Чому суспільство і влада не реагують на відвертий непрофесіоналізм правоохоронців?

Закінчення. Початок

Олексій БАГАНЕЦЬ, заступник Генерального прокурора
(2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), віце-президент Світового конгресу українських юристів,
член Науково-консультативної ради при ДБР,
адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

Дещо про слідчу математику і підробки

Аналогічне можна сказати й про обставини одержання Климчуком 50 000 доларів США саме в межах проведення контролю за вчиненням злочину. Так, рішення про проведення даної процесуальної дії дійсно було прийнято прокурором 21.09.2016 року, причому зазначені кошти заявник повинен був отримати в СБУ. Разом із тим прокурор у судовому засіданні не зміг спростувати того, що 50 000 доларів США за видатковим номером були отримані матеріально-відповідальною особою оперативного підрозділу Служби безпеки ще 25.08.2016 року, тобто задовго до прийняття рішення прокурором про здійснення контролю за вчиненням злочину. Це також дало підстави суду зробити висновок про фактичну невідповідність та недостовірність і цього протоколу.

А далі, шановні друзі, ще цікавіше з переліку тих промахів і відвертого ігнорування вимог процесуального закону, про які я навіть уявити собі не міг, враховуючи той факт, що досудове розслідування в даному провадженні проводилося слідчими з особливо важливих справ ГПУ, професійна підготовка яких раніше не викликала ні в кого сумнівів, а процесуальне керівництво, тобто нагляд за додержанням вимог закону на цій стадії, здійснювалося особисто Генеральним прокурором та його заступником.

Зокрема, слідкуйте за годинами, о 12:14 21.09.2016 року Гречківському вручається повістка для явки на допит у ГПУ на 17:00 годину цього ж дня, як підозрюваному, хоча йому підозри до цього часу ніхто ще не вручав, а його, так би мовити, співучасника Шкляра правоохоронці затримали з одержаними грошима лише о 12:26. Тобто, виходить так, що Гречківського викликали для проведення слідчих дій ще до вчинення злочину. До того ж, підозру йому вручають у порушення вимог Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» та статей 276—279 КПК України, і цю процесуальну дію виконує не уповноважена особа, а саме слідчий у присутності процесуального керівника. Далі орган досудового розслідування допускає ще більше грубих порушень закону: після затримання Шкляра з одержаними від Климчука грошима слідчі і прокурори порушили його право на захист, не надали на його вимогу адвоката, не забезпечили йому належної медичної допомоги у зв’язку з погіршенням стану здоров’я, первинну підозру йому оголосили на допиті без участі адвоката, хоча підозрюваний наполягав на цьому тощо. Саме ці обставини, за його поясненнями в суді, негативно вплинули на нього, а тому під тиском слідчих він вимушений був обмовити Гречківського. Як результат, суд визнав всі ці докази, отримані з порушенням права підозрюваного на захист, недопустимими.

Окрім того, досліджуючи в судовому засіданні відеозапис — додаток до протоколу затримання Шкляра від 21.06.2016 року, — суд встановив, що в ньому не відображені всі обставини цієї слідчої дії, відеозапис переривався, з поля зору відеокамери на певний час зникало місце події та хід вилучення грошових коштів у Шкляра, тобто зміст протоколу затримання не відповідав відеозапису затримання. В ньому, в тому числі, не були відображені відомості про пакування частини грошових коштів у прозорий пластик, наявність на купюрах технічних пошкоджень тощо. Це, в свою чергу, не дало можливості суду з’ясувати, яка причина розбіжностей даних протоколів вручення грошей Климчуку й вилучення їх у Шкляра під час затримання: як уже зазначалося вище, Климчуку вручалися 50 000 доларів США купюрами по 100 доларів та 1 000 доларів США купюрами по 1 долару США, а в Шкляра вилучили всього 40 000 доларів США купюрами по 100 доларів та 830 доларів США по 1 долару. А якщо до цього додати, що судом виявлено суттєві розбіжності між номерами купюр грошових коштів в обох вказаних протоколах, не складно уявити, яке вони могли мати доказове значення.

Тому й не дивно, що з огляду на викладені вище сумнівні фактичні дані, на яких сторона обвинувачення будувала свою позицію в судовому засіданні, суд відмовився визнати їх допустимими та достовірними. Що ж стосується так званих «визнавальних» показань самого заявника, на яких ще могло ґрунтуватися обвинувачення, то і їх суд поставив під сумнів та визнав неналежними доказами з огляду на наявність суттєвих протиріч між ними та іншими матеріалами справи, а тим більше — свій висновок про ознаки провокації в діях Климчука.

Так, зокрема, Климчук у судовому засіданні не заперечував того, що взагалі не був знайомим з Гречківським, ніколи його не знав і не бачив, безпосередньо з ним не зустрічався. Про згоду останнього за грошову винагороду надати допомогу у позитивному вирішенні спору для ТОВ «Богадар» йому було відомо лише зі слів Шкляра, який, у свою чергу, ці обставини не підтвердив у суді.

Також так званий потерпілий не заперечував тих обставин, що саме він і був ініціатором першої зустрічі зі Шкляром для, нібито, консультацій з приводу прав інтелектуальної власності, хоча достовірно знав, що обвинувачений не займається адвокатською діяльністю та не бере участі в спорах, пов’язаних із цими правовідносинами, а є лише арбітражним керуючим. Після звернення до Генеральної прокуратури Климчук погодився на співпрацю з правоохоронними органами та в подальшому впливав на Шкляра, не тільки схиляючи його до вчинення злочину, а й намагаючись долучити до вчинення протиправних дій саме Гречківського, з яким Шкляр підтримував дружні стосунки. Немаловажливими в цьому плані є й особисте фінансування Климчуком витрат Шкляра на поїздки до Києва з Житомира, пригощання останнього за свої кошти в закладах харчування, де відбувалися їх зустрічі.

Тобто із викладених вище обставин чітко вбачається, що дії Климчука відносно Шкляра та Гречківського були направлені не на використання свого свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю за призначенням, не для здійснення захисту, представництва чи надання інших видів правової допомоги, а для впливу на окремих осіб, для схиляння їх до отримання неправомірної вигоди, що було підтверджено й дисциплінарною палатою КДК адвокатури Житомирської області, яка притягнула адвоката Климчука до дисциплінарної відповідальності у виді позбавлення права на зайняття адвокатською діяльністю за порушення Присяги адвоката України.

З огляду на це та враховуючи інші докази з боку обвинувачення, які визнані недопустимими через суттєве порушення вимогКПК України під час їх збирання, суд обґрунтовано дійшов висновку, що Климчуком була скоєна провокація злочину відносно Гречківського та Шкляра.

Відверта бездарність чи заангажованість?

Але найбільш переконливим доказом професійної неграмотності, вибачте, відвертої бездарності чи заангажованості слідчих і прокурорів Генеральної прокуратури під час досудового розслідування даного провадження, що мене, дійсно, найбільш неприємно вразило, повна відсутність прокурорського нагляду за додержанням законів з боку групи прокурорських керівників на чолі особисто з Ю. Луценком, що, правда, було очікувано з огляду на їх рівень професійної підготовки, є той факт, що як і в інших випадках, так званої «кампанії по боротьбі з корупцією» в нашій державі протягом останніх 5-ти років для провокації злочину правоохоронцями вкотре був використаний професійний «заявник про вимагання неправомірної вигоди», так звана «торпеда», причому з числа адвокатів, що взагалі є неприпустимим і стало, до речі, для мене неприємною новиною, з чим я особисто в своїй діяльності ще ніколи до цього не зустрічався. Тому я і змушений ще раз нагадати всім «грантоїдам» і їх справжнім «господарям» про те, що суспільний інтерес не може виправдати використання доказів, отриманих за допомогою провокації!

До речі, як з’ясувалося в судовому засіданні, не прокурорами, як це повинно було бути, а стороною захисту обох обвинувачених, були здобуті і надані суду достовірні дані про репутацію Климчука, якого ще у 2010 році, після викриття у причетності до шахрайства, працівники СБУ систематично почали залучати до кримінальних справ як «заявника» та «потерпілого» для звинувачення низки осіб у вчиненні корупційних правопорушень за схожих обставин, що давало достатні підстави для незаангажованих органів прокуратури своєчасно зробити висновок про залежність та підконтрольність Климчука оперативним працівникам і не йти у них на «повідку»!

Більше того, як вбачається із даного виправдувального вироку, органи досудового розслідування спільно з наглядовими прокурорами на чолі з тодішнім Генеральним прокурором не обмежилися бездарним та непрофесійним розслідуванням, а навпаки — активно, з використанням своїх процесуальних можливостей, створили штучну ситуацію по залученню члена Вищої ради правосуддя Гречківського до протиправних дій через його знайомого Шкляра,фактично з використанням елементів тиску на останнього, з урахуванням ініціативних дій самого заявника, який діяв під їх керівництвом, наполегливого вмовляння та обіцянки фінансової винагороди, розрахунку на довірливі стосунки, що склалися між учасниками, що за практикою ЄСПЛ також вважається підбурюванням з боку правоохоронних органів та осіб, які діють за їх вказівками, до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений (рішення ЄСПЛ у справі «Таксейра де Кастро проти Португалії», у справі «Нефьодов проти Росії»)!!!

Але ще більш ганебним явищем такого безграмотного «досудового розслідування», я вже мовчу про «процесуальне керівництво» ним, є встановлені в ході судового розгляду факти, які свідчать про умисне кримінальне переслідування члена Вищої Ради правосуддя України П. Гречківського на замовлення зацікавлених осіб.

Про це в судовому засіданні прямо заявив сам обвинувачений Гречківський, який стверджував, що саме на прохання зацікавленої особи, яка знаходилася в дружніх стосунках із високопосадовцями Генеральної прокуратури України, щодо нього з використанням його особистих стосунків із Шкляром, через Климчука була вчинена провокація злочину з метою усунення його з посади члена Вищої Ради правосуддя України.

Зокрема, він показав, що тривалий час був знайомий з власником мережі «АТБ-маркет» Буткевичем та його зятем — народним депутатом Рибалкою. Після розлучення останнього з донькою Буткевича стосунки між вказаними особами погіршилися через судові спори; при цьому Буткевич вважав, що Гречківський допомагав Рибалці у вирішенні цих спорів у судах, тому протягом 2016 року неодноразово погрожував обвинуваченому неприємностями, в зв’язку з чим Гречківський навіть звертався із відповідною заявою до керівництва ВРП. Оскільки він, Гречківський, ці претензії Буткевича заперечував, останній через своїх друзів і знайомих в правоохоронних органах вирішив помститися йому шляхом вчинення щодо нього провокації злочину та незаконного притягнення до кримінальної відповідальності. Про явно замовний характер дій правоохоронців, на його думку, свідчать і обставини поширення в ЗМІ відео затримання Шкляра, його «зізнавальних» показань, поспішні заяви представників ГПУ з передчасними оцінками цієї події і т. д.

Про це, до речі, в категоричній формі в судовому засіданні говорив і свідок Сус Д. М., який повідомив, що приблизно в серпні 2014 року, під час його роботи в прокуратурі, йому стало відомо, що деякі зацікавлені особи, із особистої помсти, за допомогою керівництва ГПУ намагалися вчинити провокацію злочину відносно Гречківського з метою відсторонення його від займаної посади члена ВРП та знищення його репутації, для чого навіть була створена відповідна група з оперативних працівників СБУ для проведення негласних слідчих (розшукових) дій та групи слідчих Генеральної прокуратури, які фактично фальсифікували процесуальні документи у справі. Через певний час, після виключення Суса з цієї групи, йому стало відомо, що лише з шостої спроби працівникам ГПУ вдалося здійснити свої плани та притягти Гречківського до кримінальної відповідальності.

Ці наведені показання не були спростовані прокурорами в судовому засіданні, а навпаки — додатково підтверджені фактичними даними судових рішень, наданих стороною захисту, повідомлень Гречківського на ім’я Голови Вищої Ради правосуддя про незаконний вплив на нього і т.д., а тому були визнані судом достовірними та допустимими доказами.

Більш того, твердження обвинувачених про провокаційний характер даного кримінального провадження, отримання фактичних даних стороною обвинувачення внаслідок провокації додатково підтверджується даними сторони захисту про поспішні публічні заяви чиновників правоохоронних органів з оцінкою подій, які ще знаходились на стадії досудового розслідування, а також особливим ставленням до розслідування даного провадження представників Генеральної прокуратури (ГПУ завершила досудове розслідування щодо Гречківського — Луценко.  Вища рада правосуддя ще раз спробує відсторонити Гречківського — СБУ.

І насамкінець. Орган досудового розслідування — ГПУ і її прокурори (як це соромно звучить) не довели ні на слідстві, ні в суді об’єктивної сторони злочину, який вони інкримінували у вину обом обвинуваченим, що свідчить як про низький професійний рівень сторони обвинувачення на чолі з тодішнім Генеральним прокурором, або, що ще гірше, про умисний характер їх дій з метою незаконного кримінального переслідування того ж Гречківського на замовлення зацікавлених осіб. Тому суд обґрунтовано у своєму вироку нагадав, що при вчиненні шахрайства як шляхом обману, так і зловживання довірою, потерпілий знаходиться у стані добросовісного переконання правильності власних дій та правомірності дій суб’єкта злочину. А для кваліфікації дій суб’єкта злочину — шахрайства, необхідна наявність його психічного впливу на потерпілого шляхом обману або зловживання довірою, що має наслідком добровільне передавання коштів винній особі.

Разом із тим, у даному випадку Климчук (виходячи із його показань) на момент звернення до правоохоронних органів (за його ж словами) вже достовірно знав та розумів бажання обвинувачених учинити щодо нього принизливі, шахрайські дії, а відтак його волевиявлення неперебувало під обманом. Не довели прокурори і того, що він передавав кошти Шкляру вимушено, в результаті обману чи зловживання довірою.

До того ж, і визнання Климчука потерпілим суд також визнав безпідставним, бо він фактично не був власником майна (грошей), яке передав Шкляру.

Виходячи з викладеного, навіть із результатів судового розгляду даного провадження можна зробити однозначний висновок про повну руйнацію, як мінімум, протягом останніх 5-ти років органів досудового розслідування та прокуратури України саме в результаті політичних та «кумівських призначень» близьких до Президентів нашої держави, непрофесійних та бездарних осіб на такі відповідальні керівні посади в правоохоронних органах, а ще гірше, коли частина із них виявилась «авантюристами по духу», для яких закон «не писаний».

І повірте, ще раз повторюю, таких кримінальних проваджень як на стадії досудового розслідування, так і особливо в судах ще є достатньо велика кількість, про частину з яких я вже неодноразово писав («Спецконфіскація коштів Януковича: «конфіскувати не можна повернути»; «Газова справа Онищенко»: схема доказування винуватості та її результати»; «6 подань — 6 випадків ганьби вітчизняних правоохоронців»; «Гучна справа Насірова: 10 основних провалів НАБУ та їх наслідки». URL: http://www.baganets.com/blogs-baganets/page-1), про що потрібно знати нашому нинішньому Президенту, щоб не завести ситуацію із так званим «реформуванням» правоохоронних органів до абсурду.

На жаль, і призначене в такому ж порядку, як і при Порошенку, нове керівництво ГПУ не вживає будьяких заходів для запобігання таких випадків беззаконності в діяльності органів досудового розслідування і прокуратури, а навпаки — ці негативні тенденції тільки посилює. Візьміть хоча б факти явно незаконного затримання, вручення повідомлень про підозру та взяття під варту 3-х осіб за підозрою у вбивстві журналіста П. Шеремета (про так званий «брифінг» керівництва Національної поліції з участю Президента України, Генерального прокурора і Міністра внутрішніх справ краще змовчу, щоб не засмутити найвищих посадових осіб нашої держави, бо це дійсно було відверто ганебне явище в сфері боротьби зі злочинністю), на якому не було наведено суспільству жодного переконливого (м’яко кажучи) доказу вини підозрюваних! Ще гірше в цьому контексті виглядала неявка прокурорів ГПУ до апеляційного суду для розгляду апеляції всіх не зовсім переконливо позбавлених волі осіб, бо «відмазка» Генерального прокурора про те, що невчасно надійшло повідомлення із суду, принаймні є щонайменше необґрунтованою, бо якби суспільство знало, що прокурор, який підписував ці не зовсім обґрунтовані підозри, на той час вже був звільнений після цього із органів у зв’язку із непроходженням так званої «співбесіди» на засіданні конкурсної комісії, то це авторитету нашій владі явно не додало б.

Так що в разі, якщо шановний Володимир Олександрович як гарант Конституції в рамках його повноважень не вжиє негайно рішучих заходів по дотриманню законності в діяльності хоча б органів прокуратури (тільки не таким способом, як це зараз відбувається), то кількість подібних випадків відвертого беззаконня в такій важливій сфері діяльності держави буде тільки збільшуватись, а від цього і його імідж (рейтинг) буде тільки знижуватись.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути