Connect with us

Думка експерта

Освіта дорослих: Cui prodest? Якою повинна бути політика навчання дорослих в Україні?

Опубліковано

Наталія СОРОКА,
адвокат Укрінюрколегії, викладач кафедри
європейського права ЛНУ імені Івана Франка,
Член комітету НААУ з питань юридичної освіти

Цьогоріч новий навчальний рік розпочався в незвичних умовах карантину та соціального дистанціювання. При тому запроваджені владою обмеження лише поглибили виклики, яких і так чимало в освітній галузі. З нагоди початку навчального року пропонуємо поміркувати на тему безперервної освіти, яку ще називають освітою впродовж життя і яка сьогодні є провідною концепцією освітньої політики в світі. Безперервна освіта та освіта дорослих як її ключова складова передусім орієнтовані на підвищення конкурентоспроможності фахівців на ринку праці. З іншого боку, в цих концепціях є багато людиноцентричного, позаяк вони сприяють цілісному розвитку особистості впродовж цілого життя. Як говорив великий Махатма Ганді: «Живи так, наче помреш завтра. Вчись так, ніби житимеш вічно».

Глобальні демографічні зміни й «четверта промислова
революція»
як стимулюючі фактори безперервної освіти

Сьогодні майже в усіх країнах спостерігається старіння населення. За оцінками ООН, у наступні 15 років кількість людей похилого віку (60 років і більше) в глобальному масштабі зросте на 56%: з 901 мільйона людей у 2015-му до понад 1,4 мільярда до 2030 року. Якщо ці прогнози справдяться, то до 2030 року вперше в історії кількість літніх людей перевищить кількість дітей віком до 9 років, а до 2050 — підлітків та молоді у віці 10–24 років. При тому дорослі особи будуть змушені працювати довше, аніж попередні покоління. Пошук шляхів удосконалення своїх навичок і професійної переорієнтації за рахунок технологічних змін і глобалізації стане для них життєвою необхідністю. Вони також шукатимуть нові можливості для навчання, аби продовжити свій професійний та особистісний розвиток.

Здатність набувати додаткові навички, «освіжати» свої знання й розвивати прихований потенціал мозку набуває все більшої значимості в XXI столітті. Міжнародна організація праці (МОП) у своїй нещодавній доповіді про майбутнє сфери праці роз’яснила, що характер нашого життя різко змінюється, позаяк у багатьох країнах зараз говорять про «четверту промислову революцію», в основі якої лежать автоматизація, перехід на цифрові технології, зростання зайнятості на підприємствах IT-сфери й застосування штучного інтелекту. В результаті попередні навички стають застарілими, а попит на нові — зростає, а навчання й освіта дорослих можуть зіграти ключову роль у забезпеченні рівного для всіх доступу до використання нових можливостей.

У деяких країнах демографічні зміни є ще одним вирішальним фактором, що зобов’язує працездатне населення заповнювати більшість робочих місць і вимагає від працівників здобуття нових та оновлення наявних знань. У числі факторів також можна назвати зростаючу мобільність, вимушене переміщення населення, зміну моделей споживання й виробництва. Подібні зміни, зростаюча складність і невизначеність сучасного життя та праці вимагають стійкого, здатного до адаптації і, можливо, насамперед чутливого до навчання населення, з одного боку, та системи безперервної освіти, яка рівною мірою заохочує й реалізує ці якості, надаючи дорослим можливість для навчання впродовж цілого життя — з іншого.

Проблема кількісного та якісного дефіциту людських ресурсів

Ці глобальні тенденції не оминули й Україну. Одним із головних викликів нині є дефіцит людських ресурсів, компетентність яких відповідає сучасним вимогам ринку праці. У вересні 2018 року було презентовано аналітичний звіт: «Якою має бути політика навчання дорослих в Україні?» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна—ЄС. У звіті виокремлено п’ять основних проблем, що призвели до якісного й кількісного дефіциту людських ресурсів, зокрема:

1) природне старіння населення й демографічна криза;

2) зовнішня трудова міграція;

3) дисбаланс на ринку праці, пов’язаний зі значною кількістю працівників з вищою освітою і браком робітничих кадрів;

4) недостатній для успішного працевлаштування й активної участі в суспільному житті рівень володіння сучасними компетентностями людьми вікової категорії «45+»;

5) відсутність державної політики з навчання дорослих в Україні.

Як бачимо, перше місце в переліку окреслених проблем посідає природне старіння населення й демографічна криза. Відповідно до прогнозу департаменту з економічних і соціальних питань ООН, Україна входить до топ-5 країн світу за темпами скорочення населення. В майбутньому, за прогнозами, кількість жителів України зменшуватиметься і до 2050 року скоротиться на 18% і становитиме трохи більше 36 мільйонів. Згідно з прогностичними застереженнями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, до 2050 року в нашій країні частка осіб, старших 60-ти років, зросте в півтора рази. Причинами старіння населення й демографічної кризи є, зокрема, складна економічна ситуація, відносно низька середня тривалість життя, збройний конфлікт на сході країни.

На другому місці проблема значної зовнішньої трудової міграції, зумовлена, на думку експертів, складною економічною ситуацією, відносно низьким рівнем заробітної плати, геополітичним розташуванням нашої країни, наявністю безвізового режиму між Україною і Європейським Союзом.

Третя проблема — дисбаланс на ринку праці, пов’язаний зі значною кількістю працівників із вищою освітою і браком робітничих кадрів. Серед причин її виникнення називають, зокрема, незадовільний розвиток системи професійної орієнтації, низьку престижність робітничих професій, завищені очікування від здобуття вищої освіти і поширеність у суспільстві стереотипу, що вища освіта сама по собі є певним «соціальним ліфтом». На жаль, це також одна з глобальних тенденцій.

Четверта проблема полягає в недостатньому для успішного працевлаштування й активної участі в суспільному житті рівні володіння сучасними компетенціями людьми вікової категорії «45+». Наразі рівень участі населення віком до 70 років у формальних і неформальних видах навчання та професійної підготовки становить близько 9 %. Найбільш активною є молодь (92,2 % населення віком 15–24 років охоплено різними видами навчання). До такої ситуації призвели фактичне виключення активних гравців ринку праці з процесу формування освітніх і навчальних програм, застарілість основних фондів навчальних закладів, низька мотивація роботодавців брати учнів і студентів на практику, недостатній рівень інноваційних способів і форм освіти і навчання.

Нарешті, останньою, однак не менш важливою проблемою експерти визначають відсутність державної політики з навчання дорослих в Україні, на відміну від сталої політики та практики в цій сфері в Європейському Союзі. До причин такої ситуації відносять низьку зацікавленість упродовж усіх років незалежності в розробленні державної політики освіти й навчання дорослих, відсутність активних суб’єктів громадянського суспільства, недостатню залученість України до європейського освітнього простору в цій сфері. Окреслені негативні чинники спонукають до впровадження активних політик безперервного навчання й освіти дорослих як його складової.

Освіта дорослих як центральний компонент навчання впродовж життя

Навчання впродовж цілого життя «від колиски до домовини» (from cradle to grave) — це філософія, концептуальна основа та організаційний принцип усіх форм навчання, що базується на інклюзивних, емансипативних, гуманістичних і демократичних цінностях; вона всеохоплююча і невід’ємна в баченні суспільства, заснованого на знаннях. Міжнародна комісія з освіти XXI століття рекомендує чотири опори навчання, а саме: навчитися знати, навчитися робити, навчитися бути й навчитися жити разом.

Інститут ЮНЕСКО з освіти впродовж життя UIL (UNESCO Institute for Lifelong Learning) дає таке визначення: «По суті навчання впродовж усього життя засноване на інтеграції навчання і життя, що охоплює навчальну діяльність для людей будь-якого віку (дітей, молоді, дорослих, людей похилого віку, незалежно, чи це дівчата, чи хлопці, жінки, чи чоловіки), в будь-якому життєвому середовищі (сім’я, школа, громада, робоче місце тощо) та через різноманітні способи (формальні, неформальні та інформальні), що разом задовольняють широкий спектр навчальних потреб».

Безперечно, центральними компонентами навчання впродовж життя є навчання й освіта дорослих. Визначення освіти дорослих вперше з’явилося в Рекомендаціях ЮНЕСКО щодо розвитку освіти дорослих, прийнятих у Найробі в 1976 р. Цю дефініцію було оновлено на VI Белемській конференції 2009 року «Життя і навчання впродовж життя для успішного майбутнього — сила навчання дорослих», результатом якої стали Белемські рамки дій (Belem Framework for Action, 2009). Отже, освіту дорослих визначають як сукупність навчальних процесів формальної, неформальної та інформальної освіти, за допомогою яких люди, котрих вважають дорослими в суспільстві, до якого належать, розвивають свої здібності, збагачують свої знання та підвищують свою технічну чи професійну кваліфікацію, словом, розвиваються і покращують свою здатність до життя та праці, як у власних інтересах, так і в інтересах громади та суспільства.

Тріада формального, неформального та інформального навчання

Рішення держав-членів ЮНЕСКО замінити Рекомендацію про розвиток освіти дорослих 1976 р. Рекомендацією про навчання й освіту дорослих 2015 р. відображає нове розуміння навчання й освіти дорослих та їх значення для вирішення сучасних освітніх, культурних, політичних, соціальних й економічних проблем.

Порівняння рекомендацій ЮНЕСКО 1976 р. і 2015 р. свідчить про масштабні зміни, що відбулися в розумінні освіти дорослих. У центрі уваги — перехід від незначної ролі освіти дорослих до набагато ширшого бачення, де навчання й освіта зайняли центральне місце в дискурсі. Відображенням цього є зміна термінології ЮНЕСКО з освіти дорослих на навчання й освіту дорослих. Відповідно до принципу безперервності навчання ЮНЕСКО та інші організації на кшталт ОЕСР, ЄС і Світового банку цілковито підтримали ідею про те, що навчальні заходи не обов’язково мусять бути спланованими і структурованими та не завжди здійснюються в інституційних умовах.

За визначенням Європейської асоціації з освіти дорослих (EAEA), сегмент «освіта і навчання дорослих» у європейській практиці охоплює формальну, неформальну та спонтанну форми навчання дорослих людей. Ця нова парадигма відповідає традиційному розмежуванню між трьома основними видами навчальної діяльності: формальне, неформальне та інформальне навчання.

Формальне навчання здобувають в освітньому чи навчальному закладі, що є частиною системи формальної освіти країни, воно структуроване з погляду цілей, часу навчання чи навчальних матеріалів та передбачає атестацію.

Неформальне навчання здійснюється поза межами регулярних програм формальної системи освіти. Зазвичай таке навчання пропонують у формі короткотермінових курсів, практикумів чи семінарів; воно можливе на робочому місці, в громадських центрах чи в межах діяльності організацій громадянського суспільства. Неформальне навчання, як правило, не передбачає атестації, проте є структурованим, зважаючи на цілі, час навчання, навчальні матеріали.

Цілеспрямоване інформальне навчання охоплює форми навчання, які є цільовими або цілеспрямованими, але не інституціоналізовані. Воно може включати навчання в родині, на робочому місці, в суспільстві і повсякденному житті. Спонтанне й довільне навчання відносять до таких форм навчання, які не розраховані чи не призначені для навчання; воно може бути побічним продуктом щоденної діяльності. Хоча інформальне навчання зазвичай виходить за межі державної політики та статистичних даних навчання й освіти дорослих, його значення не варто недооцінювати. За словами німецького педагога Ґюнтера Домена, неофіційне чи «щоденне» навчання, незалежно від того, чи воно позитивне, чи негативне, є самою сутністю навчання впродовж усього життя. Виходячи з такого розуміння, основну увагу приділяють природі й структурі «щоденного» досвіду та їх наслідкам для процесів навчання людини, її способів мислення і компетенцій. Якщо подивитися на щоденне життя як на програму спонтанного навчання, постає логічне запитання: який потенціал прожитого життя людини?

Концепція тріади формального, неформального та цілеспрямованого інформального навчання запроваджена в багатьох країнах. У той час, як одні держави впровадили всі елементи тріади, інші спираються лише на неформальне навчання або поєднання формального і неформального, або ж неформальне і цілеспрямоване інформальне навчання.

Ключові сфери освіти дорослих

На відміну від рекомендацій 1976 р., де йшлося в загальних рисах про освіту дорослих як про організований освітній процес, через 40 років у новому документі представлені конкретні категорії навчання й освіти дорослих. Зважаючи на розмаїття типів навчання й освіти дорослих, у Рекомендаціях ЮНЕСКО про навчання й освіту дорослих 2015 р. виділено три ключові сфери:

— грамотність і базові компетенції;

— безперервна освіта та професійний розвиток (професійні компетенції);

— ліберальна, загальнодоступна і громадянська освіта (компетенції активної громадянської позиції).

Мінімальний рівень грамотності й освіти (literacy and basic skills), необхідний для функціонування в суспільстві, включає грамотність у плані читання і письма рідною або іншими мовами в полілінгвістичному контексті, а також базові навички лічби і базові комп’ютерні навички. Без грамотності право на освіту та інші права людини неможливо реалізувати.

Інститут ЮНЕСКО з освіти впродовж життя UIL (UNESCO визначає грамотність як набір навичок та практик, що включає читання, запис і використання чисел. Грамотність найкраще розуміється як компетентність: здатність ефективно застосовувати знання, вміння, ставлення і цінності при роботі з рукописним, друкованим чи цифровим текстами у світлі постійно мінливих вимог.

Грамотність є ключовим компонентом навчання й освіти дорослих. Вона передбачає певну тривалість навчання та рівень знань, що дозволяє громадянам навчатися впродовж усього життя, бути повноцінними членами місцевої громади, трудового колективу і суспільства в цілому. Грамотність охоплює вміння читати і писати, розпізнавати, розуміти, тлумачити, створювати, передавати й оцінювати інформацію на основі друкованих і рукописних документів, а також здатність вирішувати проблеми у все більш технологічно та інформаційно насиченому середовищі. Грамотність є найважливішим засобом розвитку знань, навичок і компетенцій людини, що дозволяють долати нові виклики та складнощі, пов’язані з повсякденним життям, культурою, економікою і суспільством.

Експерти ЮНЕСКО зазначають, що навіть сьогодні є достатньо молодих людей із серйозними прогалинами в читанні й розумінні текстів і роботі з числами. Ця проблема властива не лише слаборозвиненим країнам світу. Крім цього, є чимало дорослих, що не можуть оволодіти письмовою мовою у достатніх для повсякденного життя та трудової діяльності обсягах. Особи з освітніми прогалинами потребують і заслуговують на другий шанс. Тому важливо спрямовувати зусилля на подолання неграмотності населення й забезпечення базової освіти, зокрема в контексті математичних, економічних і громадських знань.

Безперервне навчання і професійний розвиток (vocational skills) включають низку заходів із професійного навчання та підготовки, в межах яких дорослі отримують знання, навички і компетенції, необхідні для роботи в економіці, незалежно від того, чи це сімейне фермерство, кваліфікована робота, індивідуальне підприємництво, навчання без відриву від виробництва, стажування для дорослих, програми професійно-технічної підготовки для дорослих чи підготовки для безробітних. Безперервне навчання і професійний розвиток можуть відбуватися у формальній, неформальній та інформальній обстановці.

Для переважної більшості людей їхня професія та робота є способом забезпечення життєвих потреб. Але вони також мають колосальне значення в особистісному розвитку та соціальних зв’язках особи. У світлі демографічних та швидких технологічних змін потреба в добре підготованих й освічених кадрах неухильно зростає.

У контексті професійного розвитку визначальне місце посідає розробка програм навчання інформаційним технологіям, що є ключовою компетенцією, котра повинна постійно оновлюватися. На відміну від Белемських рамок дій, Рекомендації ЮНЕСКО 2015 року визнають цінність і актуальність інформаційно-комунікативних технологій для навчання й освіти дорослих, які покращують доступ до різноманітних можливостей навчання, підвищують ступінь рівності та інклюзії. ІКТ відкривають різні інноваційні можливості для реалізації безперервної освіти, послаблення залежності від традиційних формальних структур освіти. Завдяки мобільним пристроям, електронним мережам, соціальним медіа, онлайн-курсам дорослі слухачі можуть навчатися в будь-який час і в будь-якому місці. ІКТ також мають значний потенціал для полегшення доступу до освіти людей з обмеженими можливостями, дозволяючи їм повніше інтегруватися в суспільство, а також для вразливих груп населення, що є ізольованими або перебувають у несприятливих умовах.

У рамках безперервного навчання і професійного розвитку можуть здійснюватися:

— професійна орієнтація в період безробіття і подолання прогалин у трудовому стажі, наприклад, під час переходу між школою й роботою;

— подальша професійна освіта жінок, наприклад, підвищення кваліфікації для повернення на роботу після декретної відпустки;

— підвищення кваліфікації персоналу, наприклад, освітні курси з інформаційних технологій, навчання управлінським навичкам або міжкультурній компетенції.

Третя сфера ліберальної, загальнодоступної і громадянської освіти (active citizenship skills) спрямована на розвиток компетенцій, що сприяють активній громадянській позиції. Громадянська освіта покликана готувати людей активно займатися такими соціальними явищами, як бідність, участь у демократичних процесах, поширення фейкових новин, міжпоколінна солідарність, справедливість, рівноправ’я, соціальне відчуження, насильство, безробіття, охорона довкілля, зміна клімату. На індивідуальному рівні ці компетенції корисні з погляду охорони здоров’я й добробуту, вони сприяють розвитку особистості, зміцненню її гідності.

Центри освіти дорослих повинні створювати відкритий громадський простір для дискусій і розуміння, сприяючи критичному сприйняттю політичних проблем та участі в громадському та політичному житті. Громадяни нерідко стикаються з певними нагальними політичними й соціальними викликами чи соціальними конфліктами. Саме заходи у формі дискусійних форумів і презентацій, експертних семінарів-обговорень історії і майбутнього уможливлюють діалог між громадянами та політиками й запобігають зростаючій аполітичності. Нарівні з аналізом історико-політичних аспектів важливими є дискусії стосовно сучасних подій, що мають на меті зміцнення політичної проникливості.

Українські реалії

Освіта дорослих є важливим інструментом підвищення конкурентоспроможності фахівців на ринку праці, а отже, скорочення рівня бідності, покращення здоров’я й добробуту. Тому її фінансування слід сприймати радше не як витрати, а як інвестиції в майбутнє. Натомість Україна залишається однією з небагатьох європейських країн, де освіта дорослих функціонує без закріплення на законодавчому рівні та без бюджетного фінансування. Наразі єдина норма, що регулює питання освіти дорослих, це ст. 18 Закону України «Про освіту», яка є надто загальною та сфокусована головним чином на післядипломній освіті. Для законодавчого забезпечення розвитку освіти дорослих, яка мала б стати одним із напрямків державної політики, необхідно сформулювати її завдання і принципи, пріоритетні напрямки, дати визначення термінам освіти впродовж життя, освіти дорослих, здобувачів і провайдерів освіти дорослих, неформальної та інформальної освіти, визначити структуру тощо.

Сподіваємося, що дану проблему вдасться вирішити шляхом прийняття Закону «Про освіту дорослих», над проектом якого вже кілька років поспіль працює робоча група Міністерства освіти і науки. До усвідомлення важливості впровадження безперервного навчання спонукають численні зовнішні чинники, здебільшого документи й ініціативи ООН, ЮНЕСКО, ініціативи Міжнародної організації праці, Ради Європи, Європейської Комісії, а також резолюції, конвенції, меморандуми, рекомендації, схвалені багатьма всесвітніми й регіональними форумами з проблем освіти дорослих як ключового елемента освіти упродовж життя. Крім цього, не варто залишати поза увагою й міжнародні зобов’язання України, адже відповідно до ст. 433 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС сторони вивчають можливості розвитку співробітництва у сфері середньої освіти, дистанційного навчання та освіти протягом життя. Важливим партнером у процесі впровадження безперервної освіти є активність громадянського суспільства, тому помітне зростання уваги до цих питань розцінюється безумовно позитивна тенденція.

Попри різні труднощі та суперечності становлення освіти дорослих, зокрема, її нерозуміння, недооцінку й навіть спротив чиновників різних рівнів, висловимо обережний оптимізм стосовно того, що жвавий інтерес до цієї проблеми та позитивний досвід іноземних колег допоможуть, врешті-решт, «запустити» процес впровадження доступної та відкритої для всіх освіти дорослих, невід’ємним елементом якої стануть центри освіти дорослих — чи не найважливіша інституційна ланка в продовженні освіти.

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.