ДФС проти бізнесу: реальність господарських операцій

Віталій Кулаков, адвокат, керуючий партнер АТ«Адвокатська фірма «ADVICE»

Христина Римець, консультант ТОВ «Аудит Консалтинг Груп Advice»

У світі бізнесу усе досить динамічно: постійний рух капіталів, товарів, виконання робіт та надання послуг, зміна контрагентів, вихід на нові ринки і тому подібне. Незмінними спостерігачами в цьому яскравому й мінливому середовищі є контролюючі податкові органи, які повинні стежити за законністю та порядком. Однак не завжди їхні дії та акти відповідають букві та духу закону, тому представникам бізнесу необхідно знати всі особливості і нюанси захисту та протидії неправомірним діям фіскалів. «Попереджений — значить озброєний» — ось мета цієї статті, яка присвячена темі реальності господарських операцій.

Суть проблеми

На практиці суб’єкти господарювання укладають між собою договір, здійснюють поставку товарів, перераховують кошти, реєструють податкову накладну, формують податковий кредит, сплачують податок на додану вартість тощо. Нібито все добре, але іноді на горизонті одразу з’являються податкові органи з позаплановою перевіркою. У більшості випадків подібні ситуації завершуються складанням актів про порушення податкового законодавства і подальшим винесенням податкових повідомлень-рішень. Зазвичай, підставами для цього слугує вказівка органів ДФС на відсутність у контрагентів трудових та/або матеріальних ресурсів, неможливість проведення перевірки чи звірки з контрагентами платника податків, або є факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб’єктів, які повідомили, що не мають відношення до діяльності підприємства, де є посадовими особами.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов’язанні вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Позиція Верховного Суду

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платників податків та відповідність їх дійсному економічному змісту. Ця позиція висвітлена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі No 816/809/17.

Ключовим моментом, на який потрібно звернути увагу: для податкового обліку важливий лише фактичний рух капіталів, фактично здійснені господарські операції, дані про які фіксуються в первинних документах (наприклад, у договорах, видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, наказах про відрядження, про закріплення автомобілів, оборотно-сальдових відомостях по рахунках, банківських виписках, прибуткових касових ордерів тощо). Саме ця обставина є вирішальною при дослідженні і встановлені реальності операцій.

Водночас, у разі реального вчинення господарських операцій, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, в платника податків виникає право на формування податкового кредиту. Все просто.

Тому, по-перше, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) в ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту. Таким чином, покупець не може зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит за умови, що він не був обізнаний щодо такої поведінки контрагента і між ними не було злагоджених дій.

Щодо вказівки на недостовірність первинних документів

По-друге, якщо контролюючі органи вказують на недостовірність первинних документів та підтвердження обставин реальності господарських операцій, саме на контролюючі органи покладається обов’язок довести ці факти. У разі надання доказів, платник податків може спростувати їх. На практиці фіскали формально здійснюють дослідження господарських операцій, що призводить до порушення прав підприємців.

По-третє, проста вказівка контролюючих органів на недостатні трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення контрагентів за наявності належним чином оформлених первинних документів та конкретних обставин, що підтверджують реальність операцій, наприклад, одержання сировини і її подальша реалізація, є безпідставною і не доведеною.

У разі посилання контролюючих органів на кримінальне провадження і пояснення посадових осіб господарюючих об’єктів, варто звернути увагу на наступне. Сам факт відкриття кримінального провадження та отримання свідчень не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків усіх господарських операцій, проведених між платником податків та контрагентами.

Передусім має бути вирок у кримінальному провадженні, в якому встановлено ті чи інші обставини, що стосуються суті спору, що є обов’язковим для адміністративного суду. Окрім цього, провадження повинне стосуватися фіктивного підприємництва, і ці обставини повинні стосуватися платника податків та його контрагентів. Лише тоді це може вважатися належним доказом.

Окрім цього, може скластися ситуація, коли особа може бути й не обізнана щодо дійного стану правосуб’єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари, незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства. У цьому випадку особа не повинна зазнавати негативних наслідків.

Доведеність податкового правопорушення

У постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі No 826/1398/14 зазначається, що доведеність податкового правопорушення полягає в комплексному дослідженню всіх складових господарських операцій. Сам факт неможливості проведення перевірки, звірки контрагентів платника податків засвідчує виключно неможливість їх проведення та не є належним доказом, який спростовує або доводить реальність вчинення господарських операцій. Окрім цього, твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем.

Підсумовуючи вищевикладене, варто зауважити, що при будь — якому тиску податкового органу (складання акту про порушення податкового законодавства, податкового повідомлення-рішення, витребуванню документів чи арешту активів) необхідно чітко аналізувати кожну конкретну ситуацію, операцію з метою оперативної підготовки тактики захисту та відповідних доказів. При цьому варто довірити підготовку всіх документів та аргументації провідним фахівцям, які мають достатній рівень знань та досвіду в судових спорах з податковими органами.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути