Агенти ФБР у НАБУ: законність та підстави співпраці.Чи законно діють наші нові антикорупційні органи, залучаючи до своєї оперативно-розшукової діяльності чи до проведення досудового розслідування співробітників Федерального бюро розслідувань США?

Олексій Баганець,
заступник Генерального прокурора України
(2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.),
кандидат юридичних наук, адвокат,
заслужений юрист України

Уперше про це українське суспільство почуло з вуст очільника НАБУ А. Ситника, в присутності керівника САП Н. Холодницького, якщо мені не зраджує пам’ять, у червні 2017 року, коли наші антикорупціонери в черговий раз піарились із порушенням українського законодавства і Європейської конвенції з прав людини, доповідаючи про свої чергові «успіхи» в розкритті злочинної схеми, начебто, пов’язаної із незаконним видобутком бурштину в Житомирській області, до якої були причетні народні депутати України Розенблат і Поляков, їх помічники й охоронці.

Нагадаю, що влітку 2017 року директор ДБР А. Ситник на прес-конференції відкрито хвалився тим, що «викриття злочинної схеми» за участі вказаних народних депутатів України по підготовці законопроекту з легалізації видобутку бурштину здійснювалося спільно із їх американськими колегами із ФБР США в рамках «меморандуму», який був ними підписаний два роки тому.

ФБР як учасник викриття корупції в Україні

Першого грудня 2017 року А. Ситник також підтвердив, що НАБУ співпрацювало з ФБР і щодо викриття корупції в Державній міграційній службі України. При цьому дослівно він висловився наступним чином: «Мені здається трохи дивною позиція Генеральної прокуратури, коли операція щодо «бурштинової справи» називалася «ідеальною» й така ж операція з використанням тих же ресурсів, тих же способів і методів була піддана критиці, а крім того, одна і друга операції проводилися спільно з ФБР США».

Разом із тим, повідомляючи на даному брифінгу, при чому з великим пафосом, що ця операція по викриттю й документуванню незаконної діяльності названих народних депутатів проводилася спільно з ФБР США, керівник НАБУ чомусь ухилився від дачі відповіді на запитання з приводу деталізації ступеня участі співробітників правоохоронних органів іноземної держави в таких заходах, в тому числі й затриманні підозрюваних. Про участь співробітників ФБР США у викритті підозрюваних у так званій «бурштиновій справі» (хоча, звичайно, вона не має жодного відношення до дійсного викриття злочинних організованих схем незаконного видобутку і реалізації бурштину в Україні, тим більше щодо пов’язаних із корупцією) повідомляла офіційно і прес-служба НАБУ в Twitter. Там теж було зазначено про участь ФБР у проведенні затримань підозрюваних у даній справі.

Тобто, керівництво НАБУ і САП неодноразово підтверджувало той факт, що співробітники правоохоронного органу іншої держави, а саме спецслужби США – Федерального бюро розслідувань, брали участь у проведенні оперативно-розшукових заходів як мінімум у двох відомих нашому суспільству, за їх висловами, «спецопераціях» — під час документування протиправних дій народних депутатів Розенблата і Полякова, які, начебто, за свою участь у підготовці законопроекту щодо легалізації видобутку бурштину висловлювали пропозицію і потім отримали частину неправомірної вигоди, за що й були затримані їх охоронці та помічники, а також по виявленню злочинної організації в Державній міграційній службі України, учасники якої, начебто, нелегальним шляхом оформляли іноземцям паспорти України та посвідки на тимчасове проживання на території нашої держави.

Що передбачає законодавство?

Проаналізувавши уважно чинне законодавство України, а саме закони «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про Національне антикорупційне бюро», «Про державну таємницю», а також Кримінальний процесуальний кодекс України, категорично заявляю, що участь працівників правоохоронних органів інших держав у проведенні оперативно-розшукових заходів до реєстрації злочину в ЄРДР та, тим більше негласних слідчих (розшукових) і слідчих (розшукових) дій у рамках кримінального провадження, є протиправною, а відповідно докази, які зібрані таким способом, є недопустимими з усіма витікаючими наслідками. Поясню чому.

Так, ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» містить виключний перелік оперативних підрозділів, які мають право здійснювати таку діяльність, а саме Національної поліції, Державного бюро розслідувань, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони, органів доходів і зборів, органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, розвідувального органу Міністерства оборони України, Національного антикорупційного бюро України (детективів, оперативно-технічні та внутрішнього контролю). Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств (в тому числі й міжнародними), громадськими, приватними організаціями та особами забороняється.

Дійсно, в ст. 7 цього Закону зазначено, що оперативні підрозділи повинні здійснювати взаємодію з відповідними органами іноземних держав та міжнародних антитерористичних організацій з метою швидкого і повного попередження, виявлення та припинення злочинів, але виключно відповідно до законодавства України, а також міжнародних договорів України, які ратифіковані Верховною Радою. Так, зокрема, не надає таких повноважень співробітникам правоохоронних органів інших держав, в тому числі й США, брати участь (навіть спільно з НАБУ), у проведенні оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій і Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України».

Не є підставою для такої участі працівників ФБР і норма цього закону про право НАБУ залучати на добровільній основі, зокрема на договірних засадах, кваліфікованих спеціалістів й експертів, у тому числі іноземців, з будь-яких установ, організацій, контрольних і фінансових органів для забезпечення виконання повноважень Національного бюро. Ще раз наголошую: в цій нормі йдеться мова не про працівників правоохоронних органів іноземних держав, а про таких учасників кримінального процесу, як спеціалісти та експерти. Тому, мабуть, цілком закономірно, що законодавець при прийнятті цього закону також передбачив, що не може бути призначена на посаду в НАБУ особа, якщо вона має громадянство іншої держави.

КПК та іноземні агенти

Не передбачає можливість участі правоохоронців інших держав у проведенні негласних слідчих (розшукових) дій (я вже не говорю про проведення слідчих і процесуальних дій) і Кримінальний процесуальний кодекс України, який чітко визначив представників сторони обвинувачення, куди відносить слідчих, які перебувають на цих посадах у конкретно перерахованих органах досудового роз- слідування держави Україна, прокурорів органів прокуратури, а також оперативних працівників тільки названих у кодексі правоохоронних органів, які за дорученням сторони обвинувачення мають право проводити слідчі (розшукові) дії (ст. 22 КПК України). Єдине, що передбачає КПК, то це право представнику правоохоронного органу іноземної держави бути присутнім під час проведення допитів осіб на території нашої держави під час виконання їх запиту про надання міжнародно-правової допомоги! Але при цьому він не має права самостійно проводити на території України будь-які процесуальні дії. Навіть у разі присутності під час процесуальних дій такі представники іноземних правоохоронних органів мають право лише спостерігати за проведенням процесуальних дій або вносити зауваження та пропозиції щодо їх проведення, а також з дозволу слідчого і прокурора ставити за- питання, а також робити записи (ст. 569 КПК). Більше того, навіть у тому разі, коли для проведення досудового розслідування обставин кримінальних право- порушень, вчинених на території декількох держав, або якщо при цьому порушувалися інтереси цих держав, створюються спільні слідчі групи, то слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії виконуються членами цих груп тієї держави, на території якої вони проводяться (ст. 571 КПК)!

Закон України «Про державну таємницю»

Ще більш серйозним запобіжником щодо залучення правоохоронців з інших держав до проведення оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій на території нашої держави є Закон України «Про державну таємницю», у ст. 8 якого визначена інформація в сфері державної безпеки і правопорядку, яка відноситься до державної таємниці, зокрема: про особовий склад органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; про форми, методи і результати оперативно-розшукової діяльності; про осіб, які співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, що проводять таку діяльність; про склад і конкретних осіб, що є негласними штатними працівниками органів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність тощо.

Окрім того, потрібно мати на увазі, що допуск до державної таємниці надається дієздатним громадянам України віком від 18 років, які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-технічної діяльності або навчання, органами Служби безпеки України після проведення їх перевірки. Порядок надання допуску до державної таємниці визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 22 Закону).

Варто також звернути увагу на вимоги ст. 23 цього закону, якою передбачено відмову в допуску до державної таємниці в разі сприяння громадянином діяльності іноземної держави, іноземної організації чи їх представників, а також окремих іноземців чи осіб без громадянства, що завдає шкоди інтересам національної безпеки України. На це потрібно звертати увагу перш за все керівникам НАБУ. Більше того, іноземцям та особам без громадянства доступ до державної таємниці надається лише у виняткових випадках і то на підставі міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, або письмового розпорядження Президента України, з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України, але лише на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України.

Розголошення держтаємниці — порушення закону

Тобто, враховуючи, що ратифікованих Верховною Радою міжнародних договорів, які б узаконювали таке право НАБУ надавати такий доступ до державної таємниці правоохоронцям іноземних держав, в тому числі й США, не існує, а Президент України також не видавав таких письмових розпоряджень на підставі пропозицій Ради Національної безпеки України, тому самовільне залучення керівництвом НАБУ співробітників ФБР США до проведення оперативно-розшукових заходів навіть нехай і з метою викриття народних депутатів Розенблата і Полякова в корупції та документування першого заступника голови Державної міграційної служби України є порушенням вимог закону, за що прямо передбачена кримінальна відповідальність, як мінімум за ст. 328 КК України (розголошення державної таємниці).

Не зайвим буде нагадати нашим керівникам правоохоронних органів і про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 387 КК України, за розголошення даних оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування, вчинене працівниками оперативно-розшукового органу, що теж проглядається в діях керівництва НАБУ по допущенню працівників ФБР до проведення оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій, а тим більше — і слідчих дій по вказаних двох резонансних кримінальних провадженнях.

Посилання працівників НАБУ на договір між Україною і США про взаємну правову допомогу у кримінальних справах є недоречним, бо він передбачає виключно обставини і процедуру виконання запитів компетентних органів обох держав, пов’язаних із розслідуванням, переслідуванням та попередженням злочинності, і аж ніяк не проведення ФБР оперативно-розшукових заходів на території України нехай і з метою виявлення злочинів, які лише готуються громадянами нашої держави на території України, що не є предметом узгоджених дій обох сторін в цілях цього договору.

Що представляє собою «меморандум» між НАБУ і ФБР?

Не вважається переконливою підставою д ля залучення іноземних правоохоронців для проведення оперативних-розшукових заходів на території України в рамках оперативно- розшукової справи, нехай і в боротьбі з корупцією, і посилання НАБУ на меморандум, підписаний між НАБУ І ФБР, бо він не є законом нашої держави.

На що ще хотілося б звернути увагу. Дійсно, перші повідомлення про можливу співпрацю НАБУ із ФБР США в мене та й інших незалежних експертів не викликали жодних застережень. Повідомлення А. Ситника тому ж «Громадському радіо» про прибуття в 2016 році до Києва представників ФБР США, які допомагатимуть відстежувати грошові потоки з України за кордон, я особисто повністю підтримував, бо сам знаю, як довго виконуються зазвичай наші міжнародно-правові доручення іноземними колегами, в тому числі й ті, з ким існують міжнародні договори про надання правової допомоги в кримінальних справах. Тим більше, що очільник НАБУ завіряв, що співпраця з ФБР дозволить контролювати проходження міжнародно-правових доручень через відповідні органи в США й сприяти розслідуванню цих справ у «максимально короткий термін». Не викликали заперечень й озвучені А. Ситником наміри залучати ФБР для відслідковування коштів, до виведення яких за кордон міг бути причетний екс-народний депутат Микола Мартиненко, як і повідомлення прес-служби НАБУ про те, що «завдяки співпраці ФБР і НАБУ співробітники управління спецоперацій бюро мали можливість пройти тренування навичок володіння зброєю в умовах фізичних і психічних навантажень, швидкості і влучності стрільби» тощо.

Тобто, ще раз підкреслюю, ніде в озвучених НАБУ і ФБР повідомленнях про правову базу взаємодії нашого правоохоронного відомства з правоохоронним органом іноземної держави навіть не згадується про участь її співробітників у проведенні оперативно-розшукових і не- гласних слідчих (розшукових) дій на території нашої держави. А якщо й подібне «співробітництво» було обумовлене в цьому «меморандумі», то він не має будь-якої правової сили і є незаконним. А що стосується участі детективів ФБР у проведенні оперативно-розшукових заходів на території нашої держави, це вже зовсім інше, бо така «співпраця» не відповідає нашому законодавству.

Тому ще дивнішими виглядали заяви того ж Антикорупційного прокурора Н. Холодницького, який зобов’язаний здійснювати нагляд за додержанням НАБУ вимог Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», про викриття злочинної схеми в так званій «бурштиновій справі» з участю «американських колег» в рамках «меморандуму». Бо не для участі в проведенні оперативно-розшукових заходів на території нашої держави, нехай і з метою розкриття злочинів та здобуття доказів винуватості конкретних осіб, залучалися співробітники правоохоронних органів іншої держави, навіть і такої авторитетної, як США. Непереконливим було і його посилання про факт надання ФБР практичної допомоги в розслідуванні умисного вбивства Павла Шеремета, про що публічно свого часу заявляв той же Ю. Луценко. Бо, по-перше, останній не знає законодавства, яке б давало таку можливість, по-друге, про дійсний зміст участі останніх у розкритті цього злочину нічого більш конкретного не повідомлялося в ЗМІ, а по-третє, цей особливо тяжкий злочин так і залишається до цього часу нерозкритим.

Позиція самого ФБР

Не були переконливими і доводи ФБР, які оприлюднила Українська служба «Голосу Америки», в яких авторитетний правоохоронний орган іншої держави посилається, як на підтвердження правомірності дій своїх детективів, на ухвалений між НАБУ і ФБР меморандум про порозуміння чи співпрацю (точної назви не знаю і його зміст мені невідомий), у відповідності до якого їх агенти та спеціалісти працюють у НАБУ на «тимчасовій ротаційній основі». Що було відомо з інформації в ЗМІ, то метою його укладення була співпраця в сфері розслідування, зверніть увагу, «міжнародного відмивання коштів, хабарництва і корупції». При цьому хотілося б акцентувати увагу читачів на такий момент: цей «Меморандум» був укладений НАБУ не з керівництвом ФБР, а з відділом боротьби з міжнародною корупцією (!) всього на два роки і його підписали, з одного боку, директор українського НАБУ А. Ситник, а з іншого (теж не дивуйтеся) – начальник відділу карного розшуку ФБР, тобто всього з керівником підрозділу цього досить відомого правоохоронного відомства іноземної держави!

Порядок допуску до ОРЗ та НСРД

Насамкінець хотілося б нагадати «професіоналам» із НАБУ та САП, а також «спеціалістам на всі руки» з числа так званих «гранітоїдів» та їх лобістам із Верховної Ради України, з яких підстав ще не можна допускати іноземних правоохоронців, нехай і такого солідного відомства, як ФБР США, до матеріалів оперативно-розшукової діяльності та негласних слідчих (розшукових) дій.

У відповідності до вимог п. 5.1 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні (далі — Інструкція), затвердженої спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16.11.2012 р., «Постанова слідчого, прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії та додатки до нього, протокол про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які містять відомості про факт та методи проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а також відомості, що дають змогу ідентифікувати особу, місце або річ, щодо якої проводиться або планується проведення такої дії, розголошення яких створює загрозу національним інтересам та безпеці, підлягають засекречуванню». При цьому, у відповідності до вимог вказаного нормативного документа, забезпечення охорони державної таємниці та дотримання інших вимог законодавства про державну таємницю при проведенні негласних слідчих (розшукових) дій покладається на слідчих, прокурорів, слідчих суддів та співробітників уповноважених оперативних підрозділів, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії.

І що найголовніше (загострити на цьому увагу), коли саме ці матеріали втрачають силу інформації, яка відноситься до державної таємниці. Вказана Інструкція роз’яснює, що після завершення проведення негласних слідчих (розшукових) дій грифи секретності матеріальних носіїв інформації (скорочено МНІ) щодо їх проведення підлягають розсекреченню на підставі рішення прокурора, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з урахуванням обставин кримінального провадження та необхідності використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій як доказів після проведення таких дій, у випадку, якщо витік зазначених відомостей не завдасть шкоди національній безпеці України. Далі вказана постанова, разом з ухвалою слідчого судді, яким надавалися відповідні дозволи, надсилається прокурором до апеляційного суду із клопотанням про скасування грифу секретності. Й лише після розсекречення приймається рішення про їх долучення до матеріалів кримінального провадження у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку. Більше того, до розсекречених матеріалів доступ надається лише учасникам процесу разом з іншими матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, тобто після закінчення досудового розслідування. Аналогічна практика легалізації і матеріалів оперативно-розшукової діяльності, або навіть ще складніша та триваліша, бо їх треба перевірити і слідчим шляхом.

Тому, виходячи з даних вимог, доступ правоохоронців іншої держави до матеріалів оперативно-розшукових заходів чи негласних слідчих (розшукових) дій, як мінімум до їх розсекречення у вказаному вище порядку, в тому числі і оголошення їх на всю країну шляхом відкритої демонстрації в ЗМІ, на засіданнях комітету Верховної Ради України, є грубим порушенням вимог Закону «Про державну таємницю» та КПК України.

Як результат таких необачних дій з боку НАБУ, а саме, оприлюднення їх у ЗМІ, на відкритих засіданнях регламентного комітету ВРУ, на прес-конференціях, як це робить, до речі, не лише Антикорупційне бюро, а й ГПУ, а тим більше допуск до них правоохоронців іншої держави, — подібні піар-акції не додадуть авторитету правоохоронним органам України, а з іншого боку, зібрані таким способом докази будуть неминуче визнані судом, в тому числі й Вищим антикорупційним, який планується створити, недопустимими, в результаті чого навіть і справжні корупціонери уникнуть відповідальності. А ще гірше, що така «діяльність» і поведінка НАБУ можуть потягнути за собою втрату Україною своєї незалежності, на жаль.

Проте хочеться вірити в просвітлення, саме тому доречно нагадати слова видатного Тараса Григоровича Шевченка: «І забудеться срамотня давняя година, і оживе добра слава, слава України!».

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути