Думка експерта
Наталія Крестовська: «Учнівські олімпіади з правознавства – це кращий приклад праксеології правничих знань…»
Наталія Миколаївна Крестовська – одна з провідних українських теоретиків права, а також одна із засновниць правової ювеналістики в нашій країні, дослідниця та практик альтернативного вирішення конфліктів (спорів). Серед її численних видань особливе місце займає підручник з теорії держави та права, написаний у співавторстві з колегою та ученицею – докторкою юридичних наук Лілією Георгіївною Матвєєвою – який витримав уже кілька видань у видавництві «Юрінком Інтер». Відзначимо й те, що всі навчальні видання, підготовлені Н. Крестовською, містять ґрунтовний дидактичний матеріал (тести, кейси, теми для есе та дискусій), який успішно використовують викладачі на практичних та семінарських заняттях з теорії держави і права. Серед її навчально-методичних здобутків є і посібники з основ правознавства для шкіл й усіх, хто цікавиться правом та юриспруденцією. Як член журі Наталія Миколаївна неодноразово брала участь в учнівських олімпіадах з правознавства на обласному та державному рівнях, а також у журі учнівських турнірів з правознавства. Тому цілком логічно, що саме їй Національний центр «Мала академія наук України», який є відповідальним за проведення олімпіад та учнівських турнірів, довірив керівництво журі ХХIX-ї Всеукраїнської учнівської олімпіади з правознавства. До складу журі входили також викладачі юридичних вишів і вчителі правознавства, притому й ті, які давно задіяні в олімпіадному русі, й ті, хто лише цьогоріч, але притому успішно, до нього долучився. Додамо й те, що в журі було представлено всі основні правничі школи та більшість регіонів країни. Загалом же, у XXIX-й Всеукраїнській учнівській олімпіаді з правознавства, яка 3–7 квітня проходила в Ужгороді, взяли участь команди всіх (!) областей України та міста Києва (за винятком окупованого Криму). Всього за перемогу боролися 95 учасників – учнів 9, 10, 11 класів. Відмітимо й факт того, що навіть за ситуації, коли перемога на олімпіаді не дає жодних преференцій при вступі до вишу, а її учасники змагалися виключно «за ідею» – ідею відданості праву та прихильності верховенству права, боротьба була досить серйозною. Про участь учнів шкіл в олімпіадному русі з правознавства, причини його популярності, таємниці формування команд, нюанси виявлення переможців на останньому, найскладнішому етапі та щодо деяких інших питань редакція ЮВУ розпитувала голову журі IV етапу Всеукраїнської олімпіади з правознавства Наталію Миколаївну КРЕСТОВСЬКУ.
– Наше перше запитання якраз і стосується причин популярності олімпіад, адже у владних коридорах вже були певні намагання скасувати їх проведення, яку скасували золоті та срібні медалі кращим учням у школах. У чому сенс учнівського олімпійського руху, з Вашого погляду, пані Наталю?
– Наші діти живуть і в подальшому, думаю, вже дорослими будуть жити в конкурентному суспільстві. Й вони гостро це відчувають. Змагання – це нормальна для такого суспільства форма життєдіяльності та прекрасний спосіб самореалізації й самоствердження особистості. Додам, що на сьогодні стандарти як середньої, так і професійної та вищої освіти не передбачають жодних заохочень для кращих у навчанні: скасовано золоті та срібні медалі в школах, дипломи з відзнакою у вишах. Тому олімпіади та турніри залишаються чи не єдиними можливостями для демонстрації своїх досягнень у навчанні, до визнання цих успіхів іншими, до першості та лідерства врешті-решт. Хочеться вірити, що освітянське керівництво це розуміє, а тому олімпіадний та турнірний рух в Україні й надалі матиме державну підтримку.
Читайте також: Еволюція українського правосуддя: судовий прецедент – реальність, конституційність, надії та майбутнє.
– Цьогоріч олімпіадна локація – місто Ужгород, в якому навіть немає звичної сьогодні для більшості українців комендантської години, обрана, думаю, не випадково. Тим більше відповідальність за проведення заходу взяла на себе МАН України замість МОН України. Наскільки це рішення було правильним, як на Ваш погляд?
– Бачу тут два запитання. Що стосується вибору місця проведення олімпіади, то однозначно тут зіграли роль міркування безпеки. І це абсолютно правильно. Учасники олімпіади могли спокійно спати: на Закарпатті немає шахедних або ракетних атак. Змагання не доводилося переривати через тривогу (в минулому році олімпіадні завдання учасники виконували в укритті, без вікон, що явно було не в плюс настрою на креативну роботу). Тепер щодо ролі Малої академії наук України в цьому дійстві. На мою думку, така передача функцій організації олімпіад та турнірів від органу влади – МОН – державній установі НЦ «МАН» є відображенням загальної тенденції до дебюрократизації та децентралізації державного управління. Впевнена, що це тільки на краще. За підсумках двох останніх олімпіад – минулорічної та цьогорічної – можна стверджувати, що МАН прекрасно впоралася з усіма непростими завданнями в організації та проведенні цих учнівських змагань.
– Крім питань безпеки, як вдалося досягти певного рівня комфортності перебування учасників в Ужгороді. Місто невелике, така ж невелика й щільність населення, в порівнянні, скажімо, з Києвом чи Харковом, чи відчували Ви сприяння місцевої адміністрації?
– Багато хто як із дітей, так і з членів журі ніколи раніше на Закарпатті і, зокрема, в Ужгороді, не бували. Ми зачаровані цим чудовим куточком нашої прекрасної Батьківщини. Від дітей та колег знаю, що вони були просто в захваті від прогулянок Ужгородом та Мукачевим, від екскурсії до Хусту, від смаку закарпатських солодощів й загалом від гостинності закарпатців. Відмічу й ідеальну логістику та організацію проживання, харчування та дозвілля учасників олімпіади, і в цьому плані всі ми завдячуємо господарям – Закарпатській обласній державній адміністрації, а конкретно департаменту освіти, науки, молоді та спорту на чолі з Мар’яною Михайлівною Марусинець, Ужгородському національному університету й особливо – юридичному факультету (декан – Ярослав Володимирович Лазур), Ужгородському науковому ліцею (директор – Іщенко Олена Тимофіївна). Все було просто чудово.
– Що можна сказати про рівень знань, підготовку учасників цьогорічних випробувань?
– На мою думку, він не нижчий, аніж у минулі роки. Можливо, дещо навіть вищий – у тих командах, де, як це було неозброєним оком видно, з дітьми системно працювали викладачі правознавства.
– Тепер щодо журі. В його складі, як і оргкомітету, спостерігається, до певної міри, участь тих самих осіб, багато з яких вже були учасниками та навіть переможцями змагань у попередні роки. Чи не здається Вам, що це є своєрідним проявом мережевого характеру заходу?
– Як на мою думку, мережевість – не найгірша характеристика соціального явища. Навіть сучасна держава є мережевою (це поки не про нашу країну, на жаль). Тому можна лише відзначити як позитивний той факт, що одні й ті ж команди або учні проявляють себе два–три роки поспіль.
– Чи відслідковується наступність долі переможців олімпіадних змагань, що в подальшому вони обирають навчання в юридичних ЗВО?
– Мені здається, що Ви зараз пропонуєте новий напрям роботи МАН, а саме моніторинг наслідків олімпіадних змагань.
Читайте також: Корупція як «негативний бренд»
– Як юридичні ЗВО ставляться до учасників змагань, наскільки активно чи ні вони агітують, запрошують на навчання до себе, як на Ваш погляд?
– Знову-таки, відповідь на питання про ставлення ЗВО до олімпіадного руху потребує окремого дослідження. Реклама юридичних шкіл на олімпіадах має місце. Не впевнена, що це погано. Але ефективнішою вона була би за умов пропонування переможцям олімпіади якихось преференцій.
– Й останнє запитання, так би мовити, про мотиви. Участь у ролі голови журі це важка робота, при тому, що, як знаю, про нормальну платню мова не йдеться. Чим є для Вас, можливо, крім наукового самоствердження, реальна мотивація участі в такій діяльності?
– Знову ж, чую два запитання. По-перше, це було не роботою «на знос». У нас склалася класна, неймовірно креативна команда розробників завдань, спілкуватися в межах якої було для мене не роботою, а справжнім задоволенням. Перевірка олімпіадних завдань, сподіваюсь, теж не надто засмутила моїх колег: у дитячих роботах ми побачили і креативні рішення, й підказки щодо покращення власної викладацької роботи, і те, над чим можна було пожартувати й задуматися. Коротше кажучи, олімпіада – це робота мрії. По-друге, що стосується оплати роботи, то цього року, як і минулого, витрати на відрядження членам журі відшкодували заклади освіти, в яких вони працюють, і окрім того, оплачувалася й робота з підготовки завдань, робота з їх перевірки.
Читайте також: Рекодифікація КУпАП – крок від тоталітарного до демократичного суспільства
– Дякую, Наталіє Миколаївно, за конкретні й цікаві відповіді та загалом за цю розмову.
Спілкувався Віктор Ковальський
Джерело: Юридичний вісник України
