Організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням – конституційна функція прокуратури, що потребує законодавчого забезпечення впровадження

Продовження. Початок

Якою бачиться нова редакція статті 36 КПК

• давати в передбачених цим Кодексом випадках відповідному прокурору обов’язкові для виконання письмові вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень;
• відстороняти прокурорів, якщо вони допустили порушення закону під час процесуального керівництва досудовим розслідуванням, нагляду за негласними, іншими слідчими діями органів досудового розслідування або підтримання публічного обвинувачення в суді чи у випадку неефективного здійснення цих повноважень;
• приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом, про продовження строків досудового розслідування за наявності підстав, передбачених цим Кодексом;
• погоджувати або відмовляти в погодженні клопотань слідчого до слідчого судді про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, заходів забезпечення кримінального провадження, обрання запобіжних заходів, інших процесуальних дій щодо певної категорії осіб у випадках, передбачених цим Кодексом, чи самостійно подавати слідчому судді такі клопотання;
• визнавати підозрюваними визначену цим Кодексом категорію осіб;
• самостійно або в складі групи прокурорів здійснювати процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, нагляд за негласними та іншими слідчими діями органів досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення в суді, керуючись при цьому повноваженнями, визначеними частиною 2 цієї статті;
• на письмову вимогу одержувати та вивчати матеріали досудових розслідувань, а також мати повний доступ до цих матеріалів за місцем проведення досудового розслідування;
• на письмову вимогу невідкладно одержувати від слідчого, прокурора, керівника органу прокуратури нижчого рівня повну та об’єктивну інформацію про стан досудового розслідування у кримінальному провадженні;
• давати письмові вказівки слідчому, керівнику органу досудового розслідування або прокурору, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, нагляд за негласними та іншими слідчими діями органів досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення в суді, з питань організації досудового розслідування;
• письмово вимагати від слідчого, керівника органу досудового розслідування, оперативних підрозділів або прокурора, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, нагляд за негласними та іншими слідчими діями органів досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення в суді, керівника органу прокуратури нижчого рівня невідкладного усунення порушень закону, відновлення порушених прав та законних інтересів учасників кримінального провадження;
• здійснювати координацію дій групи прокурорів, керівників органу прокуратури нижчого рівня, керівників органу досудового розслідування, слідчих, керівників оперативних підрозділів для забезпечення ефективного виконання завдань кримінального провадження та проводити з цією метою наради;
• письмово ініціювати перед керівниками різних органів досудового розслідування створення ними спільної слідчої групи, старшим якої призначається слідчий органу досудового розслідування, до підслідності якого відноситься кримінальне правопорушення;
• письмово ініціювати перед уповноваженими керівниками органів досудового розслідування питання притягнення до дисциплінарної відповідальності слідчих у випадку неефективного здійснення ними досудового розслідування, допущення порушень закону, прав та інтересів учасників кримінального провадження, невиконання законних вимог, вказівок, доручень та процесуальних рішень прокурора;
• подати апеляційну чи касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом чи за нововиявленими обставинами;
• доповнювати, змінювати або відмовлятися від апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, що внесені ним, керівниками, першими заступниками чи заступниками керівників або прокурорами прокуратур нижчого рівня;
• брати участь у судовому провадженні з перегляду судових рішень в апеляційному чи касаційному порядку, Верховним Судом або за нововиявленими обставинами;
• визначати підлеглих прокурорів, крім прокурорів місцевих прокуратур, для тимчасового здійснення ними зазначених пунктами 5, 12, 13, 14, 15, 16, 19, 20, 21 цієї частини статті Кодексу повноважень, керуючись нормами цього Кодексу;
• здійснювати інші повноваження під час кримінального провадження, передбачені кримінальним процесуальним законодавством України.

4. Визначені пунктам 1, 2, 5, 6, 7, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21 частини три цієї статті Кодексу повноваження у кримінальних провадженнях щодо злочинів, досудове розслідування яких проводиться детективами Національного антикорупційного бюро України, здійснює виключно заступник Генерального прокурора — керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або особа, яка виконує його обов’язки.

5. Участь прокурора в суді є обов’язковою, крім випадків, передбачених цим Кодексом».

Деякі коментарі до пропонованої редакції статті

У запропонованій редакції в контексті функції «нагляду за негласними, іншими слідчими діями» вжито термін «органів досудового розслідування». У статті 131-1 Конституції України вжито гостро дискусійний термін «органів правопорядку», окреме етимологічне та семантичне дослідження природи якого здійснено доктором юридичних наук, професором Н. М. Ярмиш (Ярмиш Н. М. Зміст терміна «органи правопорядку», використаного у статті 131-1 Конституції України). Погоджуючись із позицією Наталії Ярмиш, яка дійшла висновку, що вжитий у Конституції України термін «органи правопорядку» доцільно розглядати як аналог терміна «органи охорони правопорядку» та вважати, що такими є органи, які в своєму складі мають силові, озброєні підрозділи та працівники яких наділені правом застосовувати примушування, зокрема з використанням вогнепальної зброї, та, виходячи з об’єктивних реалій дійсності, в запропонованій редакції статті 36 КПК України термін «органи досудового розслідування» вжитий як складова конституційного терміну «органи правопорядку» («органи охорони правопорядку»).

Одночасно в цьому контексті до повноважень прокурора під час досудового розслідування свідомо не відносилося здійснення ним нагляду за «розшуковими діями органів правопорядку», оскільки видається, що в цій частині у статті 131-1 Конституції України йдеться про аналог раніше визначеної статтею 121 Конституції України, яка втратила чинність, функції прокуратури з «нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність». Тому в частині щодо нагляду прокуратури за «розшуковими діями органів правопорядку» відповідні зміни необхідно вносити в першу чергу до Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», а смислове наповнення цього терміну потребуватиме окремого наукового дослідження та обґрунтування.

У пункті 15 ч. 2 запропонованої редакції статті 36 КПК України до повноважень прокурора віднесено: «визнавати особу підозрюваною, погоджувати рішення слідчого про визнання особи підозрюваною та вручати у порядку, передбаченому цим Кодексом, примірник постанови про визнання особи підозрюваною», а в п. 10 ч. 3 цієї статті — «визнавати підозрюваними визначену цим Кодексом категорію осіб».

Із цього приводу слід зазначити, що таке формулювання відповідає положенням частини 3 статті 110 КПК України, відповідно до якої рішення слідчого, прокурора приймається у формі постанови. Тому рішення про визнання особи підозрюваною має прийматися прокурором саме у формі постанови. Більш детальне обґрунтування з цього приводу та пропозиції щодо внесення відповідних змін до КПК України буде приведено в окремому дослідженні.

У пункті 18 запропонованої редакції частини 2 статті 36 КПК України принципово зазначено,
що висувати обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення має саме прокурор, а не слідчий, оскільки відповідно до статті 290 КПК України виключно прокурор приймає рішення про завершення досудового розслідування й саме він здійснюватиме підтримання публічного обвинувачення в суді. Тому вся відповідальність за відповідність обвинувального акта вимогам статті 291 КПК України, повноту викладу обставин кримінального правопорушення і формулювання обвинувачення має лежати виключно на прокуророві.

Навіть чинна редакція п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України зобов’язує слідчого вказувати в обвинувальному акті відомості про «фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими». Зазначена новація покращить якість обвинувальних актів та сприятиме більш фаховому підтриманню прокурором публічного обвинувачення в суді.

У пункті 23 запропонованої редакції частини 3 статті 36 КПК України йдеться про прокурорів регіональних прокуратур, Генеральної прокуратури України, які не визначені як прокурори, які здійснюють процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, нагляд за негласними та іншими слідчими діями органів досудового розслідування та підтримання публічного обвинувачення в суді, але на яких відповідними керівниками органів прокуратури покладено забезпечення виконання окремих його повноважень: вивчення матеріалів кримінальних проваджень, одержання інформації про стан досудового розслідування в провадженнях, що перебувають на контролі, підготовка письмових вказівок або проектів письмових вказівок, оперативне реагування на факти порушень закону під час досудового розслідування, підготовка і подання апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судового рішення Верховним Судом за нововиявленими обставинами та участь у судових засіданнях за ними.

У випадку підтримання зазначених пропозицій вимагатиметься також напрацювання відповідних системних змін і до інших пов’язаних норм КПК України та Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, законодавче забезпечення впровадження запропонованих змін до Кримінального процесуального кодексу України може бути компромісом між положеннями (термінами) статті 131-1 Конституції України та існуючим різнобарв’ям їх тлумачення і розуміння в частині повноважень прокурора на стадії досудового розслідування, що направлені на реалізацію конституційних функцій прокуратури.

Сергій Личик,
заслужений юрист України

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути