Думка експерта
Не на скрижалях…
Дмитро Щербань,
ветеран прокуратури, журналіст, письменник,
дипломант 17-го Загальнонаціонального конкурсу
«Українська мова – мова єднання»
У давнину, крім 10 заповідей Мойсея, закони писалися на кам’яних табличках і були видатні мужі, що мали особливий хист простою мовою розтлумачувати право народові, пояснювати щонайскладніші речі й давати йому поради. Адже право, коли знайомишся з ним, здається неважливим, а в житті воно, навпаки, необхідне. Мій власний досвід дає впевненість стверджувати, що Закон – це не те, що написано на папері, а те, як він виконується.
Проте, навіть мої колишні колеги виказують, що не розуміють, як на таке можна гаяти час, що не варто й сушити цим собі голову. Мовляв, уже не так багато таких, які вийшли на пенсію до 2011 року і вони поступово вимруть. Тоді проблема сама-собою й розсосеться. Адже вся діяльність пенсійного фонду, весь її зміст – людський егоїзм і ціль завжди прислуговувати владі, яка часто переоцінює свої можливості. Їм здається, що орудуючи правовими абстракціями, наче будівельники цеглинами, вони зводять будівлю майбутнього. Але така будівля, зведена на ігноруванні принципів міжнародного права, до якого відноситься й незворотна дія Закону в часі, не буде міцною, хоч яким би прикрашеним був фасад.
Читайте також: Доктринальні дефініції як джерело кримінального правознавства
Саме сьогодні це є досить актуальним. Бо ж, визнаючи хоробрість наших воїнів на полі бою з «рашистами», міжнародна спільнота не спішить приймати Україну ні в НАТО, ні в ЄС, вказуючи, в тому числі, на недосконалість наших законів. Вони ж бо добре розуміють, що тоді їм у міжнародних судах доведеться розглядати справи (умовно) «Громадянина Н проти України» і вже мають в цьому досвід. Тому не відчувають жодної потреби втручатися в наші справи й додавати собі клопоту.
Думаєте, українська провладна еліта не знає про ці небезпеки? Знає, але поводиться так, наче їх не існує, навмисне їх не помічаючи. Невже не розуміють, що пройшовши через горнило бойових дій у захисті свого суверенітету, народ вже не мазохіст, який кожен раз вибирає того, хто його грабує. Невже в час війни державній еліті важче прийняти закони, які б відповідали міжнародним стандартам, ніж ЗСУ воювати? Вони ж там життя своє віддають, а у владних кабінетах мудрують, як би не поступитись, не втратити те, що вони вже мають з початку роздержавлення колишньої соціалістичної власності. Адже наш народ, а тим більше в зарубіжжі, бачили і бачать, що ті, хто добираються до влади, думають і діють не для того, щоб усе те роздати людям, а привласнити собі й захистити від свого ж народу. Внаслідок дії хитродумних грабіжницьких схем, у кінцевому підсумку сталося те, про що писав у давнину ще Аристотель: «Одні з громадян стали власниками надбагатств, іншим випало надто мало».
Сьогодні, аби виправити таке становище, слів уже недостатньо, потрібні дії. Витягувати державу із багна, в якому вона сидить, можна тільки через правову судову систему.
Звісно, я не державний діяч і, дивлячись на речі, намагаюсь дати їм просте пояснення. Моя ціль – «розворушити» проблему, щоб у всій красі показати, як працівники пенсійного фонду України на свій лад тлумачать Закон.
Вище уже вказувалося, що раніше рішенням окружного адміністративного суду визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління ПФУ в Харківській області від 10.04.2020 р. № 59903-16 щодо відмови в здійсненні з 01.10.2017 року перерахунку та виплаті мені пенсії. Це підтвердив і Другий апеляційний адміністративний суд, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Харківській області.
Дана постанова набрала законної сили з дати її прийняття й не підлягає касаційному оскарженню. Проте рішення суду в повному обсягу не виконане й моя пенсія і досі обмежена розміром не вище 10 прожиткових мінімумів.
Читайте також: Основна місія Конституції України: уроки сьогодення
Двадцять першого квітня минулого року я заказним листом з повідомленням про отримання направив скаргу до ПФУ в Харківській області з вимогою дати відповідь, чому рішення судів стосовно мене не виконується. Очікував, що в розумні строки отримаю відповідь. Та, мабуть, у них тих «строків – сорок сороков». Минули не тільки дні, а й тижні, а відповіді я так і не отримав. Що при цьому відчував, важко переповісти без нецензурщини. Те відчуття так дивно не дається літературному слову й формулюванню. Мабуть, мова не ставила собі за мету дати чисто юридичну відповідь на такі дії ПФУ.
Пізніше, 05.06.22 р., знову, вказуючи, що на першу не отримав відповіді, пишу нову скаргу й направляю її уже електронною поштою. На диво, вже 29.06.22 отримую відповідь.
Я вже писав, що професійний рівень працівників ГУ ПФУ потребує підвищення кваліфікації, бо свідчить про їхній низький рівень в плані моральних цінностей, які виходять на рівень знущання над пенсіонерами, та ця відповідь вразила своєю абсурдністю. Виявляється, що на думку пенсійного фонду, «зобов’язань щодо встановлення розміру пенсії без обмеження судом не встановлено», тому пенсія й обмежена 10 прожитковими мінімумами.
Запитаєте, що це таке? Відповім: логічний наслідок того, що було до цього. Словом, якщо я правильно зрозумів і витлумачив цей шедевр, то він ні про що, але цілком і повністю відповідає намірам керівництва ПФУ й надалі ігнорувати як міжнародні принципи права, так і рішення суду, винесені Іменем України.
Там прямо вказано, що перерахунок потрібно здійснити на підставі довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховуються для перерахунку пенсії, виданої прокуратурою Харківської області. Не криючись, оприлюдню, що вона становить 34 785.36 грн. Не така то вже й велика сума в порівнянні, скажімо, із суддівською винагородою. І якщо пенсійний фонд вважає, що «зобов’язань щодо встановлення розміру пенсії без обмеження судом не встановлено», то чому він подавав апеляцію? В ній ПФ відмовлено – значить 90%, а не 10 прожиткових мінімумів. Чи тут для них логіка та здоровий глузд є забороненим прийомом? Адже лише громадяни здійснюють свої права за принципом «дозволено все, що прямо не заборонено законом», а державні органи та їх посадові особи – за принципом «дозволено лише те, що прямо визначено законом».
Складається враження, що чиновники фонду цим не переймаються. Відписалися, а що вже вийде з цього, те й буде. А тебе, пенсіонера, знову запускають по колу чи по спіралі, чи, як там ще, тільки не прямій лінії, бо прямі лінії, певне, існують лише в геометрії, а не в природі і в житті, а тим більше в юриспруденції. Якщо ви дозволите мені відбутися жартом, я б сказав: невже досягнення демократії в нашій країні зводиться до того, щоб такою відповіддю тебе посилали за конкретною адресою, а ти йдеш куди хочеш!?
Але ми дещо відійшли від теми нашої проблеми, тож повернімся до питання виконання рішення суду. Мені можуть заперечити, мовляв, дивовижного та нестабільного в Національному законодавстві стільки, що ним, як кажуть у народі, не зрушиш воза з місця. Та я ще цілком і повністю довіряю нашій Конституції, тож не збираюся сидіти склавши руки й спокійно спостерігати, як мої конституційні права, підтверджені і рішенням суду, чиновники принижують, порушують і знищують. Тому, якщо пенсійний фонд вважає, що саме їхнього рішення потрібно дотримуватися, то це хибне уявлення. У Конституції України нічого не сказано про це.
До того ж, є єдиний орган, який має право її тлумачити. Достатньо в ГУГЛі набрати «принцип незворотності дії закону в часі» і висвітиться: «Конституційний Суд України вважає, що вказані положення Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами…».
Чому ж сьогодні, як пояснює мені пенсійний фонд, це не так? Під яким кутом зору треба розглядати такий довгий у часі розгляд ним скарг пенсіонерів? Адже вже два роки збігло від тоді, як Конституційний Суд прийняв до свого розгляду першу скаргу пенсіонера прокуратури, котрий вийшов на пенсію до 2011 року. Таких скарг назбиралося вже добрий десяток, а віз і нині там, в очікуванні, куди ж у черговий раз повернуть його законодавче дишло.
Мабуть, правий Еразм Роттердамський, який писав у своїй «Похвалі Глупоті»: «Найчільніше місце серед учених займають правознавці, і з того вони дуже гнуть кирпу. Але, правду кажучи, я не заздрю їхній сіфізовій праці, коли бачу, як вони одним духом цитують по шістсот законів, жоден з яких не стосується справи. Нагромаджуючи одні застарілі слова на інші, а тлумачення на тлумачення, вони роблять правознавство найважчою з наук. Та ще й пишаються, вважаючи, певно, те славнішим, що важче».
Уже й не знаю, в які двері стукати. Зрештою, ще не звертався до згаданого Конституційного Суду, бо до нього не підступишся, не вичерпавши всіх можливостей вітчизняного законодавства щодо захисту своїх прав.
Одним із таких шляхів є вирішення даної проблеми – діяти через виконавче провадження. Воно заведене. Двічі за невиконання рішення суду в повному обсязі на боржника (ПФУ) накладено штраф у розмірі 5 100,00 грн та 10 200,00 грн і попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення. Хоча мені достеменно відомо, що відкриті з цього приводу кримінальні провадження, на жаль, лежать, як кажуть, «мертвим грузом».
Мої колеги, котрі ознайомилися з публікаціями, підказують, що можна звернутися ще із заявою щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду. Що ж – зайдемо ще і з цього боку.
Поки що мій результат більший, ніж нульовий, та це ще не все. Не діждуться! В Одесі кажуть «все» – це коли ноги холодні. Ставлюсь до цього, як до змагання на витримку і знаю, що це не дуже приємне діло, і не таке просте, як хотів би. Сьогодні збагнув краще, ніж досі, що, мабуть, дійсно не на скрижалях і не для неухильного їх виконання писані наші закони.
Джерело: Юридичний вісник України
