Податкова амністія: перспективи для України через призму зарубіжного досвіду

Дмитро КАМЕНСЬКИЙ,
кандидат юридичних наук, доцент,
завідувач кафедри правознавства Бердянського державного педагогічного університету, викладач школи права Стетсонського університету
(м. Галфпорт, США)

Закінчення. Початок

Ініціатива добровільного декларування закордонних активів

Як свідчили зібрані матеріали кримінального розслідування, у період з 2000 по 2007 рр. «UBS» реалізував складну та латентну злочинну схему, спрямовану на обман США. У схемі брали участь представники згаданого швейцарського банку, які активно сприяли американським клієнтам банку у відкритті рахунків у спосіб, який сприяв приховуванню інформації про право власності на рахунки від податкових органів Сполучених Штатів Америки. Одним із найпоширеніших способів приховування ідентифікуючої інформації стало відкриття рахунків на ім’я номінальних власників — офшорних компаній, які фактично перебували під контролем американських бізнесменів банку. У такий спосіб американські клієнти успішно «обходили» вимоги податкового законодавства США про реєстрацію закордонних рахунків у СВД та, як наслідок, ухилялися від сплати федерального податку з фізичних осіб із доходів, одержаних від операцій на рахунках. Крім того, використовуючи приховані рахунки в швейцарському банку, платники податків здійснювали операції з цінними паперами, відкривали депозити та використовували інші фінансові інструменти для інвестування, а також мали можливість знімати готівкові кошти з кредитних карток, прив’язаних до рахунків офшорних компаній.

Федеральним слідством було встановлено, що послугами банку на території США скористались близько 52 тисячі американських клієнтів, обсяг активів яких на рахунках «UBS» становив приблизно 20 млрд дол. При цьому більше половини американських клієнтів приховували існування банківських рахунків у Швейцарії й не подавали до СВД податковий звіт за формою 1 099 про наявність активів за кордоном. Протягом 2002—2007 рр. щорічний дохід банку фінустанови від надання послуг американським клієнтам становив приблизно 200 млн. доларів.

Враховуючи масштаби протиправної поведінки американських платників, а також той факт, що вона була реалізована здебільшого за кордоном, федеральне податкове відомство запропонувало правопорушникам взяти участь у програмі спеціального декларування — у так званій Ініціативі добровільного декларування закордонних активів (англ. — Offshore Voluntary Disclosure Program (OVDP), запровадженій саме з метою стимулювання правомірної поведінки — належного декларування закордонних доходів, сплати податків (а також пені і штрафних санкцій) із сум податкової заборгованості. За результатами податкової амністії, яка тривала із 26 березня по 15 жовтня 2009 р., понад 7,5 тисяч осіб заявили про декларування своїх активів на суму від 10 тис. до 100 млн дол., розміщених на рахунках близько 100 банків у 70 країнах світу.

Після завершення 15 жовтня 2009 р. режиму спеціальної податкової амністії федеральне податкове відомство зробило розслідування випадків нерозкриття іноземних фінансових рахунків американськими платниками одним із пріоритетних напрямів своєї правоохоронної діяльності. Дивлячись назад, частково через загрозу суворих штрафних санкцій, які може стягнути СВД за неподання звітності про ці рахунки, а частково з огляду на заслужений авторитет податкового відомства в очах платників податків, СВД досягла помітних успіхів у заохоченні платників податків добровільно повідомляти про закордонні активи на підставі низки програм часткової (спеціальної) амністії. Зокрема, аналогічні за змістом програми амністування капіталів були ініційовані СВД у 2011, 2012 та 2014 роках. Дія останньої завершилася 28 вересня 2018 р.

Заслуговує на увагу та обставина, що фінансові умови участі у федеральній програмі податкового амністування було важко назвати занадто привабливими, особливо якщо порівняти їх з умовами, відображеними у вітчизняному проекті спеціального декларування. Зокрема, за умовами податкової ініціативи 2014 р. від правопорушника вимагалося подати податкові декларації (або уточнені декларації) за останні шість років, спеціальні звіти про наявність закордонних банківських рахунків за останні вісім років, а також заповнити декілька інших спеціальних форм. Також, окрім сплати належних податкових платежів за звичайною ставкою, декларанти повинні були сплатити пеню та штрафні санкції в розмірі 27,5% чи 50% (залежно від обставин недекларування) від суми незадекларованих активів. І навіть з урахуванням таких фінансових санкцій тисячі платників податків погодилися на амністію — у протилежному випадку були би застосовані значно більші санкції (наприклад, штраф за неподання звіту про наявність закордонних банківських рахунків становить 100 тисяч дол. або 50% від балансу коштів на рахунку, залежно від того, яка сума є більшою), а головне, особа могла бути притягнута до кримінальної відповідальності (із реальним строком позбавлення волі в разі засудження) за умисне ухилення від сплати податків.

Протягом 2009—2018 рр. понад 56 тисяч платників податків взяли участь у згаданих програмах, усього сплативши 11,1 млрд дол. податків, пені та штрафних санкцій. Найбільша кількість випадків добровільного декларування припала на 2011 р., коли 18 тисяч осіб добровільно виконали свої податкові обов’язки (для порівняння, у 2017 р. було зафіксовано лише 700 випадків добровільного декларування). Серед головних причин припинення Ініціативи добровільного декларування закордонних активів у 2018 р. було помітне вдосконалення процедур отримання інформації про закордонні активи американських платників від третіх осіб, зокрема від іноземних податкових органів, а також позитивні результати активної роз’яснювальної роботи з платниками податків на предмет належного декларування ними розташованих за кордоном активів та отриманих із них доходів.

Практичний інтерес викликає також кримінально­правова «сторона» реалізованої в США податкової амністії. Так, у період з 2009 по 2018 рр. підрозділ кримінальних розслідувань СВД скерував до суду обвинувальні висновки проти 1 545 платників податків, 671 з яких були звинувачені саме в умисному порушенні вимог податкового законодавства під час здійснення міжнародних операцій.

Кейс України (замість висновків)

Критичний аналіз основних новел вітчизняного законопроекту про податкову амністію в контексті їх порівняння із зарубіжними моделями спеціального декларування, спонукає висловити декілька авторських міркувань і зауважень.

1. Із назви документу випливає, що спеціальне декларування застосовуватиметься за порушення фізичними особами податкового та іншого законодавства, які мали місце до 31 грудня 2018 р. Водночас незрозуміло, чому обрано саме такий податковий період, а не більш виправдана гранична дата 31 грудня 2019 р., після якої запускається тримісячний механізм спеціального декларування. У зарубіжних кейсах податкового амністування фігурувала саме кінцева дата перед першим днем запровадження пільгового режиму декларування. Власне в п. 3 пояснювальної записки до законопроекту під спеціальним декларуванням пропонується розуміти режим звільнення платників податків — фізичних осіб від юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства України, які мали місце впродовж будь­якого або декількох податкових періодів до 1 січня 2020 року включно, за умови подальшої сплати відповідних податкових зобов’язань. Пролонгація «пільгових» періодів спеціального декларування саме до 1 січня 2020 р. видається раціональним підходом, вона слугувала би сигналом про послідовність дій авторів програми податкової амністії, а також змогла би охоплювати капітали, виведені з­під оподаткування впродовж 2019 р.

2. У п. 11 підрозділу 9—3 Податкового кодексу, який вводиться в дію розглядуваним законопроектом, зазначено, що незадекларовані доходи повнолітніх осіб у розмірі 300 тисяч грн. станом на 1 січня 2020 р. вважаються підтвердженими без подання спеціальної декларації. Водночас у тексті Пояснювальної записки розмір таких автоматично амністованих доходів становить 100 тисяч грн, причому без будь­якого обґрунтування саме цієї цифри. Напевне, тут ідеться всього лише про технічну помилку.

3. Законопроект безпосередньо передбачає, що активи, отримані внаслідок вчинення будь­якого злочину, окрім діянь, передбачених у статтях 212 та 212­1 КК, не можуть бути об’єктами спеціального декларування. Водночас загальновідомо, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 2 КК України). Тобто спрацьовує класичне для кримінального права правило: немає вироку — немає злочину. При цьому законопроект про податкову амністію передбачає: об’єкт оподаткування, задекларований декларантом у спеціальній декларації, щодо якого було винесене податкове повідомлення­рішення, вважається амністованим (повністю або в частині) з моменту сплати декларантом узгодженої суми податкового зобов’язання; податкова перевірка щодо джерел отримання декларантом таких об’єктів оподаткування не проводиться; достатнім доказом легальності походження такого активу є довідка, що безоплатно видається декларанту контролюючим органом за відповідною формою.

Отже, отримуємо логічний висновок: оскільки на момент декларування ніхто не зобов’язаний вказувати джерело отримання активів, то відповідно до тексту розглядуваного законопроекту після сплати визначеної суми спеціального податку всі активи вважаються амністованими та, відповідно, ніхто не може почати перевірку законності їх придбання. Отримуємо таке собі замкнуте коло — нормативний запобіжник щодо недопустимості амністування злочинних доходів нібито є, однак він a priori не працює.

4. Законопроектом вносяться зміни до статтей 205, 212, 212­1, 366, 367 КК в частині декриміналізації діянь, пов’язаних із придбанням (формуванням джерел придбання), створенням, отриманням, використанням об’єктів, щодо яких особою було подано спеціальну (одноразову) декларацію та сплачено узгоджену суму податкових зобов’язань. По­перше, ст. 205, яка забороняла фіктивне підприємництво, було виключено з КК Законом України від 18 вересня 2019 р. № 101­IX «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес», що робить відповідне «податкове» застереження юридично неактуальним. А по­друге, включення схожих за змістом застережень безпосередньо в тексти (навіть не в примітки) чотирьох чинних кримінально­правових заборон видається казуїстичним та недосконалим із точки зору юридичної техніки кроком. Якщо вже законодавець і вирішив включити такі привілейовані норми в текст КК, а не, скажімо, безпосередньо в текст підрозділу 9—3 перехідних положень ПК, то це можна було б зробити єдиним вдалим кроком — шляхом включення застереження в текст примітки до ст. 212 КК, водночас поширивши його дію також на інші три норми КК. Наразі прикладів такого універсального конструювання текстів приміток у тексті КК вистачає (наприклад, примітки до статей 185, 219 КК).

Покладення на осіб, які погодилися на участь у спеціальному декларуванні, обов’язку сплатити податкові зобов’язання з прихованих доходів у відповідних розмірах (5% — для валютних цінностей, рухомого та нерухомого майна, цінних паперів, часток (паїв) у майні юридичних осіб, майнових прав на об’єкти інтелектуальної власності та/або фінансових інструментів; 10% — для усіх інших майнових прав; 2,5% — для активів, за рахунок яких відбулася купівля облігацій внутрішньої державної позики, випущених НБУ) видається цілком адекватним, співрозмірним з відповідними іноземними практиками, а в порівнянні з американськими ставками спеціального декларування значно більш економічно мотивуючим підходом.

5. Напрацьований Індонезією, Аргентиною та Сполученими Штатами досвід у сфері адміністрування програм спеціального декларування переконує в тому, що необхідно дуже ретельно й виважено, з досконалим попереднім опрацюванням, із залученням експертів та представників громадських об’єднань платників податків, бізнес-асоціацій, підходити до питання про умови та порядок адміністрування програми податкової амністії в національних масштабах. На прикладі США навіть умовно фрагментарна, конкретизована програма спеціального декларування, яка стосувалася лише тих платників, які не задекларували закордонні банківські рахунки та розміщені на них кошти, була ініційована лише після ретельної аналітичної роботи податкового відомства та обґрунтування висновку про те, що власних ресурсів Служби внутрішніх доходів буде недостатньо для виявлення та розслідування всіх закордонних операцій американських платників-правопорушників. Наразі подібної ретельності та всебічності в обґрунтуванні економічних і правових підстав, а також конкретних юридично значимих умов проведення спеціального декларування, в Україні ми не спостерігаємо.

За словами автора профільного законопроекту, ухвалення закону про спеціальне декларування буде відтерміновано до весни 2020 р., а його прийняття варто очікувати лише після ретельного обґрунтування та дослідження очікуваних результатів, а також консультацій із галузевими фахівцями. Такий підхід видається виваженим і послідовним, адже частково висвітлений у попередніх рядках зарубіжний досвід, зокрема американський, переконує в тому, що поспішати в традиційно чутливих питаннях втілення фіскальної політики, як «репресивних», так і «заохочувальних», точно не варто. «Поспішиш — людей насмішиш» — у податковій сфері це не просто прислів’я, а пряме застереження законодавцю та всім виконавцям його волі.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути