Думка експерта
Криза зайнятості та потреба в міністерстві праці
Віталій Дудін, експерт з трудового права
Січень яскраво засвідчив слабкість держави у вирішенні повсякденних проблем і забезпеченні соціальної справедливості. Через це наслідки російських ударів відчуваються ще дошкульніше. У критичні моменти, коли інфраструктура дає збій, тягар падає на простих трудяг з мозолями, які на межі можливостей ремонтують і відновлюють. Враховуючи брак робочих рук у критично-важливих секторах, ми ще більше відчуватимемо погіршення рівня життя. Тим часом влада вдає бурхливу діяльність, то закликаючи людей покинути міста, то приречено благаючи повертатися з-за кордону.
Та дещо лишається незмінним: замість системної турботи про права людини праці, держапарат адаптується під приватні інтереси — кон’юнктуру ринку чи очікування роботодавців. Виявляється, ми можемо знайти мільйони на бонуси для еліти з наглядових рад або переписувати трудове законодавство для повоєнного ринку праці, але не можемо дати зараз роботу і зарплату на рівні фактичного прожиткового мінімуму мільйонам людей.
Читайте також: У 2029 році вступників не залишиться?
На цьому тлі своєю стійкістю вражає українська армія, яка щоденно виконує бойові задачі. Але без зміцнення тилу її становище буде нестерпним: це виразиться як у відсутності умов для відновлення, так і на занепаді волонтерських ініціатив. Тил може занепасти швидше за фронт і коріниться це у непродуманій політиці в сфері зайнятості.
Лише у Києві на одного (офіційного) безробітного припадає 24 вакансії — це небувалий показник, який свідчить про брак робочих рук. Тоді як обсяги економічно неактивного населення в Україні зростають: за даними ПФУ, кількість одержувачів зарплат за рік зменшилася на 0,43 млн осіб. Без роботи по факту сидять мільйони, але держава не займається залученням цих людей до працевлаштування.
І це, зазначу, є парадоксом в історії. Бо війни спонукають до посилення планування, подолання безробіття та пожвавлення індустріалізації. Прикладом є Велика Британія в часи Другої світової, коли держава брала відповідальність за забезпечення потреб ключових для перемоги індустрій та планомірно спрямовувала людей туди, де їх навички будуть корисними. Наша держава навпаки пускає процеси на самотік, а потім сама страждає від цього.
Болісна ситуація з (не)виплатами працівникам критичної інфраструктури у разі травмування росією – вершина безпорадності держави перед прогнозованими викликами. Але це симптом ширшої проблеми. Найбільшою загрозою після російської агресії є політика ігнорування проблем людей праці. Як наслідок, вони втрачають мотивацію, усуваються або дистанціюються від держави.
Соціально-трудова сфера належно не координується, бо вона розтягнута між міністром економіки (сфера зайнятості) та міністром соціальної політики (соціальне страхування). З цього випливають наступні проблеми: відсутність управління трудовими ресурсами — обсяги навчання робітників недостатні, а залучення до суспільно-необхідних робіт має винятковий характер; втрата привабливості статусу працівника через незахищеність — на час війни роботодавці можуть ухвалити жорсткі рішення, а інспекції праці не протидіють зловживанням; невигідність соціального страхування — у разі безробіття люди отримують мізерні кошти від центру зайнятості, а отримання коштів у разі виробничого каліцтва стає все важчим.
Через усе це люди втрачають віру у те, що їх праця цінується, а зв’язок між ними і владою слабне. Усунення держави від регулювання призводить до накопичення проблем і дезінтеграції суспільства.
Нам потрібно створити міністерство праці, яке опікуватимуться проблемами людей праці, поверне їм суб’єктність й покінчить з перетворенням їх на бездушний «людський капітал» у руках роботодавця. Очолити таке міністерство має людина, дотична до профспілок, щоб відновити баланс у відносинах. Подібний орган був складовою британської моделі воєнної економіки, досвід якої є неоціненним. Пріоритетом має бути не реформування заради кращого бізнес-клімату, а забезпечення потреби держави у робочій силі та потреб працівників у гідних умовах праці.
Джерело: Юридичний вісник України
