Думка експерта
Орган конституційного переслідування чи інструмент зовнішнього управління?
Я вже не один раз писав і говорив про те, що причин незадовільної роботи української прокуратури дійсно багато, вони як об’єктивні, так і суб’єктивні, коли протягом крайніх 6ти років із цього конституційного органу кримінального переслідування були звільнені сотні в основному досвідчених прокурорів, яких у своєму середовищі навіть називали, вибачте за вислів, «робочими конячками».
Вони постійно «процесуалили», брали участь у процесах у слідчих суддів на стадії досудового розслідування, а поряд із цим ще й підтримували публічне обвинувачення в інших, як правило, багатьох кримінальних провадженнях, а тому й не мали часу готуватися до так званих тестувань, зміст яких невідомо звідки брали «грантоїди», які разом із тодішніми очільниками прокуратури (в 2019– 2020 роках) «освоювали» таким способом грантові мільйони доларів США. До цього додайте і явно надумані необґрунтовані скорочення штату прокурорів у цей період, коли перед вказаною процедурою ніхто не вивчав реальних навантажень на них, в тому числі й пов’язаних зі створенням саме в системі прокуратури Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), куди по закону саме прокурорам потрібно було з того часу реєструвати всі без виключення(!) заяви та повідомлення про злочини (яких сотні тисяч, якщо не мільйони), а потім вносити дані й про інші процесуальні дії. Усе це однозначно перевантажувало всіх разом прокурорів, які ще залишалися на посадах. Я вже мовчу про запроваджені явно шкідливі й довготривалі процедури від набору кандидатів у прокуратуру та висунення претендентів на підвищення, що й до тепер займає багато часу, в результаті чого вакантні посади в усіх рівнях прокуратур не заповнюються, вибачте, роками.
Читайте також: У прокуратурі скасували кадровий резерв: що це означає і до чого тут ЄС?
Але про це вже мною говорено-переговорено, а щоб змінити це явне шкідництво проти нашої держави, не було не тільки волі в нашого керівництва, а й із тої причини, що нав’язані нам іноземними державами «грантоїди», які не мали будь-якого професійного досвіду, а тим більше відповідної освіти для зайняття прокурорською діяльністю, фактично отримали небачений вплив на керівництво так званого Офісу Генерального прокурора, де завдяки їм були створені цілі департаменти(!) з десятками людей на посадах для виконання роботи, яка не мала жодного відношення до покладених на прокурорів конституційних функцій. Ну, візьміть, для прикладу, такий факт: як узгоджується з Основним Законом створення й існування в ОГП цілого департаменту, ви тільки вслухайтесь, «кримінальної політики та захисту інвестицій» із перерахованими виключними функціями прокуратури в Конституції? Хіба я раніше не звертав уваги на це попереднього керівництва так званого Офісу Генпрокурора? Але окрім незрозумілих образ та невдоволення на мене за мої пропозиції й підказки, жодних рухів на приведення своєї діяльності до вимог Основного Закону ніхто не вживав.
У зв’язку із цим, хотілося б також дізнатися, яка кількість бюджетних коштів іде на утримування цього неконституційного підрозділу, в той час, коли їх явно не вистачає навіть для виконання прокурорами передбачених Конституцією повноважень.
Тому, мабуть, і не дивно, що новий Генеральний прокурор одразу приділив його існуванню свою увагу. Не стану коментувати інформацію в ЗМІ про намір Р. Кравченка змінити повноваження і функції цього підрозділу, бо вона може бути й викривлена або навіть навмисно спотвореною, тому я би просто порадив йому запросити стат-дані про кількість кримінальних проваджень на одного прокурора процесуального керівника в цілому по Україні, в обласних й окружних прокуратурах різних регіонів, а також з’ясувати скільки відкладено протягом хоча б декількох останніх років судових процесів на стадії досудового розслідування і при підтриманні публічного обвинувачення саме з причини неявки прокурорів у судові засідання. Думаю, тоді можна буде зробити об’єктивніші висновки не тільки про неналежну організацію роботи в тих чи інших прокуратурах при виконанні їх основних функцій, а й про явну нехватку прокурорів для виконання покладених на них конституційних обов’язків та їх об’єктивне перевантаження. З мого погляду, це дозволить новому Генпрокурору дати відповідь на питання, чи потрібно займатися в центральному апараті, а тим більше – на місцях, такими неконституційними напрямками роботи. Аналогічно це стосується і так званих проектів «Прокурор громади» чи «Захист свідків і потерпілих» тощо, які лише відволікають прокурорів від виконання покладених на них Основним Законом функцій.
Окрім того, на місці Генерального прокурора я б поцікавився й конституційністю створення так званої Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, бо наш Основний Закон взагалі не передбачає створення в органах прокуратури будь-яких, наголошую, «спеціалізованих прокуратур», на відміну від тих же спеціалізованих судів, існування яких прямо передбачено Конституцією України, а тим більше, існування тієї ж САП фактично окремо від діючої прокуратури. При цьому просив би його звернути увагу й на незаконність призначення не так давно нового очільника САП, акцентую увагу, з числа детективів НАБУ, що протирічило діючому на той час Закону «Про прокуратуру», де чітко було сказано, що таким може бути призначений лише прокурор! До речі, аналогічне запитання виникає й до законності створення спеціалізованих прокуратур у сфері оборони та екології, хоча, справедливості ради, вони хоча б не відокремлені від єдиної конституційно створеної прокуратури. А ось що стосується військової прокуратури, то її створення вже назріло і перезріло, бо без наведення правопорядку у війську нам буде складно вистояти в цій кровопролитній війні.
І насамкінець. Якщо чесно, я теж не до кінця вірю в спроможність новопризначеного Генерального прокурора навести лад в органах прокуратури, бо не все буде й від нього залежати, але значна частина його перших кроків викликають у мене однозначне схвалення і, до речі, не тільки в мене. Звичайно, хотілося б, щоб Руслану Кравченку вдалося розвіяти будь-які такі наші сумніви, бо від його діяльності теж залежатиме майбутнє нашої держави, тим більше – зараз.
Олексій БАГАНЕЦЬ, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, стрілець Тероборони м. Києва
Джерело: Юридичний вісник України
