Думка експерта
Хто й за що відповідає в суді? Встановлення особи та перевірка її повноважень у судовому провадженні
Микола ГЛОТОВ, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду
Можливість сторін обвинувачення та захисту реалізовувати свої права в суді на початку судового провадження завжди пов’язана зі встановленням осіб, які виступають з одного чи іншого боку, та перевіркою їх повноважень. Оскільки виконання відповідних дій дозволяє запобігти ситуації, коли до суду прийде одна особа й висловить певну позицію у справі від імені іншої, яка її на це не уповноважувала (наприклад, письмово — підпише і подасть апеляційну скаргу, чи усно — виступить з промовою як представник у судовому засіданні). З огляду на те, що в одній нормі діючого Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК) йдеться про встановлення осіб учасників судового провадження секретарем судового засідання (ч. 2 ст. 342), а в інших — головуючим суддею (ч. 4 ст. 68, ч. 1 ст. 348, ч. 1 ст. 352, ч. 1 ст. 353, ч. 1 ст. 356, ч. 6 ст. 583, ч. 7 ст. 584), й у кодексі прямо не зазначено, як і ким перевіряються повноваження прокурора, то в цій статті зроблено спробу розмежувати, хто й за що відповідає в суді?
Встановлення особи vs перевірка її повноважень
Так, хоча в кримінальному процесуальному законі про це прямо ніде не вказано, але коли особа діє від власного імені (затриманий, підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, свідок, експерт) у судовому провадженні встановлюється лише її особа (хто вона така) й повноваження (що саме і від імені кого вона може робити) не перевіряються. Зокрема, про вказане свідчить зміст норм КПК, в яких використовуються такі поєднання слів: «пересвідчуються в особі» (ч. 4 ст. 68 КПК), «встановлює їх особи» (ч. 2 ст. 342 КПК), «встановлює особу» (ч. 1 ст. 348, ч. 6 ст. 583, ч. 7 ст. 584 КПК), «встановлює відомості про його особу» (ч. 1 ст. 352, ч. 1 ст. 353 КПК), «встановлює його особу» (ч. 1 ст. 356 КПК).
Водночас, коли одна особа діє від імені іншої, то під час судового провадження встановлюється не лише хто вона, але й перевіряється, що саме і від імені кого вона може робити. Адже, словосполучення, які стосуються перевірки повноважень, наведені в КПК наступним чином: «перевіряє повноваження» (ч. 2 ст. 342), «додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження» (ч. 5 ст. 396, ч. 4 ст. 427, ч. 3 ст. 462).
Перевірка за межами засідання
При цьому, виходячи з положень кримінального процесуального закону, процедуру встановлення осіб і проведення перевірки їх повноважень умовно можна розділити на ту, яка здійснюється поза межами судового засідання, й ту, яка проводиться безпосередньо в судовому засіданні. І якщо першу завжди здійснює суддя, то з другою не все так однозначно.
Так, поза межами судового засідання без виклику учасників судового провадження суддя вирішує чи можливо розглянути в засіданні: (1) скаргу на рішення, дії або бездіяльність слідчого чи прокурора; (2) апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, вирок чи ухвали суду. Й у разі встановлення, що скаргу чи апеляційну скаргу подала особа, яка не мала права на подання, її повертають тому, хто подав. Як приклад, подібне рішення у формі ухвали в наведеній ситуації приймається головуючим суддею, яким, відповідно, є слідчий суддя (див. ч. 2 ст. 110, п. 1 ч. 2 і ч. 3 ст. 304 КПК), а в суді апеляційної інстанції — суддя-доповідач (див. ч. 2 ст. 110, п. 2 ч. 3 і ч. 5 ст. 399 КПК). Тобто в наведених випадках саме суддя перевіряє, чи мала право певна особа, чи ні, подавати відповідну скаргу. Й хоча така процедура перевірки на рівні закону не надто деталізована, але фактично в процесі її реалізації суддя на основі наявних у матеріалах документів чи їх копій з’ясовує особу того, хто звернувся до суду, за потреби — перевіряє наявність у такої особи відповідних повноважень і чи нормами КПК (наприклад, ч. 1 ст. 303, ст. 393, ч. ч. 3 і 4 ст. 394) її віднесено до кола тих, хто наділений правом на відповідне звернення.
Перевірка в судовому засіданні
Що ж стосується процедури встановлення осіб і перевірки їх повноважень безпосередньо в судовому засіданні, то в одних випадках це здійснює секретар судового засідання (далі — секретар), а в інших — суддя, який є головуючим у судовому засіданні (далі — головуючий).
Так, відповідно до ч. 2 ст. 342 (Відкриття судового засідання) КПК: «секретар судового засідання доповідає суду, хто з учасників судового провадження, викликаних та повідомлених осіб, прибув у судове засідання, встановлює їх особи, перевіряє повноваження захисників і представників, з’ясовує, чи вручено судові виклики та повідомлення тим, хто не прибув, і повідомляє причини їх неприбуття, якщо вони відомі». Наведене правило є загальним і воно застосовується не лише на початку судового засідання, яке проводиться в суді першої інстанції, але й під час судового провадження в судах апеляційної та касаційної інстанцій, при перегляді рішень за нововиявленими або виключними обставинами. Вказане підтверджує зміст частин 1 і 2 ст. 405, частин 1 і 2 ст. 434, ч. 1 ст. 466 КПК. Наприклад, згідно з частинами 1 і 2 ст. 405 КПК «апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою. Після виконання дій, передбачених статтями 342—345 цього Кодексу, й вирішення клопотань суддя-доповідач у необхідному обсязі доповідає зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах та запереченнях, і з’ясовує, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали». Проте слід зауважити, що такий точний порядок встановлення осіб і перевірки їх повноважень секретарем існував не завжди. Зокрема, в недалекому минулому ст. 284 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК УРСР 1960 року), що діяв до 19.11.2012 р., замість секретаря саме на головуючого покладала обов’язок «… оголосити, хто з учасників судового розгляду і викликаних осіб з’явився, і повідомити про причини неявки відсутніх», а питання перевірки повноважень стосувалася норма про допуск захисника в ст. 44 КПК УРСР 1960 року.
Отже, під час відкриття судового засідання осіб встановлює та перевіряє повноваження тих із них, кого це стосується, не головуючий, а секретар. І ціль таких дій на даному етапі, як вважає автор виходячи з ч. 1 ст. 347 КПК, пов’язана виключно з необхідністю провести підготовчі дії, щоб з’ясувати можливість розпочати розгляд справи по суті. Адже за відсутності певних осіб такий розгляд може не розпочатися, а засідання суд може відкласти, виходячи із положень статей 323, 324, 325, 326, 327, ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 434 КПК.
Разом із тим КПК чітко передбачено випадки, в яких безпосередньо головуючий суддя під час судового розгляду по суті встановлює осіб. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 348 КПК для цілей роз’яснення суті обвинувачення він «встановлює особу обвинуваченого, з’ясовуючи його прізвище, ім’я, по батькові, місце і дату народження, місце проживання, заняття та сімейний стан, роз’яснює йому суть обвинувачення й запитує, чи зрозуміле воно йому, чи визнає він себе винним і чи бажає давати показання».
Схожий підхід, але вже для цілей роз’яснення прав, передбачено і при вирішенні слідчим суддею клопотань про застосування тимчасового арешту згідно ч. 6 ст. 583 КПК та екстрадиційного арешту у відповідності до ч. 7 ст. 584 КПК. Крім того, перед отриманням показань під час допиту у відповідності до ч. 1 ст. 352, ч. 1 ст. 353, ч. 1 ст. 356 КПК головуючий встановлює відомості про особу свідка, потерпілого й експерта. Й у випадках залучення перекладача згідно ч. 4 ст. 68 КПК головуючий пересвідчується в його особі і компетентності. Тобто, після проведення підготовчих дій осіб, зазначених вище, в судовому провадженні встановлює не секретар, а головуючий суддя, виходячи при цьому з цілей, які є з огляду на зміст вищенаведених ч. 4 ст. 68, ч. 1 ст. 348, ч. 1 ст. 352, ч. 1 ст. 353, ч. 1 ст. 356, ч. 6 ст. 583, ч. 7 ст. 584 КПК на відповідній стадії.
Таким чином, у КПК чітко передбачено розмежування пов новажень секретаря судового засідання й головуючого судді стосовно того, коли і хто з них у судовому засіданні встановлює осіб. А щодо перевірки повноважень учасників судового провадження, то їх у судовому засіданні перевіряти має саме секретар. Але, як вважає автор, існують неписані винятки.
Про рівні відповідальності
Так, за належне відправлення правосуддя безпосередньо в судовому засіданні в кінцевому результаті завжди відповідає головуючий, а не секретар. Адже, згідно ст. 321 КПК саме він «… керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності та порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками кримінального провадження їхніх процесуальних прав і виконання ними обов’язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення з’ясування всіх обставин кримінального провадження, усуваючи із судового розгляду все, що не має значення для кримінального провадження». Й усі свої зусилля в ході судового провадження головуючий суддя повинен спрямовувати на виконання завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК.
У той же час ст. 73 КПК сек ретаря наділяє цілим рядом обов’язків. На нього нормами ч. 4 ст. 74 (за відсутності в судовому засіданні розпорядника), ч. 2 ст. 108, ч. 6 ст. 135, ч. 4 ст. 336, ч. 2 ст. 342 і ст. 343, ч. 4 ст. 371, ч. 7 ст. 387 КПК покладається виконання інших функцій. Наприклад, відповідно до підпунктів 5 і 6 ст. 73 КПК «секретар судового засідання оформляє матеріали кримінального провадження в суді та виконує інші доручення головуючого в судовому засіданні». То ж, на думку автора, таким та іншим обов’язкам секретаря де-факто кореспондує прямо не прописане в кодексі, але по факту існуюче право головуючого судді контролювати належне виконання секретарем своїх обов’язків. Оскільки їх неналежне виконання в майбутньому може призвести до скасування прийнятого з участю головуючого рішення (наприклад, згідно п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК, коли головуючий не проконтролював чи секретар належним чином оформив матеріали кримінального провадження, й останній випадково до них не долучив журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції). Ми ж усі люди й від помилки ніхто не застрахований!
Саме тому, як вважає автор, головуючий у процесі здійснення контролю за належним виконанням секретарем свого обов’язку з перевірки повноважень захисників, представників і прокурора під час відкриття судового засідання також може перевірити повноваження цих осіб. Тобто головуючий може переглянути документи чи їх копії, на основі яких секретар перевірив повноваження, й у разі виявлення недоліків звернути на це увагу, поставити запитання чи дати секретарю відповідне доручення з виправлення помилки, яке згідно п. 6 ст. 73 КПК обов’язкове до виконання. Подібне реагування, на переконання автора, дозволяє головуючому забезпечити виконання такого завдання кримінального провадження, як застосування до кожного учасника кримінального провадження належної правової процедури в контексті такої загальної засади кримінального провадження, як рівність перед законом і судом.
Питання рівності в підході до перевірки повноважень
Поруч із наведеним у практичній діяльності секретаря може виникати питання про те, на підставі чого він/вона має перевіряти повноваження прокурора. Оскільки в ч. 2 ст. 342 КПК зазначається, що під час відкриття судового засідання секретар перевіряє лише повноваження захисників і представників, а слово «прокурор» у цій статті не згадано.
Водночас, схожа дилема може виникати в суддідоповідача після отримання апеляційної скарги від представника третьої особи, щодо майна якої слідчий суддя вирішив питання про арешт. Адже в ч. 5 ст. 396 КПК вказано: «якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог цього Кодексу». Тобто у вказаній нормі згадані лише захисник і представник потерпілого й при цьому не згадано представника третьої особи. Також подібна ситуація може виникати при застосуванні ч. 5 ст. 396, ч. 4 ст. 427, ч. 3 ст. 462 КПК, в яких прямо не зазначено, що до своїх апеляційної чи касаційної скарг, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами інші учасники судового провадження (прокурор, законний представник підозрюваного чи обвинуваченого, представник цивільного позивача, законний представник цивільного позивача, представник цивільного відповідача, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт) повинні додавати оформлені належним чином документи на підтвердження їх повноважень.
Проте, як вважає автор, виходячи з того, що за приписами п. 3 ч. 1 ст. 7 КПК «зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відноситься рівність перед законом і судом», передбачена ч. 2 ст. 342 КПК процедура перевірки повноважень на підставі ч. 1 ст. 10 КПК має застосовуватися й до прокурора. Й аналогічним чином представники не лише потерпілого, а й інших осіб, а також прокурор, при подачі до суду документів, вимоги до яких визначені статтями 396, 427, 462 КПК, повинні до них долучати документи на підтвердження своїх повноважень. Оскільки не може надаватися привілей жодній особі, в тому числі за такою «іншою ознакою», як її «процесуальний статус».
Більше того, в постанові від 11.02.2020 р. у справі № 761/33311/15к Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду зазначив: «… постанова про призначення прокурора, якою надаються конкретному прокурору (групі прокурорів) повноваження, передбачені ст. 36 КПК України, у кримінальному провадженні є обов’язковою. Така ж правова позиція міститься і в постанові колегії суддів Верховного Суду від 19.04.2018 року у справі № 754/7062/15к, відповідно до якої витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за відсутності відповідного процесуального рішення керівника органу прокуратури не наділяє прокурора повноваженнями здійснювати нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням». Тобто важливим є не просто факти фізичного існування такої постанови, але і її наявність в матеріалах провадження в суді.
Вищезазначене, на думку автора, разом із відсутністю вже більше семи років норми про допуск захисника до участі в справі за постановою судді або ухвалою суду (колись це передбачала ст. 44 КПК УРСР 1960 року) свідчить про рівність сторін у кримінальному провадженні. Через це не лише захисник і представник, але й прокурор, мають надавати до суду документи, що підтверджують їх повноваження на участь у судовому провадженні.
Як підсумок
Отже, чинний КПК чітко розмежовує сфери відповідальності головуючого судді і секретаря судового засідання в процесі встановлення осіб та перевірки їх повноважень на різних етапах судового провадження. Й ті питання, які декому можуть видаватися чітко не врегульованими кримінальним процесуальним законом, насправді легко вирішуються на підставі ч. 6 ст. 9 КПК — через застосування загальних засад кримінального провадження з урахуванням його завдань.
Джерело: Юридичний вісник України
