Думка експерта
Інновації як суспільний поступ
Про необхідність створення в країні політико-правових умов для переходу на новий інноваційний розвиток
Олександр Соснін, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України
Закінчується 2024 рік і світ з надією і тривогою зустрічає новий 2025 рік, який, вочевидь, несе за собою величезні соціально-політичні зміни і, сподіваємось, закінчення війни. Загальновідомо, що еволюція людського суспільства з достатнім ступенем адекватності може бути охарактеризована двома фундаментальними процесами – біологічним розвитком людини і соціально-технологічним розвитком суспільства. Люди, як відомо, здебільшого керовані образами, а тому традиційно найбільш динамічно розвиваються промислові технології реальної економіки, набагато консервативніші економічні механізми управління. Найважче піддаються модифікаціям соціальні проблеми розвитку суспільства. Складності прогнозуванню розвитку суспільно-політичних процесів додає циклічність розвитку технологічних епох і, як наслідок, змін загальносвітових трендів економічного, фінансово-економічного та суспільно-політичного розвитку. Все це напряму пов’язано із розвитком науки, освіти і промислових технологій з одночасним старінням технологій та професійних й управлінських еліт.
Суспільні тренди: курс на зміни
Яскраво ми побачили це на початку ХХІ століття, коли під тиском величезних науково-технологічних досягнень, обумовлених бурхливим розвитком інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) і появою систем штучного інтелекту (ШІ). США, зокрема, створивши в ХХ столітті у себе загальносвітовий центр науково-технічної діяльності, надавши можливість розмістити на своїй території штаб-квартири більшості міжнародних транс-національних корпорацій (ТНК) і центрів електронних комунікацій, отримали можливість в ХХІ столітті почати перебудову світової економіки, вирішуючи виключно складні проблеми заміни промислових технологій, управлінської та професійних еліт на більш прогресивні, широко інтегруючи в них новітні ІКТ із системами ШІ та науково обґрунтовані методи управління. Відчувається, що США за їх допомогою інтегрують зусилля всіх країн світу на шляху до більш справедливого життя людей. Так, сьогодні до влади в США прийшли концептуалісти, яких підтримують наймогутніші ТНК, що піклуються розвитком високотехнологічних галузей промисловості, зокрема, військово-промислового комплексу (ВПК), що вимагає від нас радикальних, навіть концептуальних, змін у всьому ланцюзі фінансово-економічних і соціально-політичних міжнародних відносин, ротацію і навіть зміну всіх політичних, владних та професійних еліт…
Читайте також: Міжнародні автомобільні дані – єдина зброя для боротьби з шахрайством на ринку вживаних автомобілів Європи
Події, які відбуваються сьогодні навколо і всередині України, свідчать про те, що однією з головних, а, можливо, найголовнішою проблемою нашого подальшого суспільно-політичного розвитку на найближчі десятиліття має стати створення інноваційної моделі економічного розвитку й розумної системи формування національних і, особливо, управлінських еліт. Як наслідок, радикально має змінитися, зокрема, вся система виховання, науково-освітньої діяльності, обрання громадян до владних структур державного управління, так званих слуг народу, за Г. Фордом. Врешті-решт настав для України час навчитися обирати для управлінської діяльності не «чабанів», за П. Тичиною, а людей не тільки із лідерськими здібностями, а й високими морально-вольовими якостями, високою освітою та інтелектом, здатними адекватно сприймати світові науково-технологічні тренди розвитку суспільства. Для цього наш законодавець має повернути вектор кадрової політики, змушений, зокрема, відмінити термін давності за корупцію (корупційні оборудки).
Промислові технології й енерговитрати
Світовий досвід свідчить, що розвиток людства завжди обумовлювали промислові технології і політико-правові умови справедливого життя людей в суспільстві. Без цього вони здатні продукувати і впроваджувати будь-які інноваційні технології, а їх дедалі більше вимагають методи природокористування, здобуття енергії, матеріалів, виробництва сільськогосподарської продукції, транспортування (логістику), спроможність боротися із епідеміями хвороб… Усе це обумовлює необхідність ефективного використання науково-технічної інформації, наукових знань, різноманітних нематеріальних активів, захисту інтелектуальної власності громадян, які дійсно є невичерпним джерелом або ресурсом для створення сприятливих умов становлення інноваційної діяльності в економіці.
Війна та виключна важливість історичного моменту відстоювання незалежності орієнтує нас на необхідність революційних трансформацій у поглядах, перш за все, на використання традиційних енерговитратних технологій в реаліях «нафтової» економіки, що вимагає від нас діяти у напрямку нових трендів розвитку людства, перш за все – інноваційного.
Інноваційна спрямованість вимагає, перш за все, нових відносин між державою, суспільством і кожною людиною. Сьогодні треба згадати слова Дж. Кеннеді про те, що кожен має думати не про те, що йому може дати держава, а про те, що він може дати державі. Сьогодні це виключно важливо, оскільки мотивації людей до інноваційної діяльності заважає непокараність діяльності партійної і господарської номенклатури в процесі хижацької приватизації загальнодержавного майна, тотальна корупція в бізнесі і владних структурах. Можливо саме тому в 2016 році уряд України визначив для себе надскладне завдання – інноваційний розвиток як стратегічну мету й оголосив реформу державної системи управління інформаційним ресурсом, інтелектуальною власністю, зокрема.
Про інформаційну політику
Вимагаючи вирішення світоглядних проблем щодо розбудови суспільства, здатного реалізовувати розвиток інноваційної економіки, насамперед слід більш глибоко звернути увагу на розуміння феноменів «інформація», «інноваційний ресурс», «інновація», «інтелектуальна власність» та правових процедур їх захисту в процесі інноваційної діяльності, тобто створити більш досконалі політико-правові норми та процедури, що стає першочерговим завданням сьогодення при організації і проведенні інформаційно-комунікаційної політики. Реалією в ХХІ столітті стало те, що через гаджети (смартфони, планшети тощо) сьогодні миттєво «вимиваються» величезні масиви науково-технічної, службової і навіть утаємниченої інформації. Вочевидь, що сенс проведення інформаційної політики взагалі має стати не функцією Мінкультури України.
Читайте також: Земельне законодавство України та правові цінності ЄС: коли настане гармонія?
Сам по собі сенс терміну «інновація» буквально означає «втілення наукового відкриття чи технічного винаходу в нові технології або вироби». Свого часу його запропонував світові професор Чернівецького університету економіст Йозеф Алоїз Шумпетер (Йозеф Алоїз Шумпетер (нім. Joseph Alois Schumpeter, 1883–1950) австрійський і американський економіст, правник, соціолог та історик економічної думки. У 1909–1911 роках професор Чернівецького університету), і він став мобілізуючим сенсом в світовому розвитку науково-виробничої діяльності в ХХ столітті. Скажімо, американці своїм найбільшим досягненням в ХХ столітті вважають саме створення національної інноваційної системи, яка дозволила їм стати світовим лідером. Сприйнявши поразку в аерокосмічних перегонах, вони зробили освіту, інформацію та лідерські якості людини засобом інноваційної діяльності на всіх виробництвах матеріальних цінностей, вони з початку шістдесятих років ХХ століття повели за собою світ в ХХІ столітті. Яскравим прикладом інноваторства став і сам Чернівецький університет, коли в 1973 році, завдяки проривним досягненням його наукової школи в галузі наук про фоточутливі напівпровідники, в місті було створено наукоград. За рішенням директивних органів СРСР в Чернівцях було організовано науково-виробничий центр фотоелектроніки світового рівня. На жаль, він припинив своє існування в буремні дев’яності роки минулого століття, але це було прагматичною метою переможців у холодній війні, які знищили не тільки в Україні всі більш-менш перспективні науково-технологічні центри, які було орієнтовано на розвиток інноваційних технологій.
Саме постійні потреби щодо активного розвитку науково-технічної діяльності обумовили створення й застосування на Заході більш прогресивних технологій у промисловості. Свого часу це продиктувало і вимоги до рівності громадян у доступі до знань та інформації. Вони першими розпочали створення університетів для виховання національних еліт, що стало сенсом їхнього розвитку. В Україні заклади вищої освіти почали відкриватися значно пізніше, вони й стимулювали появу в нашому суспільстві інтересу до наукових знань і, як наслідок, інноваційно-комунікаційних процесів, навіть швидко сформували в країні достатньо ефективну інноваційну культуру розвитку.
В Україні вже на початку ХХ століття загальною ознакою інноваційного розвитку була орієнтація суспільства на бурхливий науково-технічний розвиток. Наша країна серед перших вступила в еру електрики, авіа-, судно-, танкобудування, видобутку атомної енергі. В п’ятдесяті роки Україна стала країною комп’ютерної (кібернетичної) науки і техніки, реактивної авіації, балістичних ракет, авіаносців… і швидко набула ознак машинобудівної та аерокосмічної держави світового рівня. Розмов про те, що хтось для нас виховує професійну або управлінську еліту, не було, оскільки науково-промисловий і науково-освітній потенціал країни дозволяв її виховувати, а наші батьки зберегли і передали його нам. Відомо, що свого часу Є. О. Патон, отримавши інженерний диплом Дрезденського технічного університету (Німеччина), для роботи на об’єктах будівництва мостів на транссибірській магістралі, яке розгорнулося в той час, був вимушений підтвердити свої знання вітчизняним освітнім стандартом Петербурзького Інституту корпусу інженерів шляхів сполучення. І це було яскравою ознакою всіх науково-освітніх установ високого рівня, університетів Харкова, Києва, Одеси, Львова та Чернівців.
На момент набуття незалежності в 1991 році Україна представляла собою величезний науковий, промисловий, енергетичний комплекс із доволі значним фінансово-економічним потенціалом. Безумовно, домінували технології, так званого, IV технологічного циклу – масове промислове виробництво важкого й унікального машинобудування, літаків, ракет, автомобілів, мінеральних добрив і інших продуктів великої хімії. Були у нас і більш складні, високі технології, які пов’язують із VІ та VІІ циклами технологічного розвитку – мікроелектроніка, нанотехнології, виробництво комп’ютерів, приладів точної механіки (приладобудування), систем управління автономними об’єктами, систем зв’язку і телекомунікації, включаючи internet, до створення якого ми, як народ, були напряму причетні завдяки генію вітчизняних вчених.
Читайте також: Як встановлюватимуть інвалідність після ліквідації МСЕК? (Роз’яснення МОЗ)
ХХ століття в гонитві країн за лідерство принципово змінило природу й уявлення про багатство. Ще в ХІХ столітті багатством вважали лише землю і золото, а в ХХ столітті головним багатством стали освіта, знання, вміння людини – масиви накопичених в бібліотеках і на кафедрах університетів науково-технічних знань. Коли 4 жовтня 1957 року СРСР першим вивів на орбіту штучний супутник Землі, США сприйняли це як загрозу своїй національній безпеці, оскільки усвідомлювали, що ядерна бомба – ознака могутності – отримала нового носія. Подія стала початком не тільки космічних перегонів між СРСР і США, а й часом активного військово-політичного протистояння наддержав, в якому Україна зайняла своє місце, і не тільки в ракетобудуванні. Саме в цей час США і СРСР створили структури, які почали системно опікуватися науково-технологічним розвитком своїх країн, концентруючи науково-технічну інформацію як ресурс розвитку своїх військово-промислових комплексів. Разом із тим слід визнати, що VІ уклад адміністративними заходами щодо використання й охорони інформації багато в чому блокував розвиток світового науково-технічного прогресу.
Заслугою владної еліти України на початку ХХ століття, безумовно, було те, що до тридцятих років ми встигли інтегруватися у високу хвилю світової «інформаційно-комунікативної енергії». Державна інформаційно-комунікаційна політика, пропаганда науково-технічних знань, з одного боку, надавали народу впевненості в перемозі ідей науково-технологічного розвитку й сприяла інноваційному розвитку, насамперед, промисловості, з іншого – як показав час, вона, не розвиваючи політико-правові науки, багато в чому трималася на ілюзорних уявленнях про те, що науково-технічні відкриття фізиків, математиків, хіміків, біологів та інших вчених належать народові і місце людини в ній обумовлювалось виключно ідеологією колективізму.
Надмірна ейфорія: наслідки
Надмірна ейфорія від сліпої віри в науково-технічний прогрес і перемоги над природою виявилася для нашого суспільства жорстко помилковою, оскільки із середини п’ятдесятих років минулого століття наша владна еліта і, перш за все, партійно-господарська верхівка, старший офіцерський склад кдб, переживши сталінські часи, дедалі більше перестали думати про розвиток дієвої системи управління країни, а почала дбати, насамперед, про своє і своїх дітей майбутнє. Під впливом пропагандистів західних концепцій щодо подальшого світового розвитку та корупційних дій тіньових лідерів кримінального світу, вони почали формувати певний кластер інтересів, підпорядкований меті особистого збагачення й знищення соціалістичного економічного устрою.
Починаючи із шістдесятих років минулого століття ми почали втрачати впевненість у національній управлінській еліті, а після смерті Л. Брежнєва наше суспільство взагалі наочно побачило зраду своїх інтересів від вищого прошарку чиновництва владних структур. Їх родини дедалі більше інтегрувалися в зовнішні торгівельно-економічні структури торгівлі ресурсами, проживали на Заході, там же і зберігали своє майно та гроші, керуючись ідеями про невідворотність економічного глобалізму і, навіть, ультраглобалізму. Наш народ ще натужно торував важкий шлях, опановуючи новітні промислові технології, але вже втратив стратегічний план свого розвитку. Західні партнери, як геополітичні конкуренти, застосовуючи цілодобові і прості, на перший погляд, але виважені, дії інформаційно-психологічного впливу й ефективні методи управління свідомістю за допомогою радіо, кіно і телебачення, швидко й послідовно переформатували свідомість як нашої владної еліти, так і, безумовно, значної кількості громадян.
Поява новітніх ІКТ
У той же час, із початку шістдесятих років минулого століття, західний світ зорієнтувався на дифузію або конвергенцію не тільки існуючих промислових технологій заради створення більш прогресивних. У ті роки з’явилися нові сфери застосування оптико-електронних приладів, мікроелектроніка, робототехніка, нові медичні технології проектування живого. Суттєво збільшувалися вкладення в розвиток людини в широкому колі проблем, зокрема в екотехнології в природокористуванні. За допомогою цих технологій було створено не тільки новітні засоби зв’язку, які були здатні встановлювати миттєво контакт між фізичними особами або структурами в глобальному вимірі, тобто з будь-якою частиною світу, отримувати, надійно передавати й зберігати величезні обсяги інформації в цифровій формі натиском клавіші. Об’єднуючи регіони світу, ІКТ проеціювали події в окремих країнах на глобальний рівень. Все це вимагало миттєвої реакції на них через вдосконалення двоконтурних систем управління суспільством.
Вочевидь, що поява в 1976 році комп’ютера й новітніх ІКТ по швидкості, об’ємах, складності і масштабах фундаментальних змін, вже перевершили успіхи «книжкової» доби розвитку людства. Вони принесли за собою зміни і трансформації, які людство ще не переживало на своєму тисячолітньому шляху. Головне, новітні ІКТ радикальноі грандіозно змінили не тільки всі комунікаційні процеси, але й методи роботи із масивами інформаційних даних, про які навіть важко збагнути. Усвідомити те, що можливості ШІ, робототехніки, інтерактивних методів роботи з інформацією, сьогодні ще важко, але створення засад нанотехнологій, GRID-технологій, біотехнологій, тривимірного друку, матеріалознавства, методів накопичення, передачі й збереження інформації та енергії, квантових обчислень, що, в свою чергу, стрімко змінює світові тренди розвитку науки, освіти, промислових технологій без новітніх ІКТ, уявити неможливо.
Розбудовуючи свою економічну, промислову і науково-технічну базу, всі країни почали швидко і дедалі більше підпадати під вплив науково-технологічної політики ТНК, які не без допомоги національних владних еліт нищили паростки самостійності своїх фахівців. Можливо тому сьогодні нас не дивує, що ані штаб української Академії наук, ані Національний інститут стратегічних досліджень, створений для інтеграції зусиль наукового співтовариства країни, при проведенні утаємничених проектів щодо стратегічного розвитку не надають суспільству чітких і розгорнутих стратегічних планів участі українського народу в реалізації світових трендів науково-технологічного розвитку. А тим часом свідченням цього є бурхливий прогрес комп’ютерних та інформаційних технологій і комунікаційних систем, електронних засобів масової інформації (за останні п’ять років в галузі безпровідного зв’язку з’явилося стільки нових технологій, скільки їх не було за всі попередні десятиріччя її розвитку). Комп’ютер додав потребу в інформації до переліку життєвих потреб кожної людини, втягнув її у свою сферу існування і функціонування. Водночас у науковій літературі досі достатньо не обґрунтовано актуальне й важливе для світового співтовариства питання про те, коли суспільство стає інформаційним; хоча «інформаційна революція», «інформаційний бум», «інформаційне суспільство» і, звичайно, «інформаційна сфера» та «інформаційні технології» – ці та подібні до них терміни поступово стають загальновживаними поняттями, в яких залежно від завдань та підходів висловлюється сподівання на небувалий розквіт, який очікує людство після початку інформаційної епохи. ІКТ почали вирішувати стан війни і миру не тільки між державами або ТНК, фірмами, підприємствами, а тому постійно вимагають виключно точних нормативно-правових визначень і дій в міжнародних та повсякденних, навіть побутових, справах. За їх допомогою оцінюють баланс сил і психотипи лідерів на будь-яких рівнях. Глибоко поринаючи в проблеми, наука розвиває політико-правове право в сфері ІКТ, зокрема, ІТ-право, ІТ-економіки, ІТ-інтелектуальної власності, ІТ-безпеки.
Читайте також: Нова комплексна е-послуга з держпідтримки військових
Сьогодні, аналізуючи й оцінюючи сучасні техногенні і соціальні процеси, всі практично одноголосно погоджуються з тим, що вступаючи в інформаційну епоху свого розвитку, всі країни неминуче мають інтегрувати свої сили, а тому експансію ТНК слід розглядати позитивно. Наразі всі країни переживають етап якісного переходу від матеріально-енергетичної індустріальної цивілізації до інформаційної і майже всі теоретики інформаційного суспільства, попри різні думки й обґрунтування, одностайні в тому, що воно стає єдиною сприятливою формою руху суспільства до економічного і соціального прогресу, а тому Україна має шанс внести свій науково-технічний доробок у вигляді масивів інформації, фахівців та ІК технологій – або «інформаційний ресурс» до загальносвітового ресурсу інноваційного розвитку, оскільки головною характеристикою інформаційної ери стає неминучість, позитивність та прогрес по відношенню до інформаційно-комунікаційного комплексу всіх країн.
Разом із тим сама категорія «інформаційний ресурс» як складова і матеріальна основа застосування новітніх ІКТ поки що не набула необхідної уваги у вітчизняних наукових дослідженнях та в законодавстві. Проблема ця, безумовно, виключно складна, оскільки представляє собою складову ІКТ як матеріальну основу застосування технологій і комунікацій. Зокрема, сьогодні, коли перебудова світової економіки виносить на порядок денний активне впровадження кібернетичних методів управління із широким застосуванням систем ШІ для опрацювання величезних масивів інформації, зокрема науково-технічної, застосування новітніх інформаційно-комунікаційних систем і технологій гостро потребують проведення нових політико-правових досліджень у цій сфері.
Слід розуміти, що в структурі сучасних уявлень про інформаційні ресурси особливе місце займають три категорії. З одного боку – масиви загальнодоступної інформації, доступ до якої не можна обмежувати, з іншого – такі ресурси. які за своїм складом і режимом об’єднують відкритість із метою отримання місця на ринку світовому ринку, й одночасно певні обмеження, пов’язані з вибором споживача та умовами використання. Третій варіант – категорія, яка жорстко обмежує режим доступу і користування. В межах реалізації цих моделей виникають вкрай різні правові механізми щодо забезпечення інтересів сторін, які беруть участь у процесах створення, обробки, формування й надання інформації як ресурсу користувачеві.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
