Думка експерта
Інновації як суспільний поступ. Частина 2
Закінчення. Початок
Олександр Соснін, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, академік Української академії політичних наук
Про необхідність створення в країні політико-правових умов для переходу на новий інноваційний розвиток.
Поява новітніх ІКТ
Правова характеристика таких ресурсів, як офіційна інформація органів державної влади (службова, ділова інформація), і як ресурс, необхідний для забезпечення діяльності різних категорій суб’єктів управління, взагалі потребує окремих категорій правовідносин, що, безумовно, вимагає й спеціальних досліджень не тільки при опрацюванні засад інноваційного розвитку суспільства, а й перспектив роботи в структурах ТНК. Вона визначається широким спектром досі невирішених науково-теоретичних та практичних завдань щодо корінного реформування існуючих та запровадження нових принципів управління системою національних інформаційних ресурсів, особливо з появою новітніх технологій опрацювання інформації, таких, як Big Date. Практика їх застосування поки що лише свідчить, що вона повинна мати визначений правовий режим на всіх етапах свого формування, що вимагає розуміння специфіки об’єктів правового регулювання, з одного боку, і специфіки методів нормативно-правового регулювання при застосуванні цих об’єктів – з іншого. Тут поєднуються правові, технологічні, технічні методи та моральні засади. Частка і зміст кожного з цих інструментів організації в загальній системі регулювання залежать від низки причин: специфіка національних традицій, рівень розвиненості економічної, політичної і соціальної структури держави або окремого регіону, підприємства, установи.
Читайте також: Наказ директора навчального закладу про відрахування учня оскаржується у порядку цивільного судочинства
Управління інформативнокомунікаційним ресурсом
Відповідно, радикально змінюються й вимоги до тих, хто управляє інформаційно-комунікаційним ресурсом – головним ресурсом країн. Інформація, фахівці, техніка, які всюди набувають ознак головного ресурсу, вимагають змін у відношенні до них у всій парадигмі нормативно-правової діяльності при проведенні інформаційно-комунікаційної політики в суспільстві, яке встає на шлях інноваційного розвитку.
Інформація як ресурс, безумовно, є наслідком добре мотивованої інтелектуальної праці громадян у науково-освітньому й науково-виробничому ланцюгах суспільства. Головна складність у розумінні її природи і функцій полягає в розкритті механізмів переходу в ньому «знань у силу» через науково-освітню діяльність людини. Впливаючи на свідомість і розвиток людства, вона формує інформаційний ресурс, який включає в себе три категорії об’єктів – інформацію, інформаційні технології і, безумовно, кадри, які ними опікуються. Німецький фахівець Г. Вольфман, проаналізувавши різні погляди дослідників, які працюють у цій галузі, вказував, що тільки половина з них відносять інформацію до ресурсів, троє з десяти вважають, що до ресурсів інформація належить частково, а двоє взагалі не включили інформацію до категорії «ресурси». Інформаційні технології віднесли до інформаційних ресурсів беззастережно вісім авторів з десяти, а двоє – частково; четверо з них віднесли до інформаційних ресурсів кадри. І це дуже важливо зрозуміти, оскільки в інформаційному суспільстві центральною особою стає фахівець-професіонал – інноватор і управлінець. Беззаперечно, людина – індивід стає власником й основним носієм знань, створюючи умови для індивідуалізованого соціального існування, а тому виключно актуальним питанням стає законодавче визначення її прав і обов’язків в парадигмі цінностей нової організації суспільства, зокрема й інформаційних ресурсів. Саме тому, на наш погляд, виключно важливо проаналізувати сенс законодавчого включення кадрів у структуру поняття «інформаційний ресурс».
Нові підходи до держуправління
Сьогодні це стає одним із найважливіших факторів перетворення світоустрою через нові методи вибудови нової політико-правової структури держав, через дієвість ІКТ при взаємодії владною еліти із громадянами, оскільки значним ступенем визначають значимість ІКТ в пошуку сенсу нових методів державного управління. Одночасно вони дозволяють формувати відповідальне, відкрите, довірче відношення до соціальних цінностей самої людини із більш повним визначенням як обов’язків державної влади, так і органів місцевого самоврядування. Саме на цьому напрямку владні еліти зосереджено намагаються сформувати сенс і проблеми сучасного державотворення, політико-правових норм життя сучасного суспільства. Інформаційно-комунікативний технологічний комплекс (ІКТС), який формується, проявляє себе в двох соціально важливих аспектах. З одного боку, уособлюють ІКТ як комплекс галузевої економіки, з іншого – унаявлюють його як процес функціонування різноманітних систем і підсистем ІКТ у визначених фінансово-економічних і соціально-економічних цілях, зрозуміло, що право цікавитиме як перший, так і другий аспекти.
У низці проблем відзначимо й інститут правового режиму, який діє не тільки для документованої інформації як складової інформаційного ресурсу. Він є надзвичайно важливим по відношенню до проблем, пов’язаних із кадровою політикою та інформаційними технологіями, на підґрунті яких створюються інформаційні системи і системи комунікації (зв’язку), які забезпечують транспортування (логістику) інформації. Для відповіді на ці питання з огляду на специфіку застосування інституту правового режиму до кадрів та інформаційних технологій, насамперед, треба проаналізувати й багато в чому переглянути погляди на такі категорії, як «засоби забезпечення автоматизованих інформаційних систем», «засоби міжнародного інформаційного обміну», «засоби зв’язку», що застосовуються в законах і діючих у сфері практичної інформатики, оскільки в мережевих структурах комунікацій інформація зафіксована в електронній формі. В мережах вона набуває віртуальної форми, що й дозволяє, по-перше, миттєво доставляти її користувачам, миттєво переносити з одного пункту в інший; по-друге, обмежувати доступ до неї в моменти віртуального стану; по-третє, зберегти її віртуальну оболонку, не допускаючи змішування з іншими потоками інформації.
Таким чином, вочевидь, відбувається формування нових зон, які потребують особливої уваги і відповідної корекції з боку права. Інформаційні технології і кадри, уособлюють, являють собою великий комплекс об’єктів, дій і правил, пов’язаних із підготовкою та опрацюванням і доставкою інформації при персональній, масовій і виробничій комунікації. Будь-які технології інформаційно-комунікаційної сфери інтегрально забезпечують перераховані процеси, а тому виникає потреба розвитку наукових знань у новій сфері правового регулювання відносин різних суб’єктів, вирішення завдань забезпечення інформаційної безпеки у всьому контурі проблем обігу інформації.
Із середини минулого століття ці проблеми перебувають в полі уваги права для всієї світової спільноти, кожної окремої держави, установи…, оскільки, по-перше, інформація поступово набувала ознак зброї в гібридних війнах новітньої доби, а, по-друге, сам правовий режим кадрової політики в сфері інформаційних технологій стрімко набуває ознак комплексного правового інституту. Він передбачає обов’язковість визначення форми унаявлення технологічного продукту (в письмовій або іншій об’єктивованій формі); встановлення форми власності й виключних прав його творця або іншого правовласника; категорії з доступу і способів захисту й забезпечує застосування методів і засобів цивільного права, включаючи інститут інтелектуальної власності, а також засоби й методи публічного права (конституційного, адміністративного, кримінального тощо).
Читайте також: Відрахований аспірант, який не виконав вимог навчального плану, має відшкодувати вартість підготовки
Осмислюючи проблеми політичного, державного управління інформаційно-комунікаційним потенціалом будь-яка країна демонструє різні позиції, які зумовлено особливостями тлумачення феномена інформаційного суспільства. Його кардинальний вплив на фундаментальні основи соціо-економічного буття обумовлено чотирма основними проявами – соціальною революцією, новою економікою, інформаційною політикою та занепадом держави. І все це на тлі процесів глобалізації, зміни управлінських еліт та вдосконалення управління науковими знаннями та інформацією, що стало основним предметом наукових дискусій.
Усі тренди розвитку сучасного суспільства до вчора значною мірою формувалися під впливом проектів глобалізації фінансово-економічної, соціально-політичної, інформаційно-комунікаційної, науково-технічної, науково-освітньої та культурної інтеграції людства. Їх було ініційовано й детально розроблено західноєвропейськими вченими та фахівцями. Вони й керують протягом століть розвитком складних процесів технологічного циклу поневолення екології Землі, який на наших очах закінчується. В ньому людство постійно шукало якісь двосторонні та багатосторонні фінансово-економічні способи вирішення поточних питань розвитку економіки індустріальної доби.
Цифрова реальність і її вплив на світові процеси
Цифрова реальність, яку сформували світові через інформаційно-комунікаційні центри (СІКЦ), взяла під контроль всі найважливіші сфери життя людства, підкоряючи свідомість кожної людини, вибудовуючи нову глобальну архітектуру управління світом. Вона характеризується безліччю мереж зв’язку СІКЦ, які охопили глобальним і майже вільним доступом до всіх джерел інформації в різних сферах життєдіяльності країн світу. Сьогодні цим характеризується вся соціокультурна динаміка світу, постійно розширюючи мережевий простір, який дедалі більше обумовлює всі параметри і фактори інформаційного впливу на свідомість, мову і поведінку людини.
Час революційно змінює відношення людства до інформаційних і всіх нематеріальних ресурсів, постійно вдосконалює застарілі та пропонує нові методи щодо їх використання, накопичення, зберігання, аналізу і захисту масивів знань, які викладено як науково-технічний доробок або досвід попередніх поколінь. Це стає органічною складовою проблем національної і державної безпеки, оскільки до всіх систем управління постійно долучаються нові покоління й усе нові методи організаційно-правової роботи, новітні ІКТ із системами ШІ, які конкурують з людиною при прийнятті управлінських рішень. Їх створення та використання вимагає нової інноваційної культури та мислення особливо при впровадженні всіх нових промислових технологій і виробництв, скажімо, мінеральних добрив, поновлюваних джерел енергії, всіх технологій енергоефективності, з прискіпливою увагою до екологічних та соціально-політичних факторів їх розміщення.
Інформаційне суспільство
Перша позиція полягає в тому, що людство вступає у нову еру – інформаційне суспільство, в якому інформація й духовні цінності стають об’єктом привласнення. В його основі – нова парадигма, відповідно до якої суспільство базується в своєму розвитку й прогресивному поступі не на матеріальних, а на постматеріальних цінностях, основною яких є інформація, знання, образи й духовні цінності. Саме інформація і люди, які вміють її використовувати, докорінно змінить перебудову світу, зумовлюючи революційні перетворення в самих засадах суспільного життя та політичної практики.
Ідея інформаційного суспільства еволюціонувала, починаючи з 1960-х років, від розуміння потреби оцінки економічного значення знання, інформації, освіти, інформаційних послуг, а також знань щодо маніпулювання інформацією як складової матеріального виробництва. Обґрунтування трьох рівнів переходу до інформаційного суспільства з’явилося пізніше, коли великі корпорації почали активно впроваджувати ІКТ для виробництва нових технологічних продуктів. Поява ІК-мереж, які почали оперувати потоками інформації за допомогою систем ШІ, означає сьогодні не просто впровадження новітніх ІКТ, оскільки підсилює соціальний вплив нових технологій на життя суспільства, і, як наслідок, нових політико-правових умов виховання населення країни, і, насамперед, професійних і управлінських еліт.
Про поняття «інформаційний ресурс»
Сьогодні у загальному розумінні, інформаційним ресурсом наш законодавець поки що визначає організовану в єдину технологію сукупність інформаційних продуктів, вимагаючи від них невід’ємну характеристику – їх споживчу цінність (політичну, історичну, економічну, наукову, освітню, соціокультурну, оборонну тощо), і як здобуток нації має регулюватися правом. Дедалі очевиднішим стає те, що інформаційний ресурс розвитку стає більш складним феноменом, аніж це унаявлює наше законодавство, і є одним із визначальних факторів формування національних еліт, розвитку підприємств, суспільства й країни. Можна стверджувати, що відсутність ефективного державного управління інформаційними ресурсами в Україні веде до занепаду процесів її інноваційного розвитку. Потреба широкого доступу до використання інформаційних ресурсів для інноваційного розвитку економіки, її науково-технологічної насиченості, покращення виробничої, управлінської та будь-якої іншої повсякденної діяльності має бути головною метою інформаційно-комунікаційної політики держави – важливим показником статусу країни в світовому співтоваристві. Для її визначення є багато підходів, зокрема, крім забезпечення безпеки, таких п’ять: технологічний, економічний, професійний, просторовий та культурний, причому як у позитивному, так і в негативному ракурсах.
Один з напрямків дискусій щодо обґрунтування важливості проведення раціональної інформаційно-комунікаційної політики щодо інформаційних ресурсів стає перепоною при перетворенні суспільства з індустріального в інформаційне, зокрема економіки, права, освіти і науково-технічної діяльності; другий – на перетворення самої людини. Мануель Кастельс ((ісп. Manuel Castells Olivan, 1942) – іспанський соціолог, вважається одним із найбільших фахівців, який спеціалізується в галузі інформаційного суспільства та соціальної урбаністики), максимально об’єднавши це, запропонував розглядати ІКТ як чинник появи мережевого суспільства, що є результатом таких динамічних процесів, як революція ІКТ та реструктуризація соціально-політичних рухів. Це, зокрема, зумовлює появу все нових і нових ідей щодо розвитку глобальної інформаційної економіки.
Джерело: Юридичний вісник України
