Нові виклики часу вимагають переосмислення форм і методів роботи з інформацією як ресурсом розвитку країни

Світлій пам’яті фундатора науки «Інформаційне право»
Бачило Іларії Лаврентіївни
присвячую

Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Науково-освітня революція, індустріалізація та широке впровадження в реальне економічне життя досягнень науково-технічного прогресу в ХХ столітті зробили Україну широко знаною у світі. Цей прогрес почався із середини ХХ століття. В його основу було покладено світові науково-технічні відкриття у фізиці, математиці, хімії, біології й інших науках. Саме цей прогрес утвердив Україну машино- і аерокосмічною державою, інтегрував її у високу хвилю «інформаційно-комунікативної енергії» інноваційної діяльності.

Активізація інноваційних факторів

Із середини ХХ століття Україну серед перших країн світу поглинули проблеми вивчення природи і сенсу інформаційного світу, вони і дедалі більше цікавлять наше суспільство. Інформація, на наших очах набуваючи електронної форми і мережевих методів обігу, стає проникаючою силою, найважливішим фактором всіх перетворень реального життя, оскільки робота із цифровою інформацією, особливо в мережі, дає підготовленій людині безліч варіантів для інноваційного розвитку свого інтелекту та суспільно-політичного життя.

Як відомо, до наукового лексикону термін «інновація» вперше ввів австрійський економіст Й. А. Шумпетер. Термін в буквальному перекладі означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в нові технології або вироби», він розглядався як нова функція виробництва, як нововведення, які є ще недостатньо поширеними у суспільному виробництві, як процес, в ході якого винахід або відкриття доводиться до стадії практичного застосування і починає давати економічний ефект.

Характеризуючи українське суспільство, ми не можемо не говорити про те, як небаченими темпами зростає вплив на реальне життя багатьох, невідомих раніше, інноваційних факторів, які активізуються в процесі обміну інформацією…, які переносилися на всі аспекти нашого соціального буття. Оглядаючись, ми бачимо, як стрімко у нас створювалися нові об’єкти матеріального світу в реальній економіці, і вони, зазвичай, мали високотехнологічний зміст та інформаційну природу, часто несучи в собі невідомі виклики і загрози, які були пов’язані із інформаційно-комунікаційною природою світу, зок рема протистоянням у світі.

Періодичність інноваційних хвиль

Сьогодні в оцифрованій формі інформація дедалі більше наближається до якостей ресурсно-подібної субстанції тобто, стає здатною до ефективних перетворень виробничих технологій за допомогою комп’ютера без попередніх маніпуляцій, і тому одним із найактуальніших завдань науки й освіти є мобілізація теоретичних і практичних знань в методологічних дослідженнях, підпорядкованих меті осмислення природи виникнення інформаційно-комунікаційних феноменів в інноваційній діяльності. Людський інтелект, створюючи більш досконалі програмно-апаратні засоби для опрацьовування існуючої інформації на більш досконалу для викорис тання в якості ресурсу при виробництві матеріальних продуктів взагалі прокладає шлях до нових знань. Це не важко прослідкувати на прикладі, скажімо, класичних хімічних виробництв, де, вдосконалюючи теплові режими і додання ефективних каталізаторів у певних умовах і пропорціях до природного газу (CH4), скажімо, хлору (Cl2), синтезом утворюється низка корисних речовин (CH3Cl, CH2Cl2, CHCl3, CCl4), завдяки яким ми маємо змогу отримувати з меншими витратами енергії і сировини різноманітні мінеральні добрива, засоби захисту рослин, ліки… тощо. Таким чином, знання та інформація, які використовуються в процесі створення більш досконалих технологічних процесів виробництва, набувають певної вартості, і їх треба вчитись оцінювати і враховувати, повною мірою розуміти, що інформація, яка внесена до технологічних регламентів, стає серцевиною процесів управління впровадженням інновацій в реальну економіку.

Інноваційні хвилі, відлік яких ведеться з часів промислової революції XVIII ст. в Англії, регулярно з’являються та зникають через кожні 50—60 років і пов’язано це із науково-технічним прогресом. Його ідеї та пропозиції завжди ставали основою створення нових видів продукції або значно поліпшували споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) існуючих товарів, створювали нові технологічні процеси, послуги, покращували «якість життя» людини. Кожна нова хвиля приносила із собою початок чергової «економічної епохи», які характеризувалися, зокрема, різким зростанням інвестицій в нові сфери розвитку, а потім поступово зникали, і після кожної такої нової хвилі країни в цілому ставали дедалі багатшими.

Обговорюючи питання про найбільш правильне визначення інноваційної діяльності сьогодні, спеціалісти в сфері інформаційного права постійно схиляються до думки про більш точне визначення поняття «інформація», не тільки як відомостей про осіб, предмети, факти, події, процеси, незалежно від форми їх подання, намагаються додати до нього ще щось окреме про відомості, особи, предмети, факти, події, явища і процеси, оскільки для визначення інформації як об’єкта правових відносин для повноти уявлення все це необхідно дедалі більше враховувати. Так, торкаючись питання взаємозв’язку і взаємозумовленості процесів управління та інформації, вже Н. Вінер в 1947 р. показав. що техніка управління і техніка зв’язку (інформації) невіддільні одна від одної і концентруються навколо поняття «повідомлення». По суті, саме ця фундаментальна ідея про нерозривний зв’язок інформації та управління покладена в основу узагальнення поняття управління в рамках кібернетики. Так було відкрито принциповий аспект управлінської діяльності — інформаційний.

Він відіграє важливу роль в організації управлінської діяльності (менеджменті). Управлінську інформацію необхідно розглядати як сукупність повідомлень, які викликають, або здатні викликати, ті чи інші управлінські наслідки. Інформація в управлінні може бути оперативною, економічною, науковою, технічною. Незаперечним є те, що управлінський процес завжди пов’язаний із використанням інформації і поза цим здійснюватися не може.

Криза раціоналізму

У даний час дедалі більш очевидним стає те, що незалежно від того, з якими об’єктами пов’язано процеси управління, всі вони характеризуються такими ознаками роботи із інформацією: збереженням і переробкою; передбаченням можливостей розвитку об’єктів управління; отриманням інформації про результати минулих управлінських впливів на об’єкт; аналізом інформації і прийняттям на його основі інноваційних рішень.

Кібернетикою взагалі було висунуто положення про необхідність комплексного розгляду природи інформації в єдності синтаксичних, семантичних і прагматичних характеристик, які відображають зміст, форму і цінність інформації. Дійсно, зазначені три аспекти однаково потрібні при розгляді будь-якого різновиду інформації, оскільки вони носять загальнонауковий характер. Комплексне дослідження інформації в єдності названих характеристик, ознак і властивостей відображає загальноприйнятий на сьогоднішній день підхід до проблеми визначення сутності інформації в суспільстві, яке активно інформатизується.

У світі за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) створено потужні інформаційні потоки для обслуговування потреб суспільства споживання. Вони існують винятково як шар оболонки Землі, а глобальні інформаційно-комунікаційні проекти виробляють за його допомогою ефективні засоби і методи формування парламентських, владних і науково-освітніх еліт, регулюють і втихомирюють ідеї патріотів і громадян, пригнічуючи і нівелюючи за будь-яку ціну їхні творчі імпульси щодо іншої організації діяльності. Арсенал таких засобів і технологій безупинно оновлюється й удосконалюється.

Важливо розуміти і враховувати, що саме суспільство таким шляхом перетворюється на збіднену абстракцію і буде існувати до того часу, поки ми молимося на інформацію, яку вважаємо нашої сутністю і єдиною гарантією прогресу. Думається, що за сьогоднішньою світовою кризою цінностей і сенсів, яка доходить до прямих конфліктів, стоїть насамперед криза раціоналізму як філософської парадигми. Вага питань щодо володіння інформацією, доступності для дослідників, новаторів, інвесторів, споживачів, всього того, що зменшує/знецінює особливі вимоги до кваліфікації й якості інформаційно-комунікаційного менеджменту, постійно зростає, однак ми ще не розуміємо повною мірою, що реальною передумовою успіху в насиченому ІКТ суспільстві є те, що знання й інформація починають виступати об’єктом приватної власності окремих людей та їхніх професійних об’єднань.

Інформація — економічний ресурс

Знання й інформацію дедалі частіше використовують як власний економічний ресурс в інноваційній діяльності, підвищуючи свою і своїх організацій конкурентоспроможність у будь-якій точці світу. Усе це докорінно змінює організаційну структуру суспільства, перетворюючи її на достатньо складну соціотехнічну систему, вводячи в економічний розрахунок новіші й досконаліші характеристики ролі людини-творця як невід’ємної складової «інформаційного ресурсу», структуруючи схеми вирішення проблем перетворення (трансформації) суспільно-політичних відносин щонайменше в чотирьох мега-сферах: державній інноваційній політиці, економіці, праві, інформаційному забезпеченні. Скажімо, в Україні, де фундаментальна наука традиційно фінансувалася тільки державою, виконавці першого рівня інноваційного процесу, ті, хто, власне, генерує науково-технічні ідеї, практично не оперували економічними категоріями. Як наслідок, поняття трансферу технологій і комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності у нас почали обмірковуватися вже керівництвом установ при впровадженні наукових розробок у виробництво, і за таких умов суспільство почало втрачати темпи свого розвитку, оскільки творц і знань почали поступатися тим, хто встиг раніше отримати керуючі посади в управлінні, опрацьовуючи більш досконалі методи здирництва, ведучи розмови про нову інноваційну економіку. За таких умов нам важко змінити уявлення про фундаментальну науку і роль творчої праці у зв’язку з новими викликами. Національні організаційні структури науки й освіти зокрема до цього не готові. А всюди в світі над цим активно працюють дослідники і колективи, як у формальних, так і в неформальних структурах, а значення фундаментальної науки в сучасному світі не зменшується, навпаки — зростає.

Значне поширення інформації привело до формування цілої низки спеціальних понять інформації, які відображають суть її конкретних проявів у навколишньому світі. З’явилися такі, наприклад, спеціальні поняття, похідні від поняття «інформація», як «соціальна інформація», «документальна інформація», «правова інформація», «наукова інформація» тощо.

Отже, можна констатувати, що під інформацією в загальному вигляді необхідно розуміти як повідомлення, відомості, які адекватно відображають об’єктивну дійсність і дозволяють дізнатися про щось нове, раніше невідоме, або підтвердити відоме з метою прийняття більш виваженого рішення. Таким чином, інформація — це невизначеність, яка знята.

Саме базове поняття «інформація» (від лат. irtformatio — інформування), безумовно, більш багатовимірне, широко і достатньо вільно позиціонується (від найбільш загального філософського — інформація як від ображення різноманітності об’єктивного світу, до найбільш прикладного: інформація це — відомості, які є об’єктом для опрацювання). Закономірності отримання і перетворення інформації вивчено ще недостатньо, оскільки відсутній універсальний формально-математичний апарат для опису процесів і тому зміст поняття можна достатньо вільно уточнювати, враховуючи відомі визначення.

Інформаційне право — наймолодша галузь права

Використання комп’ютерних технологій взагалі породжує новий вид інформації — комп’ютерну. Під комп’ютерною розуміється інформація, яка обробляється, зберігається, виводиться на дисплей або знаходиться в зручному для автоматизованої обробки вигляді. Вона, як вже говорилося, є результатом виробничої діяльності людини, безпосереднім продуктом її праці, й з появою та розвитком ІКТ ми отримуємо можливість широкомасштабного впровадження та застосування в своїй діяльності принципово нових за якістю (інноваційних) методів, систем і засобів збору, передачі, обробки, зберігання і використання інформації та нових знань.

Результатом інформатизації та інноваційної діяльності людини в перспективі стає нова інформаційна стадія розвитку суспільства — інформаційного, в якому основним предметом праці для більшості людей стає інформація і знання, а знаряддям праці — ІКТ. Економіка такого суспільства вже досить активно орієнтується на виробництво продуктів інформаційної та інтелектуальної діяльності, процесів, пов’язаних із отриманням нової інформації, нових знань та їх ефективною реалізацією. І саме тому, виключно актуальним стає вивчення проблем правового регулювання в цій сфері.

Осмисленню проблем визначення інформації як об’єкта правовідносин різних суб’єктів, їх безпеки в умовах, які визначаються матеріальними і організаційними змінами в структурі суспільства, його економіки, соціальної сфери під впливом різних факторів, включаючи глобалізацію, присвячує свою діяльність інформаційне право — найбільш молода, а тому найбільш чутлива і, на жаль, ще слабко організована, галузь юридичної науки. Кризові явища, які зачіпають її через інформаційну діяльність усього комплексу світоустрою, безумовно, зобов’язує всіх більш строго оцінювати її роль у праві і законодавчій діяльності. До того ж, вона, підкреслимо, є виключно складною внаслідок різноманітності форм і властивостей інформації та створюваних на її основі нематеріальних інформаційних об’єктів, і, особливо, в управлінні відносинами в інформаційно-комунікаційній сфері.

Інформаційне право, або його ще можна назвати нормативно-правовим регулюванням інформаційних відносин, хоча і є наймолодшою галуззю права, однак має досить чітко визначений предмет і є комплексною за методами правового регулювання відносин у своїй сфері. Вона, немов би, наука третього рівня, оскільки базується на таких класичних галузях як конституційне, адміністративне, цивільне та кримінальне право; є дочірньою щодо адміністративного права, але в силу специфіки предмета зберігає значну самостійність при використанні методів регулювання публічного і приватного права. В основі формування принципів та інститутів інформаційного права лежить загальна теорія держави і права.

У цілому інформаційне право може бути визначено як наука про предмети, принципи і методи правового регулювання діяльності і відносин у сферах формування і використання інформаційних ресурсів, технологій і комунікацій і їх мереж, про законодавство і організацію управління процесами інформатизації та забезпечення інформаційної безпеки громадян, держави і суспільства з метою задоволення їх інформаційних потреб при забезпеченні поступального розвитку суспільства.

Управлінські проблеми інформаційного права

Інформаційне право на сьогодні реалізує себе в чотирьох формах, які розкривають його роль і значення — доктринальній, в наукових дослідженнях проблем інформації та засобів її обробки в комунікації, в напрямах їх використання в процесах інформатизації суспільства і, безумовно, в розвиткові законодавства. Функціональна роль інформаційного права проявляється, насамперед, в тому, що воно формує і розвиває «інформаційне» законодавство. Охоплюючи всі вихідні складові інфраструктури і суспільних процесів, а також всі відносини щодо застосування технологій, інформаційних ресурсів і мережевої комунікації в процесах інформатизації, інноваційна спрямованість суспільства регулює всі відносини в сфері інформаційно-комунікаційних відносин і технологій зокрема. Воно являє собою коригуючу силу всієї системи юридичної науки, виступає в ролі каталізатора розвитку сучасного права, сприяє трансформації в суспільних відносинах і громадських інститутів в умовах інформатизації та глобалізації. Можливо, саме тому кафедри інформаційного права намагаються розширити коло своїх досліджень за рахунок опанування близьких, але не тотожних, проблем щодо інтелектуальної власності або інформаційної діяльності. В «формулі» створення та життєвого циклу інноваційного продукту, як то: інформація — право на інформацію — безпека інформації … головним є все ж таки визначення новизни інноваційного продукту (патентування), яка породжує право на інтелектуальну власність і її комерціоналізація, а це, вочевидь, вже інша наука.

Багато з фахівців взагалі вважають інноваційні процеси при переході на цифрові ІКТ суто технологічними і такими, які не зачіпають організаційні та управлінські проблеми інформаційного права по суті, однак, необхідно розуміти, що це не проблема вибору (чим і на чому писати). Головне — розуміти значення і мету переходу на нові технології. Чутлива і недостатньо врегульована сфера інформаційного права диктує низку обмежень до відкритості інформації, а, відповідно, і відповідальність в юридичному і політичному аспектах. Саме тому актуальність дослідження проблем інноваційної політики в сучасному світі з точки зору інформаційного права визначається, насамперед, тим, що вона, багато в чому, обумовлена, насамперед, необхідністю динамічних змін у визначенні права громадян на інформацію в умовах зростаючих функціональних можливостей електронних систем збирання, обробки, зберігання, засекречування і захисту інформації. В умовах електронної доби розвитку суспільства вони постійно переосмислюються, оскільки інноваційна діяльність поширюється на широке коло нематеріальних активів (НМА) і кожен з них вимагає своїх технологій впровадження. Недостатня динамічність розвитку інформаційного та інноваційного законодавства в цьому напрямі свідчить про неповну адекватність концепцій їх розвитку завданням, які вирішують НМА в сучасному суспільстві, яке інформатизується.

Десять типів нематеріальних активів

Одне з найкоротших визначень НМА, використання яких обумовлює інноваційний розвиток, дано професором Нью-Йоркського університету Л. Барухом: «Нематеріальний актив забезпечує майбутні вигоди, не маючи матеріального або фінансового втілення». НМА (в широкому економічному, а не вузькому бухгалтерському значенні терміна) зручно класифікувати за втіленням у різних сферах діяльності людини, зокрема виділяють, як мінімум, десять типів НМА.

1. НМА, пов’язані з маркетингом. До цієї групи активів відносяться, наприклад, товарні знаки, фірмові назви, назви торгових марок (бренди), логотипи.

2. НМА, пов’язані з технологіями. Включають, наприклад, патенти на технологічні процеси, патентні заявки, технічну документацію, технічне ноу-хау тощо.

3. НМА, пов’язані з творчою діяльністю. Це літературні твори і авторські права на них, музичні твори, видавничі права, постановочні права. Ці права є одними з таких, що мають довгий життєвий цикл.

4. НМА, пов’язані з обробкою даних. Сюди відносять запатентоване програмне забезпечення комп’ютерів, авторські права на програмне забезпечення, автоматизовані бази даних, маски і шаблони для інтегральних схем.

5. НМА, пов’язані з інженерною діяльністю. До них відносять промислові зразки, патенти на вироби, інженерні креслення і схеми, проекти, фірмову документацію. Цей тип НМА також досить складний в горизонтальній осі.

6. НМА, пов’язані з клієнтами. Це можуть бути, наприклад, списки клієнтів, контракти, відносини з ними, відкриті замовлення на поставку.

7. НМА, пов’язані з контрактами: вигідні контракти з постачальниками, ліцензійні угоди, договори франшизи, угоди про неучасть у конкуренції тощо.

8. НМА, пов’язані з людським капіталом. Наприклад, у цю категорію входять відібрана і навчена робоча сила, договори найму, угоди з профспілками.

9. НМА, пов’язані з земельною ділянкою. До них відносяться права на розробку корисних копалин, права на повітряний простір, права на водний простір тощо.

10. НМА, пов’язані з поняттями «гудвіл» (нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання найкращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо), ділова репутація (нематеріальне благо, яке представляє собою оцінку діяльності особи (як фізичної, так і юридичної) з точки зору ділових якостей. Ділова репутація організації — це різниця між ціною покупки організації та її власним капіталом). До цієї категорії відноситься гудвіл організації, гудвіл професійної практики, особистий гудвіл фахівця, гудвіл знаменитості і, нарешті, загальна вартість бізнесу в якості діючого підприємства.

Незаперечним є те, що інформаційне право формує уявлення щодо ролі та значення НМА, оскільки він нерозривно пов’язаний із інформаційно-комунікаційною діяльністю. Норми інформаційного права завжди охороняються і захищаються державою, і вона, насамперед, зацікавлена в їх інформаційно-правовій якості і в дієвому виконанні в ході правового впливу на інформаційні відносини. У поєднанні із знаннями фахово підготовлених спеціалістів і програмно-апаратними засобами вона (діяльність), у сукупності, утворює інформаційний ресурс розвитку країн, розділяючи їх на центр і периферію світу. Вага інформаційного ресурсу постійно зростає, а сама інформація із категорії, яка століттями характеризувала систему накопичення знань, трансформується в базовий ресурс розвитку країн. Сьогодні технології опрацювання інформаційного ресурсу інтенсивно вивчаються наукою. Проблема поглиблюється із наростаючими темпами, із поширенням наголосу на інноваційну складову.

Інноваційно спрямований інформаційнокомунікативний простір

Динамізм і глобальність перетворень у всіх сферах життєдіяльності сучасного постіндустріального суспільства обумовлені, безумовно, інноваційною діяльністю, вона змінює, обумовлює/визначає необхідність проведення багатоаспектних наукових досліджень щодо використання існуючого НМА, накопиченої інформації та оформлених відповідним чином інформаційних ресурсів, інформаційно-комунікаційних си стем, процесів, технологій… Все це вимагає своєчасної розробки і обґрунтування адекватних механізмів правового регулювання. Їх ефективне застосування в інформаційно-комунікаційних відносинах обумовлено низкою своєчасних політико-правових трансформацій в суспільстві.

Скажімо, інформаційні ресурси, які, на відміну від природних, створюються і споживаються виключно складно, і поки що, на жаль, з точки зору традиційної юридичної науки в нашому законодавстві інформаційний ресурс частіше використовується як аналог інформації. Закон поки що не звертає уваги на значення фаховості персоналу, якостей програмно-апаратних засобів, за допомогою яких він створюється, збирається і структурується, головним чином, за державний кошт, а от використовується, на жаль, не завжди керуючись інтересами і потребами суспільства або держави. Дуже часто — окремими громадянами з метою збагачення, про що свідчать численні публікації.

Сьогодні інформаційний ресурс в конструкції права намагаються визначати із особливою увагою в складових параметрах безпеки — сегментах протистояння країн в епоху гібридних впливів і війн. Найбільш концентровано це віддзеркалюється в механізмах формування і використання правової інформації, яка акумулює правові знання (доктрини і теорії), підпорядковує механізми організації дисципл іни (поведінки), дій і відносин суб’єктів.

Здебільшого інформаційні ресурси, безумовно, формуються легітимними органами влади і реалізується всіма інститутами держави, суспільства при виконанні країнами інформаційно-комунікаційної функції, однак зв’язок концепцій і практики обумовлено, головним чином, нестійкістю багатьох основних термінів і понять у сфері інформаційного права («інформація», «користувач», «оператор», «провайдер», «сайт», «електронний документ та електронний документообіг» тощо), що суттєво заважає формувати єдиний інноваційно спрямований інформаційно-комунікаційний простір і реалізувати всі можливості в правовому регулюванні використання термінів на тлі багатьох інших процесів саморегулювання в інформаційно-комунікаційному середовищі.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути