Думка експерта
Інтернет речей: методологічні аспекти дослідження
Сергій ГОРДІЄНКО, доктор юридичних наук, доцент
Приводом до цих роздумів на тему так званого інтернету речей стали опубліковані нещодавно матеріали науково-практичної конференції від 24 жовтня 2017 р. та інтерв’ю О. А. Баранова в газеті «Юридичний вісник України» (від 20—27 лютого 2020 року, № 7). Згадана конференція відбулася в Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» і її матеріали були присвячені розкриттю сутності інтернету речей, транс формації суспільних відносин у зв’язку з цим та проблемним питанням їх правового регулювання, а також розгляду нових викликів і загроз з точки зору технічного і правового забезпечення кібербезпеки під час впровадження та розвитку інтернету речей.
«Закон тотожності»
Окремі публікації викликали у автора ряд нерозумінь і стосуються, в першу чергу, виступів О. А. Баранова: «Інтернет речей (IoT): огляд правових проблем». Спробуємо це продемонструвати на цитатах, які можливо трактувати досить різнобічно й неоднозначно, хоча наука такого не терпить. Тож автор, як науковець, свою точку зору мав би обґрунтовувати науковими аргументами, а не лише власними відчуттями і думками. Хоча то — позиція автора.
Так автор пише: «Під «Інтернетом речей» варто розуміти комплекси і системи, що складаються із сенсорів, мікропроцесорів, виконавчих пристроїв, локальних та/або розподілених обчислювальних ресурсів і програмних засобів, програм штучного інтелекту, технологій хмарних обчислювань, передача даних між якими здійснюється за допомогою мережі Інтернет, та призначені для надання послуг і проведення робіт в інтересах суб’єктів (юридичних або фізичних осіб)». Очевидним є те, що ним не враховані правила визначення понять, які описані провідним фахівцем в галузі логіки М. І. Кондаковим та нами в своїх роботах: визначення повинно бути ясним; поняття, як система знання — це сукупність відомих нам як основних, так і похідних ознак, що мисляться в понятті предметів, а також знання про те, в яких конкретних формах існують у дійсності ці предмети, що узагальнюються в понятті. Одним із найважливіших правил утворення понять також є «закон тотожності» — не називай ту саму річ двома різними іменами і не називай дві різні речі тим самим ім’ям; у визначенні не повинно бути кола — термін, що зустрічається у визначальній частині, не повинен визначатися через об умовлений термін. Зрозуміти явище — це значить з’ясувати його значення в конкретній системі явищ, що взаємодіють, в якій воно з необхідністю здійснюється, і з’ясувати саме ті особливості, завдяки яким це явище тільки може грати визначену роль у складі цілого. Зрозуміти явище — значить з’ясувати спосіб його виникнення, «правило», за яким це виникнення відбувається з необхідністю, закладеною в конкретній сукупності умов, проаналізувати самі умови виникнення явища; визначення повинно бути співрозмірним — визначальна частина повинна виділяти саме той клас предметів, що представляє те, що визна чається (Гордієнко С. Г. Молодому науковцю СБ України коротко про необхідне: Наук.- практ. посіб. Київ: Наук.-вид. відділ НА СБ України, 2008. 89 с.).
Зазначені закономірності двох авторів не відрізняються між собою за суттю, хоча і відпрацьовані незалежно, і в різні часові проміжки. Надалі, вважаємо за доцільне навести загально-філософські трактування стосовно понять. Тобто, під «Інтернетом речей» варто розуміти технологію як систему, що сприяє наданню послуг і проведенню робіт в інтересах суб’єктів (юридичних або фізичних осіб) через інформаційно-комунікаційні технології в реальному вимірі часу. Адже інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) — уніфіковані технології та інтегровані телекомунікації (телефонні лінії та бездротові з’єднання), комп’ютерів, підпрограмного забезпечення, програмного забезпечення, накопичувальних та аудіовізуальних систем, які дозволяють користувачам створювати, одержувати доступ, зберігати, передавати та змінювати інформацію. Іншими словами, ІКТ складається з інформаційних технологій (ІТ), а також телекомунікацій, медіа- трансляцій, усіх видів аудіо- і відеообробки, передачі, мережевих функцій управління та моніторингу.
Наразі ІКТ включають апаратні засоби (комп’ютери, сервери тощо) та програмне забезпечення (операційні системи, мережеві протоколи, пошукові системи тощо). В сучасному світі інформаційно-комунікаційні технології є важливою і невід’ємною частиною держави, бізнесу та приватного життя. Термін ІКТ в наш час використовується для позначення об’єднання (конвергенції) аудіовізуальних та телефонних мереж з комп’ютерними мережами через один кабель або з’єднувальну систему. Є великі економічні стимули (величезна економія коштів за рахунок вилучення телефонної мережі) при об’єднанні аудіовізуальних, телефонних та електромереж із системою комп’ютерної мережі використовуючи одну єдину систему кабелів, сигнал розподілу та управління.
Про скорочення, використання термінів і наукові підходи
У подальшому за текстом є також недоречним використання автором різних скорочень «технології інтернету речей», тим більше посилаючись на багатьох учених, які одночасно такої помилки допустити не можуть: … технологій Інтернету речей (ІР), …технологій IoT, … регулювання в умовах застосування технологій ІВ, … вирішення проблем правового регулювання в умовах використання ІЗ. Очевидно, що неприпустимо називати одну й ту ж річ різними іменами (див. правила), а за текстом мова йде саме про технології інтернету речей. Також недоречним є використання у визначенні термінів «комплекси і системи», адже це також абсолютно дві різні речі.
Невиправданим і вкрай спірним є застосування автором тез словосполучень: «до системних бар’єрів можна віднести наступні…». Очевидно, що такі бар’єри можуть створювати систему, але вони не можуть бути системними, як і загрози — це тавтологія. Інше: «потребує відповідного правового супроводження». Супроводжувати можна даму до театру, а явище «інтернету речей» потребує правового регулювання і його забезпечення.
Також невиваженою, хоча і знову з посиланням на багатьох вчених, котрі припускають наявність трьох основних гіпотез, які, власне, й визначають основний зміст наукових підходів (також армійські статутні словосполучення: підхід, відхід і фіксація, а науковим був би метод, позиція тощо) до реформування правових систем, обумовленого використанням роботів: роботи є об’єктом суспільних відносин, а відтак й об’єктом правовідносин; роботи є суб’єктом суспільних відносин, а значить, можуть бути суб’єктами правовідносин; роботи можуть бути як об’єктом, так і суб’єктом суспільних відносин, а значить, і можуть бути як об’єктом, так і суб’єктом правовідносин.
Дещо про суб’єкти та об’єкти права
Це дещо схоже на те, щоб визнати суб’єктами права друкарські машинки, а об’єктами — надруковані їх літерами тексти. І роботи, і комп’ютери, і друкарські машинки є лише засобами, які допомагають людині в її діяльності, адже саме для цього вона їх створює і програмує!
Очевидним також є й те, що потрібні підходи, м’яко кажучи, не зовсім співвідносяться з теорією держави та права, яка це трактує дещо інакше. Об’єкт права (правовідносин) — це те, із приводу чого виникає, існує саме правове відношення. В юридичній літературі існують різні трактування об’єкта правовідносин. Проте в ході тривалої дискусії склалися в основному дві концепції — моністична і плюралістична. Об’єктом правовідносин можуть виступати лише дії суб’єктів, оскільки саме дії, вчинки людей підлягають регулюванню юридичними нормами й лише людська поведінка здатна реагувати на правовий вплив.
Об’єкти правовідносин настільки різноманітні, наскільки різноманітні правовідносини, що регулюються правом. Залежно від характеру і видів правовідносин їх об’єктами виступають:
1. Матеріальні блага, характерні, головним чином, для цивільних, майнових правовідносин.
2. Нематеріальні особисті блага, більшість із яких типові для кримінальних і процесуальних правовідносин.
3. Поведінка, дії суб’єктів, різного роду послуги і їх результати.
4. Продукти духовної творчості.
5. Цінні папери, офіційні документи. Вони можуть стати об’єктом правовідносин, що виникають при їх втраті, поновленні, оформленні дублікатів. У наш час в країні склався ринок цінних паперів, акції купуються і продаються, тобто вони є об’єктами угод.
Суб’єкт права — це особа, організація чи специфічні соціальні утворення (наприклад держава), за якими право визнає здатність бути носіями суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Для суб’єкта права характерні наступні дві основні ознаки. По-перше, це особа, учасник суспільних відносин (індивіди, організації), яка за своїми особливостями фактично може бути носієм суб’єктивних прав та юридичних обов’язків. Для цього вона повинна володіти зовнішньою від окремленістю, персоніфікацією та здатністю виробляти, виражати й здійснювати персоніфіковану волю. По-друге, це особа, яка реально здатна брати участь у правовідносинах, набула властивості суб’єкта права в силу юридичних норм. Іншими словами, юридичні норми утворюють обов’язкову основу виступу індивідів, організацій, громадських утворень як суб’єктів права.
У сучасній юридичній літературі поняття «суб’єкт права» частіше за все використовується як синонім термінів «суб’єкт» чи «учасник правовідносин». Усі суб’єкти права поділяються на три основні групи: індивідуальні суб’єкти (фізичні особи); колективні суб’єкти; громадські утворення. Особливими суб’єктами права виступають такі специфічні соціальні утворення як держава, територіальна група тощо.
Про «системну» тематику
Тепер дещо про «системну» тематику, яку досліджувало дійсно багато видатних вчених, однак проблеми «системології» як науки і досі повністю не вирішені. На наше переконання, змістовне пізнання явищ можливе лише в разі розуміння й застосування системного методу дослідження понять, оскільки термін «система» передбачає не «сукупність», а чітко визначений комплекс взаємопов’язаних та взаємозалежних елементів. У нашому розумінні система — це комплекс взаємопов’язаних та взаємодіючих тим чи іншим чином обмеженого числа компонентів із спільною метою для досягнення визначеного результату. Адже головним системоутворюючим чинником будь-якої системи є результат її функціонування, а просто головним — мета.
В. М. Садовський (Садовский В. Н. Основания общей теории систем. М.: Наука, 1974. 280 с.) приводить, наприклад, близько 40 визначень поняття «система».
Генезис категорії «система» досить повно дається в роботах О. М. Аверьянова, який як найбільш загальне визначення системи пропонує розглядати «відмежовану безліч взаємодіючих елементів». Однак при застосуванні до суспільства це визначення недостатнє, оскільки соціальні системи — суть системи цілісні, системи, зв’язок компонентів яких носить надто органічний характер.
Різними авторами поняття системи визначається по-різному, а тим більше і класифікується по-різному. Надалі ми приведемо визначення академіка П. К. Анохіна, яке явно відрізняється від інших, що існують у відомій нам літературі: «системою можна назвати тільки такий комплекс вибірково залучених компонентів, в яких взаємодія і взаємовідношення здобувають характер взаємного сприяння компонентів на отримання сфокусованого корисного результату». Це визначення на даний час, я вважаю базовим.
Досить цікаве й різностороннє бачення системності пропонує в одній із своїх фундаментальних праць В. А. Карташев, який зауважує, що досить цікавою характеристикою си стеми є її структура (Карташев В. А. Система систем. Очерки общей теории и методологии. М.: Прогресс — Академия, 1995. 325 с.).
Таким чином, основними ознаками систем є: наявність системної, інтегративної, колективної якості, відмінної від властивостей і якостей утворюючих їх компонентів; компоненти, частини, саме те, із чого утворюється ціле і без чого воно неможливе; наявність структури, внутрішньої організації системи (маємо справу із системно-структурною ознакою системності, цілісності); доцільність — прагнення до досягнення визначеної мети; наявність системно-функціональних ознак (існування в суспільній системі мети, позиції; набір засобів для досягнення цієї цілі, засобів або компонентів, що за своєю суттю є модулями; досягнення підцілей, як результат функціонування компонентів); системно-комунікативні ознаки (система — компонент іншої системи, взаємозалежна з іншими системами більш високого або низького рівня); історичні ознаки (час є неодмінною характеристикою системи); інтегративні ознаки, точніше управлінські; інформаційні ознаки.
Для більш повного розуміння систем варто додати, що всім соціальним системам властиві — цілеспрямованість, адаптивність, відкритість, можливість самовідтворення і розвитку, нелінійна причинність і залежність через їх досить високу складність.
Виходячи з викладеного, маємо можливість визначити шляхи використання системного методу впізнанні соціальних цілісностей через систему їх «діяльностей», який досить детально викладений у ряді видатних для сучасності робіт (Фофанов В. П. Социальная деятельность как система. Новосибирск, 1981; Юдин Э. Г. Системный подход и принцип деятельности. Методологические проблемы современной науки. М.: Наука, 1978. 212 с.; Карташев В. А. Система систем. Очерки общей теории и методологии. М.: Прогресс — Академия, 1995. 325 с. тощо).
Однак вважаємо, що найбільш раціональною системою, що відображає сутність і зміст соціальної діяльності, є система з наступних елементів: мета, завдання, об’єкт, предмет, суб’єкт, види, форми, методи, сили, засоби, процес фізичної діяльності та результат.
Таким чином, ми можемо стверджувати, що системний метод у філософських методологіях пізнання соціально-політичних явищ посідає провідне місце, тим паче, що всі вони, а їх відомо нам 72, побудовані на його принципах та закономірностях. У своїх дослідженнях, як правило, нами використовується 7 найбільш пристосованих до умов сучасності методологічних платформ: діалектика; науковий реалізм; науковий матеріалізм; структурно-функціональний аналіз; системо-миследіяльнісна методологія (СМД-методологія); синергетика та теорія конвергенції.
Натомість О. А. Барановим, як видно з тез, використовує лише окремий елемент синергетики — біфуркаційність розвитку, одним з основоположників якої є І. Р. Пригожин — фізико-хімік за родом занять, мислитель по суті, по культурній приналежності — людина з надзвичайно своєрідною інтелектуальною долею. Його називають «сучасним Ньютоном», а зроблене ним в науці визнають основою можливої в майбутньому нової моделі світобудови після моделей Ньютона і Ейнштейна. Він ввів поняття «дисипативні структури» — стійкий, впорядкований неврівноважений стан системи, через яку проходять потоки енергії, маси і ентропії. Або популярне в останні десятиліття поняття — «самоорганізація».
Таким чином, під «інтернетом речей» варто розуміти технологію як систему, що сприяє наданню послуг і проведенню робіт в інтересах суб’єктів через інформаційно-комунікаційні технології в реальному вимірі часу. А під правом інтернету речей слід розуміти систему норм, які встановлені державою, мають офіційний формально-визначений характер, виражають права й обов’язки учасників правовідносин у галузі інформаційно-комунікаційних технологій зі сприяння проведення робіт в реальному вимірі часу і є загальнообов’язковими для всього населення та охороняються державою. Як убачається, за певних, сприятливих дослідженням умов (необхідність дослідження, наявність замовника, чітка мета та завдання дослідження, кваліфікований авторський колектив, наявність часу та необхідних матеріальних засобів), зазначене вище, може слугувати плідним підґрунтям для розгляду такого неоднозначного і складного явища, як так званий «інтернет речей».
Джерело: Юридичний вісник України
