Юридична практика
Із великої хмари – малий дощ: справа про хабарництво в Мінагрополітики
Юрій Котнюк, ЮВУ
Двадцять другого лютого Вищий антикорупційний суд засудив до восьми років позбавлення волі колишню начальницю одного з відділів Міністерства агропромислової політики та продовольства України Олену Поліщук, яку ще в серпні 2016-го було викрито в одержанні хабара в сумі 150 тисяч доларів США від підприємця за сприяння в продажі йому на вигідних для нього умовах майна, розташованого в Харківській області Державного сільськогосподарського підприємства «Оберіг». Судячи з тексту обвинувального вироку, співробітники МВС, починаючи розслідування даної справи, розраховували на те, що в їхню пастку потрапить фігура значно більшого калібру – якщо не сам міністр, то, принаймні, один із його заступників, але вийшло так, що завершували почате ними вже детективи НАБУ, які спромоглися притягти до кримінальної відповідальності лише одного другорядного учасника злочинної схеми.
Гру починала міліція
У той період у підпорядкуванні Мінагрополітики перебувало близько чотирьох сотень державних підприємств, певна частина з яких цілеспрямовано доводилася до банкрутства з метою подальшого продажу приватним особам за заниженими цінами. Ні для кого не було секретом, що все це робилося з відома й дозволу керівництва відомства й, звісно, не за красиві очі, тож немає нічого дивного в тому, що в Головному управлінні МВС України в Харківській області (не інакше як з ініціативи тодішнього міністра Арсена Авакова, який був родом з цього краю) виникла задумка спіймати на гарячому когось із дуже високопоставлених зловмисників. Місцем атаки обрали ДСП «Оберіг», яке було створене в 2002 році на базі колишнього Дослідного господарства «Комунар» в місті Мерефа. Йому належали два десятки об’єктів нежитлової нерухомості й усі ці будинки та споруди перебували в доволі занедбаному стані, проте земля під ними могла становити (і становила) певний комерційний інтерес.
Читайте також: «Труба Порошенка»: чергове «остаточне рішення» суду останньої інстанції
Ще в 2009 році постановою Господарського суду Харківської області зазначене підприємство було оголошене банкрутом й призначено ліквідатора, в завдання якого входило скласти перелік майна, яке може бути продане й провести аукціон з його реалізації, за рахунок чого, якщо не повністю, то хоча би частково задовольнити вимоги кредиторів. А оскільки йшлося про майно державного підприємства, то відповідно до вимог тогочасного законодавства зазначений перелік мав бути погоджений з органом його управління. У випадку з ДСП «Оберіг» це було Мінагрополітики, яке щоразу завертало на доопрацювання запропонований ліквідатором перелік об’єктів цілісного майнового комплексу підприємства, що мало піти з молотка. В МВС слушно вирішили, що тамтешні клерки чекають, коли їм «дадуть на лапу», й підставили їм людину, яка зіграла роль хабародавця. Цим чоловіком виявився екс-співробітник органів внутрішніх справ, який свого часу був засуджений за зловживання службовим становищем, відбув покарання в спеціалізованій Менській виправній колонії для колишніх працівників правоохоронних органів, потім займався бізнесом і негласно співпрацював з колишніми колегами.
Восени 2015-го зазначений агент, представившись потенційним покупцем, зустрівся з ліквідатором і поцікавився, чому так довго не виставляється на продаж майно збанкрутілого підприємства. Той докладно пояснив, що в структурі міністерства є такий собі департамент з управління державною власністю, в складі якого функціонує відділ контролю за ефективністю використання майна та виконання фінансового плану державними підприємствами. Керує ним приємна на вигляд жінка на ім’я Олена Поліщук, від якої, мовляв, залежить усе – який документ вона подасть на підпис міністру, такий і буде підписаний. Тож саме в неї й треба питати, чому так довго не продається майно й що потрібно зробити для того, аби воно було виставлене на торги.
Ймовірні співучасники лишилися «за кадром»
Міліцейський агент очевидно, справив на ліквідатора настільки приємне враження, що той не пошкодував часу й сил для того, аби приїхати з ним до Києва, де у фойє міністерства познайомив його з цією самою Оленою Поліщук. Ця зустріч відбулася 14 грудня 2015 року: їхня бесіда була недовгою, але настільки змістовною, що чоловік одразу ж примчав до ГУМВС у Харківській області, де підписав заяву про те, що вона вимагала в нього хабар. Там на нього, напевне, тільки й чекали, оскільки того ж дня Апеляційний суд Харківської області постановив ухвалу про дозвіл на проведення негласних розшукових дій. Насправді ж під час тієї зустрічі про хабар ще не йшлося – жінка натомість розповіла йому про складність процесу погодження ліквідаційної маси, яка буде виставлена на продаж, а потім завела мову про те, що не менш складним процесом буде вибір організатора конкурсних торгів. Що ж стосується суми в 150 тисяч доларів, то вона вперше була доведена до відома агента аж через півроку – в червні 2016-го під час чергової їхньої зустрічі в ресторані: жінка навіть не вимовила її вголос, а написала на серветці, показала співбесіднику й одразу ж її знищила.
Читайте також: «Фокуси» колишніх банкірів
У ході подальших розмов зловмисниця неодноразово змінювала умови передачі грошей. Спочатку запропонувала частинами: мовляв, першу половину після того, як міністром буде погоджений список виставлених на продаж об’єктів майна, другу – коли міністерство погодить на роль організатора аукціону запропоновану міліцейським агентом Товарну біржу «Всеукраїнський торгівельний центр». Потім раптом запропонувала передавати гроші не готівкою з рук у руки, а через офшор, тобто шляхом переказу коштів до якогось банку, розташованого за межами України. З її записаних на диктофон фраз можна було зрозуміти, що жінка не сама вирішує ці питання, а постійно радиться з посадовцями більш високого рангу, на слід яких і намагалися натрапити в МВС. Але ця гра скінчилася в липні 2016-го, коли постановою Заступника Генпрокурора – керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури розслідування цієї справи було доручене Національному антикорупційному бюро, детективи якого не стали чекати, коли в ній засвітиться керівництво Мінагрополітики і 2 серпня затримали Олену Поліщук після того, як агент передав їй три пакети по 50 тисяч доларів у кожному, хоча справжніх купюр там було тільки на п’ять тисяч, а решта – імітаційні засоби.
Після затримання зловмисниці було повідомлено про підозру за частиною 3 статті 368 Кримінального кодексу України, а 4 серпня Солом’янський районний суд обрав їй запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю вийти під заставу в 124 тисячі гривень. Та в умовах ув’язнення вона провела тільки тиждень і вже 9 серпня, після внесення заставодавцем зазначеної вище суми, вийшла на свободу. Деякі засоби масової інформації, посилаючись на таємні джерела в правоохоронних органах, повідомляли, нібито Олена Поліщук зізналася, що діяла за вказівкою заступниці міністра Олени Ковальової, але в подальшому ця тема продовження не мала. В офіційних же матеріалах справи фігурує лише ім’я колишнього директора департаменту з управління державною власністю, який звільнився з цієї посади ще до подій, пов’язаних із СП «Оберіг», і зайнявся бізнесом, але при цьому продовжував підтримувати ділові зв’язки з керівниками міністерства. З тексту вироку можна зробити логічний висновок про те, що він був спільником обвинуваченої, але матеріали по ньому були виділені в окреме провадження, в рамках якого підозру йому ніхто не пред’являв.
Засуджену поки що залишено на волі
Досудове розслідування тривало недовго і вже в січні 2017-го матеріали справи з обвинувальним актом були передані до Шевченківського районного суду Києва, звідки в 2019-му за підсудністю надійшли до Вищого антикорупційного суду. Попри те, що ніхто, крім Олени Поліщук, до кримінальної відповідальності притягнутий не був, детективи кваліфікували скоєне нею одержання неправомірної вигоди як вчинене за попередньою змовою групою осіб і з метою подальшої передачі третім особам. Суд із такою кваліфікацією категорично не погодився, оскільки стороною обвинувачення в ході судового процесу так і не були названі ймовірні співучасники підсудної чи треті особи, в інтересах яких вона отримала гроші.
Читайте також: Тарифні махінації Укрзалізниці: з винних ухвалено стягнути сімдесят мільйонів гривень
У ході судового розгляду справи підсудна свою вину не визнала, а сторона захисту, як це часто буває в подібних випадках, наполягала на тому, що мала місце провокація хабара. Певні підстави для таких тверджень були, оскільки міліцейський агент уже не вперше виступав у ролі заявника і в даній ситуації придбання майна збанкрутілого державного підприємства його насправді зовсім не цікавило. Попри це судді, прослухавши записи його розмов з Оленою Поліщук, дійшли висновку, що поведінка хабародавця не має ознак провокативної, тобто не можна сказати, що той будь-що намагався «всучити» їй гроші. На їхню думку заявник неквапливо вимагав від неї конкретних дій щодо виставлення нерухомості на торги, й просив показати документ про погодження переліку об’єктів і кандидата на організацію конкурсу – Товарну біржу «Всеукраїнський торгівельний центр».
Інший аргумент, яким зловмисниця хотіла вигородити себе, полягав у тому, що вона, мовляв, на прохання агента, взяла від нього гроші лише на зберігання – чоловік, приїхавши з Харківщини, попросив, щоб кошти полежали в багажнику її автомобіля, припаркованого на стоянці міністерства, після чого він їх забере. Проте суддів і ця версія не переконала. Олена Поліщук дійсно грошей в руки не брала, звелівши натомість покласти їх до багажника, однак така поведінка свідчила про її обережність і конспіративність. Потім чиновниця протягом другої половини того дня уважно спостерігала з восьмого поверху свого кабінету, чи ніхто підозріло не крутиться біля її машини, й лише о восьмій вечора, переконавшись, що все в порядку, вийшла з міністерства й сіла в своє авто.
У кінцевому підсумку, визнавши обвинувачену винною, суд призначив їй покарання у вигляді восьми років позбавлення волі з конфіскацією частини майна, зокрема, квартиру залишити, аби засудженій після відбуття покарання було де жити, а от земельну ділянку з автомобілем судді конфіскували на користь держави. Разом із тим до набрання вироком законної сили її було залишено на свободі під заставу. До речі, з цією заставою вийшла доволі цікава історія: як зазначалося вище, Солом’янський районний суд ще 9 серпня 2016 року визначив її суму в 124 тисячі гривень, але оскільки зловмисниця через певний проміжок часу втратила страх і перестала з’являтися на допити за викликом детектива, внесену за неї суму було конфісковано, а натомість ухвалою слідчого судді ВАКС від 9.06.2020 р. обрано заставу 252 тисячі гривень. Саме цей запобіжний захід і було вирішено залишити до моменту набрання чинності обвинувального вердикту. В строк ув’язнення зарахували й ті сім днів, протягом яких жінка одразу ж після затримання перебувала під вартою.
Джерело: Юридичний вісник України
