначені вище персони повтікали з України, хоча при цьому залишилися власниками «Укрнафтобуріння». І за дивним збігом обставин якраз цього року суди адміністративної юрисдикції «станцювали черговий тур вальсу», в ході якого спочатку поставили компанію перед загрозою втрати ліцензії й повного краху, а потім ухвалили рішення, які цю загрозу відвернули. Як ви гадаєте, що сталося в проміжок часу між ухваленням цих вердиктів? Правильно – Клюєв зі Ставицьким за безцінь продали Коломойському свої акції.
Але через п’ять років ситуація знову змінилася і в листопаді 2019-го Верховний Суд несподівано задовольнив касаційну скаргу правонаступника Держгеології – Державної служби геології та надр України. Щоправда частково: без змін залишилося рішення попередніх судів щодо першої з двох позовних вимог «Укрнафтобуріння», а саме визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду заяви. Зате було скасоване рішення зобов’язати видати спеціальний дозвіл, оскільки суди, на думку ВС, перевищили межі своєї компетенції й втрутилися в повноваження органу влади. Касаційний суд вирішив, що в даному випадку суд може лише зобов’язати Держгеонадра розглянути заяву користувача, а вже за наслідками такого розгляду відомство саме прийме рішення про видачу або невидачу ліцензії.
Із правової точки зору така логіка Верховного Суду цілком зрозуміла, ось тільки її практична реалізація виглядає доволі кумедно: компанія вже десять років розробляє родовище, а орган ліцензування має розглянути питання про те, чи варто їй давати на це спеціальний дозвіл. Керівництво Держгеонадра, напевно, й саме розуміло неоднозначність ситуації, оскільки протягом чотирьох років, поки «Укрнафтобуріння» перебувало під контролем Коломойського, не порушувало питання про виконання рішення Верховного Суду. Юридично це звучить як поворот виконання ухваленої ще в 2014 році постанови ОАС Києва про задоволення позову компанії до Держгеології. Проте коли та перейшла під контроль держави, Держгеонадра, ніби прокинувшись від летаргічного сну, раптом звернулося до Київського окружного адміністративного суду із заявою про поворот.
Така поведінка відомства схожа на встромляння палиці в колесо самому собі, тим більше, що спецдозвіл від 5.02.2010 р., який служба хотіла анулювати, був анульований нею ж самою – замість нього Держгеонадра видало новий – від 27.06.2019 р., який відрізнявся від попереднього тим, що «Укрнафтобуріння» отримувало трохи більшу ділянку ніж була площею не 31, а 33 квадратних кілометри. Згаданий Київський ОАС ухвалою від 9.08.2023 р. в задоволенні цієї заяви відмовив, а от Шостий ААС вирішив інакше, внаслідок чого й було зупинене видобування газу на Сахалінському родовищі. Сподіватимемося ненадовго.
Костянтин Юрченко,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
