Юридична практика
Загадки справи «Реал Банку»
Юрій Котнюк, ЮВУ
Двадцять п’ятого грудня Вищий антикорупційний суд заочно засудив до 11 років позбавлення волі колишнього голову правління Публічного акціонерного товариства «Реал Банк», якого визнано винним у тому, що він, перебуваючи у складі створеної Сергієм Курченком злочинної організації, брав участь у викраденні понад шести мільярдів гривень. Попри те, що текст вироку викладено на більш як трьохстах сторінках, найцікавіші моменти цієї історії так і лишилися за кадром.
Кіндер-олігарх
Почати варто з того, що одразу ж після обрання Януковича на посаду Президента України, він, порадившись із двома своїми синами та найближчими друзями, вирішили що їм варто завести свого сімейного олігарха «на виріст». Тоді ця думка виглядала доволі далекоглядною, оскільки ті представники великого бізнесу, які протягом веселих дев’яностих пройшли природний відбір, дивилися на главу держави як на рівного собі, або принаймні першого серед рівних, а потрібен був такий, щоб усе життя дивився «знизу вверх». Для цього треба було підібрати кмітливого хлопчину, дати йому в управління все, що належить мати олігархові – завод, банк, телеканал, футбольний клуб – і нехай він потроху набиває шишки, набирається досвіду й років через п’ять–десять «розів’ється з цуценяти в справжнього вовка».
Читайте також: Юридичні та політичні пригоди «Укрнафтобуріння»
Волею долі жереб тоді випав на нічим непримітного (а підбирали саме з таких) мешканця міста Чугуїв Харківської області Сергія Курченка, 1985 року народження. Серед підприємств реального сектора економіки йому придбали Одеський нафтопереробний завод, Херсонський нафтоперевалочний комплекс і півтори сотні автозаправних станцій, у кредитно-фінансовій сфері – «Брокбізнесбанк» і «Реал Банк», по лінії засобів масової інформації – групу підприємств, об’єднаних назвою «Український медіахолдинг», ну й на закуску – футбольний клуб «Металіст» разом з однойменним спортивним комплексом, розташованим у Харкові. Варто визнати, що якість перелічених вище активів, з точки зору прибутковості й корисності, була дуже посередньою, якщо не сказати сумнівною, але якщо грамотно використати обставину «наш татусь – президент», у них цілком було можливо «вдихнути нове життя».
Першим (якщо не головним) для цього ресурсом стала Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», про яку завжди казали, що це – «президентський бізнес». У структурі НАК було дочірнє підприємство «Укргазвидобування», якому, окрім іншого, належав Шебелинський газопереробний завод із щорічним виробництвом двохсот тисяч тон скрапленого природного газу. Вся ця маса, згідно закону, продавалася за пільговими цінами мешканцям віддалених негазифікованих сіл. А оскільки ті реально споживали тільки 35 тисяч тон, то різниця діставалася кому треба. При Януковичі вона стала діставатися створеній під Курченка Східно-європейській паливно-енергетичній компанії (далі – СЄПЕК), яка реалізовувала цей вид пального за ринковими цінами через свою мережу АЗС.
Другим ресурсом був друг синів Януковича Олександр Клименко, який з 2012 року очолював Міністерство доходів і зборів. Оскільки останньому були підпорядковані митні органи, він організував для корпорації майбутнього олігарха пільговий, тобто звільнений від оподаткування імпорт нафтопродуктів з росії – товар на митну територію країни ввозився як, нібито, транзитний, але на ній же залишався й реалізовувався через ті ж самі автозаправні станції. Ну і третім «китом», на якому трималася ця недорозвинена бізнес-імперія був Національний банк України, який очолював ще один друг Януковичей-молодших – Сергій Арбузов. От саме з цим сектором діяльності злочинної організації Курченка й пов’язаний нещодавно ухвалений ВАКСом заочний обвинувальний вирок.
Крах
Оскільки ця корпорація трималася виключно на тих ресурсах, які забезпечувала їй влада Януковича, вона рухнула одразу ж після втечі останнього за кордон. Варто зазначити, що задовго до Революції Гідності тепличні умови, в яких вона стрімко набирала вагу, викликали в інших можновладців природну заздрість і ненависть. Саме тому в публічний простір про неї була злита маса компрометуючої інформації, а для журналістів-розслідувачів Курченко став ворогом номер один. З цим пов’язаний один смішний епізод: наприкінці лютого 2014-го, коли в один момент спорожніли офіси СЄПЕК, розташовані в торгово-розважальному комплексі «Арена» поблизу Бесарабської площі в Києві, громадські активісти витягли звідти мішки з подрібненим папером і очолювана тоді ще мало кому відомим Денисом Бігусом так звана «Канцелярська сотня» завзято намагалася скласти смужечки в аркуші, сподіваючись знайти в них якісь секрети.
Читайте також: Як Коломойський «збивав» літаки конкурентів
Віддаючи належне ентузіазмові наївних молодих людей, треба визнати, що цих секретів з перебором було в цілих і неушкоджених паперах, що зберігалися в сейфах Генеральної прокуратури України, яка ще за рік до початку революції, а саме 30 січня 2013 року відкрила кримінальне провадження за фактом заволодіння державним майном службовими особами СЄПЕК. Тодішній Генпрокурор Віктор Пшонка, звісно, не збирався нікому пред’являти жодних офіційних обвинувачень, але водночас волів мати компромат на всіх і все. Реальне ж кримінальне переслідування Курченка почалося вже при новій владі, причому одразу ж – наприкінці лютого 2014-го. При цьому вражає амплітуда коливань органів прокуратури при оцінці шкоди, заподіяної державі очолюваною ним злочинною організацією: якщо в серпні того ж року керівник прес-служби ГПУ Юрій Бойченко називав цифру 3 млрд грн, то через два роки, в серпні 2016-го, Генпрокурор Юрій Луценко торочив уже про якісь фантастичні 198 мільярдів.
Сам же Курченко слідом за Януковичем утік до росії й став недосяжним для українського правосуддя, зате протягом п’яти років було ухвалено чимало обвинувальних вироків його співучасникам і пособникам. Серед найбільш відомих колишній заступник міністра економіки Олександр Сухомлин, колишній перший заступник Державної податкової служби Андрій Головач, колишній заступник голови правління НАК «Нафтогаз України» Олександр Кацуба. Вироки щодо всіх трьох перелічених вище осіб засекречені, хоча з публічних виступів керівників Генпрокуратури відомо, що вони засуджені до умовного позбавлення волі, але за угодою про визнання винуватості добровільно сплатили до держбюджету сумарно 230 млн грн. Такі ліберальні вердикти, звісно, дали привід журналістам-розслідувачам звинувачувати призначенців президентської партії в тому, що підлеглі Луценка не інакше як «отримали на лапу». Підозрюючи в організації таких інформаційних атак представників «Народного Фронту», їхні опоненти, в свою чергу, зливали інформацію про те, як посадові особи очолюваного Арсеном Аваковим Міністерства внутрішніх справ і Міністерства юстиції з Павлом Петренком організували продаж за безцінь вилученого в СЄПЕК пального на мільярди гривень.
Кредитний епізод
Але повернімося до наших банків. Перший з них – «Брокбізнесбанк» корпорація Курченка придбала в липні 2013-го в братів Олександра й Сергія Буряків, а на посаду голови його правління було запрошеного відомого в банківських колах Бориса Тимонькіна, який до того очолював набагато більш потужний «Укрсоцбанк», а нині переховується в Німеччині. Трохи пізніше було придбано ще один – «Реал Банк», який очолив набагато менш відомий Володимир Агафонов, який з 2015 року перебуває в міжнародному розшуку й знаходиться невідомо де. Про відносну скромність цих покупок свідчать офіційні дані НБУ, відповідно до яких станом на 01.01.2014 р. перша з названих вище фінансових установ за розмірами активів (28 млрд грн) обіймала 16-те місце серед 180 діючих на той момент в країні банків, а друга – 47-ме (4 млрд грн).
Однак очільник НБУ Сергій Арбузов настільки активно вдихав у них нове життя, що, наприклад, «Реал Банку» виділив 800 мільйонів гривень кредиту, заставою повернення яких стала низка споруд Херсонського нафтоперевалочного комплексу, оцінених в 1,1 млрд грн. Що ж стосується «Брокбізнесбанку», то він за сприяння НБУ отримав у державному «Укргазбанку» 673 млн грн, а крім того, на його депозит від підпорядкованого Мінагрополітики Аграрного фонду України «лягло» ще 2 млрд грн. Згідно первісного задуму ці кошти мали бути витрачені на подальший розвиток бізнес-імперії Курченка, але сталося так, що пішли на оплату комфортного життя в еміграції сім’ї Януковича та наближених до неї осіб.
Ну а названі вище банки чекала в подальшому сумна доля – вже 28 лютого обидва вони були визнані неплатоспроможними, а через 5 років ліквідовані. За підрахунками ГПУ, яка ще в березні 2017-го завершила заочне розслідування по справі злочинної організації Курченка, нею були викрадені кошти Нацбанку в сумі 787 млн грн, «Укргазбанку» – 502 млн грн, а крім того «Реал Банку» і «Брокбізнесбанку», які на той момент перебували в управління Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно, 4,7 і 2,3 млрд грн.
А тепер про найсмішніше в цій історії. В оборудці з «Реал Банком» в Агафонова, окрім Арбузова, було ще два спільники, які на відміну від них за кордон не тікали, весь час перебували в зоні доступу для українського правосуддя й навіть були притягнуті до кримінальної відповідальності. Це колишні заступник голови НБУ Олексій Ткаченко і директор Генерального департаменту банківського нагляду Нацбанку Роман Яковлев. У липні 2016-го їм було повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, передбачених статтями 255 (створення злочинної організаці) та 191 (заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем) Кримінального кодексу України. За версією слідства саме ці люди сприяли видачі «Реал Банку» кредиту в сумі 800 млн грн під заставу нерухомості, за яку в подальшому вдалося виручити лише 13 млн грн, тобто майже в сто разів менше за суму, в яку вона була оцінена на папері. Таким чином і «намалювався» зазначений вище розмір викрадених в НБУ коштів – 787 млн грн.
Ухвалами Голосіївського районного суду Києва Ткаченку та Яковлеву було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю вийти під заставу в сумі 20 і 10 мільйонів гривень, відповідно. Ці гроші вони сплатили, та 11 серпня 2016 р. апеляційний суд Києва зрізав їм заставу до 3 і 1,5 млн грн, а ще через деякий час матеріали стосовно обох були виділені в окреме кримінальне провадження (№ 42016000000003376), яке в травні 2017-го з обвинувальним актом було передане до Печерського, а звідти перекочувало до Шевченківського суду Києва. Останнє, що було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень – це ухвала зазначеного суду від 17.01.2019 р., якою судове засідання було призначене на 24 січня того ж року. По цьому Ткаченко з Яковлевим повністю зникають з публічної інформаційної карти країни. Що далі сталося з матеріалами справи – їх продали, пропили, програли в карти чи просто загубили – про це нічого не відомо. У вироку ВАКСу по справі Агафонова з цього приводу написано лише, що «до вчинення злочину втягнуті невстановлені службові особи Національного банку України».
Джерело: Юридичний вісник України
