Юридична практика
Посадове шахрайство: вирок Юрію Гримчаку набрав законної сили
Юрій Котнюк, ЮВУ
Дев’ятнадцятого грудня Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду вирішила залишити без змін вирок ВАКСу від 23.02.2022 р., яким колишнього заступника міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Юрія Гримчака було засуджено до 10 років позбавлення волі за шахрайство та підбурювання до давання хабара. Таке формулювання обвинувачення пов’язане з тим, що зловмисник сумарно одержав 530 тисяч доларів США за вирішення двох комерційних питань, які не мали жодного відношення до його службової діяльності.
«Хабар для Верховного Суду»
Юрій Гримчак відомий передусім як соратник Юрія Луценка по майже забутій нині політичній партії «Наша Україна – Народна самооборона», яка в 2010 році перейшла в опозицію, а після 2012-го взагалі зникла з інформаційного поля. В березні 2017-го його було призначено заступником МінТОТ, але нічим особливим він там не запам’ятався, окрім, хіба що, своїм затриманням, яке 14 серпня 2019 року провели співробітники Національного антикорупційного бюро. Гримчак, до речі, став одним із багатьох високопоставлених чиновників, викритих НАБУ в перші місяці після того, як Петро Порошенко перестав бути Президентом України, але при цьому одним із небагатьох, хто за наслідками такого викриття був засуджений до тривалого терміну ув’язнення.
Читайте також: Юридичні та політичні пригоди «Укрнафтобуріння»
Оскільки наш «герой» вважався особою, наближеною до Луценка, який у 2016–2019 роках обіймав посаду Генерального прокурора, до нього як мухи на мед летіли різного роду ділки, котрі спеціалізувалися на посередницьких послугах при вирішенні питань в інтересах комерційних структур. Не дивно, що серед них виявилися й два агенти НАБУ, про яких у тексті вироку сказано, що вони займалися індивідуальною юридичною практикою. Один із них представляв ТОВ «Юридичне бюро «ЮрЖитло», з яким трапилася наступна історія. В далекому 2012 році, коли з нагоди проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу з бюджету рікою текли гроші на «велике шляхове будівництво» Лубенський асфальтний завод поставив Службі автомобільних доріг у Полтавській області партію своєї продукції на 20 мільйонів гривень, але грошей за них не отримав. Постачальник звернувся до господарського суду й у 2015 році виграв справу, але профільні органи Міністерства юстиції не поспішали з виконанням судового наказу, постійно знаходячи для проволочок то одну, то іншу причину. Саме тоді «добрі люди» підказали власникам заводу, що треба звернутися до зазначеною вище юридичної фірми, якою керує колишній народний депутат Артур Білоус, і тоді, мовляв, гроші одразу ж будуть стягнуті, але ціна питання – половина стягнутої суми.
Заводчани погодилися й уклали з «ЮрЖитлом» договір про надання юридичних послуг і 20 мільйонів дійсно дуже швидко були переказані їм з казначейського рахунку облавтодору, але вони теж виявилися не ликом шиті, й коли прийшов час розраховуватися з посередником, показали йому велику дулю. Той теж звернувся до суду й виграв справу в перших двох інстанціях, а от у третій не вигоріло: Касаційний цивільний суд усе скасував і ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення з Лубенського асфальтного заводу на користь ТОВ «Юридична фірма «ЮрЖитло» 10 мільйонів гривень. Останнє на цей випадок мало запасний варіант, пов’язаний із переглядом рішення суду останньої інстанції за нововиявленими обставинами, але оскільки таке було можливе лише за умови надання хабара суддям Верховного Суду, юристи зазначеного товариства стали шукати підходи до них. Один із них, який був на короткій нозі з Гримчаком (й одночасно співробітничав з НАБУ), запропонував діяти через нього.
Читайте також: За фасадом Кабміну. Корупційні махінації під час реставрації будинку на вулиці Грушевського
Перша розмова агента з чиновником не документувалася правоохоронними органами, тож її зміст відомий лише їм, проте легко уявити, що це був діалог провокатора з шахраєм, кожен з яких намагався обдурити іншого. Проте в одному питанні вони зійшлися повністю: агент хотів, щоб Гримчак узяв гроші, а Гримчак, у свою чергу, дуже хотів, щоб йому дали гроші. Саме тому, він погодився взятися за це діло і в подальших розмовах доволі переконливо брехав, ніби може підключити заступницю Генпрокурора Анжелу Стрижевську, яка й вирішить це питання з головою Касаційного цивільного суду Борисом Гуньком, а той уже знайде спосіб переконати колегію суддів, на яких випаде жереб, але за все про все, мовляв, потрібно дати 100 тисяч доларів. Правда, поторгувавшись погодився й на вісімдесят. Прослухавши записи цих переговорів судді ВАКСу вирішили, що поведінка зловмисника ну ніяк не схожа на те, як себе поводить справжня жертва провокації злочину.
Цікаво, що детективи НАБУ доручили забезпечення технічної сторони операції співробітникам Служби безпеки України – очевидно в самих на все не вистачало ні рук, ні вух, ні грошей. Ми говоримо про гроші тому, що чекісти дали агенту для передачі Гримчаку справжні гроші з каси фінансово-економічного управління СБУ. Перші 50 тисяч доларів були передані через посередників 8 серпня 2019 року, наступні 30 тисяч – ще через 6 днів. Потім під час обшуку були вилучені лише 11 500 доларів, а решту 38 500 так і не знайшли. Таким чином збиток заподіяний спецслужбі склав за тодішнім курсом Нацбанку 979 тисяч гривень, що й стало предметом цивільного позову, задоволеного вироком ВАКСу.
Міністерство культури і бізнес-центр
Другий епізод цієї історії пов’язаний із ТОВ «Фірма «Катран-К», яка володіла комплексом приміщень і споруд ринку «Рибалка», розташованого на Набережнім Шосе в Києві, поблизу станції метро «Дніпро». Власник зазначеного товариства мріяв збудувати на тому місці великий бізнес-центр, але цьому перешкоджало те, що дана територія представляла собою історичну пам`ятку місцевого значення «Ландшафт Київських гір», що входила до числа об`єктів ЮНЕСКО. З огляду на це будь-які перетворення на цій території вимагали погодження з центральним органом, який здійснює державну політику в сфері охорони культурної спадщини, а таким на той час було Міністерство культури України.
За дорученням директора «Катрану» його численні штатні й позаштатні юристи шукали підходи до керівництва зазначеного відомства. От один із них, який теж підтримував дружні стосунки з Гримчаком і теж співробітничав із НАБУ, вирішив поцікавитися в нього, чи не запропонує він який-небудь варіант вирішення цього питання. Той, ніби зрадівши можливості збити гроші, після недовгих роздумів заявив, що можна, але це коштуватиме один мільйон доларів США, оскільки доведеться поділитися з надто великою кількістю впливових людей. Серед них він назвав міністра культури, заступницю міністра культури, начальника Управління охорони культурної спадщини Мінкультури і директорку Українського державного інституту історично-культурної спадщини, який також входив до структури зазначеного міністерства. Звісно, жоден із перелічених осіб не був офіційним підлеглим Гримчака і не зобов’язаний був іти в нього на поводу, але той щосили переконував, що попри те він таки має на них певний важіль впливу. Так, за його словами, згадана заступниця міністра Тамара Мазур колись була помічником-консультантом народного депутата, а потім і міністра юстиції Павла Петренка, який і влаштував її на цю посаду. А в Гримчака, мовляв, з Петренком найліпші стосунки, тож він зуміє переконати свою протеже організувати вирішення цього питання.
Читайте також: Як Коломойський «збивав» літаки конкурентів
Детективи НАБУ, розуміючи, що після викриття зловмисник давитиме на те, що йому влаштували провокацію, не поспішали з передачею грошей, а тому доручили агенту щосили торгуватися й дати фігуранту можливість набалакати на плівку якомога більше такого, що викривало б його щире бажання отримати жирний куш. Ця тактика виявилася вдалою – Гримчак настільки захопився, що навіть пішов на доволі ризиковий блеф. Так, 13 серпня 2019 року він організував у ресторані «Золотий дукат» на вулиці Інститутській у Києві зустріч агента НАБУ з міністром культури Євгеном Ніщуком, якому він для солідності представив свого співрозмовника не як представника фірми «Катран», а як канадського інвестора. Міністр, який не був обізнаний зі злочинними планами Гримчака, повідомив їм обом що Мінкультури відповідно до існуючих законодавчих процедур може сприяти в розробленні необхідної документації для проведення будівництва на території ринку «Рибалка», проте її погодження та здійснення будь-яких будівельних робіт є неможливе, оскільки Київською міськдержадміністрацією не розроблено та не затверджено історико-архітектурний план міста. На цьому місці Гримчак його зупинив і під приводом обговорення якогось особистого питання попросив вийти на вулицю, а повернувшись, сказав агенту, що міністр тільки й чекає, коли йому дадуть гроші.
Після цієї зустрічі в НАБУ, напевне, вирішили, що далі тягнути не варто й наступного дня підготували для передачі перші 450 тисяч доларів, причому лише 2 тисячі з них були справжніми, а решта – імітаційні засоби. Саме ці купюри 14 серпня в приміщенні ресторану «Євразія» й були передані посереднику, затриманому на виході з нього, а через декілька хвилин по цьому був затриманий і сам Гримчак. Вищий антикорупційний суд на той момент уже існував, але ще не був запущений у роботу, тому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою підозрюваному обирав Деснянський районний суд Чернігівської області. Далі спостерігався цікавий зигзаг – 30 січня 2020 року слідчий суддя ВАКСу змінив ув’язнення домашнім арештом, а 14 грудня того ж року замінив його особистим зобов’язанням. Причому, коли по завершенні двомісячного терміну цього запобіжного заходу строк процесуальних обов’язків не продовжувався і протягом наступного року до дня ухвалення обвинувального вироку Гримчак був ніби як вільним птахом. А 23 лютого 2022 року ВАКС вирішив до набрання вердиктом законної сили взяти його під варту в залі суду.
Що ж стосується резолютивної частини вироку, то за частиною 4 статті 190 Кримінального кодексу України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах) його було засуджено до 8 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 ККУ (закінчений замах на підбурювання до надання неправомірної вигоди службовій особі) – до 5 років позбавлення волі. Остаточне ж покарання, призначене шляхом часткового складання виглядало як 10 років ув’язнення з конфіскацією майна, плюс до цього стягнути в порядку задоволення цивільного позову прокурора згадані вище 979 тисяч гривень на користь держави в особі СБУ
Джерело: Юридичний вісник України
