Думка експерта

Постанови ЄСПЛ: загальний стан їх виконання Україною

Опубліковано

18.10.2018

Наталія Карпова,
кандидат юридичних наук

Напередодні щоквартального засідання Комітету міністрів Ради Європи, на якому планується обговорити питання контролю за виконанням постанов ЄСПЛ, Рада Європи опублікувала дані про те, хто з країн, що входять, не виконав найбільшу кількість рішень ЄСПЛ (далі — також Суд). І, як не прикро, Україна стала одним з антилідерів цього рейтингу. З 1 394 постанов Суду повністю виконано і закрито 253, тобто менше 20% (дані на 22.06.2018 р., останній на даний момент звіт Комітету міністрів РЄ про виконання рішень ЄСПЛ ).

Також було оприлюднено перелік найбільш важливих постанов та груп постанов, в яких Суд встановив порушення Конвенції з прав людини та основоположних свобод в Україні та/або протоколів до неї, виконання котрих Україною досі не завершено й перебуває під посиленим наглядом Комітету міністрів. До цього переліку належать: постанови у справах групи Каверзіна (23893/03), в яких Суд встановив катування та/або жорстоке поводження з боку поліції, а також відсутність ефективного розслідування скарг; постанови у справах групи Хайло (39964/02 +), де було встановлено відсутність ефективного розслідування злочинів і нездатність контролюючих органів забезпечити ефективний контроль за проведенням розслідувань; постанова у справі Федорченко та Лозенко (387/03), в якій Суд встановив невиконання ефективних розслідувань щодо передбачуваних убивств громадян України ромської національності та можливих причинних зв’язків між расистським ставленням і вчиненням злочинів; постанова у справі Шевченко (32478/02), де Суд встановив невиконання ефективного розслідування смертності під час військової служби; постанови у справах групи Ігнатова (40583/15) — встановлено незаконне затримання та/або тривале тримання під вартою й відсутність права на відшкодування щодо цього порушення; постанови у справах груп Невмержицького (54825/00 +), Мельніка (72286/01 +), Яковенко (15825/06 +), в яких ЄСПЛ встановив погані матеріальні умови тримання та перевезення, відсутність адекватного медичного лікування в досудовому ув’язненні у в’язниці чи в поліцейських установах; постанови у справах групи Карабета (38906/07) — встановлено наявність тортур, що накладаються спеціальними тюремними силами на затриманих осіб у в’язниці з мінімальною безпекою для придушення протестного руху; постанови у справах Луценко (6492/11) і Тимошенко (49872/11), де було встановлено зловживання владою у вигляді призначення тримання під вартою з політичних причин під слідством у ході кримінального судочинства; постанови у справах групи Салова (65518/01) — встановлено втручання виконавчої і законодавчої влади в судові справи, що очікують розгляду; постанова у справі Волкова (21722/11), де Суд встановив недостатність системи судової дисципліни; постанова у справі Агрокомплексу (23465/03), в якій встановлено недостатній захист незалежності суддів від втручань їхніх начальників; постанови у справах групи Балицького (12793/03+) — встановлено порушення права затриманого мовчати та не свідчити проти себе, права на присутність адвоката під час допитів; постанови у справах групи Яременко (32092/02+) — виявлено катування поліцією під час тримання під вартою й використання зізнань, отриманих шляхом примусу, під час слідства; постанови у справах групи Світлани Науменко (41984/98+), в яких Судом встановлено надмірний строк цивільного судочинства та відсутність ефективних засобів правового захисту щодо цього порушення; постанови у справах групи Мерит (66561/01+) — встановлено надмірний строк кримінального судочинства та відсутність ефективних засобів правового захисту щодо цього порушення; пілотна постанова у справі Юрія Іванова (40450/04), постанови у справах групи Жовнер (56848/00+), постанова у справі Бурмич та інших (46852/13), в яких Судом констатовано велику структурну проблему невиконання або затримки виконання національних судових рішень, в основному висунутих проти держави та проти державних підприємств, а також відсутність ефективних засобів правового захисту в цьому відношенні; постанова у справі Веренцова (20372/11) — встановлено відсутність чіткого та передбачуваного законодавства щодо організації мирних зібрань; постанова у справі Швидкої (17888/12), де констатовано непропорційне використання адміністративних арештів за вираз свободи слова; постанова у справі Веніаміна Тимошенко та інших (48408/12), в якій Суд виявив незаконну заборону на страйк внаслідок відсутності чіткого та передбачуваного законодавства; постанови у справах групи Найдьон (16474/03+), справі Іващенко (760/03) — виявлено відмову органів влади надавати затриманим копії документів із матеріалів справи; постанова у справі Салахова та Іслямова (28005/08), в якій Судом виявлено нездатність влади дотримуватися тимчасових заходів, зазначених у правилі 39 Суду, для надання медичної допомоги; постанова у справі East/West Alliance Limited (19336/04), де встановлено довільні та незаконні дії, вчинені, зокрема, податковими органами, що призвели до вилучення декількох літальних апаратів компанії, які згодом були продані або пошкоджені так, що вони були непридатними для використання; постанова у справі Коваля та інших (22409/05), в якій Суд встановив незаконне захоплення майна поліцією і відсутність ефективного розслідування даного порушення; постанова у справі Кебе та інших (12552/12) — встановлено відсутність ефективного засобу правового захисту з автоматичним призупиненням дії рішення про відмову у в’їзді для оскарження шукачем притулку даного рішення (навіть якщо в країні походження існують ризики поводження, що суперечить статті 3 Конвенції з прав людини і основоположних свобод).

Коментувати сказане вище, думаю, не варто, навіть совісно, бо держава просто ігнорує, вже скільки років, свої обов’язки.

Джерело: Юридичний вісник України