Конституційна демократія і права людини в Україні в умовах сучасних викликів і повоєнного відновлення

Напередодні Дня Конституції на базі Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Конституційна демократія і права людини в умовах сучасних викликів і повоєнного відновлення», яка об’єднала в одній залі провідних фахівців-правників, представників державної влади, міжнародних організацій, наукової спільноти та студентства, як майбутніх реформаторів правової системи.

Конституція України як цінність й оберіг української державності

Серед учасників конференції перший заступник Голови ВРУ Олександр Корнієнко, виконувач обов’язків судді Конституційного суду України Олександр Петришин та судді цього суду, судді Верховного Суду, секретар Великої Палати ВС Вячеслав Уркевич, представники ВРП, ВККСУ, Міноборони та ЦВК, Кординатор проектів ОБСЄ в Україні Олександр Водянніков. Відзначимо, що захід відбувся за підтримки Програми ОБСЄ для України, посла Петра Марешу, що робить можливим діалог про демократію та верховенство права. До дискусії долучилися провідні науковці з Харкова, Києва, Львова, Одеси, Чернівців, Ужгорода, Луцька та інших міст.

Читайте також: Орган конституційного переслідування чи інструмент зовнішнього управління?

Особливий акцент при цьому було зроблено на презентації монографії «Правове забезпечення повоєнного відродження України», підготовленої в тісній науковій співпрації колективу Інституту правотворчості та науково-правових експертиз НАН України та науковців КНУ імені Тараса Шевченка (Правове забезпечення повоєнного відродження України: монографія / за заг.ред. Р. О. Стефанчука. Київ: Юрінком Інтер, 2025. 392 с.). Варто відзначити, що видання викликало жвавий інтерес серед учасників конференції й стала підґрунтям для активної дискусії щодо сучасних підходів до відновлення правової системи України в повоєнний період. «Ідея цієї роботи, на думку авторів, виникла з розуміння, що законодавство не повинно реагувати на події стихійно – як пожежна команда. Йдеться про політику права як стратегічне передбачення. Як зазначалося, монографія покликана окреслити шляхи забезпечення оборони, відродження економіки, європеїзації правової системи, консолідації нації. Ми, науковці, мусимо думати про завтра й післязавтра, вірячи в перемогу й відродження процвітаючої європейської України».

Заступник директора Інституту правотворчості та науково-практичних експертиз, член-кореспондент НАПрНУ Андрій Гриняк представив зміст і структуру видання, яке складається з семи розділів, кожний з яких присвячений актуальним викликам сучасної України:

1. «Розвиток української державності та забезпечення національних інтересів у повоєнний період.»

2. «Зміцнення і консолідація громадянського суспільства в період російської військової агресії проти України.»

3. «Правові засади національної безпеки і оборони у повоєнний період.»

4. «Економічне підгрунтя правового забезпечення повоєнного відродження України.»

5. «Розвиток правової системи України в умовах євроінтеграції.»

6. «Особливості правового режиму деокупованих територій після їх звільнення.»

7. «Посилення гарантій прав людини та демократичних засад функціонування українського суспільства.»

На думку доповідача, монографія це – спроба осмилити потенційні ризики, знайти рушійні сектори економіки, сформувати нову доктрину безпеки, інтегрувати деокуповані території, творити нову правову культуру та людино-центримз у політиці.

Сучасні виклики конституційній демократії

Як відзначалося, конституційна демократія і захист прав людини в сучасних умовах стикається з рядом викликів, серед яких:

– глибоко вкорінена корупція, яка підриває довіру до правової системи та перешкоджає її ефективному функціонуванню;

– необхідність забезпечення незалежності та неупередженості судової гілки влади, підвищення її ефективності та прозорості;

– часті зміни законодавства створюють невизначеність та ускладнюють правозастосування;

– необхідність гармонізації українського законодавства з нормами права Європейського Союзу;

– додаткові виклики для правової системи, які створює російська військова агресія проти України, зокрема в сфері захисту прав людини, міжнародного гуманітарного права та відновлення територіальної цілісності

Захист прав і свобод людини в контексті євроінтеграції України

Захист прав і свобод людини в контексті євроінтеграції України базується на міжнародному досвіді та нормах, встановлених міжнародними організаціями, де Україна активно співпрацює з ЄС та іншими міжнародними партнерами. Міжнародний досвід демонструє, що захист прав людини є одним з основних принципів розвинутих демократичних суспільств. Європейський Союз має високі стандарти у сфері прав людини, які визнаються щодо всіх його членів, тому Україна, як країна, що прагне до євроінтеграції, зобов’язана пристосовувати свою законодавчу базу та практику до цих стандартів;

Читайте також: Достатній рівень життя: між конституційними гарантіями та реальністю

Україна прийняла ряд реформаторських заходів для забезпечення захисту прав людини, враховуючи міжнародний досвід, зокрема було створено Національну службу з питань прав людини, яка відповідає за контроль захисту прав та надання рекомендацій уряду. Також прийнято Закон «Про захист прав людини» та інші законодавчі акти, спрямовані на забезпечення рівних прав та свобод для всіх громадян.

У цьому ключі варто нагадати, що захист прав людини в сучасних умова базується на міжнародних документах, зокрема Загальній декларації прав людини (1948 р.), Європейській Конвенції з прав людини (1950 р.) та національних конституціях держав. Цій темі присвячено й низку ґрунтовних публікацій таких відомих авторів, як, М. Антонович, О. Грищук, О. Гончаренко, О. Задорожній, В. Заросило, О. Буткевич, Є. Головаха, В. Євінтов, А. Колодій, А. Крусян, О. Нестерович, Н. Оніщенко, Н. Пархоменко, С. Стоєцький, М. Орзіх, В. Погорілко, М. Сірий, О. Скрипнюк, П. Рабінович, Ю. Размєтаєва, М. Хавронюк, Ю. Шемшученко та ін. Тема захисту прав людини, людської гідності й авторами цієї публікації в низці грунтовних праць, зокрема, в працях (Медвідь Ф. М., Філіпова О. В., Бурдейний А. А. Обгрунтування прав людини: філософсько-правові засади // Актуальні питання державотворення та захисту прав людини в Україні: зб. наук. пр. / гол. ред. Л. Г. Білий. Хмельницький : Вид-во Хмельниц. ін-ту МАУП, 2024. Вип. 13. С.166–170.; Медвідь Ф.М., Чорна М.Ф., Бурлака А.А. Права людини: питання історії та теорії // Актуальні питання державотворення та захисту прав людини в Україні: зб. наук. пр. / гол. ред. Л. Г. Білий. Хмельницький : Видво Хмельниц. ін-ту МАУП, 2024. Вип. 13. С.171–181 та інших).

Загалом же права людини виступають як визначальні засади правового статусу особи, що належать людині від народження, а тому є природними й невідчужуваними. Вони засновані на принципах свободи, рівності, справедливості й мають універсальний характер та загальновизнані в міжнародному праві. Зокрема, це є: право на життя; право на незастосування до особи тортур, насильства або іншого жорстокого чи принижуючого людську гідність поводження або покарання; право на недоторканість приватного життя, особистої і сімейної таємниці, захист своєї честі і гідності, свободи совісті й віросповідання; право на судовий захист, правосуддя і пов’язані з ним інші процесуальні права тощо.

Захист прав і свобод людини в умовах воєнного стану та повоєнного відновлення

В умовах воєнного стану й повоєнного відновлення захист прав і свобод набирає особливої актуальності, зокрема право на життя – загальновизнане природне право людини і громадянина, закріплене в міжнародно-правових актах та Конституції України. Відповідно до ст. 3 Основного Закону життя «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

З іншого боку, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР). Дана стаття закріплює загальнолюдське гуманітарне підгрунтя Української держави, гуманітарний вимір у здійсненні її влади та розвиває відповідні положення преамбули й ст. 1 про Україну як суверенну і незалежну, демократичну, соціальну, правову державу. Відповідно до змісту цієї статті, дотримання прав людини – фундаментальна конституційна засада в Україні, дія якої відповідно спрямовує всю сукупність суспільно-політичних відносин.

Варто підкреслити, що даний принцип у статті закріплюється багатопланово. На рівні конституційно визнаної найвищої соціальної цінності в Україні в ч. 1 ст. 3 перелічені не всі права і свободи людини, які передбачені Конституцією України. Однак право на життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку належать до тих прав людини, які зумовлені її природою й не залежать від наявності певного статусу особи в державі (Медвідь Ф. М., Чорна М. Ф., Чалчинський В. І. Конституція України як цінність і оберіг національної державності // Актуальні питання юридичної науки та практики: зб. наук. пр.студ. та молодих вчених / гол. ред. Л. Г. Білий. Хмельницький : Вид-во МАУП, 2024. Вип. 4.С.91-96). Саме тому всі вони в міжнародній практиці позначаються як фундаментальні.

Визначивши права людини як найвищу соціальну цінність, Конституція України приєдналася до європейського і світового бачення цього питання, закріпила його загальнолюдське вирішення як обов’язкове для держави та всіх інших учасників суспільних відносин. Як принцип всієї практичної діяльності держави, всіх її органів та посадових осіб за ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість функціонування держави. Їх утвердження і забезпечення є головним обов’язком держави. В цій редакції конституційний принцип дотримання прав людини юридично пов’язує і позитивно обмежує дії держави, її органів та посадових осіб (Коментар до Конституції України. К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 1996. c.32).

Важливість й актуальність права на життя людини, його реалізація і захист є очевидними, адже без такого фундаментального права всі інші права перестають мати будь-який сенс. Адже життя це – передумова реалізації всіх прав і свобод людини. Дане право знаходить своє закріплення у всіх договорах з прав людини, є частиною загального міжнародного права. Незважаючи на це, право на життя має відносний характер і за певних юридичних та фактичних умов може бути правомірно обмеженим. На практиці, головною загрозою й перешкодою для реалізації цього права стають збройні конфлікти й ситуації насильства всередині держави. Це фундаментальне право припустимо розглядати в двох аспектах: по-перше, як право особи на свободу від будь-яких незаконних зазіхань на життя з боку держави, ії представників або приватних осіб; по-друге, як право особистості вільно розпоряджатися своїм життям.

Читайте також: Глухий кут реформ, або «Конституція на паузі»?

Право на життя закріплене статтею 3 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність». Ширше поняття права на життя визначене в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р. У його статті 6 вказано, що право на життя є невід’ємним правом кожної людини. Це право охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

В Україні право на життя закріплене статтею 27 Конституції України: «Кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» (Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.).

Відповідно до Закону «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в країні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Двадцять четвертого лютого 2022 року у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти нашої країни Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану в Україні продовжувався Указами Президента України.

У зв’язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії цього правового режиму, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30–34, 38, 39, 41–44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (пункт 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».

Запровадження воєнного стану, звичайно ж, значно ускладнює гарантування державою прав громадян в умовах об’єктивної необхідності їх часткового обмеження. Адже таке обмеження передбачає законодавче звуження змісту та обсягу прав і свобод людини, а також чинники, що унеможливлюють або ускладнюють їх реалізацію.

У Конституції України закріплено стандарти правової держави в такій ситуації. Це означає, що: по-перше, обмеження прав людини і громадянина в державі є тимчасовим та мінімально необхідним за характером; по-друге, зберігається певний перелік прав, які не можуть порушуватися в жодному разі; по-третє, остаточне рішення про оголошення воєнного стану ухвалює вищий загальнодержавний представницький орган – парламент.

Зазначимо, що вказані норми Конституції України відповідають нормам Загальної декларації прав людини, якою передбачено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших, забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Водночас у ч. 2 ст. 64 Конституції України вказано вичерпний перелік прав і свобод людини та громадянина, обмежувати які, навіть у таких скрутних обставинах, як воєнний стан, забороняється. Це, зокрема: рівність конституційних прав і свобод і рівність перед законом; право на громадянство та на його зміну; право на життя; право на повагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканність; право надсилати індивідуальні чи колективні письмові звернення та на обґрунтовану відповідь на них; право на житло; на рівні права й обов’язки подружжя в шлюбі та сім’ї; рівність прав дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним; право на судовий захист прав і свобод людини і громадянина; право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди; право знати свої права та обов’язки; гарантія, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи; право на правову допомогу; право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази; неможливість бути двічі притягненому до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; презумпція невинуватості; гарантія того, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Замість висновку

Отже, закріплення переліку прав, які не можуть бути обмежені навіть у час дії воєнного стану, є конституційною гарантією прав людини і громадянина. Разом із тим проблематика прав людини і громадянина в умовах сучасних викликів та післявоєнного відновлення є надзвичайно складного та багатоаспектного, тому вимагає подальшого поглибленого опрацювання.

Марія Чорна,
докторка філософії в галузі права

Федір Медвідь,
доктор наук у галузі політології, кандидат філософських
наук, професор МКА, докторант, академік Міжнародної
академії безпеки життєдіяльності

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути