Криміногенна Україна: між Венесуелою та Нігерією. Загальний стан злочинності та протидії їй в Україні у 2020 році (в порівнянні з відповідними даними 2013 – 2019 років)

Олексій Баганець, член НКР при Державному Бюро розслідувань, державний радник юстиції 2 класу, кандидат юридичних наук, адвокат, правозахисник, заступник Генерального прокурора у 2000 – 2002, 2005 – 2006 та 2014 – 2015 роках, заступник Голови Союзу юристів України, віце-президент Світового Конгресу українських юристів, Почесний Президент Асоціації слідчих України, заслужений юрист України.

Свобода полягає в тому,
щоб залежати тільки від законів
(Вольтер)
«… Закони не діють, коли немає порядку»

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов’язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. У цьому зв’язку один із найавторитетніших реформаторів світу, екс-прем’єр Сінгапуру Лі Куан Ю говорив: «Найбільше нам потрібна стабільність, визначеність, безпека; демократія не працює в умовах хаосу; закони не діють, коли немає порядку».

Усі ці чинники суттєво впливають не лише на міжнародний рейтинг нашої держави, а й на свідомість наших громадян, які з кожним роком усе більше не довіряють як органам правопорядку та прокуратури, так і правосуддю, і, мабуть, мають для цього всі причини. Так, станом на червень 2020 року Україна за міжнародним рейтингом найбезпечніших для життя країн під назвою Global Peace Index посідала 148-му сходинку зі 163, опинившись між Венесуелою та Нігерією. Ви тільки вдумайтесь, у цьому рейтингу нас обігнали навіть такі африканські країни як Зімбабве та Нігерія! Для більш наглядного оцінювання нинішньої криміногенної ситуації в Україні додам, що ще в досить непростому 2014 році в цьому ж рейтингу ми займали 144-у сходинку, в 2010 – 2013 роках – 120-ту, а в 2009 році ще більш привабливішу – 118-ту! І такі відверто негативні оцінки з приводу очевидного погіршення криміногенної ситуації зі станом злочинності та протидією їй в Україні нам виставляють авторитетні міжнародні організації. Натомість наша нинішня влада, як, до речі, й попередня, протягом останніх 2-х років будь-яких висновків з цього приводу не робить, бо не тільки не реагує на бездіяльність органів правопорядку, в тому числі і новостворених, а й продовжує цю відверту руйнацію, в першу чергу органів прокуратури та судів, що в цілому вже призвело до вкрай негативних наслідків та суттєво продовжує погіршувати криміногенну ситуацію в державі.

Тому на підтвердження своїх висновків щодо відвертої шкідливості такого, вибачте, «реформування» правоохоронних органів і судів, яке відбувається в нашій державі вже сьомий рік поспіль, щоб наглядно довести це і суспільству і так званим «реформаторам» із уже нової влади, котрі не усвідомлюють катастрофічних наслідків від таких «змін», в котрий раз наводжу власний аналіз злочинності та протидії їй в Україні за 2020 рік, у порівнянні з попередніми роками.

Що засвідчила ситуація?

Так, протягом минулого року в Україні всіма правоохоронними органами було зареєстровано 784 096 кримінальних правопорушень, що дещо менше, в тому числі і майже вдвічі, в порівнянні з минулими роками (у 2019 – 840 447, у 2018 – 915 431, у 2017 – 1 050 617, у 2016 – 1 124 401, у 2015 і – 1 093 314, у 2014 – 1 137 436, у 2013 – 1 553 056). Найбільш криміногенними, як і раніше, залишаються такі регіони як: місто Київ – 88 199 (у 2019 – 108 313, у 2018 – 116 506), Дніпропетровська область – 67 663 (у 2019 – 75 206, у 2018 – 80 724), Харківська область – 60 611 (у 2019 – 65 195, у 2018 – 67 649), Одеська область – 50 967 (у 2019 – 57 994, у 2018 – 69 319), Київська область – 47 808 (у 2019 – 36 346), Запорізька область – 44 597 (у 2019 – 45 758, у 2018 – 49 849) та Львівська область – 37 185 (у 2019 – 46 113, у 2018 – 51 864).

Разом із тим, одразу уточнюю, що наведені статистичні показники за минулі шість років, особливо за 2017– 2020 роки, викликають у мене обґрунтований сумнів, адже реальна ситуація із вчиненням злочинів у нашій країні в дійсності лише погіршується, а не покращується, як це вперто намагаються піднести керівники МВС та Нацполіції України, в чому їм сприяє і безпорадна прокуратура. Про це, зокрема, йдеться в дослідженні Центру Разумкова, за даними якого, станом на травень минулого року більшість українців (58%) не довіряли поліції, 73,4% – прокуратурі (до речі, це дослідження проводили ще до резонансних подій у Кагарлику та Броварах, а які зараз ці показники, можемо лише здогадуватися). І навіть у тих випадках, коли потерпілі безпосередньо зверталися до поліції й прокуратури із заявами про вчинення злочинів, в значній кількості таких випадків правоохоронці ухиляються від їх реєстрації. Наприклад, одержавши повідомлення про крадіжку товарно-матеріальних цінностей із сільського магазину, працівники Кагарлицького відділу поліції Київської області не виконали вимогу про обов’язкову реєстрацію даного повідомлення про злочин в ЄРДР, а, відповідно, й не було призначено слідчого, не повідомлено відповідного прокурора про початок досудового розслідування, а тому й не призначено процесуального керівника в кримінальному провадженні за даним фактом. Натомість, не зважаючи на те, що злочин уже вчинено, але, досудове розслідування не розпочато, працівники Кагарлицького відділу поліції без будь-яких правових підстав розпочали не передбачену законом дослідчу перевірку за цим фактом, хоча виконувати будьякі процесуальні дії за даним фактом ні слідчий, ні прокурор їм доручень не давали.

Реальність поліцейської практики

Це свідчить про розповсюджену практику приховування Національною поліцією вже вчинених кримінальних правопорушень, які не розкриті, бо, як правило, реєструються лише ті, по яких встановлені особи, котрі їх вчинили, і таких фактів безліч! Візьміть хоча б наявний у мережі інтернет звуковий запис чітких вказівок керівника слідчого управління однієї із областей поліції щодо того, як саме знизити рівень «негативу» в регіоні. Цитую дослівно: «Хлопці, так робота не буде. Запам’ятайте всі: від завтра всі внесення в ЄРДР (Єдиний реєстр досудових розслідувань, – Ред.), починаючи від 125-ої й закінчуючи трупом із природною смертю, – виключно за моїм погодженням. Всі почули? Щоб завтра не було, що хтось не чув. Усе, що ви плануватимете вносити в ЄРДР, все погоджуєте зі мною. Не може бути така негативна картина», – категорично зазначила вона.

Або візьмемо відповідь від 14.04.2020 року керівника одного з місцевих відділів поліції Дніпропетровщини заявниці про те, що її звернення про ймовірне згвалтування невідомим хлопцем було зареєстроване до відповідного журналу в поліції (зверніть увагу – не в ЄДРДР) за №1299, але, оскільки вона пізніше в ході «перевірки» звернулася із заявою про її припинення, поліція списала цю заяву про вчинення злочину до справи ВП! Тому, певне, й не дивно, що згідно звіту Kantar online TRACK, який проводить регулярне вимірювання рівня довіри до різних інституцій та якості їхньої роботи, більшість респондентів (опитано 1 000 осіб у віці 18 – 55 років протягом 16 – 30 червня 2020 року) заявили про недовіру поліції (63%), низько оцінювали роботу поліції (61%) і лише 12 % осіб вважали, що в разі порушення їхніх прав поліція допоможе їх захистити.

Крім того, про небажання (ухилення) правоохоронних органів реєструвати всі заяви та повідомлення про вчинення злочинів свідчать і дані Державної судової адміністрації України, із яких чітко вбачається, що в минулому році до судів надійшло значно більше скарг, аніж у попередні роки, на бездіяльність слідчого та прокурора – 77 113 (у 2019 – 76 033, у 2018 – 72 479, у 2017 – 74 453, у 2016 – 67 114, у 2015 – 45 417), в тому числі й стосовно не внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань – 37 826 скарг, що складає майже 50% від загальної кількості поданих скарг (у 2019 році – 55%), з яких судом розглянуто та задоволено – 22 853 (або 60,4%), що більше ніж у 2019 – 21 832 (або 53%). Фіксування саме цих даних за попередні роки (2013 – 2018 р. р.) статзвітність не передбачала, тому, на жаль, немає з чим порівнювати, щоб ще переконливіше підтвердити цю негативну тенденцію протягом останніх 5 – 6-ти років.

Щодо об’єктивності статданих

До речі, на об’єктивність статданих про рівень злочинності може впливати і практика закриття слідчими і прокурорами кримінальних проваджень. Так, у більш аніж у половині, – 423 474 (або 54%) зареєстрованих у 2020 році кримінальних правопорушень в подальшому були прийняті рішення про закриття проваджень за реабілітуючими підставами тобто за фактом відсутності події і складу злочину (для порівняння: в 2019 – 396 317 (47,2%), в 2018– 428 298 (46,8%), в 2017 – 526 706 (50,1 %), в 2016 – 531 797 (47,3%), в 2015 – 528 132 (48,3%) і в 2014 – 608 297 (53,5%). Із цих статданих наочно видно, що починаючи із 2016 – 2017 років, з кожним новим роком кількість закритих проваджень за цими підставами в цифровому вигляді, начебто, зменшувалася, в той час, як у відсотковому відношенні, навпаки, щорічно тільки зростає, що також додатково вказує на штучне регулювання стану злочинності в державі.

Таким чином, без урахування зареєстрованих кримінальних правопорушень, закритих у подальшому в зв’язку з їх непідтвердженням, загалом протягом 2020 року було обліковано 360 622 кримінальних правопорушень, що також менше, аніж у попередні роки: в 2019 – 444 130, в 2018 – 487 133, в 2017 – 523 911, в 2016 – 592 604, в 2015 – 565 182, у 2014 – 529 139, у 2013 – 563 560. Але, знову ж таки, відслідковуючи тенденції, можна константувати, що в 2015 і 2016 роках кількість облікованих злочинів, навпаки, щорічно лише зростала, а почала знижуватися саме із 2017 року, тобто з того часу, коли почалося штучне регулювання злочинності. Одночасно з цим, треба окремо зазначити, що згідно статистичних даних, від вчинених у 2020 році злочинів постраждало 234 816 осіб ( у 2019 – 301 792, у 2018 – 344 780, у 2017 – 374 238, у 2016 – 444 617, у 2015 – 412 689), у тому числі 5 521 дітей ( у 2019 – 5 471; у 2018 – 5 918, у 2017 – 6 501, у 2016 – 7 200, у 2015 – 7 050), із яких 5 235 особи загинули ( у 2019 – 5 846, у 2018 – 6 233, у 2017 – 6 303, у 2016 – 6 988, у 2015 – 8 663), хоча зрозуміло, що й ці цифри явно занижені, бо і тут проглядається така ж тенденція: – до 2016 року кількість таких осіб зростає, а з 2017 року починає, відповідно, знижуватися.

Саме про штучне корегування статистики свідчать і такі аналітичні дані. У 2020 році, у відповідності до звітів, всіма правоохоронними органами повідомлено про підозру в 167 098 із 360 622 облікованих кримінальних правопорушень, що становить 46,3% від загальної кількості, в 2019 – у 171 691 із 444 130 облікованих як злочини, що становило всього 38,6% від загальної кількості; у 2018 – у 191 856 із 487 133 облікованих як злочини, що становило 39,4% від загальної кількості; у 2017 – у 198 477 кримінальних правопорушеннях із 523 911 облікованих як злочини, що становило 37,8% від загальної кількості; у 2016 році – у 159 480 кримінальних правопорушеннях із 592 604 облікованих, що становило всього 26,9%; у 2015 році – у 188 099 кримінальних правопорушеннях із 565 182 облікованих, що становило 33,3%; у 2014 році – у 199 263 кримінальних правопорушеннях з 529 139 облікованих (37,6%). Таким чином, виходить, що починаючи із 2017 року, кількість повідомлених підозр щорічно зменшується, тобто результативність діяльності органів досудового розслідування лише погіршується, хоча у відсотковому відношенні, навпаки, начебто, покращується (з 37,8% в 2017 році до 46, 3% в 2020 році) і це при тому, що значна частина вчинених кримінальних правопорушень, без сумніву, явно приховується.

Щодо направлених до суду обвинувальних актів

Та ж сама тенденція і в частині направлених до суду обвинувальних актів.

Якщо в 2020 році до суду скеровано з обвинувальним актом 148 332 кримінальних правопорушень, що становить 41,1 % від загальної їх кількості; у 2019 – 154 585 кримінальних правопорушень, що становило 34,8% від загальної їх кількості; у 2018 – 173 257 кримінальних правопорушень, що становило 35,6% від загальної їх кількості; у 2017 – 181 056 кримінальних правопорушень, що становило 34,5% від загальної їх кількості, то у 2016 – 138 330 кримінальних правопорушень , що становило 23,3%; у 2015 – 163 795 правопорушень, що становило 28,9% й у 2014 – 173 311 кримінальних правопорушень (32,7%). Тобто кількість обвинувальних актів, направлених до суду з 2017 року, тільки зменшується, хоча відсоток їх протягом цього періоду в основному зростав і в минулому році становив 41,1%! І це при тому, що з 2017 року щорічно зменшувалася й кількість облікованих кримінальних правопорушень.

Тому й виходить так, що «на папері», починаючи із 2017 року, криміногенна обстановка в країні, начебто, покращується, однак результативність протидії злочинності насправді лише погіршується, про що свідчать об’єктивні дані про зростання кількості злочинів у Дніпропетровській, Донецькій, Луганській областях, в тому числі й найбільш зухвалих, таких як обстріл автобуса в Харківській області, стрілянина в Броварах та Українці, захоплення заручників – це лише мала частка резонансних кримінальних правопорушень, злочинів, які були вчинені в 2020 році. Насправді, саме про щорічне погіршення криміногенної обстановки в нашій державі можуть свідчити й подальші аналітичні дослідження. Так, якщо розглядати вчинені кримінальні правопорушення в розрізі ступеня їх тяжкості, то протягом 2020 року по державі також спостерігається деяке статистичне зменшення зареєстрованих особливо тяжких злочинів – 13 199, в порівнянні з минулими роками: у 2019 – 15 368, у 2018–15 691, у 2017– 16 586, у 2016 – 19 021, у 2015 – 21 513 та у 2014 – 25 872. Водночас і ця відмінність у цифрах не є свідченням поступового покращення криміногенної обстановки в Україні, бо, по-перше, критичні показники таких злочинів у попередні роки були пов’язані, насамперед, із революційним періодом в країні в січні – лютому 2014 року та, тим більше, активними бойовими діями на сході України в 2014 – 2016 роках.

По-друге, саме про такі висновки свідчать і статдані в попередні дореволюційні роки, коли подібних злочинів реєструвалося набагато менше (наприклад, у тому ж 2010 їх було 12 094 та майже аналогічна кількість – 13 776 у 2013-ому). А по-третє, треба врахувати і ту важливу обставину, що в той час і територія України була значно більшою, ніж зараз, а тому в тодішніх статданих про рівень злочинності обліковувалися й особливо тяжкі кримінальні правопорушення, вчинені на території нині анексованого Криму та на окупованих територіях Донецької й Луганської областей, які протягом останніх п’яти років в статзвітності нашої держави не враховуються.

Закриті провадження

Зовсім не про покращення криміногенної обстановки в 2020 році свідчить і той факт, що з облікованих у минулому році 13 199 особливо тяжких злочинів лише в 5 691 випадках (або у 43,1%) конкретним особам було повідомлено про підозру, а ще менше направлено до суду обвинувальних актів по них – 4 033 (або всього 30,5%), до того ж у залишку на кінець звітного періоду залишилося нерозслідуваними 8 772 кримінальних провадження даної категорії, або 66,4%. Саме в цій частині аналізу слід звернути увагу і на критично вражаючу обставину в тому, що протягом минулого року слідчими правоохоронних органів було закрито проваджень (ви лише вдумайтеся!) у 119 873 особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, що майже в 10 разів більше, ніж їх було обліковано в 2020 році, причому 110 198 з них закриті за ч.1 п.п.1,2,4,6,9–1 ст. 284 КПК України, тобто за відсутністю події і складу злочину, а також невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді! До цього треба додати, що за пунктом 10 цієї ж статті було закрито 23 провадження, в яких закінчилися строки, передбачені ст. 219 КПК України, але особи, які вчинили кримінальні правопорушення, так і не були встановлені, або після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, а обвинувальний акт так і не було надіслано до суду про фактично нерозкриті особливо тяжкі злочини! Можна лише уявити скільки осіб, які вчинили найбільш суспільно небезпечні кримінальні правопорушення, не були притягнуті до кримінальної відповідальності і не покарані.

Кількість облікованих тяжких злочинів

Майже про аналогічну ситуацію свідчать і статистичні дані про кількість облікованих тяжких злочинів, яких зареєстровано в минулому році також дещо менше, аніж у попередні роки – 125 165 ( у 2019 – 140 468, у 2018 – 167 986, у 2017– 198 074, у 2016 – 213 521, у 2015 – 177 855, у 2014 –154 216). Водночас звертає на себе увагу та обставина, що з числа облікованих у 2020 році тяжких злочинів лише в 51 894 випадків (або у 41,5%) конкретним особам повідомлено про підозру (у 2019 – 48 024 (або 34,1%), у 2018 – 57 770 (або34,3%) та ще менше – 43 169 обвинувальних актів (або всього 34,5%) у кримінальних правопорушеннях даної категорії направлені до суду (у 2019 – 41 001 (або 29,1%), у 2018 – 50 120 (або 29,8%). Тобто, розкриття й цієї суспільно небезпечної категорії злочинів залишається явно незадовільним. І це при тому, що в залишку на кінець звітного періоду не розслідуваними залишилася досить велика кількість – 78 842 – таких кримінальних проваджень, або 63 % (у 2019 – 96 320 (або 68,5%), у 2018 – 113 954 (або 67,8%)! На жаль, зазначені цифри також немає можливості порівняти з попередніми роками, оскільки такі показники про цей вид кримінальних правопорушень в статзвітах раніше об’єднувалися з цифрами про особливо тяжкі злочини, що теж дає можливість приховувати негативні тенденції в сфері дослідження злочинності.

До цього треба додати і той факт, що протягом минулого року було закрито провадження в 19 539 тяжких кримінальних правопорушеннях, з яких 19 203 – саме за п.п.1,2, 4,6,9-1 ч.1 ст. 284 КПК України, тобто за реабілітуючими обставинами, а за п.10. ч.1 ст. 284 КПК України – 38 фактично нерозкритих злочинів даної категорії.

Якщо ж аналізувати злочини середньої тяжкості, то у 2020 році було обліковано 53 141, що значно менше, аніж у попередні роки: у 2019 – 177 141, у 2018 – 196 688, у 2017 – 202 424, у 2016 – 236 418, у 2015 – 236 792, у 2014 – 215 792 (хоча для такого спаду є й об’єктивні причини – зміна законодавства, введення в дію кримінальних проступків).

Злочини середньої тяжкості

Із числа облікованих в 2020 році злочинів середньої тяжкості повідомлено особам про підозру в 24 864 випадках (або у 47%), що дещо більше, аніж у вчиненні тяжких й особливо тяжких злочинів, але явно замало, виходячи з незначної складності в їх розслідуванні, а ще менше обвинувальних актів у таких провадженнях направлено до суду – 21 047 (або 39,6%).Тим більше, що на кінець звітного періоду не прийнято остаточних рішень у 31 160 кримінальних провадженнях даної категорії, або в 68%! Але тут знову ж таки наголошую, нескладних у доказуванні злочинів також звертає на себе увагу, величезна кількість закритих протягом року кримінальних проваджень –16 692, що майже дорівнює кількості облікованих у минулому році злочинів цієї категорії! До того, із них майже всі – 16 597 проваджень закриті за п.1, 2, 4, 6, 9 – 1 ч. 1 ст. 284 КПК України тобто за реабілітуючими підставами та плюс до цього за п.10. ч.1 ст. 284 КПК України, тобто нерозкритих кримінальних правопорушень – 32.

На превеликий жаль, ще раз повторюю: в статзвітах і за 2020 рік (як і в останні кілька років) будь-якого пояснення щодо цього явища також не дається, адже нинішні керівники прокуратури й органів досудового розслідування, на мою думку, навмисно узагальнюють цифру закритих проваджень, щоб таким способом приховати свої недоліки, некомпетентність і реальну незадовільну криміногенну ситуацію в державі, не уточнюючи, яку кількість проваджень закрито з числа злочинів, зареєстрованих у 2020 році, і тих, які були зареєстровані в минулих роках. Той факт, що результати розслідування злочинів даної категорії є, начебто, дещо кращі, аніж у кримінальних провадженнях про тяжкі й особливо тяжкі кримінальні правопорушення, свідчить не тільки про низький рівень професійної підготовки слідчих та прокурорів, а й неналежну організацію їх роботи з проведення досудового розслідування в цілому, про штучне корегування злочинності та приховування тяжких й особливо тяжких злочинів від обліку, які дійсно складніше розкривати, а, тим більше збирати по них і перевіряти докази винуватості чи невинуватості підозрюваних й обвинувачених. І нічого дивного в цьому також немає, бо прокурорський нагляд за дотриманням законів під час обліку йі реєстрації злочинів був навмисно ліквідований, що неминуче заподіяло величезної шкоди державі, суспільству та окремим громадянам і суттєво повпливало як на стан злочинності, так і особливо протидії їй!

До того ж, наведені статдані суттєво різняться в порівнянні з позаминулим роком, через те, що 22.11.2018 року до КПК України були внесені зміни, які набрали законної сили 1 липня 2020-го. Нагадую, що даними змінами прибрано з класифікації злочини середньої тяжкості та невеликої тяжкості, до нетяжких злочинів якими тепер є діяння, передбачене КК України, за вчинення якого встановлюється основне покарання у вигляді штрафу в розмірі не більше ніж 10 тисч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170 тис. грн) або позбавлення волі на строк не більше ніж 5 років (ч. 4 ст. 12 КК України) увійшла переважна більшість злочинів середньої тяжкості, а лише невелика частина їх відійшла в кримінальні проступки та тяжкі злочини. З огляду на такі зміни в законодавстві та те, що статзвітність не предбачає фіксування інформації щодо того, скільки ж злочинів середньої тяжкості залишилося після цього в цифрах нетяжких та скільки із них перейшло в тяжкі злочини та кримінальні проступки, фізичної можливості провести саме більш результативне порівняння немає.

Про цю ж тенденцію може свідчити і той факт, що кількість зареєстрованих у 2020 році злочинів невеликої тяжкості становила 98 283, що, теж дещо менше, ніж у 2019-му – 110 483, у 2018 –106 768 та у 2017 – 106 827, у 2016 – 123 644, у 2015 – 129 022 та в 2014 – 133 259. В той же час із числа облікованих у минулому році таких злочинів лише в 30 038 випадках (що становить всього 30,6%) конкретним особам повідомлено про підозру та ще менше – лише 27 924 обвинувальних актів із них направлено до суду (або 28,4%)! І це при тому, що йдеться про найпростіші у доказуванні злочини. До цього треба додати й той факт, що на кінець звітного періоду не прийнято процесуальних рішень у 69 160 таких кримінальних провадженнях, або в 70,4%. До речі, і в цій нескладній у розслідуванні категорії злочинів протягом минулого року було закрито теж величезну кількість – 140 748(!) кримінальних проваджень, тобто більше ніж їх було обліковано (з них за п. п. 1, 2, 4, 6, 9 – 1 ч.1 ст. 284 КПК України було закрито 140 665, а за абзацом 2 п.10 ч.1 ст. 284 КПК України 12 нерозкритих злочинів.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути