Молодь і вища освіта: майбутнє потрібне вже сьогодні

Олена Александрова, доктор філософських наук, професор

Дослідження, проведені Організацією Об’єднаних Націй, вказують на те, що в умовах сьогодення якість освіти є одним з основних чинників, що визначає гідний спосіб життя людей у будь-якій країні. Поєднання в оптимальних пропорціях якості освіти із добробутом, здоров’ям та природним оточенням формує, відповідно, і якість суспільного життя.

Рівень якості життя в світі та певній країні кількісно вимірюється Індексом розвитку людського потенціалу (ІРЛП) — основним стратегічним інструментом концепції людського розвитку (запроваджено ООН у 1990 р.). Складовими ІРЛП, зокрема є:

• індекс очікуваної тривалості життя: здоров’я і довголіття, вимірювані показником середньої очікуваної тривалості життя при народженні;
• індекс валового національного доходу: гідний рівень життя, вимірюваний величиною валового національного доходу (ВНД) на душу населення в доларах США за паритетом купівельної спроможності;
• індекс розвитку людського потенціалу, скорегований з урахуванням соціально-економічної нерівності;
• індекс гендерної нерівності;
• індекс багатовимірної бідності.

Є й окремий індекс освіти — це доступ до освіти, вимірюваний середньою очікуваною тривалістю навчання дітей шкільного віку та середньою тривалістю навчання дорослого населення.

У цьому контексті ми стикаємось з не лінійними, а бінарними процесами, що відбуваються в сучасному глобалізованому світі загалом, та в українському суспільстві зокрема, і впливають як на якість освіти, так і на доступ молоді до вищої освіти в Україні. Так, спостерігається впровадження ринкових засад в навчальний процес та в організацію наукової роботи, що примушує університети жити не за логікою соціального інституту, а за логікою виробництва.

Крім того, ми бачимо, що триває процес диверсифікації вищої освіти, яка виходить за межі класичних, концептуальних, інституціональних і географічних кордонів. На ринку вищої освіти з’являються нові навчальні заклади (віртуальні, франчайзингові, корпоративні університети), зорієнтовані насамперед на прагматику конкретних технологій. Цей процес пов’язаний з особливостями формування ціннісних орієнтацій сучасної молоді на ґрунті існуючих в українському соціумі соціально-економічних проблем. Тому економічна нерівність, бідність населення, ускладнення каналів соціальної мобільності для молоді зокрема, є найбільш суттєвими причинами міграції та маргіналізації.

Безробіття стало типовою рисою серед сучасної молоді. За даними Державної служби статистики України, рівень молодіжного безробіття у країнах Євросоюзу зростав протягом 2004– 2013 рр., а в Україні був значно нижчим за європейський, тоді як починаючи з 2014 р., показник безробіття серед молоді віком 15–24 роки зріс із 17% у 2013 р. до 23,1% у 2014 р. та 22,4% у 2015 р. При тому безробіття спонукає до міграційних процесів українців за кордон. Як правило, виїжджає найбільш активна частина населення України, серед якої більшість — молодь.

Одночасно з міграційними процесами ще більше посилилися процеси маргіналізації в українському суспільстві, які призводять до витіснення в молоді на соціальну периферію. Підтвердженням цієї тези також є дані соціологічних опитувань. Так, більше половини (56%) українців у віці від 16 до 26 років хотіли б покинути країну. Такий висновок 2012 року українського Інституту демографії та соціальних досліджень імені Птухи. Експерти підтверджують, що активізації виїзних настроїв української молоді сприяють низький рівень життя в країні, песимістичні настрої в молодіжному середовищі.

У 2015-2016 роках ситуація з настроями молоді особливо не змінилася. Емігрувати з України бажають 55% молоді, причому 4% — планують це зробити найближчим часом, 13% — шукають таку можливість, а 38% — хотіли б повчитися або попрацювати за кордоном якийсь час, але потім повернулися б в Україну. Й менше 44% опитаної молоді хочуть жити в Україні. Чинники, що спонукають до еміграції такі: в Україні зараз немає таких можливостей для роботи, як в інших країнах (58%) та немає реальної демократії і законності (56%), щоб заробити грошей/заради матеріального добробуту (48%), військові дії на сході України (33%), одержати досвід життя в іншій країні (20%), через загрозу власному життю, життю близьких (18%).

Останнє опитування 2017 року дало більш оптимістичні результати. Так, уже лише 37,9% молоді бажають емігрувати з країни, а більше половини української молоді хоче жити в Україні (62,1%). Кожна п’ята молода людина виявила бажання попрацювати за кордоном якийсь час (20,3%), але потім повернутися в Україну, та 7,9% молодих людей хотіли б навчатися за кордоном, але потім знову повернутися назад. За тими ж результатами дослідження 9,7% молодих українців віком 14–34 роки планують емігрувати з країни найближчим часом.

Найбільші міграційні настрої з метою навчання за кордоном спостерігаються серед молоді віком 14–19 років, а з метою працевлаштування в інших країнах — серед молоді віком 20–24 років. Це відповідає основним потребам кожної з цих вікових груп: для молоді віком 14–19 років основним є навчання, а для молодих осіб 20–24 років — пошук роботи та працевлаштування.

Причинами освітньої міграції молоді за кордон переважно є бажання отримати досвід життя в інших країнах (52,2 % від тих, хто хотів би повчитися за кордоном якийсь час, але потім повернутися в Україну), можливість познайомитися з іншими культурами (46,5 %) та удосконалити мовні навички чи вивчити мову (43,9 %). Серед інших причин молодь називає відсутність таких можливостей для навчання в Україні, бажання заробити гроші, підвищити своє матеріальне становище тощо.

Головною причиною еміграції молоді з України є бажання підвищити матеріальний добробут або заробити грошей (54,1 % від тих, хто хотів би емігрувати з України), що є наслідком складної економічної ситуації в країні.

Отже , основні проблемні питання з вищенаведеного такі: 1) стратегічне — як забезпечити доступ молоді до якісної вищої освіти, що створить підґрунтя для формування конкурентоздатного фахівця, затребуваного на ринку праці; 2) тактичне — що і як можна змінити в системі сучасної вищої освіти з метою надання якісних освітніх послуг і зменшення бажання молодих українців отримати аналогічні послуги за кордоном.

Об’єктивний процес глобалізації, масштабне посилення професійної компетентності та інноваційності знань, вимагає дієвої реакції традиційної вищої освіти, яка має розумно поєднати необхідність професійної підготовки фахівця з «прагматикою» фундаментальних знань і національно-культурними традиціями, завдяки яким інноваційне суспільство забезпечить потреби цивілізаційного розвитку, збереже і посилить його гуманістичний потенціал, наповнить життя і діяльність людини збагаченими смислами та цінностями. Це дозволить вищій освіті й надалі виконувати важливу соціокультурну функцію — виводити нові покоління в сучасний глобалізований світ професіоналами та гармонійно розвиненими людьми, здатними нести відповідальність за свої дії. І в той же час дотримання умови рівного доступу молоді до вищої освіти закладе підвалини реалізації принципу соціальної справедливості, який детермінує, по-перше, стимулювання процесу утворення середнього класу; по-друге, інтеграцію в нього представників молоді з переважаючою духовною компонентою в моралі; по-третє, відкриття каналів висхідної соціальної мобільності, зменшення процесів еміграції і маргіналізації в українському суспільстві.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути