Думка експерта
Податкова амністія і загальне декларування: ключові питання без відповідей
Анатолій ЯРОВИЙ, адвокат,
партнер АО «Яровий і партнери»
Кому «Зе-команда» готова пробачити несплачені податки і яким може бути покарання за маніпуляції?
Одна з головних ініціатив «Зе-команди» в податковій сфері — «прощення» всіх несплачених податків громадянам і бізнесу в обмін на повернення грошей в Украї ну відоме як «податкова амністія». Після неї має бути запроваджено обов’язкове декларування доходів. Конкретних законопроектів у сесійній залі ще немає, проте тези щодо ключових принципів уже озвучені. Й вони викликають низку запитань, без відповідей на які, готуватися до амністії всім українцям — передчасно.
Хто підпадає під амністію?
Визначення кола людей / компаній, які в принципі матимуть право на «відпущення гріхів» податковою, — це, мабуть, найважливіше запитання, чіткої відповіді на яке досі немає. З тими, хто отримує легальну зарплату, все зрозуміло. А як бути з працівниками «тіньової економіки»?
Ініціатори реформи означили один критерій — 300 тисяч гривень активів «вибачать» усім автоматично, а далі — «платна» податкова амністія. Якщо не можеш пояснити походження — заплати 5% і спи спокійно. За такого підходу лишається багато можливостей для маніпуляцій.
- Як бути із банківськими вкладами? Якщо «тіньові» доходи розміщувалися на депозитах, то чи можна вважати такі кошти автоматично легалізованими? Чи тільки в межах 300 тисяч гривень?
- Якщо держава даватиме право сплачувати менше за податкову амністію в разі купівлі державних облігацій, то чи не є це примусовим перерозподілом ресурсів між банківським сектором і ринком ОВДП?
- Як бути із нерухомістю / автомобілями? Якщо на зарплату в конверті, наприклад, виплачувався іпотечний кредит — чи такий актив уже став автоматично легальним? А якщо придбану на «нелегальні» кошти квартиру/машину продати, то чи буде це нормальним поясненням походження коштів і чи стануть вони внаслідок цього легальними? І якщо ні, то до якого «коліна» слід «зберігати чеки»?
Якою буде відповідальність?
Податкова амністія формально — це добровільне декларування. Очевидно, для ефективності, вона має бути не безстроковою, а обмеженою в часі. Що ж буде з тими, хто не встигне/не захоче «світити» свої активи в рамках загальної кампанії? Чи матимуть вони інші незручності, окрім неможливості відкрити рахунок у банку або зробити велику покупку на кшталт квартири чи машини без пояснення походження коштів (насправді, не найбільше «покарання» з огляду на те, що банки самі охоче виписують «довідки» про легалізацію)? І якою буде відповідальність за неподання регулярної декларації або подання недостовірних даних?
Обмеження відповідальності поки що було озвучене лише для підприємців. За словами Данила Гетманцева, бізнес, який пройде податкову амністію, не буде нести відповідальності за ст. 212 (несплата податків) та ст. 205 (фіктивне підприємництво) Кримінального кодексу. Натомість хабарництво, відмивання «брудних» коштів та інші злочини, предметом яких могли стати тіньові гроші, — будуть розслідуватися в звичному порядку й винні понесуть покарання.
А як щодо звичайних громадян?
Чи буде, наприклад, викриття зарплати в конверті як причини по дання декларації із «надмірними» доходами мати наслідком покарання для роботодавця, який таку зарплату платить? Чи буде такий дохід все ж таки вважатися легальним доходом працівника в повному розмірі (який хоча й отриманий з певними порушеннями закону, але такі порушення мали місце не з вини працівника)? Чи буде надано законодавцем певний час, протягом якого зарплата в конвертах вважається легальним доходом, але з настанням певних умов всі повинні працювати виключно «в білу»?
Ініціатори реформи запропонували запровадити загальне декларування як «сімейне», тобто будуть враховуватися доходи усієї родини. А хто ж нестиме відповідальність у разі, якщо будуть приховані доходи одного з членів родини? Кожен із її представників солідарно, чи «глава сім’ї»?
Судячи з досвіду впровадження електронного декларування для чиновників, варто очікувати запровадження щонайменше адміністративної (штраф), а, можливо, й кримінальної відповідальності за неподання чи подання недостовірної інформації. Якщо ж буде вирішено застосовувати до пересічних громадян положення про незаконне чи необґрунтоване збагачення, то в разі невідповідності задекларованих статків із доходів з законних джерел заробітку держава конфіскує собі різницю, якщо тільки ви не доведете законність походження цих активів (так звана «цивільна конфіскація», про яку поки що говорять лише в контексті топчиновників).
Чи будуть якісь обмеження/система стримувань для застосування такої конфіскації проти звичайних громадян? Враховую чи, що навіть у таких розвинених правових системах, як у США, Канаді та Австралії через цивільну конфіскацію втрачають своє майно ні в чому не винні громадяни, витрачаючи роки часу й значні кошти на юристів аби повернути своє через суд, виникає велике питання, наскільки виправдано давати такий інструмент у руки української правоохоронної системи. Адже невикористання інформації про вперше розкриті активи правоохоронцями для ініціювання кримінальних справ, наприклад, про несплату податків, — ще не означає, що певна особа отримала абсолютну індульгенцію і не буде звинувачена в тій чи іншій формі незаконного збагачення в майбутньому.
Отже, без перезавантаження правоохоронної системи і судів, інструмент, який має благі наміри сприяти економічному розвитку, може стати засобом державницького грабежу та приборкання неслухняних.
Джерело: Юридичний вісник України
