Судова практика
Рішення суду про застосування більш суворого примусового заходу медичного характеру, ніж визначено особі у висновку судово-психіатричної експертизи, має бути належно мотивоване
11 липня 2023 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 139/569/22 задовольнив частково касаційну скаргу захисника, який указував на невмотивованість судових рішень у частині застосування примусових заходів медичного характеру.
Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, до фігуранта за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
За матеріалами справи фігурант, перебуваючи у стані неосудності, під час спільного розпивання алкогольних напоїв з іншою особою на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків умисно наніс їй численні удари руками та ногами в голову, по тулубу, верхніх і нижніх кінцівках, спричинивши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер на місці події.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що суд застосував примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом, проте за висновком судово-психіатричного експерта фігурант потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із посиленим наглядом.
Верховний Суд вказав, що, не погоджуючись з ухвалою районного суду, захисник подав апеляційну скаргу з проханням змінити ухвалу суду першої інстанції в частині застосування примусових заходів медичного характеру.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилався на висновок судово-психіатричної експертизи, згідно з яким фігурант потребував застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді примусового лікування в психіатричній лікарні із посиленим режимом нагляду.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом, однак не навів достатнього обґрунтування свого рішення.
Фактично суд обмежився лише цитуванням положень ст. 513 КПК України, ст. 94 КК України та не вмотивував висновків про неможливість застосування менш суворого (посиленого) нагляду в психіатричній лікарні. Маючи процесуальні можливості, суд апеляційної інстанції не здійснив ретельної перевірки доводів апеляційної скарги захисника, не надав на них вичерпних відповідей, не здійснив всебічного та повного аналізу обставин кримінального провадження.
Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.
У певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Виходячи з наведеного Верховний Суд вирішив, що суд апеляційної інстанції не дотримався вимог ст. 419 КПК України при розгляді апеляційної скарги захисника, ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
