Операція «електронізація», або Чи готова Україна до онлайн-виборів?

Олег ПЕТРОВЕЦЬ,
політичний експерт

По завершенні президентських і на порозі чергових парламентських виборів у нашій країні справедливо та очікувано активізувалася дискусія щодо можливості запровадження електронного голосування при волевиявленні громадян. До слова, світова практика в подібних випадках досить таки позитивна. Проте, чи готова Україна до такого ноу-хау сьогодні — питання вельми непросте.

Загалом поняття «електронне голосування» можна звести до його тлумачення як фіксації волі виборців з використанням електронних технологій, яка охоплює як сам процес голосування, так і процес автоматичного підрахунку голосів за допомогою електронних пристроїв та спеціального програмного забезпечення. І, якщо чесно, у час, коли фактично кожна людина користується смартфоном, більшість має доступ до всесвітньої мережі інтернет, а без комп’ютера важко уявити собі сучасне повсякдення, словосполучення «електронні вибори» чи «електронне голосування» звучать аж ніяк не футуристично. Мало того, коли усвідомлюєш, що подібні практики е­демократії вже реалізовані в багатьох країнах, на підсвідомому рівні виникає питання: «А чим ми гірші? Чому в нас цього досі немає»?

Світовий досвід

Варто зазначити, що в світі існують найрізноманітніші системи електронного голосування, які постійно випробовуються, змінюються, доповнюються та розвиваються. Зокрема, е­волевиявлення може відбуватися як через глобальну мережу інтернет, так і безпосередньо на виборчих дільницях за допомогою спеціального обладнання. Крім того, деякі країни застосовують змішані системи голосування, при яких голосування відбувається частково класичним шляхом, а частково — за допомогою новітніх інформаційних технологій, у тому числі й використання мережі інтернет.

До останніх можна віднести Францію, де інтернет­голосування застосовується для громадян, які перебувають за кордоном, а для того, аби віддати в такий спосіб свій голос, обов’язково потрібно з’явитися на виборчу дільницю. Цікавий досвід розвитку системи е­виборів у США, де впроваджувалися найрізноманітніші експерименти в цій царині — від використання сенсорних машин для голосування чи сканувальних електронних засобів і аж до застосування спеціальних оптичних комплексів. Проте найцікавішим та одним з найбільш успішних справедливо вважається досвід Естонії, в основі системи електронного голосування якої лежить використання мережі інтернет, а також спеціальної ідентифікаційної картки, яка посвідчує особу виборця.

Український досвід

Мало хто знає, та для нашої країни впровадження системи електронного голосування також не обмежується рівнем дискусій. Так, спроба на законодавчому рівні закріпити таке ноу­хау (хоч і на рівні концепції) була зафіксована ще в 2011 році, коли в разі зареєстрували законопроект № 8656 про концепцію «Запровадження системи електронного голосування».

Автор законодавчої ініціативи звертає увагу на те, що «традиційна виборча система в Україні є надто витратною та потребує участі великої кількості людей у підготовці, організації проведення виборів та формуванні вхідної інформації на стадії підрахунку голосів, що призводить до витрачання значних коштів з державного бюджету України, можливості спотворення вхідної інформації для підрахунку голосів та чималих витрат часу». Тому документом було запропоновано закласти фундамент для впровадження новітніх інформаційних технологій у виборчий процес. Втім, згодом законопроект було відкликано та знято з розгляду.

Варто відзначити й інший досвід України в цій царині, який хоч і не може вважатися повноцінними спробами запровадити е­вибори, проте цілком може спростити та наблизити такий перехід у майбутньому.

У цьому контексті можна виділити: запровадження біометричних закордонних паспортів громадян України, а також внутрішніх паспортів у вигляді ID­карток, які в перспективі можуть бути використані для ідентифікації виборця під час електронного голосування; уже зараз громадяни України мають можливість отримати електронний цифровий підпис, який також може знадобитися при впровадженні е­голосування; уже сьогодні українці мають змогу перевірити свою присутність у виборчих списках онлайн — через спеціальний сервіс на сайті Державного реєстру виборців, що вже є вагомим кроком назустріч електронізації виборчого процесу; не меншим досягненням в цому контексті можна вважати й перехід ЦВК на закупівлі через електронну систему PROZORRO, поступову електронізацію діяльності ЦВК.

Серед переваг електронної системи голосування:

• високий рівень зручності для виборця, якому не обов’язково йти на дільницю, аби віддати свій голос;
• чіткість і оперативність підрахунку голосів. Адже часто говорять: «Не важливо, як проголосують — важливо, як порахують». У цьому разі вірогідність правдивості такого твердження суттєво страждає;
• електронне голосування суттєво обмежує простір для використання різноманітних технологій підкупу виборців чи фальсифікацій під час голосування. Коли все відбувається онлайн, ризик, що проголосують «мертві душі», фактично зводиться до нуля. Бюлетенями, якими виборці не скористалися, не зможе скористатися ніхто інший, а в урну для бюлетенів не зможуть закинути «закладки», бо немає ані урн, ані бюлетенів.

В Естонії, наприклад, виборцю дозволяється змінювати свій вибір декілька разів до завершення голосування, і таким чином фактично втрачається будь­який сенс у використанні технологій підкупу виборців. Окрім того, при застосуванні е­голосування можливо значно знизити рівень електоральної апатії та політичного абсентеїзму, адже часто громадяни не користуються своїм правом проголосувати через надмірну бюрократизацію процесу, чи обмежені можливості щодо присутності на виборчій дільниці. Логічно, що при е­голосуванні можна суттєво підвищити явку на виборах. З іншого боку такий спосіб волевиявлення дозволяє залучати до виборів найменш активну в плані самого голосування частину електорату — молодь. Це надважливо, бо молодь — це майбутнє країни. Проте, на жаль, Україні притаманні тенденції високої явки на виборах людей поважного віку. Система електронного голосування розв’язує й ще одну проблему, яка стає все глобальнішою з підвищенням рівня мобільності електорату — проблему просторової прив’язки до дільниці відповідно до «прописки».

Звісно, цю проблему і зараз в Україні можна розв’язати написавши відповідну заяву про зміну місця голосування, але для багатьох такий процес досить складний через необхідність витрачати власний час на це або через відсутність законних підстав для зміни місця голосування (багато хто офіційно не орендує житло чи працевлаштований неофіційно). Ще один плюс електронного голосування за такої системи з’являються нові можливості для формування більш точного реєстру виборців, проведення різноманітних наукових досліджень тощо.

Мають е-вибори і свої недоліки. Зокрема, при запровадженні системи електронного голосування на виборах потрібна специфічна законодавча база, яка вимагає немало часових та людських ресурсів задля її розробки та впровадження. Проблемою системи з використанням глобальної мережі інтернет залишається недостатній рівень доступу електорату до неї. Про якісний інтернет у віддалених українських селах, на жаль, і досі говорити не доводиться. До всього додається складність системи е­голосування для українців поважного віку через брак знань і навичок, необхідних для електронного волевиявлення. Вищі порівнянно з традиційною системою ризики, пов’язані із залежністю від ресурсної бази як, наприклад, електроенергія; електронне голосування, не може гарантувати повної захищеності від фальсифікацій шляхом втручання у систему зацікавлених осіб.

Крім того, зберігається ризик витоку даних та порушення права на таємницю голосування. Також під великим питанням завжди залишатиметься прозорість і надійність технологічних рішень при е­голосування, що породжуватиме недовіру до результатів голосування.

Взагалі, проблеми, пов’язані із запровадженням системи електронного голосування хоч і не повністю, але можна розв’язати. Приміром, специфічне для України питання залучення до виборчого процесу старшого покоління, а також відсутності якісного інтернет­сервісу в деяких частинах країни можна розв’язати шляхом запровадження змішаної системи, за якої проголосувати можна буде як онлайн, так і прийшовши на дільницю та заповнивши традиційний бюлетень. До того ж, прогрес не стоїть на місці, постійно з’являються нові й нові технології, які здатні підвищити стабільність та надійність різного роду електронних систем, у тому числі й у виборчому процесі.

Та найбільшим недоліком запровадження системи електронних виборів у реаліях сучасної України, яка відбиває гібридну агресію, все ж залишається можливість кібератак на систему, особливо з боку країни­агресора. І така перспектива сьогодні, коли на весь світ стали відомими факти втручання РФ в американські вибори, коли ми мало не щодня отримуємо інформацію про кібератаки на нашу країну, виглядає не просто цілком реальною, а й стовідсотково можливою. Тому, на жаль, допоки загрози такого масштабу зберігатимуться, за системі електронного голосування найдемократичніший інститут у світі — інститут виборів — завжди буде в зоні ризику.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути