Думка експерта
Необхідність усвідомленого правового регулювання в інформаційно-комунікаційній сфері
У ХХ столітті людство здійснило три технологічні прориви, які стали символами досягнень науково-технічного прогресу та згенерованих науково-технічних знань з ХІХ століття: приборкання сили атомної енергії, винахід й опанування наукових знань у галузі матеріалознавства для створення промислових технологій виробництва аерокосмічної техніки для виходу людини в космос, і, безумовно, створення комп’ютера та об’єднання його можливостей в міжнародних комп’ютерних мережах, зокрема в Internet. Навіть винахід і реалізацію технологій телевізійного бачення не називають революцією, хоча його батьки російські емігранти Володимир Зворикін і Давид Сарнов в ХХ столітті в США радикально змінили інформаційно-комунікаційний простір планети. Саме з технологій людської комунікації, які надало й розвинуло телебачення, розпочалося лідерство США у всіх сферах організації суспільно-політичного життя в світі.
Олександр Соснін
доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України
Мережа мереж
Заснована на комплекті Іnternet-протоколів, ця мережа вже стала всесвітньою системою сполучених комп’ютерних інформаційно-комунікаційних мереж. Її ще називають мережею мереж, бо вона об’єднала мільйони локальних і глобальних, приватних, академічних, ділових та урядових мереж, пов’язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Темпи її розвитку й досягнення науково-технічного прогресу висунули перед правом у сфері обігу й збереження інформації безліч проблем, створили/виставили надзвичайно високі вимоги, зокрема для законодавців, які мають усунути будь-які формальності, притаманні юридичній науці, оскільки це нівелює творчі зусилля людини. Виявилося, що перед іспитами, які несе за собою розвиток науки і промислових технологій у ХХІ столітті, традиції права вочевидь не здатні будуть підтримувати в людях силу інноваційного мислення та інклюзивних форм управління людським суспільством, оскільки відбувся перехід від «матеріалістичних» цінностей (економічний добробут, фізична і психологічна безпека) до «постматеріальних» (якість життя, самовираження та ін.).
Читайте також: Вчинення під час воєнного стану – нова кваліфікуюча ознака злочинів у сфері інформаційно-комунікаційних систем
Вітчизняні соціологи пропонують наступну класифікацію системи цінностей: 1) вітальні – життя, здоров’я, добробут, спокій тощо; 2) соціальні – статус, робота, сім’я, рівень споживання, професіоналізм, соціальна активність, соціальна рівність, правопорядок та ін.; 3) політичні – свобода слова, законність, національний суверенітет, гарантії соціальної справедливості; 4) моральні – добро, благо, любов, честь, дружба, обов’язок; 5) релігійні – Бог, віра, спасіння, благодать; 6) естетичні – краса, гармонія, традиції/ інновації, культурна самобутність/наслідування або імітація. Вказані (та інші) типології цінностей можуть бути використані при дослідженні аксіосфери вищої освіти в її історичному розвиткові. Безперечно, що досвід, навички і знання перетікають від одної людини до іншої, від одного покоління їх носів до наступного, виховуючи в людях певну культуру з невситимою жагою до створення новацій у процесі цивілізаційного розвитку. Рух від індивідуального знання до знань суспільства відбувається в різних напрямках життя соціуму, посередником у цьому русі виступає категорія «інформація», яка в процесі використання, структуруючись за ознаками джерел і вимогами користувачів, перетворюється в локально виокремлену частину інформації та реалізується в індустріальну й особливо в постіндустріальну добу через категорію «інформаційний ресурс».
Категорія «інформаційні ресурси», будучи складовою інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) і матеріальним підґрунтям застосування технологій та комунікацій, у наукових дослідженнях і в нашому законодавстві поки що не отримала необхідної уваги. Незважаючи на те, що Закон України «Про інформацію» оперує цим терміном, як об’єкт правового регулювання він залишається малодослідженим. Дане питання частково порушується серед проблем законодавчого регулювання питань інтелектуальної власності і виняткових прав творців продуктів, однак критерії виділення окремих видів інформаційних ресурсів із загальної маси інформації, принципи встановлення для них певного режиму критеріїв оцінки їх стану ще потребують вивчення.
Інформаційні ресурси: принципи тлумачення поняття
Інформаційні ресурси як явище відносять до різних сфер діяльності. Фахівці різних галузей – патентознавці, фахівці з авторського права, маркетологи, керівники, бухгалтери, – тлумачать розглянутий термін по-різному, розширюють або звужують обсяг поняття. Так, юристи підкреслюють важливість прав, що відносяться до інтелектуальної діяльності, і для них нематеріальні активи – це, насамперед, інтелектуальна власність. Маркетологи тяжіють до терміну «торговельна марка» замість ідентичного йому поняття «товарний знак», і в основному, використовують поняття «бренд», яке часто розглядається патентознавцями як американізм й ознака неосвіченості. Крім того, виникають труднощі і через відмінності в трактуванні терміну «нематеріальні активи». Наприклад, у середовищі бухгалтерів зустрічаються противники включення нематеріальних активів у баланс підприємства як активів; вони вважають, що майбутні економічні вигоди, пов’язані з цими активами, неможливо визначити з достатнім ступенем вірогідності, тому нематеріальні активи в бухгалтерському змісті – це, насамперед, ідентифіковані нематеріальні активи. Додамо, що дане явище потрапило в сферу підвищеного інтересу порівняно недавно, тому складності збільшуються. Також необхідністю роз’яснення й тлумачення запозичених термінів, наприклад «бренд» або «гудвіл».
Специфіка інформації, зокрема й у виділеній її частині, в якості ресурсу полягає в невичерпності, що є фундаментальною властивістю інформації при використанні. Це просто не дає нам адекватно сприйняти й окреслити повністю навіть контури проблем, які існують і постійно з’являються в нашому суспільстві та системі державного управління при організації обігу інформації. Спроби унаявити процес руху від індивідуального знання до колективного і загального через категорії «інформація» та «інформаційний ресурс» має не тільки пізнавальне значення. Алгоритм цього процесу дозволяє зримо встановити вузлові пункти перетворення інформації з одного стану та форми в інший стан і форму, так і людського соціуму, самої людини, яка постає в якості робочої сили, творця технологій й організації праці, реалізуючи здібності організації праці та управління. Організаційна та управлінська енергія людини, людства, що, безумовно виховується на засвоєнні досвіду та знань інших людей, багато в чому мають генетичну природу. У цьому контексті, скажімо, в нашому законодавстві важко визначити вимоги щодо ефективного використання інформаційних ресурсів у процесах розбудови в країні інноваційної економіки та програм впровадження технологічних засад Індустрії 4.0 та 5.0.
Читайте також: Дозволено перевірки у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та поштового зв’язку
Відтак діяльність законодавців та уряду повинна відповідати вимогам ідей нових концепцій розвитку світу, а саме вони повинні бути гнучкими, стійкими до викликів, готовими змінювати політику та уникати шаблонного регулювання на виникаючі проблеми, однак творцями реформаторських дій мають стати громадяни України, а тому, на наш погляд, Конституція має бути доповнена правом вільного використання громадянами своєї інтелектуальної власності та знаходити засоби стимулювати їх у роботі й спрямовувати інвестиції в різні інноваційні сектори, а не на підтримку того, що вже не працює, створювати попит на реформування системи освіти, які задовольнятимуть потреби нових працівників та перекваліфікацію існуючих.
Вплив глобалізації
Усі тренди сучасного розвитку до вчора значною мірою формувалися під впливом проектів глобалізації фінансово-економічної, соціально-політичної, інформаційно-комунікаційної, науково-технічної, науково-освітньої та культурної інтеграції людства. Їх ініціювали й детально розробляли здебільшого західноєвропейські вчені та фахівці, які, збираючи відусюди інформацію, викристалізовували знання й удосконалювали управлінські навички. Протягом століть вони керували розвитком наукових знань та процесів підкорення і поневолення народів, які не витримували їх пресингу й опинялися в полоні їх уваги та ідей, утворюючи периферію світу. Постійно зміцнюючи стабільність своїх стратегічних комунікацій дипломатичними методами, уникаючи, але й не цураючись методів військових, США, зокрема, зміцнюють стабільність своїх стратегічних комунікацій і цим підвищують власну впевненість у передбачуваності дій партнерів. Західний світ впевнено досягає певного рівня взаєморозуміння та довіри при підготовці своїх проектів, багато з яких, зокрема, соціально-політичних, нерідко стають загрозою для сталого розвитку людства.
Скажімо, право на інформацію взагалі історично виникало на тлі розвитку в суспільстві демократії. З набуттям незалежності Україна постійно намагається активно створювати умови для його розвитку як практично нової галузі законодавства – інформаційного. Воно орієнтовано, по-перше, на те, щоб гарантувати права громадян на інформацію та інформаційну діяльність, й може реально існувати та розвиватися виключно в демократичному суспільстві, послаблення демократії завжди пов’язано з обмеженням права на інформацію, на свободу. Класифікатором галузей законодавства України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 43/5 від 2 червня 2004 року, вже виділено галузь законодавства, що регулює суспільні відносини, які пов’язано із зв’язком, інформацією та інформатизацією. Суспільні відносини в інформаційній сфері сьогодні регулюються величезною кількістю законів, які утворюють відповідну систему, що складається з Конституції, де право кожного громадянина на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів та переконань закріплене в статті 34, законів «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 – 2015 роки», «Про інформацію», «Про науково-технічну інформацію», «Про державну таємницю», «Про звернення громадян», «Про доступ до судових рішень», «Про телебачення і радіомовлення», «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України», «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про видавничу справу», «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні», «Про висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про інформаційні агентства» та інших нормативно-правових актів.
За таких умов, сьогодні, як ніколи, не можна недооцінювати роль держави як головного гаранта конституційних прав громадян на інформацію, однак через наявні в нашому суспільстві чисельні економічні, політичні та соціальні проблеми й суперечності, а ще війну, створюється загрозлива ситуація щодо забезпечення громадян основними правами та свободами в інформаційно-комунікаційній сфері. Наприклад, можливість отримання повної і неупередженої інформації, необхідної для прийняття усвідомлених рішень, в умовах низької правосвідомості та загальної правової й інноваційної культури громадян, посадових і службових осіб стає загрозою або перетворюється на таку загрозу.
Сьогодні Україна перебуває в центрі світової уваги через масштабні агресивні дії росії, ми маємо безпрецедентний рівень підтримки всього демократичного світу, а тому повинні працювати над створенням адекватних до розвинених країн світу програм інформаційно-комунікаційного законодавства, аби мати шанс швидко відродитися в повоєнній відбудові в координатах вимог концепцій Індустрії 4.0 і 5.0.
Розуміючи, що головним фактором, який буде змінювати і вже змінює світ, є дві революції – економічна і технологічна, стратегія розробки проектів перебудови країни має бути спрямована не тільки на кращу відповідність економічним, але й на особливі екологічні вимоги «зеленого виробництва» для вуглецево-нейтральної та енергоефективної промисловості. Особливої уваги потребуватимуть ті обставини, що минулі технологічні революції мали справу з перетворенням матеріалів. Теперішня ставить за мету перетворення часу і простору і, таким чином, спричиняє суттєвий вплив на суспільний устрій та свідомість людини. Не менш значущим є й те, що ця революція перетворює знання та творчість у найперший фактор виробництва, більш важливий, аніж капітал, праця і сировина.
Повніша інтеграція соціальних й екологічних пріоритетів у технологічних інноваціях нами може бути досягнута виключно на підґрунті існуючого інформаційного ресурсу, будь-то створення біоінформаційних технологій та індивідуалізована взаємодія людини з комп’ютерними технологіями передавання, зберігання й захисту інформації; системами штучного інтелекту (ШІ); технологіями енергоефективності й більш широкого використання поновлювальних джерел енергії.
Читайте також: Пріоритети розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності не зміняться до кінця війни
Законодавець має знати, що Індустрія 5.0 (п’ята промислова революція) заглиблюється корінням у концепцію Індустрії 4.0 (четверта промислова революція), однак, незважаючи на те, що абсолютна більшість наших підприємств працює ще за нормами Індустрії 3.0, нам критично необхідний перехід на нові рейки для забезпечення сталого розвитку та вдосконалення науково-виробничої і науково-освітньої сфери.
Інтерес до розуміння проблем, які обумовлює науково-технічний прогрес і технологічного оновлення світу з другої половини ХХ столітті, має враховувати те, що він постійно відбувався, як реакція на загрозу в ракетно-ядерному протистоянні наддержав. Коли 4 жовтня 1957 року СРСР першим запустив штучний супутник Землі, США цілком слушно сприйняли це як загрозу своїй національній безпеці. Подія стала лише початком не тільки космічних перегонів між СРСР та США, головне активного військово-політичного протистояння. Ця історія налічує майже вік, і сьогодні суттєво впливає на наше життя. Наддержави майже синхронно створили, в СРСР (наприкінці 1957 року) Комісію Президії Ради Міністрів СРСР з військово-промислових питань і в США (в 1958 році) Агентство перспективних досліджень (ARPA) при Міністерстві оборони США. Враховуючи досвід реалізації атомних проектів, обидві структури було наділено величезними повноваженнями при відслідковуванні і переносу на терени своїх країн наукових і технологічних досягнень у світових наукових центрах з метою їх використання в інтересах розвитку національних оборонно-промислових комплексів.
Раціональне використання наявних ресурсів
Популярна типологія ресурсів поділяє їх на матеріальні і нематеріальні. До перших відносять землю, будівлі, сировину й матеріали, гроші, до других – організаційні здібності, знання, наприклад у формі патентів, й Україні потрібно терміново починати розробляти концепцію розвитку національного законодавства, яке б зорієнтувало нас на вирішення проблем раціонального використання природних і інформаційних ресурсів з перспективою мінімум на півстоліття. Природно, що їх вирішення має базуватися на загальній методології розуміння зв’язку таких феноменів, як суспільство, економіка, право. Враховуючи те, що інститути «держава» і «право» зазнають сьогодні значного тиску з боку нової економічної еліти, яка претендує на оволодіння всім інтелектуальним потенціалом не тільки в масштабах окремих держав, але й у масштабах планети, а феномен «суспільство» взагалі безглуздо відривають від двох інших, важливо виробити об’єктивне розуміння значення цих інститутів сьогодні. Вони є основними постулатами розвитку соціуму, оскільки і держава, й бізнес є сутністю та серцевиною будь-якого суспільства. Це механізми зв’язку змісту і форми суспільних відносин та їх впорядкування на користь самого ж суспільства.
Головне – швидкодія, оскільки подолання ідей неоглобалістів щодо перебудови торговельно-економічних відносин, знесення державних кордонів, що вражає і спричиняє необхідність бути в їх фарватері, постійно знаходити в мережевому спілкуванні компроміси на міжнародному рівні. А надзвичайно висока наукоємність знань і подій, які змінюють світ, змушує постійно оволодівати новими знаннями в надконкурентній боротьбі, яка передбачає стовідсоткову надійність того, щоб бізнес контролювався тобою (власником) і не перекочував до інших рук, усвідомлювати, що приховані в надрах знань нової світової економіки методи можуть привести до появи нових форм суспільних інститутів і нових підходів до вирішення глобальних проблем.
Квапливість бізнесу, безумовно, часто веде до криміналу, і не тільки в сфері бізнесу, але й політики, так само, як і в сфері організації управління справами суспільства. Гасло «Зниження адміністративного ресурсу» в управлінні несе не тільки інноваційні мотиви, тут можливий і розрахунок на уникнення державно-правових регуляторів чисто економічними управлінськими механізмами. Вони, зазвичай, засновані на силових методах, тиску й придушенні інститутів власності, регулювання впливу валютних ринків, урешті-решт організації військових дій та осучаснення армії та оборонної промисловості. Сьогодні новітні ІКТ і всепроникаюча природа інформації, тотальна цифровізація процесів її опрацювання в управлінні державою, грандіозність планів українського уряду щодо інформатизації суспільно-політичного та економічного життя держави додають безліч технологічних, апаратних і правових проблем у процеси рутинної роботи з інформацією, часто «затоптують», перетворюють на жаргон багато юридичних термінів, додаючи їм невизначеності, що обумовлює складність і труднощі їх усвідомлення й постановку на порядок денний шляхів вирішення питань, по-перше, щодо раціонального використання світового досвіду роботи з інформаційним, перш за все, науковим і науково-технічним ресурсом України. Його правова характеристика, як і офіційна інформація, що утворює інформаційні ресурси органів державної влади, необхідні для забезпечення діяльності різних категорій суб’єктів державного управління, сьогодні починає усвідомлюватися виключно важливою для розбудови в країні інноваційної економіки і потребує фундаментальних досліджень.
Недоліки законодавства
Важливою проблемою в нашому законодавстві наразі є наступні недоліки, як от: частина положень інформаційного законодавства занадто швидко стала застарілою внаслідок недостатньо розроблених науково юридичних механізмів реалізації прав громадян на інформацію. Національному законодавству притаманна термінологічна невпорядкованість, мають місце суперечності в регулюванні певних суспільних відносин різними законами, що призводить до неоднозначного тлумачення їх норм та створює труднощі для їх застосування.
Не таємниця й те, що в нас існує ще багато труднощів у сфері доступу громадян до інформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Зазначеними органами іноді неправомірно застосовуються грифи обмеження доступу до інформації, фактично відмовляючи в наданні інформації, відносячи її до інформації з обмеженим режимом доступу.
Лише повне розуміння механізмів взаємодії суспільства і таких його складових, як економіка (бізнес), держава і право, дозволяють позначити парадигму подальшого розвитку. Вона не дасть достовірного висновку, але визначить напрям думки.
Проблеми щодо методів збирання, вивчення, зберігання й захисту величезних масивів інформації, до того ж, з урахуванням усіх вимог до утаємниченої наукової та науково-технічної інформації і патентів на винаходи, які почали надходити, виникли одразу, оскільки з обох сторін вони ставали інформаційним ресурсом і це цікавило конкурентну розвідку.
Зрозуміло, що вирішити весь комплекс питань щодо збирання, обробки та захисту інформації не було можливо без використання комп’ютерної техніки й розробки спеціальних програмноапаратних засобів для кропіткої аналітичної роботи з величезними масивами інформації, які утворювалися часто безсистемно із величезної кількості джерел.
Якщо стисло, то стосовно проблеми, що розглядається, можна сказати наступне:
1. Інформація, інформаційні ресурси – надважливе джерело розвитку, об’єкт виробництва й обміну. Конкретні об’єкти цього ресурсу є предметом ринку – товарного обміну.
2. Значна частина інформаційного ресурсу була й залишається об’єктом загально-соціального надбання, доступного для людства, інтелектуального розвитку індивідів, творчості, для державного, міждержавного спілкування, регіональних утворень, співтовариства держави й найрізноманітніших інститутів суспільства.
3. Інформаційні ресурси – поживне середовище для сфери державного і всього ділового управління. Держава – один із суб’єктів, які споживають інформацію, а також суб’єкт, який створює інформацію, перш за все, офіційну, необхідну для виконання її функцій.
4. Держава – суб’єкт, який створює правову інформацію, тобто нормативні правові акти, загальнообов’язкові для виконання всіма її громадянами або в тій їх частині, до якої звернено конкретний акт.
5. Держава – суб’єкт, який відповідає за дотримання правил поведінки, відносин, прийнятих суспільством правил гри, які напрацьовуються на основі знань та обігу інформації в реальному часі.
6. Інформаційні ресурси – джерело набуття знань, кваліфікацій, професій, навичок й обґрунтування суті поведінки та адаптації людини в соціальному середовищі.
7. Інформація, включена в мережеві комунікації, утворює «інформаційний простір», який становить зони відкритої і доступної інформації для кожного користувача, а також зони інформації конфіденційної і секретної, доступної користувачам у визначених режимах доступу.
8. Інформація і виокремлені її масиви за певними ознаками – інформаційні ресурси, засвоюються і вводяться в обіг та багаторазово використовуються на основі спеціальних технологій і програм. Отримання й перетворення інформації потребує виключно інтелектуальних способів обробки та використання. На основі інформаційних технологій створюється й розширюється нова сфера людського буття – віртуальна сфера інтелектуальної праці/творчості.
Принципи правового регулювання
Це – далеко не повний перелік властивостей інформації в утворюваних на її основі інформаційних ресурсів на найрізноманітніших напрямках. Ця особлива форма енергетики соціуму може бути використана в інтересах розвитку людини і суспільства, але може й завдати шкоди людині, суспільству, його способам дотримуватися визначеного порядку по відношенню до людей та їх асоціацій. Фізичні, технічні способи управління рухом (обігом) інформації, подібно багатьом природним й енергетичним ресурсам. Людство уже не може відмовитись від комунікативних засобів передавання інформації з допомогою електрики, радіо, супутникового зв’язку та інших безпровідних каналів. Це ускладнює управління інформаційною сферою і відносинами різного роду суб’єктів з інформаційними ресурсами. Все це формує специфіку дій у нормативно-правовому регулюванні відносин в інформаційній сфері, правил створення, захисту і використання інформаційних ресурсів, зокрема. При цьому слід враховувати, що до визначення тут принципів нормативно-правового регулювання важливо підійти з розумінням специфіки об’єктів правового регулювання, з одного боку, і специфіки методів нормативно-правового регулювання цих об’єктів – з іншого.
За ознакою предметів правового регулювання принципи можуть бути виражені наступним чином:
- відкритість і доступність інформації для організації та підтримки порядку охорони, захисту, правил використання інформаційного ресурсу конкретного суб’єкта;
- поєднання публічних і приватних інтересів в інформаційно-комунікаційній сфері, нормативне оформлення віднесених до тої або іншої категорії інтересів інформаційних ресурсів та власності;
- безпека інформації для розвитку особистості й суспільства, припинення/ недопущення шкідливих наслідків зловживання свободою інформації або недотримання встановлених суспільством правил її використання;
- економічність використання інформаційних ресурсів публічного сектору, набуття максимального ефекту від інноваційних процесів на основі інформаційних технологій та комунікацій при використанні інформаційних ресурсів;
- структурування інформаційних ресурсів по основних напрямках видів економічної, політичної, управлінської соціально значимої діяльності в сучасному суспільстві;
- зниження рівня фактичної нерівності в процесі користування інформаційними ресурсами різноманітними структурами суспільства, включаючи державні, забезпечення доступу і користування цими ресурсами кожною людиною при можливому балансі категорій «свобода», «рівність» та «справедливість».
Дослідники діяльності сучасної держави мають погодитися й змушені констатувати, що з розвитком ІКТ факт розширення правового поля регулювання суспільних відносин відбувся. Наразі, окрім традиційних функцій держави – підтримання суспільного порядку, оборони, забезпечення умов для економічного розвитку, – включено багато таких функцій, які торкаються освіти, охорони здоров’я, підтримки доходів певних сегментів населення, діяльності/функціонування радіо і телебачення, а також багато чого іншого. Це широко й безперечно прийнято як елітами, так і всім населенням. Такі проблемні питання, як перерозподіл суспільного багатства, сприяння зростанню доходів та захист слабких, мають бути досягнуті виключно за допомогою держави. Публічна політика держави, таким чином, розчленовується на низку відносно самостійних напрямків: макроекономічного (в свою чергу підрозділяється на промислову, торгову, фінансову, фіскальну, аграрну тощо), соціальну, комунікативно-інформаційну, культурну, етнонаціональну, екологічну, політику безпеки та інші.
Вбачається, що корисним буде розмежування комплексів організаційних і виробничих дій у таких двох напрямках. Перший із них – об’єднує ту діяльність, яку можна позначити як ІКТ-галузь економіки або сектор економіки. Тут зосереджені сили і дії, що забезпечують формування певної інфраструктури, яка обслуговує наступний крок роботи з інформаційним ресурсом – їх використання. Другий напрямок, якраз і збирає, та структурує діяльність в області забезпечення ІКТ-процесу. Вона пов’язана із застосуванням інформаційних технологій та інформаційного ресурсу на цій основі для інновацій у найрізноманітніших напрямках діяльності людей, їх організацій. Такий розподіл напрямків правового регулювання пояснюється тим, що в цих, пов’язаних між собою системах, задіяні різні види суб’єктів. А це, в свою чергу, визначає й різні зони правових відносин та способи їх правового регулювання.
Джерело: Юридичний вісник України
