Чому не можна подолати корупцію в Україні? (Старе питання — нові відповіді)

Основні причини корупції нібито визначені, серед них найпопулярніші — брак політичної волі, недосконалість законодавства, недопрацювання спеціалізованих інституцій, недостатня соціальна культура членів українського суспільства і навіть списання проблеми на менталітет нації. Проте визначення таких причин так і не дало відповіді на запитання, як на практиці підвищити цю ж саму соціальну культуру, як змусити політиків бути чесними перед собою і суспільством, який саме досвід створення антикорупційних інституцій слід брати за приклад для України?

Наша сьогоднішня співрозмовниця, відома вчена, доктор юридичних наук Олена Бусол, представляючи в своїй особі вчених, що займаються означеною проблемою, презентує свій погляд і дає відповіді на старе, як світ, запитання — чи можна знищити корупцію в Україні?

— Олено Юріївно, Ви багато років займаєтесь вивченням проблеми корупції. Як на Ваш погляд, чому корупція досі квітне буйним цвітом в Україні? Чи реально взагалі вирішити цю проблему в нашій державі раз і назавжди?

— Я так розумію, що прийшов час спитати науковців за все, що не зроблено, і те, що зроблено, але не втілено. Мене про це часто запитують люди, які не мають відношення ні до науки, ні до політики, знаючи, що я займаюся цим питанням. Дійсно, складно їм у двох словах пояснити, чому так відбувається, що над проблемою корупції працюють безліч вчених, депутатів, чиновників усіх рангів та, нібито, і влада, а віз і нині там. Адже люди бажають однозначної відповіді та не хочуть чекати, поки ми завершимо свої досліди. Так, час настав визнати, що ми безсилі. Єдине, що може нас виправдати, це те, що ми визнаємо своє безсилля та науково обґрунтовуємо і вказуємо на причини. А це вже, повірте, немало для того, аби порушити питання про вихід з такого стану, або, щоб люди самі почали діяти в міру своїх можливостей. Отже, на ваше перше питання відповідь — «ні», в найближчій перспективі корупцію знищити в Україні не реально.

Генетично запрограмовані на корупцію? Ні.

— Ви сказали про причини…

— Так, треба почати з них. Широко поширеною була точка зору, що ми — українці, якісь генетично запрограмовані на корупційні вчинки, а там, десь за кордоном, люди, нібито, народжуються суто святими. А виявляється, що — ні, насправді український народ, який за Конституцією є єдиним джерелом влади в Україні, теж не хоче жити в корупційному бруді, свідченням чому є, зокрема, і ваше запитання до мене. Наші співвітчизники вміють працювати, мають таланти та навіть своїх геніїв. Так може громадянам треба підняти зарплату, як у Європі, як нам обіцяла свого часу політик Наталія Королевська по телебаченню та з білбордів по всій країні? Знову скажу — ні. Заробітну плату в результаті проведених реформ значно підвищили суддям, прокурорам, працівникам поліції, державним службовцям всіх рангів…, але ж і вони ніяк не можуть розпрощатися зі згубними звичками красти в держави. То, може, справа в старих за віком кадрах, вихованих радянською системою? І тут ні, ні, і ще раз — ні. Сьогодні на арені — молоді, амбітні акули — політики, громадські активісти – «грантоїди». До речі, останніх у нинішньому вигляді їх діяльності, я б і близько не допускала до справи протидії корупції — за їхніми оборудками ще потрібно пильнувати, як кажуть — «дивитися в чотири ока». Так, державні органи очолюють нові обличчя. Проте замість одних представників «еліти» приходить молодша, але так само корумпована. Може панацеєю є вибори? І тут не все так просто. Здається треба кардинально змінювати всю політичну систему.

На периферії навіть не підозрюють, що держава бореться з корупцією

— Ви вважаєте, що нічого позитивного в плані подолання корупції в державі не відбулося?

— Це не я так вважаю, це доводять факти. Влітку я побувала в декількох областях України, поспілкувалася з людьми і з жахом побачила, що на периферії навіть не підозрюють, що держава бореться з корупцією, що давати хабарі вже не сomme il faut, а навіть небезпечно для самих хабарників. Склалося враження, що всі ми тут, у Києві, граємося в якусь гру під назвою «запобігання корупції», замилюємо очі міжнародним партнерам і донорам, затверджуємо всілякі стратегії і програми з протидії корупції, при цьому люди в регіонах залишилися сам на сам із корупційним монстром.

І з зрозумілих причин не буду називати імена та прізвища, проте достатньо сказати, що ті, хто їздив за кордон, наприклад, у ту ж Російську Федерацію, на кордоні в Сумській області вимушені були віддавати фіксовану суму грошей українським прикордонникам (з кожного, хто знаходився в автобусі, включаючи грудних малят, під загрозою просто не перетнути кордон). При цьому люди були вражені тим, що російські прикордонники, на відміну від наших, таких «лівих» грошей з людей не збирали. До того ж, наші дороги в напрямі до РФ були в жахливому стані, а після перетину кордону картина була інша. Отже, в нас тут крадуть і досі.

— Із прикордонниками та станом доріг, точніше їх відсутністю, все зрозуміло. А в іншому?

— Найжахливіша ситуація з медициною. В одному відомому спеціалізованому медичному закладі в Одесі, а саме в Інституті очних хвороб і тканинної терапії імені В. П. Філатова НАМН України людину провели по шести кабінетах, де в кожному, повторюю, в кожному кабінеті пропонували заплатити гроші медичним працівникам під виглядом пожертви за обстеження, за які плата не передбачена. Зазначу, що пацієнт відмовився платити. Як наслідок, заключний висновок лікарка просто не зробила, сказавши, що «вам ніхто не допоможе», прозоро натякнувши, що ви не сплатили їй гроші.

Проведення простої хірургічної операції (видалення грижі) моєму знайомому пенсіонеру в одеській державній лікарні обійшлося в 12 тисяч гривень. Додатково анестезіолог перед операцією прийшов до пацієнта в палату й вимагав ще 50 доларів США.

У Сумській обласній клінічній лікарні операція по видаленню апендикса обійшлася родичам хворого, якому на заводі імені Фрунзе вже 9 місяців не платять заробітну плату, в 6 тисяч гривень. Так само лікарі відкрито вимагали додаткових, не передбачених законом, грошей та змушували купляти ліки. За винос судна з під пацієнта санітарки беруть 20 гривень за один раз, тобто приблизно 100 грн на день лежачий пацієнт вимушений віддати лише санітарці.

Що стосується розрекламованої програми, де «гроші ходять за пацієнтом», то людей просто вимушують заключати договори з лікарями, в яких вони обслуговувалися раніше, тобто автоматично. Виявилося, що потрапити до «свого» лікаря ви можете тільки 3 рази на рік, при цьому одне відвідування може статися тільки для направлення на аналізи або до спеціаліста. До останнього направляти лікарям не вигідно, бо з них за кожне направлення до іншого лікаря вираховують близько 70 гривень.

Із відомчих лікарень, наприклад, поліції, пенсіонерів-міліціонерів вигнали (більше не обслуговують, хоча це було передбачено законом при їх звільненні на пенсію), порадивши звертатися в поліклініки за місцем проживання.

Згадується ще один випадок. Поки людина в філіалі Сумської міської клінічної лікарні No 5 чекала на свого лікаря в поліклініці протягом 4 годин, перебуваючи у важкому стані, бо інший лікар не захотів прийняти «чужого» пацієнта, у нього трапилося аж два інфаркти міокарда прямо в коридорі поліклініки. У цьому зв’язку пригадую фільм-трагікомедію відомої режисерки і сценаристки Ренати Литвинової «Старая сказка Риты», в якій закладений глибокий філософський смисл. До речі, раджу подивитися цей фільм усім. У ньому показана та сама приреченість медичної системи — в лікарню, яка знаходиться в надзвичайно аварійному стані, за молодою помираючою пацієнткою приходить ангел смерті в обличчі дівчини — нібито працівниці моргу. Коханий помираючої дівчини Рити намагається дати хабар медикам і протягує конверт з чималими грошима, як він вважає, медичному працівнику, а насправді — ангелу смерті, яка, на відміну від цього молодого чоловіка, зацікавлена в тому, щоб пацієнтка померла. Ангел відхиляє пропозицію хабара, при цьому говорить такі слова: «Я би взяла, але тоді нічого не вийде. А так, я би взяла». Мораль така: коли лікарі отримують хабар, то їх пацієнт не помирає, а якщо корупційні гроші не сплачені, то смерть забирає пацієнта.

Аналогічні корупційні приклади можна навести щодо середніх та вищих навчальних закладів, судів тощо, і для людей в регіонах це, на жаль, норма. На пораду не давати хабарі — сміються, бо просто не знають, як по-іншому вони зможуть вирішити свої питання.

Відповідь проста — в цьому не зацікавлена еліта

— Так, усе таки, чому в державі, яка довгий час говорить про численні заходи по боротьбі з корупцією, є й наукові викладки, напрацювання з цього приводу, а рівень її ніяк не зменшується?

— Справа в тому, що нинішня влада, так само як і її попередники, явно зацікавлена в тому аби люди в державі були залежними, слабкими, не думали про будь-які бунти та протести. Саме тому їм не створюють достойних умов життя, не платять гідну заробітну плату, бо сильні і вільні громадяни мають змогу вимагати від влади виконання своїх прямих обов’язків і навіть переобрати її. І навпаки — несвободні громадяни завжди будуть використовувати корупційні схеми. Влада не зацікавлена і в тому, щоб пересічні громадяни були захищені судами, інакше як можна назвати такі законодавчі кроки, як заборона представництва в суді по кримінальних справах не адвокатом, непомірні судові збори тощо? Зараз судитися можуть дозволити собі лише заможні люди, яких у нас у державі десь три відсотка. Залежними громадянами простіше маніпулювати. Свідченням того є так само залежні ЗМІ, зокрема, телеканали, що належать олігархам, та 90 % ефіру яких займають жахи з негативною інформацією — вбивства, автомобільні аварії, вибухи газу в будинках, зґвалтування неповнолітніх, війни… Так людину тримають у постійному стресі, вона на фоні такої інформації просто радіє, що хоч якось виживає в цьому світі, і вже ні про що більше не мріє, крім свого дивану з телевізором, і не думає ні про мітинги та протести. Тож відповідь на питання, чому ми так «активно» боремося з корупцією, а рівень її ніяк не зменшується, насправді проста — в цьому не зацікавлена сама еліта.

Перестати сподіватися на когось

— То який вихід із ситуації Ви бачите?

— Передусім, треба перестати сподіватися на дієвість численних антикорупційних законів та нормативно-правових актів. Не варто думати, що збільшення кількості державних антикорупційних інституцій допоможе знищити корупцію. Не потрібно також сподіватися, що збільшення міри покарання для корупціонерів принесе бажаний результат. Не допоможуть нам у справі з протидії корупції і громадські активісти, які зазвичай не володіють потрібним обсягом компетенції для цього.

Як я вже зазначила, збільшення заробітної плати громадянам і чиновникам — теж не панацея, хоч і є фактом, що в бідній державі завжди дуже високий рівень корупції. Так, це є певним показником. Можна згадати ту ж Індонезію, Малайзію, в яких багатими є невелика група людей, а населення, як правило, вкрай зубожіле, і рівень корупції там зашкалює.

Не сподівайтеся також і на якусь особливу допомогу міжнародних впливових організацій.

— Дозвольте поцікавитися — чому?

— Ця проблема не є локальною. У всьому світі існує проблема корупції та фінансових спекуляцій. Завдяки новітнім інформаційним технологіям, фінансовий ринок, левова частка якого є ринком фінансових спекуляцій, концентрує держави по всьому світу саме навколо фінансових магнатів. А «еліта» бере «наверх» до себе лише своїх. Вона вважає, що людство треба розділити на два класи — обраних і тих, хто їх обслуговуватиме. Тобто плодами цивілізації користуються в повній мірі лише еліти. Саме соціальною нерівністю й зумовлюється криміногенний потенціал суспільства. Хоча багатства на планеті достатньо для всіх. Приросту багатства не просто достатньо для компенсації нерівності — він вищий за всі витрати. Але багатії-переможці не збираються сплачувати будь-які компенсації тим, хто «в мінусі», ані в своїй державі, ні на рівні зовнішніх відносин. Таким чином, міжнародний перерозподіл доходів практично відсутній.

Корупція на міжнародній арені

— Отже, які саме тенденції Ви бачите на міжнародному рівні?

— Наразі виникла потреба в єдиних правилах для всіх держав на світовому ринку, що, в свою чергу, збільшило ризики корупції на міжнародній арені. Є ризик домінування певної держави в економічній сфері, зокрема підпорядкування світу інтересам потужних транснаціональних корпорацій. Наочним прикладом тут є той же Газпром, який вибірково продає газ компаніям одних країн за дорожчою ціною ніж компаніям інших країн Європи, що, по суті, можна кваліфікувати як міжнародну корупцію. Фактично РФ використовує газ як елемент впливу на європейських партнерів уже десятки років.

На сьогодні 65 тисяч транснаціональних корпорацій, що володіють виробничими підрозділами в кількох державах, контролюють понад 70% сукупного світового капіталу. Можна сказати, що злочинний ринок охоплює всю планету.

В наш час, з розділом сфер впливу на ринку, жорсткої конкуренції, організовані форми корупційної злочинності переважають. За допомогою корупційних інтеракцій легальні інститути стають ланцюгом злочинних організацій. Оскільки відносини між державами забезпечуються бюрократичним апаратом, їх взаємовплив неминучий. Тобто держава, в якій розвинута корупція, повинна з великою долею ймовірності принести «вірус» корупційних практик у будь-яку демократичну державу, яка декларує й додержується безкорупційних норм. Цьому сприяють лібералізація митно-прикордонних відносин, створення єдиних банківських систем, офшорних зон, універсалізація національних валют, формування світових фінансових мереж, світових ринків збуту продукції, розвиток IT-технологій тощо.

— За Вашими словами, між організованою злочинністю і корупцією діє прямий зв’язок?

— Так, корупція є інструментом для організованої злочинності. І тут недалеко до тероризму. Тероризм є особливим різновидом організованої злочинності, який відрізняється лише специфічною мотивацією, а тому його зв’язок з іншими видами організованої злочинності, зокрема корупційної, є природнім. Організованій злочинності притаманні високий криміногенний потенціал, тісний зв’язок з корупційною владою, досвідом застосування насилля, організаційними можливостями, потужними спеціальними силами та засобами. Злочинні організації та співтовариства використовують терористичні методи в своїх корисних цілях. Організовані злочинні структури в деяких державах виступають як впливовий фактор ініціювання та підтримки націоналістичних й екстремістських формувань, проводять протиправну, політично мотивовану насильницьку діяльність проти влади або конкретних політичних супротивників. Отже, корупцію треба розглядати в нерозривному зв’язку з глобалізацією кримінального світу. Згадаємо 11 вересня 2001 р. — наймасштабніший теракт у Нью-Йорку; Беслан, Норд-Ост в РФ; 13 листопада 2015 р. — футбольний матч у Франції; 2016 р. — вантажівка давить людей у Ніцці; вантажівка наїхала на людей у Барселоні в Іспанії …

Цілі еліт та певних держав не співпадають

— Які ж труднощі існують з мінімізацією корупції?

— Від корупційних діянь чиновників несе збитки держава, причому в набагато більшому ступені, ніж її громадяни. Корупція в масштабах окремих її членів між собою може не визнаватися корупцією, а лише — вдалим певним комерційним рішенням. Якщо ми говоримо про міжнародну корупційну злочинність, то труднощі полягають у різниці цілей. Метою еліт є збагачення, метою слабо розвинутих держав — виживання. Фінансово-промислові еліти намагаються нав’язати свій порядок суспільствам, які до цього не готові в силу тієї самої різниці культур, історії, законів, соціального порядку, ментальності тощо. А тому корупційна злочинність не може бути подолана в локальних су- спільствах через те, що цілі еліт та певних локальних держав не співпадають, а корупція використовується ними, як я вже зазначала, як інструмент для досягнення власної мети.

— І, що ж у підсумку?

— Для запобігання негативному впливу корупції треба вчасно виявляти соціально небезпечні, криміногенні тенденції в діях фінансово-промислових еліт та спрямовувати міжнародні зусилля на створення умов для функціонування транснаціональних корпорацій у межах, вихід за які загрожує зменшенню або втратою ними своїх капіталів. Це дуже складне завдання, але ж у нас в державі є некорумповані талановиті економісти-аналітики?

Що стосується України, то, як я вже зазначила, від неї, як від локального суспільства, нічого кардинально й не залежить. Втім, перше, що треба домогтися — зробити незалежними засоби масової інформації, які нині, у вік інформаційних технологій, грають чи не першу «скрипку» за впливовістю на масову свідомість. Так, потрібно щільно зайнятися цим питанням, і просвітництво починати прямо з дитячих садочків. Треба зняти з людей вуздечку, яка називається несвободні ЗМІ, яка гіпертрофує свідомість українських громадян. А далі будуть і незалежні суди, щоб не лише багатий, але й бідний був у змозі звернутися до суду, і влада, яка прийде на посаду не для власного збагачення, а для служіння народові. На перший погляд, може здатися, що я перебільшую роль ЗМІ. Але що з цього треба починати, я впевнена.

Спілкувався

Максим Іллюк,

спеціально для ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути