Думка експерта
Чи здатна прокуратура України захистити права та свободи громадян?
(Наукові пророцтва Ю. Є. Полянського)
Юлія Коломієць, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія».
Під впливом постійних змін та реформ, трагічних подій і розчарувань людина заради того, щоб вижити, починає говорити не про те, що для неї важливо, про що вона думає, чого бажає, як бачить оточуючий світ, а про те, що важливо для інших, забуваючи про власні бажання. Здебільшого вона говорить про те, що від неї хочуть почути, і робить вигляд, що той світ, який для неї створюють, її повністю влаштовує. Тільки невелика кількість людей продовжує відстоювати свої ідеї, не боячись помилок, висміювання та загального осуду. Багато століть потому великий філософ Дені Дідро писав: «Знання того, якими речі мають бути, характеризує людину розумну; знання того, які речі насправді, характеризує людину досвідчену; знання того, як їх змінити на краще, характеризує людину геніальну».
Про проблему визначення функцій прокуратури
Коли Ю. Є. Полянський намагався звернути увагу науковців, законодавців та практиків на те, що проблему визначення функцій прокуратури України не можна вважати остаточно закритою, він виступав одночасно і як розумна, і як досвідчена, і певною мірою геніальна людина. Він писав про те, що Закон України «Про прокуратуру», який набрав чинності з 1 грудня 1991 року був одним із перших законодавчих актів незалежної України. Згодом у процесі суспільного розвитку до нього вносилися зміни і доповнення, які втім, не зазіхали на його концептуальні основи, особливо стосовно функцій прокуратури та її організаційного устрою. Починаючи з набуття Україною членства в Раді Європи в 1995 році, з боку органів Парламентської Асамблеї Ради Європи постійно лунали заклики до української влади про приведення законодавства України про прокуратуру до законодавства інших держав шляхом її інтеграції до судової влади й обмеження функцій прокуратури сферою кримінального переслідування.
Під впливом процесів євроінтеграції із переліку функцій прокуратури України була вилучена функція нагляду за додержанням прав і свобод громадян органами публічної влади. На думку Ю. Є. Полянського, після набрання чинності Закону «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року захист прокуратурою інтересів держави істотно скоротився, а захист прав і свобод людини і громадянина взагалі виключений. Некритичне ставлення авторів закону до поширеної в європейських структурах думки про те, що прокурор передусім покликаний захищати інтереси держави, а громадяни самі можуть звернутися до суду, скористатися безоплатною правовою допомогою або послугами Уповноваженого з прав людини, Ю. Є. Полянський вважав вкрай проблематичним. Забюрократизованим, на його думку, виглядає порядок, за яким прокурору доводиться спочатку звертатися до суду із заявою про підтвердження підстав для представництва, й лише в разі підтвердження – до того ж суду з позовною заявою (пункт 4 статті 23 Закону). Такий підхід демонструє недовіру до прокурора й прокуратури та здатний заблокувати зусилля у сфері правозахисту і захисту інтересів держави.
Деякі авторські міркування
У світі немає жодної абсолютної теорії, кожна з них має свої недоліки, а кожне правило свої винятки, тому Ю. Є. Полянський був правий у тому, що до всіх інтеграційних процесів потрібно ставитися обережно. Потреба в новому осмисленні світового устрою існувала й буде існувати завжди. Ще в 20-ті роки минулого століття П. О. Сорокін резюмував, що кожен значний аспект життя організації та культури західного суспільства знаходиться в надзвичайній кризі й ми живемо, мабуть, між двома епохами – «вмираючою чуттєвою (секулярною) культурою нашого чудового вчора і наступаючою (новою) культурою творчого завтра».
Однак культура творчого завтра для нас так і не настала. Як зауважив свого часу Е. Берк, «століття лицарства кануло в минуле; ми живемо в столітті софістів, економістів і лічильних машин». Причину кризових явищ у нашому суспільстві багато вчених бачать у відсутності загальнозначущих цінностей. Якщо ні релігійні, ні етичні, ні юридичні цінності не контролюють нашу поведінку, «людина перетворюється в людську тварину, керовану, головним чином, своїми біологічними пристрастями і прагненнями. Спалахує індивідуальний і колективний необмежений егоїзм; боротьба за існування стає інтенсивнішою; сила стає правом».
Сьогодні не викликає сумнівів той факт, що процеси глобалізації, існування комп’ютерної системи ведуть усе людство до загальної інтеграції. Не можна заперечувати існування світової політики, світової економіки, світових спільнот, об’єднаних різними цілями й інтересами. Можна погодитися з Г. Дж. Берманом у тому, що необхідно застосовувати правові заходи для «скорочення світового безладу й подолання світової несправедливості, для запобігання руйнуванню і забрудненню навколишнього середовища та атмосфери планети, запобігання поширенню світових хвороб, ліквідації ганебних злиднів понад мільярда людей світу, які живуть на доходи, що становлять менше одного долара в день, вжиття заходів проти порушень загальних прав людини, протистояння загальносвітовому тероризму, вирішення етнічних релігійних конфліктів, які загрожують миру в усьому світі».
Друге, існування чогось спільного, що об’єднує все людство, є очевидним фактом, але попри всю нашу спільність, людям властиві істотні відмінності, зумовлені релігією, світосприйняттям, світоглядом, історичним розвитком, особливостями навколишнього ландшафту, своєрідністю звичаїв і традицій. Не випадково в юридичній літературі періодично з’являються критичні висловлювання на адресу «перебільшення ідей однаковості, прокламованою в першу чергу західним правом». Примітно те, що «американська школа хоч і не заперечує досягнення «класиків» західноєвропейської думки, замикається в рамках супутніх економіко-соціальних моделей, властивих, здебільшого, й актуальних для північноамериканського континенту».
Можливо, для нашої країни настав час не тільки впроваджувати чужі ідеї у власне життя, але й ділитися власним досвідом, результатами наукових досліджень та практикою їх застосування. Історія України розпочалася набагато раніше, ніж історія росії та багатьох інших європейських держав. Україна – серце Європи, саме вона є рушійною силою того, що відбувається в світі. Знаходячись, нібито, на перехресті різних культур, соціального буття та світосприйняття, вона визначає долю всього людства. Сучасні події, що відбуваються в світі, є яскравим прикладом цього. Спасіння України та всього світу в ідеології людяності, але в чому вона полягає, ніхто до кінця не розуміє. З одного боку, ЄС впевнений, що досвід європейських країн є найкращим і найгуманнішим, з іншого боку, всі, хто займався правозастосовною практикою, коли діяв Закон України «Про прокуратуру» 1991 року, розуміє, що раніше діючий механізм захисту прав, свобод та інтересів людини був ефективнішим. По-перше, при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції мав право: 1) вносити подання; 2) у встановленому законом порядку ініціювати притягнення особи до дисциплінарної, адміністративної відповідальності, складати протокол про адміністративне правопорушення та починати досудове розслідування; 3) звертатися до суду в передбачених законом випадках.
Отже, існувала спрощена система захисту прав людини. Для того, щоб порушені права були відновленні, необов’язково було звертатися до суду, достатньо було подання прокурора. Після згаданих реформ участь суду у відновленні порушених прав виявилася обов’язковою, результатом чого стало небажання людей звертатися до правових заходів захисту та перевантаженість судових органів.
По-друге, позитивною рисою діяльності прокуратури України було те, що прокуратура не тільки вживала заходів щодо усунення порушень закону, але й мала встановлювати причини та умови, які їм сприяли.
Читайте також: У ЄС створять спецпрокуратуру для розслідування злочинів рф
По-третє, падіння авторитету прокуратури України підірвало авторитет держави, створило відчуття безладу, все цільної байдужості та безкарності порушення прав, свобод та інтересів людини.
Згідно ч. 2 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 2014 року прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. З цього приводу Ю. Є. Полянський писав: «Цікаво як би поставилися зранені і скалічені в АТО українські бійці або їх сім’ї, одержавши бюрократичні відписки такого типу: «Я Вас (або їх) на Донбас не посилав», як колись не посилали до Афганістану. Адже прокурор позбавляється будьяких реальних повноважень для ініціювання поновлення порушених прав шляхом судового представництва, а це могло б стати важливим завданням передусім військових прокуратур».
Замість післяслова
До російсько-української війни, яка розпочалася 24 лютого 2022 року масованими вторгненнями рф на нашу територію, Ю. Є. Полянський не дожив, але якщо б міг, він би ще раз звернув увагу на те, що захист учасників бойових дій та членів їхніх сімей, а також захист прав, свобод та інтересів осіб від зловживань з боку органів державної влади має бути обов’язком держави, відображеним у Законі «Про прокуратуру».
Джерело: Юридичний вісник України
