Connect with us

Думка експерта

Коментар директора Центру пробації Олега Янчука: «Пробація у дії: як в Україні реалізується альтернативна тюремному ув’язненню система відбування покарань»

Дата публікації:

Щоб сформувати уявлення серед широкого кола громадян  про достатньо нову для України систему відбування покарань, розкажіть, будь ласка, що таке пробація?

Ні у кого не виникає сумнівів, що наслідком кримінального злочину повинно бути кримінальне покарання. Більше того кримінальне покарання у свідомості пересічних громадян має стійку асоціацію з місцями позбавлення волі.

Разом з тим, якщо продовжити бесіду на цю тему і задати декілька “питань для роздуму”, то причини такої асоціації виявляються значною мірою підсвідомими. Чи варто запроторювати у в’язницю людину, яка не чинила шкоди життю і здоров’ю інших? Чи є впевненість, що під час перебування у в’язниці правопорушник компенсує збитки, завдані злочином? Але якщо не в’язниця, то яким чином буде здійснюватися покарання без ізоляції, чим це краще і наскільки небезпечно це буде для громади?

Саме у відповіді на ці питання полягає суть пробації, яка виникла більше 200 років тому і продовжує вдосконалюватися в усьому світі як система кримінально-правового реагування не лише альтернативна позбавленню волі, але й більш ефективна з точки зору реабілітації правопорушників та створення у них готовності жити, не вчиняючи правопорушень.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Пробація є системою, яка починає працювати з особою на досудовому етапі (у нас – на етапі судового розгляду) і після винесення покарання, яке відбувається без ізоляції від суспільства. При цьому система пробації забезпечує не лише контроль за виконанням обов’язків, покладених судом, але й надає необхідні консультації та допомогу для створення готовності особи жити, не вчиняючи правопорушень. Діяльність пробації базується на індивідуальному аналізі проблемних питань кожного правопорушника, розробці для кожного з них індивідуальної системи мотивації, контролю та допомоги. “Таким чином пробація сприяє забезпеченню безпеки суспільства і справедливому здійсненню правосуддя” – це цитата з Правил Ради Європи про пробацію (2010 року), яка відображає головну мету пробації.

Закон України “Про пробацію”, який був прийнятий у лютому 2015 року, розроблявся з урахуванням європейських стандартів пробації. Тому він визначає, що пробація – це система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого.

Метою пробації є забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, з метою прийняття судом рішення про міру їхньої відповідальності.

Чи можна оцінити наскільки ефективним є впровадження інституту пробації для українського суспільства? Що є критерієм успішності пробації?

Сьогодні можна говорити про те, що система пробації демонструє хороший рівень ефективності. Кількість клієнтів пробації за чисельністю на сьогодні перевищує кількість осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань. Пробація державі обходиться в 10-12 разів дешевше, ніж позбавлення волі. Так, вартість утримання одного засудженого в день з витратами на персонал становить 271 грн., для порівняння – вартість утримання одного суб’єкта пробації  на день  становить лише 23 грн.

З початку 2019 року через систему пробації пройшло 96636 осіб, які відбували кримінальні покарання, не пов’язані з позбавленням волі. Повторні злочини під час відбування покарання вчинили 1249 осіб (1,4%).

З початку 2019 року на виконання уповноваженим органам з питань пробації надійшло 21,3 тис. ухвал, складено 19 тис. досудових доповідей і сьогодні майже всі суди запрошують цей документ У майже 90% випадків думка персоналу пробації збігається з рішенням суду щодо доцільності застосування альтернативних видів  покарань. Такі показники свідчать про сприйняття служби пробації як повноцінного гравця кримінального процесу.

Крім досудової доповіді упроваджено пенітенціарну пробацію надання підтримки та допомоги у вирішенні соціально-побутових питань засуджених, які готуються до звільнення з місць позбавлення волі, для підвищення результатів їх соціальної реабілітації та попередження повторних злочинів. Так, у 2019 році надано сприяння у вирішенні питань підготовки до звільнення: у пошуку місця проживання – 4304   (81 %) осіб; працевлаштування – 1341 (92 %) осіб; соціального патронажу – 969 (77 %) осіб; влаштування до спеціальних установ для звільнених засуджених віком старше 35 років після звільнення – 281 (64%).

Нині розроблено, проведено пілотування та затверджено наказами Міністерства юстиції України пробаційні програми для роботи з суб’єктами пробації, обов’язок пройти які може покладатися судами на осіб, звільнених від відбування покарання у виді позбавлення (обмеження) волі з іспитовим терміном («Попередження вживання психоактивних речовин», «Подолання агресивної поведінки», «Зміна прокримінального мислення»). Це ефективний, але складний інструмент, якій потребує спеціальної підготовки та навичок. Для отримання знань з реалізації пробаційних програм вже пройшли навчання  877 працівників пробації (кураторів пробаційних програм).  На сьогодні до пробації надійшли на виконання  544 судових рішень з обов’язком виконувати заходи, передбачені  пробаційною програмою, із них вже проведено 195 програм.

У рамках проєкту «Заради життя» (Serving Life, PATH) при 12 органах пробації у різних містах України створено та облаштовано консультативні кабінети для надання якісних інтегрованих послуг з ВІЛ, туберкульозу та вірусного гепатиту С для людей у конфлікті із законом. 4673 суб’єктів пробації отримали консультації фахівців зазначених кабінетів. 3882 суб’єктів пробації пройшли скринінгове анкетування, з числа яких виявлено підозру (направлено на подальше обстеження та необхідне лікування) на ВІЛ-інфекцію – 2574 осіб, туберкульоз – 719 осіб, вірусний гепатит С – 1442 осіб.

Ефективність демонструє і система ювенальної пробації, спрямована на якнайкраще забезпечення інтересів дитини, яка перебуває у конфлікті із законом. За моделлю центра ювенальної пробації, розробленого та відпілотованого спільно з канадськими фахівцями, в Україні створено 14 центрів ювенальної пробації, 9 з яких облаштовано за підтримки Уряду Канади. По обліку центрів ювенальної пробації у 2019 році пройшло 296 підлітків. У цілому по обліку пробації 2019 року пройшло 1847 неповнолітніх, з яких 1,7 % вчинили повторні злочини під час перебування на пробації. Серед тих, що перебували на обліку у центрах ювенальної пробації цей показник становив лише  1%, що свідчить про ефективність моделі центрів ювенальної пробації.

Я пишаюся тим, що в Україні прийнято закон «Про пробацію», адже інститут пробації є у всіх європейських країнах. І саме тому 29 листопада 2018 року у Стокгольмі під час засідання Ради Конфедерації європейської пробації (CEP – Confederation of European Probation) одностайно схвалено заявку Державної установи «Центр пробації» на членство у складі CEP. Прийняття такого рішення стало можливим за підтримки NORLAU Проекту Пробації. Центр пробації стане 61-им членом CEP. Повноправне членство вже надає їй повний доступ до всіх можливостей CEP, в тому числі гарантує участь у міжнародних заходах та навчальних візитах для вивчення досвіду діяльності служби пробації в різних державах, підвищення довіри міжнародних партнерів до української пробації у наданні експертної і матеріально-технічної допомоги.

На усіх етапах розвитку пробація України отримує підтримку і серйозний аудит результатів з боку партнерів міжнародних проєктів Канади, Норвегії, Нідерландів, Європейського Союзу, Ради Європи.

Які на сьогодні є виклики у впровадженні системи пробації?

На сьогодні Центр пробації має статус державної установи, повноважень якої не вистачає для подальшого ефективного розвитку та забезпечення міжнародних стандартів діяльності. Для подальшого розвитку пробація повинна отримати статус служби, визначений статтею 16 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”.  В усьому світі пробація має статус служби. До речі, створення у сфері  відання  Міністерства  юстиції  України Служби пробації – це досі не реалізоване положення чинного Указу Президента України від 8 квітня 2008 року №311″Концепція реформування кримінальної юстиції України”.

Існуюча організаційно-правова форма діяльності державної установи «Центр пробації» значно ускладнює можливості доступу до державних реєстрів, укладання міжнародних міжвідомчих угод для поглиблення впровадження пробації, навчання цивільного персоналу, який працює із суб’єктами пробації та складає майже половину персоналу (персонал, який має спеціальні звання, навчається у навчальних центрах Державної кримінально-виконавчої служби), децентралізацію управління пробацією на рівні регіонів для розвантаження апарату Центру пробації і делегування деяких адміністративних функцій в регіони (нині більшість адміністративних функцій виконується апаратом Центру пробації, що неефективно впливає на менеджмент і управлінські рішення) .

Існує нагальна потреба врегулювання питань статусу персоналу пробації. На сьогодні половина штату працівників працюють за трудовим договором, при цьому щоденно  працюють із правопорушниками – тобто здійснюють роботу, пов’язану з певним ризиком, але не мають жодних соціальних гарантій, які мають працівники інших правоохоронних органів (прокуратури, СБУ, поліції). Так не має бути, оскільки у вимогах європейських стандартів передбачено, що особи, які здійснюють тотожні функції або займаються аналогічною діяльністю, повинні мати однаковий соціальний захист. Тож ми очікуємо, що новий уряд підтримає наші законодавчі ініціативи, які дозволять нам працювати як службі і подолати ті прогалини, які перешкоджають нам у ефективному здійсненні покладених функцій та подальшому сталому розвитку пробації як задекларованої успішної державної політики відповідно до міжнародних стандартів ООН і Ради Європи.

Потребує покращення питання фінансування реформи пробації. Нині фінансування покриває лише половину розрахункових потреб розвитку пробації – комунальні платежі, заробітну плату працівників та мінімальну частину потреб організаційно-технічного забезпечення діяльності. Відсутні кошти на повне матеріально-технічне забезпечення, виконання робіт, пов’язаних із запровадженням захисту персональних даних, роботою з реєстром засуджених, впровадженням програм роботи з суб’єктами пробації та надання їм необхідних соціальних й інших послуг, навчанням персоналу.

Реформа у сфері пробації вимагає змін до чинних нормативних актів, зокрема, законів. Впровадження нових форм роботи, їх апробація та аналіз прогалин зумовлює потребу в нормативних змінах. Натомість законодавець не завжди оперативно реагує на ці потреби. Приміром, значна кількість змін, пов’язаних з ефективним виконанням функції пробації, включена до проєктів Законів України “Про пенітенціарну систему”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання кримінальних покарань та організаційно-правового забезпечення діяльності органу пробації”, які знаходяться у Верховній Раді України кілька років, проте дотепер не прийняті. Такий стан справ призводить до створення в різних регіонах різної практики роботи з суб’єктами пробації та реагування на їх поведінку (приміром, судові органи та органи прокуратури по-різному трактують закон і заповнюють прогалини в ньому).

Робота з уразливою категорією громадян, до якої належать в більшості й суб’єкти пробації, вимагає надання їм необхідної допомоги та послуг сторонніх інституцій – служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служби зайнятості, спостережних комісій, закладів освіти, медичних установ тощо.  Натомість доволі часто ці структури не мають фінансового забезпечення усіх необхідних послуг або створення певних систем допомоги (приміром, система соціальної адаптації засуджених і звільнених протягом тривалого часу не створена). У підсумку суб’єкти пробації не отримують необхідних послуг, що не дозволяє здійснити їх ефективну соціальну адаптацію та вплинути на поведінку. Більшість органів місцевої влади та самоврядування, на жаль, вважають процес виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень виключною прерогативою загальнонаціональних структур, самоусуваючись від вирішення наявних проблем.

Думка експерта

Ратифікація Стамбульської конвенції дуже важлива для європейської ідентичності України

Опубліковано

on

На цьому під час інтерв’ю наголосив Надзвичайний та Повноважний Посол Швеції в Україні Тобіас ТИБЕРГ. На його думку, для успішного вирішення цього питання Україні необхідно досягти суспільного консенсусу стосовно протидії домашньому та ґендерно зумовленому насильству та боротьби з цими явищами.

Відомо, що Швеція розпочала боротьбу з дискримінацією на підставі статі та ґендеру задовго до появи Стамбульської конвенції. Що це були за закони?

– У Швеції питання про необхідність рівності за ознакою статі виникло ще в ХІХ столітті. Цей процес розпочався самоорганізацією жінок, спрямованою на відстоювання своїх прав. Але коли йдеться про протидію насильству чоловіків по відношенню до жінок, а саме це є фокусом Стамбульської конвенції, то тут є певні значні дати в історії нашої країни. І в цьому сенсі я хотів би згадати закон, ухвалений 1998 року. Ним вперше в Швеції насильство чоловіків щодо жінок було визначено особливим видом насильства, яке має певні характеристики.

Перш за все, жінки від самого початку перебувають у становищі, коли чоловіки мають певні переваги. Йдеться про переваги як економічного характеру, оскільки жінки є залежними від чоловіків і так склалося вже впродовж багатьох років історії, а також і про фізичні переваги, коли чоловіки можуть застосовувати насилля до жінок. Також існують певні стереотипи в суспільстві, і жінки часто потерпають через них. Ще одна особливість: у більшості випадків насилля чинилось близькими людьми, в домашньому оточенні.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Все це було взято до уваги, коли розроблявся цей закон. Згадані аспекти були винесені на суспільне обговорення. Тому країни, які зосереджуються на вирішенні питань протидії домашньому та ґендерно обумовленому насильству, також мають зважати на такі аспекти і характеристики такого насильства в подальшій роботі.

У нашій країні були ухвалені й інші законодавчі акти в цій царині, але закон 1998 року складає основу відповідного законодавства.

Наскільки успішною була реалізація цього закону?

– Цей закон був успішним уже хоча б з огляду на ситуацію, яка склалася на сьогодні. У Швеції є загальне розуміння, що собою являє насилля чоловіків по відношенню до жінок і якою є його природа. Завдяки розвитку відповідних політик, стратегій, законодавства кожна людина, кожний представник влади в своїх діях та заявах зважають на цю обставину та керуються нею.

Коли Швеція ратифікувала Стамбульську конвенцію, і наскільки складним для неї був цей процес?

– Швеція підписала Конвенцію 2011 року, а ратифікувала її в 2014 році. Наскільки мені відомо, з політичного боку не було жодних проблем.

Для мене найбільш цікавим є питання, як ратифікація вплинула на процес викорінення насильства чоловіків щодо жінок у подальшому. Мені здається, що саме це питання є надзвичайно важливим в українському контексті. Для Швеції цінності, які містяться в Стамбульській конвенції, ніколи не піддавалися сумніву, вони завжди були загальноприйнятними на рівні суспільства. І тому сама ратифікація цього документу була корисна для країни в сенсі подальшої боротьби з насильством по відношенню до жінок. У країнах, де не було суспільного консенсусу стосовно таких цінностей, необхідно зрозуміти важливість цієї Конвенції.

Для Швеції механізми оцінки виконання Конвенції виявилися надзвичайно корисними. Завдячуючи їм ми отримуємо нові ідеї, поштовхи і пропозиції для того, щоб стати  більш ґендерно рівними та продовжувати боротьбу з насильством.

– Що дала Швеції реалізація Стамбульської конвенції?

– Швеція змогла скористатися тим досвідом, тією інформацією, яку надає ця Конвенція. Ми змогли в подальшому покращувати наше законодавство, поліпшувати ситуацію з вирішенням питання щодо домашнього насильства, тому що Конвенція вказує на недоліки, над якими потрібно працювати. Тож ми сприймаємо її як корисний інструмент, який допомагає нам стати більш рівними та більш відкритими в цьому питанні.

Чи є питання домашнього та ґендерно зумовленого насильства актуальним для Швеції?

– Ця проблема залишається гострою як у Швеції, так і в будь-яких інших країнах. Тим паче, що зараз ми живемо в епоху обмежень, пов’язаних з COVID-19, через які кількість випадків такого виду насильства повсюдно зросла.

Однак шведський досвід засвідчує, що завдяки потужним законодавчим ініціативам, міцним державним політикам можна стримувати зростання домашнього насильства, зменшувати стигму, пов’язану з потерпілими. А також створювати передумови для того, щоб жінки не соромилися та інформували про насильство, яке з ними сталося.

– Чи існує в Швеції система спеціальної освіти з ґендерної рівності та протидії насильству?

– У нас існує безліч різних типів навчань та курсів, особливо для працівників, які безпосередньо стикаються з цією проблематикою. Маю на увазі представників поліції, соціальних працівників, освітян. Є курси, які працюють у школах, університетах, для них розробляються спеціальні програми. Також працюють курси для широкого загалу, щоб люди були поінформовані про таку проблематику.

Кожен поліцейський, який навчається у Шведській поліцейській академії, має в обов’язковому порядку пройти 12-тижневий курс з протидії насильству чоловіків стосовно жінок. Отже така систематична робота проводиться, вона сприяє не лише зростанню обізнаності в цій проблематиці, але й формує відповідне ставлення до неї в суспільстві.

В уряді Швеції є міністр з питань ґендерної рівності та омбудсмен з питань рівності. Чим вони займаються, що мають спільного та відмінного в своїх завданнях?

– Міністр відповідає за розробку національної політики щодо ґендерної рівності, а також за координацію між секторальними міністерствами та агентствами, які також займаються питаннями рівності між чоловіками та жінками.

Омбудсмен безпосередньо отримує звернення від громадян і реагує на них, контактує з представниками виконавчої та судової влади стосовно виконання рішень, які ухвалюються за зверненнями громадян.

Швеція є першою країною в світі, яка розробила та реалізує феміністичну зовнішню політику. Яка її мета?

– Феміністична зовнішня політика Швеції базується на розумінні того, що питання ґендеру, питання рівності як і нерівності присутні скрізь – у  будь-якій проблематиці і в будь-яких аспектах. Швеція розуміє цей факт і намагається боротися з такою нерівністю завдяки відповідній політиці, зокрема зовнішній.

Швеція сформувала в своїй зовнішній феміністичній політиці три головні цілі. Це: представництво, ресурси та права. Вони спрямовані на те, щоб жінки досягали рівного політичного представництва з чоловіками, щоб вони мали рівний доступ до ресурсів і такі ж самі права, як і чоловіки.

Чи спроможна Україна ефективно боротися з домашнім та ґендерно зумовленим насильством без ратифікації Стамбульської конвенції?

– Чесно кажучи, я так не думаю. Стамбульська конвенція є єдиним загальноєвропейським документом, який сприяє викоріненню насильства чоловіків по відношенню до жінок. Вона надає доступ до відповідних ресурсів та підтримки. Якщо країна не виявляє наміру ратифікувати Конвенцію, тоді виникає питання, чи дійсно вона бажає виконувати свої зобов’язання стосовно протидії такому насильству та боротьбі з ним. Поки Україна не ратифікує Стамбульську конвенцію, її успішність у цій роботі піддаватиметься сумніву.

– Як Рада Європи та інші міжнародні організації можуть допомогти Україні з ратифікацією Стамбульської конвенції?

– Потужні міжнародні організації, такі як Рада Європи та її партнери, мають, насамперед, сприяти збільшенню обізнаності щодо цього питання в суспільстві, брати участь у дискусіях, щоб мотивувати ратифікацію цього документу. Мені здається, що західні партнери повинні продемонструвати, що питання ратифікації є надзвичайно важливим для європейської ідентичності України.

– Швеція є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні, зокрема й через Раду Європи, та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Які проєкти, програми у цій сфері вона підтримувала останніми роками в нашій країні та що реалізується зараз?

– Наразі наша робота з українськими партнерами в цьому напрямку базується на трьох ключових програмах. Перший аспект – це розвиток національної політики з ґендерних питань. Тут ми співпрацюємо з організацією ООН-Жінки, іншими міжнародними партнерами. Ми реалізовували дуже цікаву програму, пов’язану з ґендерним бюджетуванням. Цей проєкт передбачав, що влада, плануючи Державний та місцеві бюджети, повинна брати до уваги потреби як чоловіків і жінок, так і хлопчиків і дівчаток для того, щоб потому відповідним чином розподілялися фінанси.

Ще один аспект нашої роботи – це збільшення політичного представництва та залучення жінок, і в цьому напрямку ми співпрацюємо з американською організацією – Національний демократичний інститут.

І третій напрямок – це боротьба з ґендерно зумовленими стереотипами, тут ми співпрацюємо з Фондом народонаселення ООН.

У майбутньому ми хотіли б розвивати ще два напрямки. Перш за все, це напрямок економічного розвитку жінок. Ми маємо дуже цікавий новий проєкт, у рамках якого проводимо навчання з комп’ютерних та інформаційних технологій для жінок, які потерпали через насильство від чоловіків, щоб вони могли створити власне джерело доходів і були більш незалежними.

Також у планах на майбутнє – просувати напрямок, пов’язаний з порядком денним, який має назву «Жінки, мир, безпека». І в цьому сенсі ми б хотіли  збільшити участь жінок у процесі, який пов’язаний з протидією російській агресії та збільшенням участі жінок у процесі перемовин.

Володимир ДОБРОТА,
Національний пресклуб «Українська перспектива»

Додаткова інформація

Королівство Швеція є давнім стратегічним партнером України у сфері реформ і найбільшим серед усіх країн донором подовженого Плану дій Ради Європи для України на 2018-2022 рр. (5,87 млн євро). Швеція також є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Ґендерна рівність – неодмінна складова всіх проєктів, що підтримуються Швецією в Україні. У 2017 р. шведський уряд виділив 5 млн євро на утвердження ґендерної рівності в Україні через підтримку роботи новоствореного офісу Урядового уповноваженого із питань ґендерної політики, а також допомогу в реалізації Національного плану дій «Жінки, мир, безпека».

Читати далі

Думка експерта

Плутанина з підпорядкуванням БЕБ ставить під сумнів його ефективність

Опубліковано

on

Андрій ГМИРІН,
доцент кафедри кримінального права та кримінології
Університету державної фіскальної служби України

Як заявлялося, наприкінці вересня в Україні має запрацювати Бюро економічної безпеки. Про це 28 травня на брифінгу повідомив, зокрема, голова ДФС Вадим Мельник. Свого часу я аналізував доцільність створення нового органу й пропонував власне альтернативне рішення. Знову звернутися до цієї теми мене змусили дві постанови Кабміну від 12 та 31 травня, які корегують питання підпорядкування БЕБ у системі виконавчої влади. Перша дозволяла координувати роботу нового органу виключно міністру фінансів. Друга повернула ці повноваження безпосередньо всьому Кабміну.

Спочатку БЕБ підпорядкували Мінфіну…

Нагадаю, що законопроект № 3087-д про створення Бюро економічної безпеки Верховна Рада ухвалила 28 січня 2021 року. Глава держави підписав документ, аж ось 12 травня Кабмін прийняв відповідну постанову. Її перший пункт говорив про утворення БЕБ як центрального органу виконавчої влади, «діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України».

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Але там був ще й наступний абзац. Цитую: «Внести до схеми спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» такі зміни:

1) розділ II доповнити абзацом такого змісту: «Бюро економічної безпеки України»;

2) пункт 12 розділу III доповнити абзацом такого змісту: «Бюро економічної безпеки України».

Якщо ми ознайомимося зі згаданою постановою КМУ, то зрозуміємо, що БЕБ хотіли підпорядкувати Міністерству фінансів. А оскільки серед основних завдань цього органу його творці вказали аналітичну роботу, таке підпорядкування було логічним. Поглиблений аналіз економічних процесів та ризиків — важлива складова діяльності державного органу, який має запобігати економічній злочинності.

І якби постанова КМУ від 12 травня набула чинності, Міністерство фінансів отримало б у своє розпорядження силовий інструмент із широкими повноваженнями. Чи втрималися би тоді чиновники від спокуси використати БЕБ для тиску на підприємців? Сумніваюся. Адже достатньо було б, наприклад, ініціювати кримінальне провадження за ст. 222-2 ККУ «шахрайство з ПДВ». Нагадаю, що ця стаття була внесена до Кримінального кодексу у вересні 2020 року.

Щодо самої статті. З одного боку, вона є відповіддю держави на корупційні можливості цього податку, використання його заради тінізації бізнесу. З іншого, юридична складова статті не витримує жодної критики. Наприклад, у преамбулі «шахрайство з ПДВ» визначається як «розкрадання або незаконне заволодіння бюджетними коштами шляхом отримання бюджетного відшкодування…». Але таке трактування робить цю статтю непридатною до застосування. Поясню, чому.

Бюджетний кодекс відносить до бюджетних коштів відповідні надходження та витрати бюджету. «Отримання бюджетного відшкодування» не має до них жодного стосунку, як і до їхнього «розкрадання або незаконного заволодіння». Річ у тім, що до запровадження системи електронного адміністрування платник або регулярно сплачував ПДВ до бюджету, або подавав заявку на повернення коштів із бюджету за результатами своєї діяльності.

Сьогодні процес податкових звітів і сплат більш автоматизований. На своєму рахунку в казначействі платник обліковує кошти, необхідні для того, щоб виписати податкову накладну. Ці гроші є коштами платників, а не держбюджету. Крім того, бюджетне відшкодування здійснюється в разі підтвердження його правомірності — і не інакше. Таке підтвердження здійснює адміністратор ПДВ — Державна податкова служба. Тож у разі відкриття чергового провадження за статтею 222-2 ККУ до посібників ймовірного злочину однозначно слід відносити й ДПС. Погодьтеся, все це здається абсурдним!

Саме в існуванні таких колізій я й бачив головний ризик функціонування БЕБ під егідою Мінфіну. Фактично в структурі міністерства мав діяти силовий орган із досить розмитою й суперечливою законодавчою базою, що визначає його слідчі та оперативні інструменти. Водночас, він мав би широке коло юридичних повноважень і міг здійснювати безпрецедентний тиск на бізнес…

… Але 31 травня повноваження повернули Кабміну

Та наш Кабмін не був би Кабміном, якби не влаштовував собі сім п’ятниць на тиждень. Вже 31 травня він видав нову постанову № 547 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою скасував своє попереднє рішення про передачу координації діяльністю БЕБ Міністерству фінансів. Тобто, ці повноваження повернулися безпосередньо Кабміну. Чим викликаний такий швидкий перегляд власного рішення, мені складно сказати. Можливо, в когось з урядовців раптом настало прозріння, і він усвідомив ті ризики, які я навів вище. Можливо, це ознака боротьби урядових впливів тощо. В усякому разі, Мінфін тепер не зможе на свій розсуд чинити тиск на бізнес, використовуючи додатковий важіль. Однак сама плутанина з підпорядкуванням БЕБ не робить честі виконавчій владі й ставить під сумнів майбутню ефективність органу, який тільки створюється.

Про альтернативу БЕБ

Зрештою, проблеми навколо створення й функціонування Бюро економічної безпеки не вичерпуються однією проблемою з його підпорядкуванням та координацією. І я про них писав раніше. Наприклад, законодавство не містить чітко виписаних правил взаємодії БЕБ з іншими державними органами. Його детективам гарантований повний доступ до всіх державних інформаційно-аналітичних баз. Але про порядок цього доступу співробітники бюро будуть окремо домовлятися з розпорядниками такої інформації. Тобто БЕБ покладатиметься на добру волю тих, кого перевірятиме — я так це розумію. Є в законодавстві про бюро й лазівки для СБУ. Також не зовсім зрозуміло, чому лише співробітники новоствореного органу, а не всі держслужбовці, матимуть право на високу зарплатню?

Нагадаю також, що завданнями БЕБ стане аналіз та виявлення загроз для економічної безпеки держави, а також розслідування економічних і фінансових злочинів. Показово, що однією з головних причин створення бюро була необхідність позбавити наші правоохоронні органи дублюючих функцій у сфері боротьби з економічною злочинністю. Йдеться про відповідні підрозділи в Нацполіції й СБУ, а також податкову міліцію та НАБУ.

Свого часу ми з колегами неодноразово пропонували створити єдиний орган, який би опікувався не лише боротьбою з тіньовими схемами, ухиленням від сплати податків, а й втілював би податкову і митну політику, аналізував ситуацію в цих сферах і пропонував оптимальні рішення. Цей орган міг би об’єднати Податкову і Митну служби, Службу фінансового моніторингу, Службу фінансового аудиту та Службу фінансових розслідувань й мати єдину інформаційно-аналітичну систему. Натомість, парламент і уряд створили БЕБ. Що ж, дочекаємося осені, коли новий орган запрацює, а ми зможемо оцінити його ефективність. Водночас подивимося, чи справдяться наші побоювання щодо зазначених ризиків?

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Бюджетна децентралізація: самодостатність чи самоуправство?

Опубліковано

on

Андрій ПАЛКІН,
голова Ради арбітражних керуючих Дніпропетровської області

Після реформи децентралізації місцеве самоврядування в своє розпорядження отримало значні ресурси, зокрема, 60% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), податок на прибуток підприємств, що зареєстровані в громаді, акцизний податок від торгівлі підакцизними товарами (алкоголь, тютюн), податок на нерухомість, єдиний податок. У 2020 році частину акцизного податку з пального теж передали на місцевий рівень. 

Наскільки ефективно використовують свої ресурси громади?

Децентралізація відбувалася під гаслами посилення спроможності громад. Мовляв, вони стануть заможнішими й зможуть спрямувати кошти на власну модернізацію та зростання якості життя людей. Але виявилося, що не все так просто. Доходи дійсно зросли — в 2017 році порівняно з попереднім роком лише загальні фонди місцевих бюджетів збільшилися на третину. Проте залишаються великі питання до прозорості й ефективності бюджетних витрат на місцях. Часто під маскою безгосподарності ховається банальне казнокрадство з боку деяких чиновників.

Підписуйтесь на LexInform в Telegram. Найважливіші юридичні новини

Давайте поглянемо на чому сьогодні ґрунтуються бюджети великих міст і на які цілі витрачають кошти? У 2020 році наша столиця отримала понад 58 млрд грн надходжень до міського бюджету. З них 91% пішли до загального фонду. Та основний ресурс, завдяки якому поповнюється скарбниця Києва — це ПДФО. Цей податок дає більше половини надходжень до бюджету без врахування трансфертів. У 2020 році від ПДФО столиці надійшло 24,5 млрд грн. Тобто кожен киянин, а також працівник, який живе не в Києві, але працює в столиці, зі своєї зарплати фінансує місто, адже 85% коштів від ПДФО для столиці сплачуються саме за рахунок заробітної плати.

Третину доходів Київ отримує від місцевих податків та зборів (14,1 млрд грн за 2020 рік). 54% з них покриває єдиний податок (7,6 млрд). Тобто значною мірою столична влада черпає свій ресурс з діяльності ФОПів. Орендна плата за землю і земельний податок у 2020 році дали місту 4,9 млрд гривень Тут органи місцевого самоврядування у визначеному законом «коридорі» вільні самі встановлювати податкові ставки, які по Києву досягають 1% вартості земельної ділянки.

Податок на нерухоме майно, на відміну від земельної ділянки, платять фізичні та юридичні особи — власники нерухомості (будинків, квартир, офісів тощо). Міська влада сама встановлює ставку цього податку (в Києві він досягає граничної допустимої межі — 1,5% розміру мінімальної зарплати). В 2020 році податок на нерухомість приніс столиці 1,4 млрд гривень.

Києву також зараховують 10% податку на прибуток. Його платять підприємці відповідно до прибутків організації. У 2020 році це становило 5,1 млрд грн. Свою частинку в бюджет столиці вносять також торговці алкоголем і тютюном. Від акцизного податку з реалізації цих товарів місто минулого року отримало 1,3 млрд гривень.

Кошти від усіх цих податків спрямовуються до загального фонду міського бюджету. А ось спеціальний фонд наполовину формується з державних субвенцій, з екологічного податку, а також із власних надходжень бюджетних установ (для Києва у 2020 році — 1,9 млрд грн). Це плата за послуги, які вони надають, за майно, яке здають в оренду, благодійні внески та цільові кошти від підприємців та фізосіб під реалізацію певних проектів.

У Харкові, де доходи скромніші від столичних, міська влада в 2020 році отримала 14,2 млрд бюджетних гривень, з яких 81% пішли до загального фонду бюджету. Так само, як і для Києва, ключовими стали податки на доходи фізичних осіб, на майно та єдиний податок.

У Дніпрі — картина аналогічна. Доходи місцевого бюджету склали трохи більше 13 млрд грн, з них 93% надійшли до загального фонду. Майже половина (46%) бюджету міста тримається на ПДФО, 13% — на податку на доходи, 12% — на єдиному податку.

Як використовуються ці кошти?

У 2020 році столиця витратила на різні потреби 57,8 млрд бюджетних коштів (майже 68% по загальному фонду). ТОП10 статей видатків виглядає так: освіта (19,5 млрд); транспорт і дорожнє господарство (11,1 млрд); медицина (7,9 млрд); соціальний захист (3,9 млрд); житлово-комунальне господарство (3,8 млрд); будівництво та регіональний розвиток (3,2 млрд); державне управління (2,4 млрд); інші програми, пов’язані з економічною діяльністю (2,3 млрд); культура і мистецтво (1,1 млрд); фізкультура і спорт (990 млн). В структурі видатків домінує заробітна плата (40%) та капітальні видатки (41%). Остання стаття особливо цікава, бо в ній закладені потужні корупційні ризики. Адже передбачається придбання обладнання, фінансування капітального ремонту й капітальні трансферти, в тому числі покриття збитків підприємствам, які накопичили їх протягом року. Саме на капітальні трансферти припадає до 29% бюджетних видатків м. Києва. Як відомо, комунальні підприємства місцевих органів влади — це одні з найбільш непрозорих організацій. Більшість із них нерентабельні та збиткові, постійно вимагають нових бюджетних вливань, звітувати за використання яких не поспішають.

Особливу увагу треба звернути на так звані бюджети розвитку великих українських міст. Вони є частиною спеціальних фондів муніципальних бюджетів і спрямовуються на виконання інвестиційних програм, будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію об’єктів. Власне під час розподілу цих видатків відбуваються численні зловживання. По-перше, громада не має впливу на їх структуру і в результаті справді важливі проекти не реалізуються, а на другорядні виділяють кошти. По-друге, в процесі фінансування в деяких нечистих на руку посадовців є можливість на цьому нажитися, в тому числі через порушення законодавства з питань публічних закупівель.

Так, децентралізація відкрила двері для нових надходжень до місцевих бюджетів. Але одночасно вона створила й виклики, з якими країна ще не зіштовхувалася в таких масштабах: нераціональне використання бюджетних ресурсів на місцях, казнокрадство та вимивання коштів громади з метою збагачення посадовців та наближених до них осіб. І це не якісь абстрактні кошти, а гроші кожного з нас — бюджетників, підприємців, робітників, офісних працівників. Тобто усіх, хто платить податки. І тому з таким становищем не можна миритися, а слід створювати ефективні запобіжники розбазарюванню бюджетних ресурсів, щоб вони йшли на користь громади, а не в чужу кишеню.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram