Думка експерта
Корупція і влада
Загальний стан протидії кримінальним корупційним правопорушенням на території України за 2020 рік (у порівнянні зі статистичними даними за 2013-2019 роки)
Ті, що купують владу за гроші, звикають отримувати з неї прибуток
(Арістотель)
Олексій Баганець, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.),
заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України,
віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат, кандидат юридичних наук,
заслужений юрист України.
Наприкінці ХХ століття світова спільнота визнала, що корупція є глобальною проблемою кожної країни, а в Україні протягом останніх 6-ти років вона стала навіть однією із загроз національній безпеці, демократичному розвитку держави та одночасно однією з ключових найбільш заполітизованих проблем, коли про неї значно більше говорять, аніж її вирішують. Так уже влаштовано суспільне життя людей, що найбільше від корупції потерпають саме пересічні громадяни, а найбільшу вигоду від її існування мають ті, хто перебуває «при владі». В цьому її особливий злоякісний характер.
Проте сподівання нашого суспільства на ефективну протидію корупції з боку держави залишаються до сих пір марними, бо від кого це залежить, пропонують такі способи і методи боротьби з цим соціальним злом, аби не завдати їй реальної шкоди. І це при тому, що справжні причини «провалів» у протидії корупції є очевидними, лежать, так би мовити — «на поверхні», а саме: відсутність належної професійної підготовки нинішніх правоохоронців, нав’язані нам ззовні так звані «реформи» органів правопорядку та прокуратури, а тепер і суду (в що повірила, на жаль, і частина нашого суспільства), в той час як у дійсності це призвело лише до постійних потрясінь та нервозності в цьому середовищі, відволікань їх працівників для участі в доведенні своїх як професійної спроможності, так і, особливо, «доброчесності», у спосіб, заборонений Конституцією України, і як результат — лише суттєво ослабило ці органи в цілому. Одночасно з цим протягом останніх шести років нашою владою були застосовані заздалегідь неприйнятні підходи до розробки і впровадження антикорупційної стратегії, які не пристосовані й жодним чином не імплементовані ні до наших традицій та рівня правової культури, ні до нашого законодавства, в тому числі й Основного Закону, що в сукупності і призвело лише до прийняття, як правило, неконституційних законів, а завдяки їм — і до руйнування існуючої системи правоохоронних органів і накопичення додатково численних нових, так званих «антикорупційних органів», паралельної прокуратури й особливого антикорупційного суду, що лише непосильним тягарем лягло на державний бюджет.
Саме про це справедливо висловився навіть посол Франції в Україні Етьєн де Понсен: «Коли розробляються закони, вони недостатньо добре складені, щоб пройти через експертизу Конституційного суду. Бракує технічних деталей», коментуючи 27.10.2020 року рішення No 13-р/2020 КСУ, про визнання такими, що не відповідають Конституції України, окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінального кодексу України. Скажу більше, як результат усе це породило хаос і безлад на цьому надважливому напряму діяльності нашої держави та суттєво погіршило результативність й особливо ефективність боротьби з корупцією, а тому й сприяло, навпаки, суттєвому зростанню рівню її в Україні. І тому, як закономірний результат таких «реформ» і стратегій, за даними Індексу сприйняття корупції 2020 року Україна посідала 117 місце зі 180 країн, на рівні з Єгиптом, африканською Есватіні (Свазілендом), Непалом, Сьєрра-Леоне та Замбією.
Читайте також: День у традиційному форматі. Чому корупція в Україні стала звичним явищем?
Таким чином, ще раз підкреслюю, незважаючи на те, що в Україні за останні 6 років створено цілу низку нових антикорупційних органів (такої кількості їх немає в жодній країні Європи та світу) і навіть чи не єдиний в Європі особливий «антикорупційний суд», створення й діяльність якого, до речі, заборонено Конституцією України, стан боротьби з корупцією, особливо у вищих ешелонах влади, за цей час не тільки не покращився ні в кількісному вигляді, ні, тим більше, в якісному вигляді, а навпаки, лише погіршився. Коротко спробую пояснити чому.
Щодо антикорупційної діяльності правоохоронних органів (окрім НАБУ та ДБР)
Упродовж 2020 року органами правопорядку і прокуратури було зареєстровано (а не «викрито» чи «виявлено», як про це звітують чомусь їх нинішні керівники) — 3 908 корупційних кримінальних правопорушень, що більше, аніж у попередні роки: в 2019 — 2 517, у 2018 — 3 679, у 2017 — 2 493, у 2016 — 2 175 та 2015 — 2 831, за винятком хіба що 2019 року (2 517) коли не було кому займатися організацією досудового розслідування, оскільки весь апарат Генеральної прокуратури змушений був відволікатися для проходження масової «переатестації». Але, на жаль, як показав більш детальний аналіз цих статданих, деяке зростання названих цифрових показників більшості минулих років аж ніяк не свідчило про активізацію діяльності в протидії корупції. Так, у всіх слідчих підрозділах органів правопорядку впродовж минулого року перебувало 3 403 кримінальних проваджень з ознаками корупції (звичайно, в це число входили й ті провадження, які були зареєстровані в попередні роки), що дійсно теж більше, ніж у 2019 році (2 920), але, в той же час, менше, аніж, наприклад, у 2018 році (3 531), причому, залишок на початок звітного періоду становив всього 276 незакінчених проваджень даної категорії, в 2020 році було розпочато досудове розслідування в 3 127-ми.
За результатами досудового розслідування слідчими і прокурорами в минулому році скеровано до суду 2 300 обвинувальних актів про корупційні діяння (в тому числі і тих, які були зареєстровані в минулих роках), що теж дещо більше, ніж у 2019 році — 2 156, приблизно на рівні 2018 року — 2 226, але, менше, аніж у 2017 році — 2 746, стосовно 2 599 обвинувачених, (що трішки більше, ніж у 2019 році — 2 515, але менше показника 2018 році — 2 608, а у порівнянні із 2017 роком — навіть вдвічі — 5 860), з яких, звертаю увагу, лише 127 осіб, або всього 4,9% (що вдвічі менше чим у 2019 році — 266 та втричі менше ніж в 2018 році — 386), знаходилися під вартою!
Але й ці суперечливі, в основному, показники роботи викликають обгрунтовані сумніви в їх достовірності, бо, наприклад, та ж Національна поліція звітувала ще за 10 місяців 2020 року про те, що тільки їх слідчими, начебто, було направлено до суду 3 180 обвинувальних актів у даній категорії злочинів, що, звичайно, було відвертою неправдою (інформ. за посиланням)!
Тим більше, виходячи навіть із вищеназваних даних щодо вкрай мізерного відсотка взятих під варту так званих «корупціонерів», можна беззаперечно стверджувати про відверту дріб’язковість, у переважній більшості, виявлених правоохоронцями та прокурорами в минулому році фактів «корупції», недостатньо високий рівень суспільної небезпечності таких обвинувачених, скоріше всього, через низький рівень займаних ними посад, а може навіть і про непереконливість зібраних доказів їх винуватості! До речі, про це свідчать і наступні статдані.
Так, загальна кількість обвинувачених у таких провадженнях, виправданих та щодо яких провадження були закриті судами за відсутністю події або складу кримінального правопорушення, а також за недоведенням винуватості (на жаль, як і в попередні роки, всі ці дані навмисно вписані у звіті однією графою), становила — 79 осіб, що значно більше (за виключенням 2019 року (зрозуміло чому), коли ця цифра була надзвичайно великою — 101), аніж у 2018 році — 66 та у 2017 році — 58, з яких утримувалося під вартою — 10! До того ж, у минулому році судами було повернуто прокурорам 51 обвинувальний акт про злочини даної категорії в порядку ст. 314 КПК України, тобто у зв’язку із тим, що вони не відповідали вимогам цього кодексу, але скільки з них прокурорами було повторно направлено до суду, скільки таких проваджень було закрито чи залишилося в залишку у слідчих, статистична звітність нинішнього Офісу Генерального прокурора чомусь не вказує і тим самим дає підстави сумніватися, що стосовно цих осіб було зібрано достатньо доказів їх винуватості в корупції, а тому ці дані ймовірно й були приховані від суспільства.
До цього треба додати, що слідчими, прокурорами та судом (на жаль, без розбивки: скільки слідчими, скільки прокурором та скільки судом) було закрито проваджень щодо 117 осіб, що значно більше, ніж навіть у 2019 році — 90, із яких 45(!) — у зв’язку із закінченням строків давності, що викликає суттєві сумніви в обгрунтованості притягнення таких підозрюваних, обвинувачених у них до кримінальної відповідальності та більше схоже на своєрідний спосіб приховати факти незаконного кримінального переслідування громадян, 3 — у зв’язку з відсутністю події, складу кримінального правопорушення чи недоведеністю обвинувачення (хоча я переконаний, що таких осіб значно більше), 19 — у зв’язку з дійовим каяттям, 17 — у зв’язку зі зміною обстановки, 3 — у зв’язку з передачею особи на поруки, 1 — у зв’язку з амністією та 12 — у зв’язку зі смертю (що теж, в цілому, викликає сумніви в законності притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності та може бути лише засобом нарощування статистичних показників).
Про залишок незакінчених кримінальних проваджень
Залишок незакінчених кримінальних проваджень даної категорії у всіх органах досудового розслідування на кінець 2020 року становив 367, що значно більше, ніж у 2019 — 233, в яких лише 197ми особам було повідомлено про підозру у вчиненні корупційного кримінального правопорушення, причому під вартою знаходилось тільки 25 осіб. Окрім того, потрібно зазначити, що у відповідності до вивчених статзвітів, корупційними кримінальними правопорушеннями завдано збитків на суму 3 млрд 25 млн грн, з яких відшкодовано лише 2 76,3 млн грн, що складає всього 9, 1% (!), в тому числі: інтересам держави та територіальних громад — на суму 2 млрд 512 млн грн., а відшкодовано лише 189,7 млн грн, що складає ще менший відсоток — 7,6%.
До речі, в деяких областях України питома вага відшкодування заподіяних збитків від корупції взагалі була вкрай мізерною. Наприклад, у такій області, як Одеська, про яку лише ліниві ЗМІ не кажуть, як про найкорумпованішу, — 0,2%, у Київській — 0,5%, у Херсонській — 0,6%, у Кіровоградській — 0,7%, у Черкаській — 3% та Чернігівській — 3,2% областях, а в Житомирській області відшкодовано. Ви тільки вдумайтесь, лише 39 тис. грн із 212,5 млн грн заподіяних! Тож про яку тоді реальну протидію корупції можна говорити?
Викладене вище в сукупності може свідчити лише про відсутність цілеспрямованої, скоординованої діяльності органів правопорядку і прокуратури по боротьбі з корупцією, що обумовлено цілим рядом конкретних обставин і причин, про які наша влада вже котрий рік навіть не хоче й чути, я вже не говорю, щоб відповідно реагувати.
Щодо антикорупційної діяльності НАБУ
За інформацією антикорупційного бюро та виходячи з його статзвітів, детективами цього нового та багатообіцяючого для більшості нашого в котрий раз обманутого суспільства органу досудового розслідування в 2020 році розслідувалося 2 213 кримінальних проваджень, з яких 892 перебувало в залишку станом на 1 січня 2020 року, а в 792 провадженнях досудове слідство розпочато було саме в минулому році. За результатами розслідування, детективами НАБУ та прокурорами САП у цих провадженнях було повідомлено про підозру 201 особі (за І півріччя — 125, за ІІ півріччя — 76), що дещо більше, ніж за 2019 рік — (153).
Завершено ними досудове розслідування (з повторно закінченими) у 508 провадженнях (торік у — 419), що складає 23% від числа розслідуваних. Разом із тим, саме про погіршення (а не навпаки, як хочуть переконати суспільство нинішні очільники бюро й антикорупційної прокуратури та їх покровителі і лобісти) ефективності діяльності антикорупційних органів у боротьбі з корупцією свідчить той факт, що до суду в минулому році ними скеровано, ви тільки вдумайтесь, усього 68 обвинувальних актів (в тому числі з повторно направленими), що майже втричі менше, аніж, наприклад, у 2017 році — 185. Але й ця відносно невелика цифра направлених до суду обвинувальних актів є відверто мізерною, бо становить усього 13,4 % (!) від загальної кількості закінчених антикорупційним бюро і спеціалізованими прокурорами проваджень, що теж менше у відсотковому відношенні, ніж у 2019 році (16%).
При цьому, абсолютну більшість розслідуваних НАБУ і САП кримінальних проваджень ними закрито — 437, що складає 86% (!) від кількості закінчених, що теж більше, причому значно, ніж у 2019 році — 350, або 83,5%, з яких прокурором закрито — 19, що теж значно більше, в тому числі і у 5 разів(!), ніж у 2019 — 4 та 2018 рр. — 6. Тобто, зверніть увагу, що йдеться тут і про підозрюваних, які були незаконно притягнуті до кримінальної відповідальності, а саме про 9 із них, стосовно яких кримінальні провадження закриті на підставі пунктів 1–3 частини першої статті 284 КПК України (за реабілітуючими підставами).
Для більш повної оцінки ефективності діяльності новостворених антикорупційних органів (НАБУ і САП) слід звернути також увагу й на злочини, які розслідували детективи під керівництвом антикорупційних прокурорів. Так, із числа направлених ними до суду: 9 (у 2019 — 14) обвинувальних актів — за ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), 5 (у 2019 — 4) — за ст. 209 КК України (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), 15 (у 2019 — 12) — за ст. 364 КК України (зловживання владою і службовим становищем), 9 (у 2019 — 11) — за ст. 366-1 КК України (декларування недостовірної інформації), лише 8 (у 2019 — 10) — за ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), 2 (у 2019 — 5) — за ст. 369-2 КК України (зловживання впливом) та 10 (у 2019 — 3) кримінальних проваджень — за іншими статтями КК України. Мало того, що НАБУ і САП за рік з направленням до суду обвинувальних актів закінчило всього 8 (у 2019 році — 10) кримінальних проваджень про одержання неправомірної вигоди та 9 (у 2019 році — 14) проваджень про заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, тобто їх результативність із виявлення й розслідування найбільш характерних корупційних злочинів у минулому році суттєво зменшилася. Треба звернути увагу й на ту обставину, що в звітах ОГП чомусь приховують кількість викритих таких злочинів, які вчинені при обтяжуючих обставинах. Зокрема, з них не видно, скільки із загальної кількості направлених до суду обвинувальних актів за статтями 191 і 368 КК України, розкрадання майна та одержання неправомірної вигоди у великих та особливо великих розмірах, які є найбільш суспільно небезпечними та й розслідувати їх складніше. А тому навіть неозброєним оком видно, що наші антикорупційні органи з року в рік в основному продовжують виявляти й розслідувати найбільш прості форми корупції, точніше їх одноепізодні й малозначні факти, а боротьба з корупцією саме в організованих формах, тим більше у вищих ешелонах влади, в яких вона й існує, причому в переважній своїй більшості при обтяжуючих обставинах, в нашій країні фактично не ведеться, про що я стверджую вже кілька років підряд. Про це свідчить хоча б і той факт, що упродовж 2020 року детективами НАБУ закінчено лише одне кримінальне провадження про кримінальне корупційне правопорушення, вчинене в складі злочинної організації, стосовно аж 2-х осіб! До речі, цей результат ще гірший, аніж у позаминулому році.
Не краща ситуація й у судах з підтвердженням результатів розслідування НАБУ і САП корупційних злочинів, бо в 2020 році, ви тільки вдумайтесь, було засуджено всього 12 обвинувачених (без розшифрування, хто ж ці обвинувачені) у таких провадженнях, обвинувальні вироки стосовно яких вступили в законну силу (тобто приблизно таку ж мізерну кількість, як і в 2019 році — 10, але в три і навіть чотири рази менше, ніж у попередні кілька років (для порівняння: у 2017 — 35 осіб, а у 2018 ще більше — 47)! Думаємо, навіть на цьому прикладі можна переконатися в тому, що всі заяви керівника НАБУ та його лобістів, в тому числі й закордонних, про великі «досягнення» в боротьбі з корупцією у вищих ешелонах влади в Україні не відповідають дійсності. Бо для прикладу, кому потрібні хвалебні повідомлення керівника бюро про притягнення в 2020 році до кримінальної відповідальності 201 особи за вчинення корупційних злочинів, якщо відповідно до статистичних даних лише 5,9% із числа обвинувачених НАБУ і САП осіб (причому сюди входять і ті, хто притягнутий до відповідальності ще в позаминулі роки) були засуджені у 2020 році й реально покарані!
Про край низьку ефективність роботи новостворених антикорупційних органів досудового розслідування та спеціалізованої прокуратури свідчить і категорія суб’єктів, стосовно яких вони скерували до суду в минулому році обвинувальні акти: щодо 11-ти народних депутатів України та депутатів ВР АРК (з одного боку це вражає, а з іншого — скоріше за все, колишніх), тим більше, що ця цифра в статзвіті чомусь об’єднана, 1-го депутата обласної ради, 2-х посадових і службових осіб Кабінету Міністрів України, 2-х державних службовців категорії «А», однієї посадової особи місцевого самоврядування 1–2 категорії, 6-ти професійних суддів, ймовірніше — районних судів (у той час, як, наприклад, у 2019 році їх було майже вдвічі більше — 11, а в 2018 році ще більше — 22), 11-ти керівників суб’єктів великого підприємництва, 15-ти працівників юридичних осіб публічного права та, знову ж таки, щодо 45-ти «інших осіб», які не мають жодного відношення до корупції в органах влади.
Як вбачається з наведених вище статданих, у минулому році основні свої зусилля НАБУ й антикорупційна прокуратура продовжували зосереджувати, як і раніше, не на боротьбі з корупційними діяннями найвищих посадових осіб нашої держави, для чого фактично й створювалися ці нові антикорупційні органи, так і навіть свій «антикорупційний» суд, а фактично проти суб’єктів, які не мають жодного відношення до корупції, тобто так званих «інших осіб», працівників юридичних осіб публічного права та керівників суб’єктів великого підприємництва, хто не уповноважений на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, кількість яких, до речі, в 2020 році становила 71 особу (11+15+45) із всіх 95-ти обвинувачених, хоча й вони не завжди притягнуті до кримінальної відповідальності саме за вчинення корупційних діянь.
Більше того, в 2020 році судами в порядку п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України для усунення недоліків повернуто прокурорам САП 3 обвинувальних акти, 2 з яких потім перебували в провадженні детектива в звітному періоді, один із них був скерований повторно до суду, але вже у вигляді клопотання про звільнення цього обвинуваченого від кримінальної відповідальності (для порівняння: у 2019 — судом повернуто 2 обвинувальних акти, обидва скеровано до суду до кінця 2019 року; у 2018 році судом повернуто 3 обвинувальних акти, з яких один скеровано повторно до суду до кінця 2018 року без проведення досудового розслідування, 2 — перебували в провадженні детективів у провадженні в звітному періоді, після чого один із них також був скерований повторно до суду, а одне кримінальне провадження станом на кінець 2018 року залишилося в НАБУ у залишку як незакінчене).
У порядку п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України (повернення обвинувального акта, якщо він не відповідає вимогам КПК України) в 2020 році судом повернуто 2 (як і позаминулого року) обвинувальні акти, з яких до кінця 2020-го один був повторно скерований до суду, а другий — обрахований у залишку кримінальних проваджень на кінець року (для порівняння: у 2019 році — 1 обвинувальний акт повторно скеровано до суду в звітному періоді без проведення досудового розслідування, а другий після перебування у провадженні детектива до кінця 2019 року теж скерований до суду повторно).
Як підсумок, із п’яти обвинувальних актів, що мали недоліки та були повернуті судом прокурорам САП, лише два були повторно скеровані до суду (причому, один з них з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності) та 1 — перебував в залишку. А от щодо двох інших повернутих судом обвинувальних актів статистика інформацію явно приховала (такі дані ніде не зафіксовані)!
Залишок незакінчених кримінальних проваджень у детективів на кінець 2020 року становив 796 кримінальних проваджень, що менше, ніж у 2019 — 892. До всього цього треба додати й той факт, що об’єктивним свідченням незадовільної боротьби із корупцією є вкрай низьке реальне відшкодування НАБУ і САП збитків, заподіяних кримінальними правопорушеннями, викритими ними (0,36% проти 14% (490 083 322 грн. у 2019 році)!
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
