Чи потрібна прокуратурі власна наука?

Микола БОРТУН, старший викладач відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування Національної академії прокуратури України, кандидат юридичних наук

Як зазначає Олена Драган, проблематика системи доступу до професійної підготовки для опанування суддівського чи прокурорського фаху багатьма науковцями прямо пов’язується з гарантуванням передбаченого Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод права на справедливий судовий розгляд, оскільки його може здійснити лише допущена до професіїу справедливий та чесний спосіб особистість.

Сутність діяльності суддів у кримінальному судочинстві пов’язана з тим, що суддя працює вже з готовим матеріалом, який йому надає прокурор у формі кримінального провадження. Прокурору кримінальне провадження необхідно наповнити таким чином, щоб забезпечити виконання основних засад кримінального судочинства та виконати його завдання, передбачене ст. 2 КПК України. В цьому контексті постає питання, хто повинен навчити юриста стати прокурором — практик чи практик-науковець, або взагалі науковець. І хто повинен підвищувати кваліфікацію прокурора?

Що про це говорить профільний закон?

Це питання стало актуальним внаслідок реформування Національної академії прокуратури в Тренінговий центр відповідно до ст. 80 Закону України «Про прокуратуру» в редакції Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX.

Основними положеннями зазначеної статті є те, що Тренінговий центр прокурорів України (далі — Тренінговий центр, центр) є державною установою, що здійснює підвищення кваліфікації прокурорів. На нього не поширюється законодавство про вищу освіту. Для забезпечення підвищення кваліфікації прокурори можуть відряджатися до Тренінгового центру прокурорів України, саме цей центр є юридичною особою, що здійснює свою діяльність відповідно до цього закону та статуту, який затверджується Генеральним прокурором. Генеральний прокурор і призначає та звільняє з посад керівника Тренінгового центру та його заступників. Сам цей центр функціонує при Офісі Генерального прокурора й може мати регіональні відділення.

Ідея створення такого центру є, нібито, й позитивною. Як зазначає О. Толочко, тренінгові центри прокурорів необхідні для підвищення кваліфікації діючих прокурорів та набуття необхідних навичок особами, які лише отримали вищу освіту, прийняті на роботу в прокуратуру, однак ще не мають практичного досвіду роботи прокурором.

По-друге, тренінгові центри розробляють та втілюють у життя стандарти доброчесності і професійної поведінки прокурорів, тобто в таких центрах з прокурорами проводять відповідні заняття щодо того, як вони повинні поводити себе, наприклад, з підлеглими, в колективі в цілому або в судових процесах, а також в особистому житті поза роботою.

По-третє, в тренінгових центрах чимало часу приділяється психологічній реабілітації прокурорів та пошукам шляхів для підвищення їх мотивації в роботі. Проводяться відповідні тестування, за наслідками яких психолог вирішує, чи може продовжувати прокурор роботу, чи йому потрібна певна психологічна допомога.

Тренінгові центри прокурорів давно існують у багатьох країнах Європи та США й довели свою ефективність. Тренерами в більшості випадків там працюють діючі прокурори, слідчі, судді та фахівці з вузькою спеціалізацією, наприклад фінансовою або медичною. В тренінгові центри для проведення занять по конкретних темах вони відряджаються на певний час зі своїх постійних місць роботи — іноді на місяць, іноді на тиждень, а іноді лише на кілька годин. Але слід зазначити, що такі центри ефективні в умовах стабільного суспільства та стабільної правової системи, до яких Україну на даний момент віднести поки що не можна. Для нашої країни необхідне ще й вироблення власної концепції стабільної правової системи, і в цьому контексті стабільної та ефективної прокуратури.

Дещо про «продукт системи» й навчання прокурорів

Як уже зазначалося вище, прокурор повинен сформувати кримінальне провадження відповідно до основних завдань та засад кримінального судочинства і за невизначеної правової системи він має володіти навичками діяти в умовах протидії його законній діяльності (що для України є досить актуальним), визначати наявні ризики, які створює нестабільна законодавча база та судова практика, недосконалої системи організації роботи в органах прокуратури та відсутності чіткої взаємодії в рамках кримінального провадження зі слідчими й керівниками інших правоохоронних органів. Як приклад можна навести деякі положення Інструкції з організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом міністра внутрішніх справ № 575 від 07.07.2017 р. У такому форматі досить дискусійними є положення про те, що виключно практики зможуть навчити прокурора стати прокурором, оскільки самі будуть «продуктом системи».

Якщо реформа прокуратури не є тільки відпрацюванням певних політичних замовлень, а пов’язана з цілком прагматичними візіями, то, на мій погляд, слід згадати бачення цих процесів колишнім ректором Національної академії прокуратури України Григорієм Середою, який уособлював процес підготовки прокурорів з необхідністю володіння як фундаментальними теоретичними знаннями, педагогічною майстерністю, так і навичками прокурорської роботи. Це загально європейський підхід, започаткований у більшості держав Європи. Прикладів створення спеціалізованих навчальних закладів можна наводити багато. Це і Франція, яка власне, таку систему й започаткувала, і Греція, й Іспанія, Румунія, Чехія та багато інших країн.

З урахуванням цього значно ефективнішим було б не реорганізовувати Національну академію прокуратури України, а створити на її базі відповідний тренінговий центр, залишивши можливість науковцям і науковцям-практикам доповнювати діяльність прокурорів-практиків у первинній підготовці прокурорів та підвищенні їх майстерності, а головне — розробляти власне науково обґрунтоване бачення процесів як реформування органів прокуратури, так і специфіки виконання прокуратурою окремих функцій.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути