Чому суспільство і влада не реагують на відвертий непрофесіоналізм правоохоронців?

Олексій БАГАНЕЦЬ, заступник Генерального прокурора
(2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), віце-президент Світового конгресу
українських юристів,
член Науково-консультативної ради при ДБР,
адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

Нинішня влада, як і попередня, продовжує добирати й призначати керівників правоохоронних органів, які завідомо не здатні забезпечити ні належну протидію злочинності, в тому числі і корупції, ні суворе дотримання прав і свобод громадян, що неминуче призведе до погіршення кримінальної обстановки в державі.

Я вже неодноразово писав про те, що головною причиною відсутності очікуваних результатів у боротьбі зі злочинністю, в тому числі й із корупцією, зокрема й реалізації відомої обіцянки В. Зеленського «Прийде весна, будемо «саджати», є не тільки залежність правоохоронців від влади й олігархів, та навіть корупція в їх рядах, а в першу чергу повна відсутність у них достатнього професійного досвіду в розкритті та розслідуванні кримінальних правопорушень, невміння організувати цю роботу, починаючи від огляду місця події й закінчуючи підготовкою й складанням повідомлення про підозру та обвинувального акту, неволодіння методикою як збору, перевірки та оцінки доказів, так і проведення досудового розслідування взагалі. А якщо говорити про конкретні злочини, особливо найбільш резонансні та вчинені в організованих формах, які постійно видозмінюються, то треба відверто визнати, що й розробкою методики їх розкриття та розслідування ніхто не займається. Повірте, вже нікому це робити.

Перша проблема — відсутність досвіду

Ще більшою проблемою є відсутність необхідного досвіду в здійсненні прокурорами нагляду за додержанням законів на стадії досудового розслідування, як у формі процесуального керівництва, так і з боку вищестоящих прокурорів. Про таке конституційне поняття як «організація досудового розслідування», чим повинні займатися прокурори ще з червня 2016 року, переважна більшість із них, а тим більше тепер, навіть уяви не мають. Тому мене дуже дивує поведінка нинішнього Генерального прокурора та його заступника В. Чумака, які відкрито тішаться тим, що прокуратура з 20 листопада цього року втратила функцію досудового розслідування, не розуміючи, що у відповідності до Основного Закону України на прокурорів з 2016 року покладено ще більший тягар відповідальності за результатирозкриття і розслідування злочинів, особливо враховуючи, що за нинішнім КПК України слідчі без участі прокурора навіть кроку ступити не можуть.

Прокурори — безправні статисти

Ще раз наголошую, я постійно критикував бездарні новації попередньої влади, коли тодішня Верховна Рада прийняла в жовтні 2014 року новий Закон «Про прокуратуру», яким у порушення вимог Конституції України прокурорів позбавили права здійснювати нагляд за додержанням законів правоохоронними органами. Був і продовжую залишатися категоричним противником, про що постійно висловлювався, внесених змін до Конституції України, якими прокурорів позбавили повноважень здійснювати нагляд за додержанням законів на досудовому розслідуванні, що фактично перетворило їх на безправних статистів. Так само, а то й ще більше, не сприймаю внесення змін до Закону «Про прокуратуру» в частині призначення Генеральним прокурором осіб не лише без досвіду роботи прокурором, що взагалі є неприпустимим у правовій державі, а навіть і без юридичної освіти, що, вважаємо, було відвертою «диверсією» проти Української держави! Ще шкідливішою вважав і вважаю сьогодні законодавчу норму про надання права призначати в регіональні прокуратури і навіть у центральний апарат ГПУ осіб лише за наявності юридичної освіти (думаю, всі знають, яка її якість останні 10 років), але без проходження спеціального навчання в Академії прокуратури України та без досвіду роботи в органах прокуратури взагалі.

Приклад із практики

Про те, до яких шкідливих і непоправних наслідків такі лжереформи призвели, хочу продемонструвати на конкретному кримінальному провадженні, яких, повірте, розслідувалося протягом останніх п’яти років і знаходиться до теперішнього часу в судах чимало. Я маю на увазі справу, за якою Шевченківським районним судом м. Києва винесено виправдувальний вирок стосовно члена Вищої Ради правосуддя П. Гречківського та його знайомого О. Шкляра, про який наше зазомбоване суспільство взагалі чомусь промовчало, як так і повинно було. В дійсності, це була не звичайна подія, перш за все, хоча б з тої причини, що цим розслідуванням повністю зганьбили прокуратуру, а по­друге, такий вирок продемонстрував, що в нашій зруйнованій, заляканій судовій системі ще залишаються справжні судді, які можуть навіть у таких умовах здійснювати справжнє правосуддя.

А тепер по суті прийнятого судом рішення в даному провадженні. У відповідності з обвинувальним актом, адвокат Климчук, представляючи інтереси ТОВ «Богадар» у господарському спорі в суді 17 серпня 2016 року зустрівся зі своїм знайомим, арбітражним керуючим Шкляром. Під час цієї зустрічі останній запропонував Климчуку із залученням свого друга — члена Вищої ради правосуддя П. Гречківського надати йому допомогу у вирішенні даного судового спору. Однак не безкоштовно. За вирішення даного питання, згідно з вимогою Гречківського, необхідно було заплатити їм 500 000 доларів США. Після цього Климчук звернувся до правоохоронних органів із метою виявлення і припинення злочинних дій Гречківського і Шкляра.

Двадцять першого вересня 2016 року в Києві, біля ресторану «Поляна», діючи за попередньою змовою з Гречківським, Шкляр одержав від Климчука грошові кошти в сумі 51 000 доларів США, нібито, як оплату за винесення судом першої інстанції рішення на користь ТОВ «Богадар», одразу після чого він був затриманий в порядку ст. 208 КПК України.

Не буду детально нагадувати, якого галасу тоді наробила в ЗМІ новина про затримання, начебто, «на гарячому» діючого члена Вищої Ради правосуддя П. Гречківського у зв’язку із одержанням неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. Усі також, мабуть, пам’ятають «полум’яні» промови з цього приводу тодішнього Генерального прокурора, який всіляко вихвалював своїх підлеглих та оперативників Служби безпеки України за бездоганну «операцію» по викриттю високопоставленого «корупціонера». Але українці за ці останні 4 роки вже звикли до подібних гучних затримань, вручення підозр та навіть обрання до таких підозрюваних залежними від влади суддями, за клопотанням таких же прокурорів, не завжди переконливого виняткового запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Так сталося, що й ця справа виявилася такою, як і всі подібні до неї, бо через деякий час з’ясувалося, що Гречківського в дійсності ніхто не затримував «з полічним», помічені кошти в іноземній валюті в нього не вилучалися, а були знайдені у так званого посередника Шкляра і було вилучено не 500 000 тисяч доларів США, як це повідомлялося правоохоронними органами, а лише 51 тисяча. Більше того, дії Гречківського і його знайомого кваліфікували не за ст. 368 КК України (одержання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі), а за ч. 3 ст. 15 і ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України як замах на заволодіння чужим майном шляхом обману, що, звичайно, не одне і те ж.

А тому й не дивно, що під час розслідування даного кримінального провадження слідчими прокуратури і прокурорами, підкреслюю, під особистим керівництвом тодішнього непрофесійного Генерального прокурора та його, приблизно такого ж рівня, заступника, було допущено таку величезну кількість процесуальних порушень, у тому числі й прав і свобод громадян, при зборі, закріпленні, перевірці та оцінці доказів, що в результаті суд був змушений винести виправдувальний вирок обом підсудним.

Усвідомлюючи, що подібні факти недбалого, а може навіть й умисного, незаконного кримінального переслідування громадян під час досудового розслідування будуть неминуче мати місце і в майбутньому, особливо враховуючи «нові підходи» вже нинішньої влади щодо подальшого руйнування органів прокуратури, зокрема й шляхом продовження порочної (надзвичайно шкідливої) практики призначення на найвищі посади відверто непрофесійних і недосвідчених людей, я хочу ще раз на прикладі даної справи наочно показати небайдужим фахівцям­юристам, політикам, активному громадянському суспільству (я не маю на увазі «грантоїдів»), а, може, й частині представників нинішньої влади, до чого це може призвести в майбутньому.

Зокрема саме про фальсифікацію матеріалів даного кримінального провадження свідчать навіть обставини подачі заяви потерпілого Климчука до Генеральної прокуратури України про вимагання в нього Гречківським та Шкляром неправомірної вигоди. Так, відповідно до відбитку штрих­коду реєстрації Генеральної прокуратури, заява Климчука була зареєстрована 19.08.2016 року за № 186165— 16; цього ж дня, о 15:56, відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), але вже за іншим штампом на заяві — «з приймальної громадян», яка, в свою чергу, була зареєстрована в ГПУ значно пізніше — лише 22.08.2016 року та за іншим номером. До того ж, у своїй заяві про злочин від 19.08.2016 року Климчук вказував, що діє, начебто, на підставі довіреності, виданої ще пізніше — 08.09.2016 року, тобто датою, яка на цей момент ще не настала.

Крім того, прокурор не зміг спростувати в судовому засіданні доводи захисту про те, що Климчук був залучений у позапроцесуальний спосіб як потерпілий, так як був допитаний у цьому статусі 19.08.2016 року, з 11:00 до 12:15, у той час як згідно з витягом з ЄРДР відомості про це кримінальне провадження були внесені до Реєстру значно пізніше, а саме о 15:56:59.

Під час судового розгляду стороною обвинувачення також не були спростовані й інші суттєві протиріччя в цьому провадженні. Так, вчитайтесь ще раз уважно у фабулу кримінального правопорушення, внесеного 19.08.2016 року о 15:56:59 в ЄРДР на підставі заяви Климчука про те, що Шкляр 21.09.2016 року, приблизно о 12:30, діючи умисно і за попередньою змовою з Гречківським, з метою незаконного заволодіння грошовими коштами Климчука, який представляє інтереси ТОВ «Богадар», шляхом обману отримав частину грошових коштів у сумі 51 000 доларів США як оплату за сприяння у винесенні судом першої інстанції рішення на користь даного товариства.

Тут навіть не потрібно мати вищої юридичної освіти, а тим більше — достатнього прокурорського досвіду, щоб поставити під сумнів можливість Климчука бути об’єктивно обізнаним 19.08.2016 року (в день подання заяви) про те, що відбудеться в майбутньому, тобто, через місяць — 21.09.2016 року, за участю Шкляра та Гречківського. Беззаперечно, це є свідченням очевидної фальсифікації матеріалів даного кримінального провадження.

Про створення штучних доказів винуватості вищевказаних осіб свідчать і такі обставини. Не було підтверджено в суді, наприклад, і факт надання Климчуком правової допомоги ТОВ «Богадар», інтереси якого він, начебто, представляв, ведучи переговори зі Шкляром від імені цього товариства, тим більше, що він зміг надати органу досудового розслідування лише світлокопію відповідної довіреності про такі повноваження. Ні сам Климчук, ні прокурор так і не надали суду оригінал даного документу. У той же час сторона захисту надала фактичні дані про те, що директор ТОВ «Богадар» у листопаді 2016 року під час спілкування з журналістами «Слідство інфо» категорично стверджувала, що ніколи не була знайома ні з Климчуком, ні зі Шкляром і навіть не чула їх прізвищ, а також заперечила будь-який зв’язок цих осіб з очолюваним нею підприємством. Та й сам Климчук у судовому засіданні не заперечував, що ніколи не спілкувався з керівництвом ТОВ «Богадар» про його участь у даній судовій справі з приводу спору в сфері інтелектуальної власності; не зміг він нічого пояснити і з приводу того, чи повідомляв керівництво цього товариства про можливість вирішення судового спору на їх користь за грошову винагороду Гречківському, чи одержував від них згоду на звернення з цього приводу до правоохоронних органів тощо.

Про явну, як мінімум, надуманість версії Климчука про спілкування зі Шкляром та Гречківським, начебто, в інтересах ТОВ «Богадар», свідчать і копії судових рішень Київського господарського суду із зазначенням в них даних про участь у справі зовсім іншого представника, що Климчук із цією справою ніколи не знайомився, відзивів не складав і не підписував, участі в судових засіданнях не брав. Не було в цій справі і довіреності, виданої товариством на його ім’я.

Більше того, навіть візуальне порівняння підпису директора ТОВ «Богадар» на довіреності на ім’я іншого адвоката, який дійсно брав участь у судових засіданнях, відрізняється суттєво від того підпису, який є на світлокопії довіреності на ім’я Климчука, що може також свідчити про підроблення цього документу.

Тому й не дивно, що суд дійшов висновку про визнання всіх доказів, зібраних під час досудового розслідування слідчими і прокурорами Генеральної прокуратури, не тільки недопустимими у відповідності до ч. 2 ст. 86 КК України, а й такими, що містять у собі та в порівнянні з іншими матеріалами справи суттєві протиріччя, що також впливає на їх достовірність. Зокрема, як вказав суд, у відповідності до ч. 1 ст. 216 КК України уповноваженими на здійснення досудового розслідування в даному кримінальному провадженні є виключно слідчі Національної поліції, а не прокуратури. Але прокурор у порушення вимог Закону не вирішив питання про спрямування даного кримінального провадження за підслідністю. А відтак, за висновком суду, усі процесуальні та слідчі дії, що були здійснені слідчими Генеральної прокуратури до 30.09.2016 року, не можуть вважатися законними. Винесення в цей день, ще раз наголошую, саме нефаховим (випадковим на цій посаді) Генеральним прокурором постанови про визначення підслідності даного кримінального провадження за слідчим управлінням з розслідування злочинів у сфері економіки Генеральної прокуратури також є невмотивованим і містить у собі посилання на обставини, що не відповідають дійсності, а, тим більше, чинному законодавству. По-перше, не було в даному провадженні взагалі факту неефективного досудового розслідування слідчими Національної поліції, які цим не займалися взагалі. По-друге, посилання Юрія Луценка в своїй постанові «на значну складність та резонанс у суспільстві» прямо суперечать не лише ч. 5 ст. 36 КПК України, а й практиці Європейського суду з прав людини.

Треба визнати, що досудове розслідування в даному кримінальному провадженні проводилося й іншими не уповноваженими на це особами, про що суд детально виклав у своєму виправдувальному вироку. Для прикладу: начальник одного зі слідчих відділів управління з розслідування кримінальних проваджень у сфері економіки Генеральної прокуратури після отримання 18.08.2016 року заяви Климчука в порушення вимог статей 39 і 214 ч. 1 КК України листом дозволив проведення досудового розслідування старшому слідчому Черепанову, в той час як ні він, ні названий слідчий не були включені до групи слідчих і прокурорів (згідно з вимогами постанови, вищестоящого прокурора, до цієї групи вони були включені лише 19.09.2016 року). Більше того, вказаний слідчий одразу після отримання заяви та ще до внесення її до ЄРДР незаконно допитав Климчука як потерпілого, а також в порушення вимог кримінального процесуального законодавства, не входячи до складу слідчої групи, цього ж дня відібрав в останнього письмову згоду на залучення до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих (розшукових) дій, а 26.08.2016 року своєю постановою навіть залучив Климчука до проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

З огляду на встановлені судом порушення правил підслідності щодо розслідування даного кримінального провадження та відверту необґрунтованість постанови тодішнього Генерального прокурора щодо визначення підслідності за відповідними підрозділами Генеральної прокуратури України, всі матеріали негласних слідчих (розшукових дій) з цих підстав також визнані судом недопустимими доказами, «оскільки слідчі Генеральної прокуратури отримали їх шляхом реалізації повноважень, які не передбачені КПК України».

До речі, про такі неминучі наслідки безпідставної зміни підслідності злочинів я попереджав неодноразово й тодішнє керівництво ГПУ, й органи досудового розслідування ще в 2017—2018 роках («Проблеми створення Державного бюро розслідувань»; «ДБР, НАБУ і ГПУ: розподіл позицій правоохоронних органів»; «Антикорупційне «провалля»: чи виправдовує НАБУ своє існування?»; «Розголошення таємниці досудового розслідування, порушення підслідності та інші промахи правоохоронців». URL:http://www.baganets.com/blogs—baganets). Тому ще раз стверджую, що подібних кримінальних проваджень, в яких досудове розслідування проводилося не уповноваженими органами досудового розслідування, а особливо цим зловживала військова прокуратура в 2014 — 2019 роках, знаходиться достатньо чимала кількість у судах і при належному здійсненні правосуддя в них також неминуче будуть винесені виправдувальні вироки, в тому числі щодо достатньо резонансних фігурантів таких справ, і цьому навіть не перешкодять ні новостворений під зовнішнім тиском Вищий антикорупційний суд, ні так званий Офіс Генерального прокурора. А якщо бути до кінця відвертим, то по деяких з таких справ навіть були винесені судові вироки, правда, в основному по затвердженню угод про визнання винуватості, які в подальшому рано чи пізно будуть скасовані в разі оскарження.

Непрофесійність чи свідома фальсифікація?

А хіба не є підтвердженням елементарного ігнорування слідчими і прокурорами вимог законодавства в частині дотримання законних прав захисту і самих підозрюваних свідоме ненадання останнім, у порушення вимог ст. 290 КПК України, можливості ознайомитися з фактичними даними на матеріальних носіях інформації, які прокурор представив лише в суді як докази на підтвердження винуватості Шкляра та Гречківського для перевірки достовірності складання протоколів розшифрування запису телефонних розмов та особистих зустрічей Климчука та Шкляра, що також стало достатньою підставою для визнання судом матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій недопустимими доказами?

А що можна сказати про виявлення лише в судовому засіданні фактів невідповідності певних технічних засобів, із застосуванням яких оперативні працівники СБУ, начебто, проводили негласні слідчі (розшукові) дії, тим матеріальним носіям інформації, які слідчими і прокурорами були в дійсності долучені до матеріалів провадження? Виникає закономірне запитання: це що — просто недбалість у роботі органу досудового розслідування, чи все-таки підтвердження фальсифікації прокуратурою матеріалів кримінального провадження? До цього треба додати ту обставину, що в матеріалах негласних слідчих (розшукових) дій та відповідних процесуальних документах взагалі не були зазначені унікальні серійні номери цих носіїв, що забезпечують ідентифікацію виробника таких дисків, що фактично позбавило суд можливості перевірити, чи дійсно саме на них фіксувався запис зустрічей та розмов фігурантів даної справи.

Тому, мабуть, і не дивно, що сторона обвинувачення не змогла надати суду технічні засоби, які в дійсності застосовувалися під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій у даному провадженні, а, відповідно, не змогла довести, що саме ці носії є первинними, тобто оригіналами. Таким чином, доводи сторони захисту про те, що фактичні дані на електронних носіях є копіями, а тому не можуть бути належними і допустимими доказами, в суді не були спростовані прокурором. Тим більше, що під час дослідження наданих суду матеріальних носіїв інформації за результатами негласних слідчих (розшукових) дій, на яких, начебто, містяться дані телефонних розмов та зустрічей фігурантів справи, один із таких дисків виявився взагалі порожнім і не містив жодних аудіозаписів. Тому, закономірно, що і всі протоколи з результатами проведених негласних слідчих (розшукових) дій та протоколи огляду речей, які відображають текст цих телефонних розмов та зустрічей, судом також не були взяті до уваги.

А тепер ще про один цікавий момент у діяльності органу досудового розслідування та прокуратури, якими в одній особі у цьому провадженні виступила Генеральна прокуратура України, очолювана на той час Генеральним прокурором без будь-якого прокурорського досвіду, чого не повинно бути взагалі в дійсно правовій незалежній державі. На превеликий жаль, у даному кримінальному провадженні прокуратура часів Ю. Луценко намагалася виконувати непритаманну їй роль такого собі «органу по боротьбі зі злочинністю» й зовсім ухилялася від здійснення своєї функції нагляду за додержанням законів на стадії досудового розслідування, в тому числі й у формі процесуального керівництва, як це до цих пір записано в КПК України й Законі «Про прокуратуру». Зокрема, з матеріалів судового слідства (хоча ці факти повинні були виявити прокурори ще на стадії досудового розслідування) вбачається, що оперативником СБУ з дозволу слідчих і прокурорів ГПУ так званий заявник Климчук був залучений до негласного (конфіденційного) співробітництва в порушення вимог ч. 2 ст. 275 КПК України та п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», оскільки зазначена особа в той період була діючим адвокатом, а негласні слідчі (розшукові) дії передбачали прослуховування його телефонних розмов не тільки про стан та рух судової справи за участю ТОВ «Богадар», а й з іншими клієнтами адвоката, а також фіксували інші суттєві обставини, що в сукупності підпадали під визначення терміну адвокатської таємниці.

При цьому орган досудового розслідування, а точніше — Генеральна прокуратура України, та за її дорученням оперативні підрозділи СБУ, з огляду навіть на первинну кваліфікацію кримінального правопорушення, не мали права проводити операції контрольованого вчинення діянь за ст. 190 (шахрайство) КК України, оскільки ст. 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» взагалі не передбачає таких повноважень стосовно даної категорії злочинів.

Дещо про слідчу математику і підробки

Саме про фальсифікацію доказів у даному кримінальному провадженні свідчить і наданий у суді стороною обвинувачення доказ — протокол огляду та вручення грошових коштів Климчуку від 21.09.2016 року. Так, старший оперуповноважений СБУ Войтко, не відомо за чиїм дорученням і в рамках чого: оперативно-розшукової справи чи під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, у період з 09:45 по 10:05, тобто протягом 20 хвилин, оглянув і передав Климчуку для подальшого вручення Шкляру суму неправомірної вигоди — 51 000 доларів США (500 купюр по 100 доларів США) і 1000 купюр по 1 долару США, причому 50 000 доларів США були отримані в касі ФЄУ СБУ, а 1 000 доларів США — надані самим Климчуком. У той же час, у таблицях до цього протоколу були зазначені номери і серії лише 400 купюр по 100 доларів США. Більше того, під час затримання Шкляра навіть такий неповний перелік грошових коштів у додатку не співпав з вилученими у нього грошима в дійсності. Про те, що вищезгаданий протокол міг бути підробленим, свідчить і той факт, що у відповідності з наданими стороною захисту відомостями (відповідь СБУ), Климчук у той день дійсно перебував у них, але з 09:36 до 09:56, що вказує на те, що на кінець проведення даної слідчої дії (10:05), зазначеної в протоколі, Климчука вже не було в приміщенні СБУ, а відтак — він і не міг брати участі в ній до її закінчення. А той факт, що в протоколі не вказані всі необхідні дані про присутніх там понятих для їх ідентифікації та додатки до нього не засвідчені підписами старшого оперуповноваженого й заявника, ще більше посилило цю впевненість та дало достатні підстави суду дійти висновку про те, що цей протокол огляду та вручення грошових коштів заявнику був складений, вочевидь, у позапроцесуальний спосіб, без участі самого Климчука і понятих.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути