В Україні
2023 рік: правові події, проблеми, закони, креативні юристи, актуальні наукові видання
Минулий рік продовжив відкривати нам нові таємниці правового життя. Редакція ЮВУ намагалася слідкувати за цим життєвим коловоротом. І добре те, що саме ваші дописи допомогли нам розібратися в багатьох складних питаннях. Водночас багато із них виявилися thing in itself, тобто такою собі «річчю самій по собі», цілком незалежною від нашого досвіду та пізнання, як позначав це явище філософ Іммануїл Кант. Лише з часом стає зрозумілим, що все це, ну майже все, вже колись було. І таємниці виникають лише в межах особистих уявлень про те, що відбувається навколо нас. Ставлення до правничої професії потребує вміння дізнаватися про перебіг подій, умови виникнення проблем та їх подолання, а також те, в якому напрямі рухається сам правничий світ. Формуючи рейтинги цього року, редакція, як завжди, звернулася до експертних досліджень, публікацій авторитетних ЗМІ, пропозицій членів Редакційної ради ЮВУ та відомих юристів. Наші експерти вибудували рейтинги також традиційно, як і в минулі роки, визначаючи параметри та значущість правових явищ року, а саме:
- Позитивні правові події.
- Правові проблеми року.
- Ефективні закони року.
- Креативні юристи року.
- Визначні публікації року.
Читайте також: Воєнний стан. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, роз’яснення, корисні ресурси
Позитивні правові події
1. Аналіз подій і переживань у нашому суспільстві в 2023 році свідчить про те, що українці частіше звертали свої думки в майбутнє. Це стосувалося як міркувань щодо перспектив, так й емоційних переживань та роздумів про особистий звʼязок з Україною. Як на думку редакції ЮВУ, відбулося остаточне закріплення правової ідентифікації наших співгромадян з українською державою й, до деякої міри очікувано. Бо сьогоднішня Україна стала не лише інституцією, а й класичним розумінням держави як сервісу, правового блага для своїх громадян. Серед ключових проблем, які хвилювали українців залишалися ті, що повʼязані з війною — власна безпека та безпека своїх близьких, а також турбота про невизначеність майбутнього. Водночас у цих життєвих хвилях виразною була тенденція переживання за майбутнє економічної та політичної ситуації в країні після закінчення війни.
Щодо інших турбот, то це залишалися проблеми з працевлаштуванням, зайнятістю, фінансовим станом, окрім того, хвилювали особисті стосунки та здоровʼя. Здавна також відомо, що розлука впливає на спілкування з близькими. І цей досвід, відзначають експерти, дозволив українцям стати більш чуйними і турботливими. Переживання розлуки зблизило їх із друзями та рідними, спонукало до частішого контактування з ними, аніж до війни, а також проявляти свою любов і переживання. З іншого боку, повітряні тривоги, обстріли та відключення електроенергії суттєво впливали на умови праці й організацію робочого часу людей. Багато з них почали більше працювати вдома, адже постійні тривоги й обстріли призводили до затягування виконання робочих завдань, надання послуг і вироблення кінцевого продукту. Деякі самозайняті особи та підприємці заявляють, навіть про призупинення своєї діяльності.
Життєві орієнтири щодо вибору роду діяльності також змінилися в багатьох громадян: вони стали частіше обирати ті сфери, які приносять більше користі суспільству. А це є свідчення того, що їхній зв’язок з Україною й українським суспільством у цілому посилився. Серед емоцій, які вирували навколо, найчастіше говорилося про гордість. Любов стала ще однією емоцією, яку описували українські ЗМІ та експерти в минулому році.
2. Вирішення проблемних питань щодо внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Не секрет, що їхня адаптація після переміщення не завжди була успішною, найбільше проблем викликав процес інтеграції в структуру зайнятості та пошук житла. Проте, водночас переселенці таким чином набували особистого досвіду, а місцеве населення, так чи інакше, допомагало їм віднайти як емоційну, так і матеріальну підтримку. Процес облаштування життя після виїзду за кордон сприймається в нашому суспільстві як більш складний, порівняно з переїздом у межах України, що обумовлено менталітетом, нерозумінням мови, суспільних звичаїв і норм, особливостей роботи правової системи іншої країни. Прийняті законодавчі норми сприяли вирішенню проблеми з ВПО.
Читайте також: Пріоритети розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності не зміняться до кінця війни
3. Безумовно не можна не відзначити законодавче забезпечення парламентаризму в умовах російського вторгнення в Україну. З початку повномасштабної агресії росії проти нашої країни ВРУ продовжила прийняття законодавчих актів, які є актуальними та нагальними для держави під час воєнного стану, зокрема в сфері національної безпеки і оборони, економічній, соціальній, правовій та гуманітарній політиці, освіті, науці, екології, щодо укладання багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угод. Так, протягом року парламент України прийняв низку документів, що стосуються воєнного часу, з них: 41 — закони стосовно оборони і безпеки; 67 — стосувалися економіки; 33 — соціальної сфери тощо. Своєчасно було ухвалено і безпрецедентний державний бюджет, половина з якого спрямована на забезпечення військових потреб.
4. На якісно новий рівень піднялися правові оцінки процесів, що відбуваються в країні. Дослідження, проведені Центром Разумкова, ЦензорNet, ДТ та іншими свідчать, що після початку повномасштабної агресії росії проти України частка громадян, які вважають, що події в державі розвиваються в правильному напрямі, істотно зросла (з 20% у грудні 2021 р. до 51% у вересні—жовтні 2022 р., досягши найвищих показників у лютому—березні 2023 р. (61%). Майже половина українців вірять, що наша країна здатна подолати існуючі проблеми та труднощі протягом найближчих кількох років. І лише 6% заявили, що Україна не здатна подолати існуючі проблеми.
Поліпшилася й довіра до інститутів суспільства. Серед державних та суспільних інститутів найчастіше називаються Збройні Сили України (їм довіряють 93% опитаних), добровольчі загони (87%) та волонтери і волонтерські організації (83%), Державна служба з надзвичайних ситуацій (81%), Національна гвардія (81%), Президент України (80%), Державна прикордонна служба (78%), Міністерство оборони України (75%), Служба безпеки України (67%), Національна поліція України (61%), голови міста (селища, села), в якому живе респондент (60,5%), громадські організації (60%), Церква (58%), ЗМІ України (56%), ради міста (селища, села), в якому живе респондент (55%).
Серед політиків, посадовців та громадських діячів, рівень довіри до яких оцінювався під час цього дослідження, найчастіше респондентами висловлювалася довіра до В. Зеленського (81%), В. Кіма (71%), С. Притули (55%), М. Подоляка (52%) та О. Данілова (52%). Отже, існує міцне ядро позитивних оцінок щодо діяльності політиків та суспільних інституцій.
5.Новий позитивний імпульс країні дала інформатизація всіх сфер та фахове висвітлення подій правового життя в державі. Незважаючи на війну в нас сьогодні працюють практично всі сайти, новинні полоси державних і громадських структур. Так, модернізовані сайти всіх професійних юридичних структур, громадських об’єднань, навчальних закладів. А перелік публічних заходів у минулому році просто зашкалював — від відомих багаточисельних форумів у Києві, Львові, Одесі, Ужгороді, Хмельницькому, Івано-Франківську до професійних дискусій і навчальних онлайн-заходів. При цьому в навчальних заходах у минулому році взяли участь набагато більше учасників, аніж у попередніх роках. У 2023 році інтернет щодня наповнювався й подіями, участь в яких стала невід’ємною частиною правничого життя.
Правові проблеми року
1. Як на погляд наших експертів і читачів, на жаль, у державі не відбулося перелому в протидії корупції. Сьогодні це явище стало такою собі «візитівкою» нашої країни, адже практично всі міжнародні інституції, програми фінансування заходів в Україні подовжують нагадувати про ризик впливу корупції на всі сфери та сектори державного буття. Дивовижних розмірів набула корупція в Міністерстві оборони, операціях з гуманітарної допомоги, системі освіти тощо. Останню сферу вирішено вчергове реформувати, скоротивши кількість навчальних закладів зі 170 до 100. Незважаючи на затвердження антикорупційної стратегії у минулому році, за яку тоді проголосувало 310 парламентарів, ті ж народні обранці лише під тиском громадськості змушені були відкрити свої декларації. Наразі в надрах КМУ ще триває активна боротьба за окремі параметри цієї програми, очікувалося, що її реалізація мала б надати змогу все ж знизити рівень корупції в Україні, зокрема шляхом усунення або мінімізації корупційних ризиків, зменшення кількості корупційних та пов’язаних із корупцією правопорушень, зменшення корупційного досвіду громадян та підприємців, збільшення кількості публічних службовців, громадян та бізнесу, які готові та фактично повідомляють про відомі їм випадки корупції, зниження толерантності публічних українців до корупції.
2. Посилення в цілому недовіри до державних інституцій. Як відзначають експерти, недовіра висловлюється судам (судовій системі загалом, якій недовіряють 70% опитаних українців), політичним партіям (68%), державному апарату (чиновникам) (67%), прокуратурі (60%), Верховній Раді України (56%), Національному агентству з питань запобігання корупції (НАЗК) (55%), Національному антикорупційному бюро України (НАБУ) (54,5%), Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (54%), комерційним банкам (54%), уряду України (52%).
Також частіше висловлюється недовіра, ніж довіра, профспілкам (недовіряють 45%, тоді як довіряють — 25%). Попри те, що політичним партіям довіряють лише 17% українців, відповідаючи на запитання, чи бачать вони серед наявних політичних сил ті, яким можна було б довірити владу у повоєнний період, 38,5% респондентів дають ствердну відповідь. Така політсила, якій можна довірити владу в цей період, на думку громадян, може з’явитися із середовища військових (так вважають 51% опитаних). 26% респондентів дотримуються думки, що вона може з’явитися з уже існуючих політичних партій, 24% — з волонтерського середовища, 18,5% — з організацій громадянського суспільства, 17% — з кола гуманітарної або технічної інтелігенції, лише 8% — з бізнес-середовища.
Як уже зазначалося вище, серед політиків, посадовців та громадських діячів, рівень довіри до яких оцінювався під час цього дослідження, найчастіше респондентами висловлювалася довіра до В. Зеленського (81%), В. Кіма (71%), С. Притули (55%), М. Подоляка (52%), О. Данілова (52%). Частіше висловлювали довіру, ніж недовіру до В. Кличка (відповідно 48% і 35,5%), О. Резнікова (відповідно 43% і 35%), Д. Шмигаля (відповідно 41% і 38%), С. Стерненка (відповідно 34% і 23,5%), В. Малюка (відповідно 33% і 15,5%), І. Клименка (відповідно 32% і 17%). Водночас більшість опитаних не довіряють Ю. Тимошенко (78%), Ю. Бойку (76%), П. Порошенку (71%), О. Арестовичу (65%). Також частіше висловлювали недовіру, ніж довіру до Д. Арахамії (не довіряють йому 49%, довіряють 21,5%), до А. Єрмака (відповідно 42% і 38%), до Р. Стефанчука (відповідно 36% і 31%).
3. У 2023 році резонансні негативні події відбулися, зокрема, в судовій системі. Незважаючи на те, що в грудні минулого року вперше в нашій історії практично все політичне керівництво країни взяло участь у роботі пленуму Верховного Суду, присвяченого 5-й річниці від дня початку його роботи, а виступ на ньому Володимира Зеленського засвідчив, що в політичній риториці лідера незалежної України, яка воює за свободу і незалежність, щодо судової системи з’явилися нові позиції, ми сподівалися, що відбулася адаптація й самої судової системи до воєнного стану. Деяким судам і суддям в умовах війни і справді вдалося налагодити ефективне здійснення правосуддя практично на всіх підконтрольних українській владі територіях. Голови таких судових установ проявили справжній кризовий менеджмент в умовах розгубленості перших днів війни в деяких владних кабінетах. Водночас оперативні служби виявили й непоодинокі факти корупції у верхівці судів, зокрема Верховному Суді (екс-голову ВС В. Князева було заарештовано; 4-х суддів Київського апеляційного суду, суддів з Одеси, з Броварів відправлено до в’язниці на час розслідування за корупційні діяння). «Вишенькою на торті» стала ситуація з притягненням до відповідальності голови Макарівського районного суду Київської області Олексія Тандира, який на своєму «Лексусі» на смерть збив на блок-посту бійця Національної гвардії. Свідки стверджували, що суддя був п’яний. У цьому зв’язку Президент України змушений був ввести в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 червня 2023 року «Про прискорення судової реформи та подолання проявів корупції у системі правосуддя». Як вказується в рішенні РНБО, успішна судова реформа є однією із семи ключових вимог Євросоюзу, пов’язаних з євроінтеграцією України. При цьому Рада національної безпеки і оборони звертається до законодавчих органів щодо необхідності розгляду питання внесення змін до низки чинних законів. Зокрема, РНБО закликає посилити кримінальну відповідальність за корупційні правопорушення у сфері правосуддя, запровадивши позбавлення волі на термін від 10 до 15 років з конфіскацією майна. Також пропонується внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України задля посилення ролі інституту суду присяжних і розширення випадків його застосування. Окрім того, РНБО пропонує змінити закони України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду правосуддя».
4. Неприємним «відкриттям року» стала й поява сучасної негативної тенденції, на яку наша держава довгий час не звертала уваги. Україна, як відомо, є однією з країн, в якій на законодавчому рівні не врегульовано питання негативного психологічного тиску на працівників, особливо це виявилося під час війни, як не дивно. Такий тиск іменується мобінгом і є нічим іншим, як порушенням права працівника на нормальну трудову діяльність та посяганням на честь і гідність. Мобінгом визначаються різновиди міжособистісних відносин, які складаються на робочому місці між працівником і роботодавцем щодо реалізації завдань (службових обов’язків) і проявляються в недоброзичливому (ворожому) ставленні до працівника, його колег або керівників. У трудовому законодавстві деяких європейських держав поняття «мобінг» знайшло своє законодавче закріплення (Польща, Франція, Швеція), в інших розглядається як прояв дискримінації або психологічного насилля. З цього приводу на розгляді у Верховній Раді за останній період перебувало декілька законопроектів, якими пропонувалися типові ознаки мобінгу (цькування). До них належать: систематичність (повторюваність) діяння; наявність сторін – кривдник, потерпілий (жертва мобінгу), спостерігачі (за наявності); дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого, примушування до зміни місця роботи. Специфікою цього явища є його мета, яка полягає в приниженні людської гідності потерпілого (жертва мобінгу) за певними ознаками або створення стосовно такої особи напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери, у намаганні зробити перебування на робочому місці нестерпним та/або змусити таку особу покинути підприємство або певне місце роботи.
Читайте також: За контрабанду підакцизних товарів уведено кримінальну відповідальність
5. Фронтальна поширеність неперевіреної інформації тобто інформація, яка не була перевірена на її правдивість та достовірність. Вона може швидко поширюватися через медіа та соціальні мережі. В юридичній площині самостійного терміну «неперевірена інформація» немає. Застосовують інше поняття «недостовірна інформація». Хоча це не одне й те саме. Недостовірна інформація не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі. Різниця в тому, що неперевірена інформація може виявитися або правдивою, або недостовірною (неправдивою). Слід нагадати й про дезінформацію. Ключова ознака дезінформації, яка відрізняє її від звичайної недостовірної інформації, – умисел на її створення. Тобто дезінформація – це фейк, неправдива, оманлива, маніпулятивна інформація, яку створюють навмисно для отримання економічної, політичної або іншої вигоди. Проте відсутність умислу вказує на неперевірену інформацію, яка і є недостовірною.
Загалом журналіст, як і медіа в цілому, мають працювати добросовісно, перевіряти інформацію. Кодекс етики українського журналіста вказує, що «повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста». Тож працівники ЗМІ і редактори мають здійснювати відповідні кроки для перевірки автентичності усіх матеріалів, отриманих від представників загалу, фрілансерів, прес-служб тощо.
Пригадаймо 6 березня 2023 року в соціальних мережах з’явилося відео, на якому російські військові розстріляли полоненого бійця ЗСУ за слова «Слава Україні!». Медіа тоді наввипередки поширювали версії з іменем розстріляного героя, посилалися на свідчення родичів, порівнювали фото. Багато з тих версій виявилися недостовірними. Виникла навіть пропозиція грошової винагороди за ім’я українського військового (її етичність доволі спірна). А 12 березня СБУ, після низки слідчих дій, остаточно ідентифікувала військового та повідомила про це публічно. Загалом систематичне тиражування медіа неперевіреної інформації та її споживання шкодить як окремій людині, так і державі в цілому. Споживання неперевіреної інформації впливає на рівень довіри громадян до новин та дезорієнтує їх. Якщо люди отримають неперевірені дані про те, що відбувається на полі бою, які території окуповані, а які визволені, де шукати бомбосховище, вони ризикують загинути чи отримати поранення. Неперевірена інформація про дії влади тягне за собою й підрив довіри до державної влади. До того ж, дезінформація може бути одним із вагомих гвинтиків сепаратизму. Такі самі наслідки можуть настати після поширення неперевіреної інформації внаслідок недбалості. Неперевірена інформація використовується ворожою пропагандою. Журналісти не можуть знати загальну картину поля бою та плани військового керівництва, тож публікуючи відомі їм фрагменти подій (не підтверджені офіційно), вони ризикують завдати шкоди нашій обороні.
Ефективні закони року
1. У минулому році серед інших знакових законів було прийнято низку важливих актів у сфері військової служби, ТРО, мобілізації, зокрема щодо особливостей призову на строкову військову службу та діяльності призовних комісій під час дії воєнного стану ( № 2678-IX); щодо взяття жінок на військовий облік ( № 2664-IX); щодо окремих питань проходження військової служби іноземцями та особами без громадянства (№ 2197-IX) тощо. Відзначимо, що парламентом було прийнято й ряд законів щодо соціального захисту військових та населення в умовах воєнного стану, якими, зокрема, розширено перелік осіб, котрі не підлягають призову на військову службу під час мобілізації; надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації деяким категоріям громадян; визначено порядок надання військовослужбовцям відпустки під час дії воєнного стану; вдосконалено надання медичної допомоги військовослужбовцям в умовах воєнного стану.
2. Важливим та актуальним є й Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення дотримання прав і свобод засуджених, переданих в Україну для відбування покарання, а також осіб, стосовно яких компетентним органом іноземної держави було прийнято рішення про їх видачу в Україну (екстрадицію) для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку». Він був прийнятий для уникнення випадків відмови компетентними органами іноземних держав у видачі (екстрадиції) в Україну підозрюваних та обвинувачених, зокрема у воєнних злочинах. Згідно цього закону Мін’юст отримав повноваження затверджувати переліки установ попереднього ув’язнення, виправних чи виховних колоній, де триматимуться під вартою та відбуватимуть кримінальне покарання у виді позбавлення волі особи, які були передані в Україну за процедурою видачі (екстрадиції) для притягнення до відповідальності або виконання вироку, а також для відбування покарання. Так, Кримінально-виконавчий кодекс України доповнений положеннями, які передбачають відбування покарання засудженими до позбавлення волі, переданими в Україну для відбування покарання, а також щодо яких компетентним органом іноземної держави було прийнято рішення про їх видачу в Україну (екстрадицію) для притягнення до відповідальності або виконання вироку, в колоніях згідно з переліком, який затверджується Міністерством юстиції України. Аналогічно в Законі України «Про попереднє ув’язнення» передбачено норми щодо роздільного тримання осіб, яких передано в Україну за процедурою видачі (екстрадиції).
3. Не може не привернути уваги й Закон «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо посилення самостійності Спеціалізованої антикорупційної прокуратури». Даним актом удосконалено засади діяльності САП, зокрема в частині посилення її самостійності та організаційної незалежності. Закон спрямований, зокрема, на вдосконалення процедури конкурсного відбору на адміністративні посади в Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі та посади прокурорів; зміцнення спроможності САП регулювати власну організаційну структуру та діяльність; уточнення повноважень керівника цієї прокуратури; створення окремої процедури дисциплінарних проваджень щодо прокурорів шляхом створення Спеціалізованої дисциплінарної комісії прокурорів САП; визначення механізму підзвітності керівництва Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі, яке ґрунтується на оцінці ефективності діяльності САП та проведенні періодичного зовнішнього аудиту її діяльності за участю зовнішніх експертів з міжнародним досвідом.
4. Ефективним та абсолютно необхідним, вважають експерти, є Закон «Про внесення змін до деяких законів України про визначення порядку подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в умовах воєнного стану». На початку вторгнення Верховна Рада заморозила обов’язковість подання декларацій для чиновників до мирних часів. Причиною такого рішення була реакція на повномасштабну війну – велика частина держслужбовців та їхніх сімей перебували на окупованих територіях, і наявність публічної інформації могла наразити їх на пряму небезпеку. Проте з часом боротьба з корупцією повернулася в центр уваги громадянського суспільства та міжнародних партнерів. Так, зокрема, повернення декларування та відкриття реєстру було однією з вимог МВФ – для отримання фінансування та ЄС – для початку переговорів щодо членства в Союзі. Тож закон щодо відновлення обов’язкової подачі декларацій було прийнято, хоча й з одним «але»: відкриття реєстру призначалося аж на період після закінчення воєнного стану. Ця деталь викликала жорстку реакцію громадськості, тому Президент ветував закон з вимогою відкрити декларації негайно – і зібрав необхідну кількість голосів.
Читайте також: Законом про Держбюджет на 2024 рік відновлено індексацію грошових доходів
5. Досить доречним і цікавим є також Закон України «Про правотворчу діяльність». Адже за більш ніж 30 років незалежності в країні так і не був прийнятий «закон про закони», який би регламентував законотворчу діяльність. Визначення «закону», «нормативно-правового акту» та інших важливих документів залишалися лише в теорії. Протягом історії української законотворчості постійно виникали проблеми, пов’язані з відсутністю якісної регуляції процесу, а відсутність довгострокового планування правотворчої діяльності, правил оформлення, як і неефективність контролю за втіленням законів виконавчою владою – все це негативно впливало на розвиток законодавства України. Тож новий Закон «Про правотворчу діяльність» має це виправити. Він покликаний встановити правила ефективної розробки законодавства та якісного контролю над його втіленням. У законі встановлюються дефініції таких понять, як «закон», «кодекс», «законодавство України» та інших. Також вводиться правовий моніторинг задля більш чіткого парламентського контролю над ефективністю застосування законодавства. Регулюванню підлягатиме й правотворчість: вводиться створення низки аналітичних, прогнозних та програмних документів публічної політики. Також детально розписано кожен етап створення нормативно-правових актів.
Креативні юристи року
Як і в попередні роки формування цьогорічного рейтингу в даній номінації викликало багато полеміки з-поміж наших експертів. Зазначимо, що в шорт-лист рейтингового оцінювання було внесено багато юристів, діяльність яких так чи інакше відповідає вимогам креативності, тобто вміння не лише продукувати нові ідеї, але й отримувати конкретні результати роботи. Загалом, на думку експертів, юридична креативність — це здатність правників ефективно реагувати на потреби сьогодення, їх готовність до конструктивної співпраці, швидкового вирішення проблемних ситуацій. А таких у минулому році було чимало. Отже, креативними юристами року, на погляд нашої експертної комісії, стали Данило Гетьманцев, Андрій Вишневський, Денис Малюська, Наталія Кузнецова, Артем Ситник, Ярослав Зейкан, Леонід Емець, Олексій Баганець, Микола Кучерявенко, Іван Ліщина, Олександр Новиков, Олександра Яновська, Юрій Бошицький, Олена Кибенко, Юлія Гришина, Микола Сірий, Святослав Піскун, Андрій Бойко, Вікторія Пташник, Денис Азаров, Ігор Коліушко, Михайло Смокович, Богдан Пошва, Петро Пацурківський, Олексій Резніков, Олександр Дроздов та інші. Із цієї чисельної, різновікової й поважної когорти в остаточний список лідерів увійшли, зрозуміло, лише п’ятеро з претендентів, творчі здібності, компетентності, самоорганізованість, воля та практична спрямованість діяльності яких не викликає сумніву в суспільстві. Наші експерти розташували їх у такому порядку:
1. Микола Гнатовський, український юрист і науковець, суддя Європейського суду з прав людини, перший віце-президент Української асоціації міжнародного права. У січні 2022-го він очолив рейтинг кандидатів на посаду судді ЄСПЛ від України, а вже в лютому увійшов до остаточного списку кандитатів для обрання на цю посаду. У 2013 і 2017 роках його було переобрано на цю посаду. З початком повномасштабної війни РФ проти України Микола Гнатовський, використовуючи свій вплив, почав просувати ідею створення спецтрибуналу для покарання путіна та його соратників за злочин агресії. Від червня 2023 р. він бере участь у розгляді скарг, які подає Україна проти рф, а також тих, що подані проти України. За статистикою ЄСПЛ переважна більшість індивідуальних заяв, поданих проти нашої країни, стосуються збройного конфлікту. Зараз це понад 7 тисяч справ, загалом у реєстрі Суду нараховується 10,4 тисячі скарг проти України.
2. Михайло Теплюк, керівник Головного юридичного управління при Верховній Раді України, доктор юридичних наук, член-кореспондент НАПрНУ, державний службовець II рангу, заступник керівника апарату Верховної Ради України, заслужений юрист України. До всього цього він ще має численні публікації (брошури, глави у монографіях, статті), друкується у юридичних виданнях. Його наукові інтереси стосуються конституційного та муніципального права. У минулому році М. Теплюк активно працював над забезпеченням законотворчої діяльності Верховної Ради України, брав участь у розробці законопроектів, їх експертуванні та впровадженні в практичну площину.
3. Олена Орлюк, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрНУ, директор Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій. За майже рік роботи на цій посаді вона зуміла створити команду та провести інституційну реформу сфери ІВ та реалізацію відповідного законодавства. Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій став сучасним, фаховим, технологічним і прозорим хабом. До того, ж офісу вдалося віднайти новий рівень співпраці зі Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (WIPO) та фахово представляти інтереси України в цій організації; активізувати співпрацю з Офісом з інтелектуальної власності Європейського Союзу (EUIPO), Європейським патентним відомством (EPO) та Офісом з патентів та торговельних марок США (USPTO), національними ІР офісами інших країн.
4. Володимир Марченко, президент Нотаріальної палати України (обраний з’їздом нотаріусів України у 2016 та 2018 р. переобраний у 2021 році), доктор філософії в галузі «Право». У зв’язку з обранням президентом Нотаріальної палати України нотаріальну діяльність призупинив. На громадських засадах — шеф-редактор науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса», член Академії нотаріату України, почесний член Спілки юристів України, а ще автор та співавтор низки статей, монографій і книг. У минулому році В. Марченко забезпечив конструктивну роботу НПУ, підготував велику кількість листів, роз’яснень, обумовлених впливом воєнного стану на нотаріальну діяльність, проводив численні робочі заходи, а також організовував збори коштів для ЗСУ.
5. Ростислав Кравець, адвокат, старший партнер адвокатської компанії «Кравець і партнери». Він неодноразово очолював рейтинги українських юристів, відзначився змістовною аналітикою, численними публікаціями в ЗМІ з гострих питань. Він має численну кількість прихильників, а в своїх поглядах характеризується патріотизмом та бажанням надати допомогу вразливим верствам населення. Експерти відзначили високі фахові знання, величезний практичний досвід та численні виграні справи в судах.
Визначні публікації року Це улюблена номінація, з якою всі наші експерти чи не найбільш обізнані. Й хоча їхня участь у створенні рейтингу суворо анонімна, але літературні та творчі смаки відчувають саме тут. Можна було б і не нумерувати назви кращих книг, адже всі вони надзвичайно цікаві, корисні та цінні. Тим не менше за традицією ми це робимо вже тривалий час.
1. У цій номінації перше місце наші експерти по праву віддали науково-практичному виданню «Стандарти досудового розслідування». Авторський колектив у складі Юрія Бєлоусова, начальника департаменту Офісу Генерального прокурора; Володимира Венгера, доцента кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права Національного університету «Києво-Могилянська академія»; Романа Григи, слідчого органів досудового розслідування Національної поліції України; Дениса Гюльмагомедова, старшого детектива — керівника другого відділу детективів Національного антикорупційного бюро України; Сергія Деркача, керівника департаменту запобігання та виявлення корупції Національного агентства з питань запобігання корупції; Євгена Крапивіна, експерта у сфері кримінальної юстицію, контентного редактора майданчика про кримінальну юстиції JustTalk; Андрія Орлеана, заступника директора Тренінгового центру прокурорів; Павла Пархоменка, голови Бахмацького районного суду Чернігівської області; Володимира Петраковського, старшого викладача Національного університету «Києво-Могилянська академія», експерта Центру політико-правових реформ; Ольги Пірогової, прокурора Прокуратури АР Крим; Ігоря Семака, прокурора відділу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора; Василини Яворської, менеджерки Програми «Права людини і правосуддя» Міжнародного фонду «Відродження». До підготовки розділу «Особливості реалізації Стандартів досудового розслідування в умовах воєнного стану» були залучені також Олександр Абакумов, старший детектив — заступник керівника відділу детективів Національного антикорупційного бюро України; Павло Демчук, помічник судді Вищого антикорупційного суду; Віра Михайленко, суддя (на сьогодні голова) Вищого антикорупційного суду, кандидат юридичних наук.
Видання представляє собою розробку універсального додатку до Кримінального процесуального кодексу України, що базується на міжнародних стандартах здійснення процесуальних дій, й стосується складання процесуальних документів, функціональних обов’язків учасників досудового розслідування, збирання доказів та їх обґрунтування, застосування запобіжних засобів, затримання підозрюваної особи, закінчення досудового розслідування. Важливою є розробка питань застосування зазначених стандартів в умовах воєнного стану. Безумовно книга стане корисним інструментом використання КПК в частині досудового розслідування, додержання законності процесуальної діяльності, адже в ній закладено обґрунтований підхід до застосування КПК та забезпечення права людини в кримінальному провадженні.
2. Друге місце віддано одразу двом книгам, підготовленим відомим вченим Володимиром Шаповалом: «Правова основа європейських держав. Конституції Франції, Італії, Польщі» та «Конституційне право зарубіжних країн. Академічний курс». У першій книзі зібрано історичні нариси, прокоментовано конституційні акти провідних європейських держав, до яких належать і вказані Франція, Італія та Польща. Цей збірник є першим прикладом інформаційно-правового забезпечення громадян європейськими зразками конституційних актів, структури державних органів, їх повноважень та відповідальності. В книзі надано тексти конституцій, що дозволяє сприйняти та порівняти їх із вітчизняним Основним Законом. Друга книга — це нове видання відомого підручника з аналогічною назвою.
3. Книга «Наскрізні кримінально-правові поняття» авторства відомого науковця В’ячеслава Навроцького також була обрана нашими експертами в якості кращого видання 2023-го року. Вона присвячена характеристиці універсальних кримінально-правових понять – тих, які неодноразово використовуються в тексті кримінального закону України, дослідженнях з кримінального права, правозастосовних документах. Автором наводяться випадки використання термінів, що позначають відповідні поняття в тексті чинного КК України, виділені терміни, що позначають однопорядкові варіативні поняття в тих же статтях цього кодексу. Показано семантичне значення відповідних термінів. При цьому звернуто увагу на випадки, коли однаковим термінам надається різне значення та надано рекомендації щодо уніфікації їх використання. Тому сформульовані загальні правила тлумачення наскрізних кримінально-правових понять. Прогнозується та обґрунтовується використання наскрізних понять у проекті нового КК України, який розробляє робоча група з кримінального права Комісії з питань правової реформи, членом якої є автор.
4. Відзначили експерти й книги з авторства Володимира Луця та Марії Великанової «Типові форми договорів» та «Договори в цивільному праві України». Й хоча відомо, що Володимира Луця вже не має з нами, він пішов із життя, проте його учні та послідовники підготували два значно оновлені видання. Н и м и суттєво актуа – лізовано розділ цивілістики, який стосується договірного права, що є дуже потрібним як для навчання, так і для практичного застосування в юридичній діяльності.
5. Експертна комісія відзначила й книгу «Основи IT-права», підготовлену Оленою Харитоновою, Тарасом Бачинським та Романом Радейком. Вона знайшла свій позитивний рейтинг завдяки поширеному попиту серед студентів та викладачів, при тому не лише юристів. Важливо, що посібник побудований на практичному досвіді юридичного супроводу ІТ-компаній в Україні. В ньому висвітлено багато актуальних питань, але основну увагу приділено аналізу практики та значних кейсів. В книзі наведено й зарубіжний досвід у сфері ІТ-права, зокрема США та країн ЄС.
Таким є рейтинг подій, законів, юристів та книг 2023 року, і ми із задоволенням представляємо його загалу наших читачів.
Редакція газети «Юридичний вісник України»,
Приватна установа «Центр соціально-прикладних
правових досліджень»
Джерело: Юридичний вісник України