Connect with us

Думка експерта

Доброчесність та симулякри, або Кому пощастить побачити посмішку Чеширського кота?

Опубліковано

Віталій Гацелюк,
член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України

Тринадцятого листопада Вища кваліфікаційна комісія суддів України відновила процедури оцінювання суддів на відповідність займаній посаді. Перед цим ВККСУ та Громадська рада доброчесності напрацювали спільне бачення так званих індикаторів недоброчесності. Хвиля емоційних дискусій на цю тему змушує трохи розвіяти підозри, сумніви і чутки.

Стаття 375 КК і Конституційний Суд

Продовжуючи традицію рефлексії щодо проблем судової реформи в Україні за допомогою творів та персонажів Льюіса Керолла, спробуємо пролити трохи світла на доволі темний куточок Задзеркалля української судової реформи, а саме на володіння її величності (не)доброчесності та її вірних стражів – індикаторів.

Читайте також: ВРП не підтримує розширення підстав дисциплінарної відповідальності судді

Проте розпочнемо коротким оповіданням про долю статті 375 КК України як нагадування про те, як хибні засновки призводять до не менш (а інколи і до більш) хибних висновків. Рішенням від 11 червня 2020 року № 7-р/2020 Конституційний Суд визнав такою, що не відповідає Конституції (є неконституційною), статтю 375 Кримінального кодексу України (Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови).

Про дискусійні аспекти такого кроку докладно я писав раніше і мав з цього приводу дискусію під час співбесіди в межах конкурсу до ВККС, але для нас зараз важлива лише частина аргументації КСУ. Отже, Конституційний Суд фактично декриміналізував злочин з огляду на те, що не сама норма, а практика її застосування, мала суттєві вади. І не просто практика, а радянська практика: суд зазначив, що: «Аналіз цієї статті Кодексу дає підстави стверджувати, що сполучення слів «завідомо неправосудне» запозичене зі статті 176 Кримінального кодексу Української PCP 1960 року (пізніше — Кримінального кодексу України), в якій було встановлено відповідальність за винесення суддями з корисливих мотивів або іншої особистої заінтересованості «завідомо неправосудного» вироку, рішення, ухвали або постанови. Дослідження в історичному контексті статті 375 Кодексу дає підстави вважати її невдалим наслідуванням юридичної практики радянської держави. Радянська юридична та політична системи уможливлювали використання такої норми для контролю над суддями і впливу на них».

І далі суд розвинув цю логіку вже на сьогодення: «Формулювання диспозиції статті 375 Кодексу допускає можливість зловживання нею при вчиненні органами досудового розслідування дій, що мають наслідком притягнення до кримінальної відповідальності судді лише за факт постановлення ним судового рішення, яке, за суб’єктивним розумінням слідчого, прокурора або будь-якої іншої особи, є «неправосудним» (зокрема, у разі незгоди з цим рішенням)». Тут фактично КСУ визнав неконституційною не просто статтю Кримінального кодексу, а норму в її інтерпретації органами досудового розслідування. Тобто було усунуто предмет тлумачення замість того, аби вдосконалити саме тлумачення.

Доброчесність і декларації про неї

Другого листопада ВККС оновила форму декларації доброчесності судді та кандидата на посаду судді. Це — важливе й непросте рішення, прийняте хоча й одноголосно, але з двома окремими думками, підписаними чотирма членами комісії. Не вдаючись у деталі (кому цікаво, може прочитати і рішення, й окремі думки самостійно), зазначимо, що загалом інструмент декларацій доброчесності покликаний створити умови, коли суддя може (простими словами) попастися на брехні.

І це вже, в принципі, не про доброчесність, яку Велика Палата Верховного Суду визначила як необхідну морально-етичну складову діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу і спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах та чесності в способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя. Але чи всяка брехня (тобто надання недостовірної інформації) з боку судді свідчить про його невідповідність такій вимозі до особи на посаді судді, як доброчесність? Про статки батьків наприклад? А про політичну орієнтацію? Про досвід паління листя різних видів рослин у студентські роки? Перелік питань продовжіть самі, для натхнення раджу продивитись перелік тверджень у оновленій декларації доброчесності судді (покликання зверху).

Читайте також: Нова спеціалізація суддів – військові кримінальні правопорушення

Суть питання в тому, що законодавець (у статті 62 Закону «Про судоустрій і статус суддів») чітко зазначив мету, з якою декларація доброчесності судді може містити інші (окрім чітко перелічених у законі) твердження – перевірка його доброчесності. Натомість спроби включити у декларацію доброчесності широке коло питань, які самі по собі не мають жодного відношення до доброчесності й слугують лише засобами ідентифікації факту неправдивості судді як однієї з можливих ознак недоброчесності в розумінні ВП ВС, як на мене, загрожують розмиванням змісту цього нового для нашої правової системи поняття, яке й так не є зразком правової визначеності. А тепер про те, як цьому можна зарадити.

Індикатори недоброчесності та їх зміст

ВККСУ та ГРД зробили непогану, як на мене, спробу надати поняттю доброчесності в контексті професії судді більше визначеності. Основна мета – сформувати чіткі, наскільки це можливо, орієнтири в першу чергу для суддів, які готуються завершити процедури оцінювання на відповідність займаній посаді. Це не є і не може бути офіційним документом, але цей перелік як засіб формування сталої практики суттєво додає правової визначеності процедурам кваліфікаційного оцінювання. Широке поле діяльності судді обумовлює те, що такі індикатори охоплюють велику кількість діянь та з огляду на це сформульовані доволі абстрактно (до речі, абстрактність формулювань це нормально для правових норм, адже життя яскраве і все детально не випишеш). Зокрема, індикатор № 13: «Суддя надавав очевидну невиправдану процесуальну перевагу одній зі сторін, допускав дискримінацію учасника процесу чи іншої особи».

Але не будемо забувати про принципи оцінювання індикаторів (вони в кінці документа, можливо, хтось не дочитав), які включають таке положення: «Суддя не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності у разі наявності обґрунтованого сумніву щодо його відповідності хоча б одному індикатору. Наявність обґрунтованого сумніву встановлюється ВККСУ на підставі чітких та переконливих доказів. Чіткими та переконливими є докази, які з точки зору звичайної розсудливої людини в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що породжують обґрунтований сумнів». Тобто аби встановити наявність певного індикатора треба довести відповідні обставини, в даному випадку й очевидну невиправданість, і дискримінацію, і процесуальний характер переваги тощо.

То де ж тут симулякри, спитаєте ви? Перший – це грізний образ статті 375 КК, що впала священною жертвою боротьби за незалежність суддів. Ця норма зазнала ганебного видалення з тексту КК, незважаючи на те, що загрозою, з якою боролися, була не вона сама, а практика її використання правоохоронними органами.

Другий симулякр – це поняття доброчесності, яке все ще шукає себе, як у тексті закону, так і в практиці його застосування. Й оскільки ця істинна сутність поки що не знайдена, будь яка її інтерпретація то, до певної міри, симулякр. Це мені нагадує середньовічні теологічні диспути про визначення Бога, тому я більш схильний дивитися на поняття доброчесності через логіку святого Августина, який говорив: «Я не можу дати визначення Бога, але точно знаю, що таке безбожжя».

Третій симулякр, який на нас насувається, це образ індикаторів доброчесності. Дискусія розгортається навколо їх тлумачень, того, як їх розуміють різні сторони. Реальний же зміст індикаторів – це текст, який значить рівно те, що він значить, не більше й не менше.

Біла Королева в казці Керолла розповіла Алісі, що колись могла повірити у шість неможливих речей ще до сніданку, і радила дівчинці практикувати аналогічні звички. Давайте теж будемо вірити у, на перший погляд, неможливе, наприклад, одностайне застосування різними суб’єктами індикаторів доброчесності і, можливо, на цьому шляху нам пощастить, як і Алісі, побачити посмішку Чеширського Кота як символ нашої здатності до позитивних трансформацій. Отже, аби позбавитися «фатуму симулякрів» у питаннях доброчесності, варто дивитися на букву, а не вигадувати неіснуючий зміст.

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.