Думка експерта
Права людини поза увагою правоохоронних органів
Даний аналіз охоплює порушення конституційних прав громадян як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду. Проте основну увагу буде зосереджено на досудованій стадії – тобто, саме там, де права людини порушуються наймасовіше, найцинічніше і абсолютно безкарно.
Не дивлячись на практичну необхідність під час боротьби із злочинністю та корупцією суворо дотримуватись вимог Конституції і законів України, дослідження протягом крайніх восьми років дають достатні підстави зробити однозначний висновок, що органи правопорядку України, в тому числі і «реформовані», особливо ті, що створені під тиском і з безпосередньою участю іноземних «партнерів», під час реалізації своїх повноважень систематично порушують основні завдання кримінального провадження, передбачені ст. 2 КПК України. При чому такі порушення прав і свобод громадян вчиняються правоохоронцями, в переважній частині випадків, свідомо, як заради власного піару та демонстрації «показових» шоу про досягнуті неіснуючі «успіхи» у боротьбі із злочинністю і, особливо, корупцією, так і на «замовлення», або і з політичних міркувань, або в результаті край низького професійного рівня слідчих і прокурорів, а тим більше їх керівників, в значній частині на таких посадах, нехай вже теж мене вибачають, явно випадкових.
 Олексій Баганецьзаступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, стрілець Тероборони м. Києва |
Питання реєстрації кримінальних проваджень.
Так, питання реєстрації кримінальних проваджень. У 2024 році до ЄРДР внесено рекордні 492 479 кримінальних проваджень, в той час як у 2023-му їх було – 475 595, у 2022-му – 362 636 у інших роках ще менше. А за один минулий рік мало місце зростання їх частки на 36 % порівнюючи з воєнним 2022-м і на 53 % із довоєнним 2021-м роком. Попри окупацію значної частини території, припинення діяльності багатьох органів досудового розслідування та виїзд мільйонів громадян як до відносно безпечних регіонів України, так і за кордон. Тобто війна дійсно впливає на статдані, але не настільки, щоб припинити правоохоронцями належно виконувати свої функції. Цифра в 492 479 – це лише ті провадження, які потрапили до Реєстру досудових розслідувань. Реальна ж кількість заяв і повідомлень про злочини, які надходили до органів правопорядку протягом минулого року, значно вища.
Читайте також: Камінь спотикання «Північних потоків»…
Про розгляд скарг на невнесення відомостей до ЄРДР. У 2024 році слідчі судді розглянули 36 334 таких скарг, із яких задовольнили лише 20 861, або всього 57,4 %. Тобто, більш ніж кожна друга відмова слідчого чи прокурора в реєстрації заяв і повідомлень про злочин була визнана судами незаконною! Ще більше вражає співвідношення зареєстрованих проваджень із кількістю закінчених розслідувань органами правопорядку у 2024 році, коли наші правоохоронці направляють до суду в рік від 8,4% (Нацполіція) до 14,3% в СБУ, 11,9% в ДБР із числа ними зареєстрованих в минулому році кримінальних проваджень, тримаючи, таким чином, десятки, якщо не сотні тисяч людей у статусі «перебуваючих під слідством» роками! Окрім того, особливо цинічно виглядає, так звана, «залишкова» кількість кримінальних проваджень, які залишились не розслідуваними – тобто тих, які на кінець року залишались незакритими і не переданими до суду. Так ось, у 2024 році цей залишок склав рекордні 1 187 346 проваджень, тобто, майже 1,2 мільйона, які просто, вибачте, за вислів, «висять» у слідчих і прокурорів. Для порівняння: на кінець 2023-го їх було 1 048 927, 2022-го – 842 518, 2021-го – 687 413, 2020-го – 764 892, 2019-го – 812 346, 2018-го – 765 892. Тобто, тільки за крайні три воєнні роки (2022–2024) цей «залишок» зріс на 55 %!
На жаль, зазначене вище свідчить лише про те, що по факту невинні громадяни можуть роками перебувати в статусі свідка фактично без права на захист або «підозрюваного без повідомлення про підозру», їх майно може бути арештоване, виїзд їм за кордон заборонений, кар’єра зруйнована, бізнес паралізований, імідж та авторитет розтоптані. І найголовніше – ніхто із правоохоронців за це не несе ніякої відповідальності, а мова тут іде не тільки про мільйон двісті тисяч залишків проваджень у силовиків, а про щонайменше півтора мільйони(!) громадян України (з урахуванням потерпілих і свідків), чиї конституційні права щодня порушуються лише тому, що держава дозволяє правоохоронним органам і прокуратурі роками тримати людей у «підвішеному стані», без жодного руху в розслідуванні!
Щодо окремих процесуальних проваджень
Далі трішки про обшуки. У 2024 році слідчими та прокурорами подано до слідчих суддів 93 991 клопотання про отримання дозволу на обшук, що є стабільним середнім показником за весь досліджений період. Для порівняння: 2023 – 98 541, 2022 – 71 018 (падіння через початок великої війни) тощо. Але, що стосується задоволених слідчими суддями таких клопотань, то ситуація в частині судового контролю за дотриманням прав і свобод громадян на цьому напрямку суттєво погіршилась: у 2024- му відсоток задоволених клопотань склав 83,73 % – це абсолютний пік за сім крайніх років: у 2023-му – 83,17 %, у 2022-му – 81,64 тощо. При чому, зростання кількості задоволених відбувалось майже щорічно! В свою чергу, в задоволенні скількох таких клопотань було відмовлено, то тут навпаки, ситуація набагато гірша – лише 7,74 %, тобто, вдвічі менше порівняно із 2018 роком (16,34 %)! Фактично судовий контроль за дотриманням права на свободу та особисту недоторканість перетворився на чисту формальність. Слідчий пише що хоче, прокурор потакає, суддя ставить штамп. Про яку тоді гарантію прав і свобод громадян можна говорити.
Щодо порникнення до житла
У проникненні до житла без присутності власника ситуація ще гірше. У 2024-му подано 659 таких клопотань, з яких задоволено ще більше – 89,91 %, тобто, майже 90 %, і це теж абсолютний пік: у 2023 – 854 клопотання або 86,54 %, у 2022 – 578 або 86,41 %, у 2021 – 801 або 80,33 % тощо. І таке зростання майже щорічно за цей період! А відмовлено у задоволенні таких клопотань, не дивуйтесь, лише у 7,03 % випадків, що теж є найнижчим показником за весь досліджений період! Тобто, в 9 випадках із 10 правоохоронні органи фактично дозволяють собі вдиратися до вашого дому, коли вас там немає, і суд, на жаль, це лише «благословляє».
Щодо арешту майна
Динаміка арештів майна громадян додатково ілюструє, як на стадії досудового розслідування грубо порушується ще одне із фундаментальних конституційних прав – право власності. Тільки у 2024 році слідчі судді наклали арешт на майно у 112 847 випадках – що теж є абсолютним рекордом за весь період дослідження з 2018 по 2024 роки: 2023 – 108 214, 2022 – 89 731, 2021 – 94 326 тощо. За сім останніх років кількість арештів зросла на 66 %, причому вони зростали із кожним роком, а відсоток відмов у їх задоволенні навпаки тільки падав: з 18,4 % у 2018-му до рекордно низьких 6,8 % у 2024-му, тобто, майже втричі! При цьому, звертаю Вашу увагу, на кінець 2024 року 78,3 % усіх чинних арештів майна накладені в провадженнях, які або були потім закриті, або розслідувались (якщо це можна так назвати) протягом понад два-три роки! На стадії досудового розслідування, коли вироку ще немає і може ніколи не бути, це конституційне право громадян на власність, передбачене ст. 41 Конституції України, масово ігнорується – майно блокується роками, бізнес паралізується, люди інколи можуть навіть залишитись без засобів до існування.
Щодо тримання під вартою
Ще більш вразливим і суспільно небезпечним показником є застосування найжорсткішого, виняткового запобіжного заходу: тримання під вартою, що є найгрубішим втручанням у конституційне право людини на свободу та особисту недоторканність. Так, у 2024 році слідчі судді задовольнили 18 426 клопотань про тримання під вартою – це теж найвищий показник за минулі сім років, зокрема, навіть на 42 % більший, ніж у довоєнному 2021-му (12 947). Відсоток задоволених слідчими суддями таких клопотань теж зріс до 91,3 % (у 2018-му – 83,7 %). При цьому, станом на початок 2025 року 9 842 особи (53,4 %) з тих, кого взяли під варту у 2024-му, досі перебували у СІЗО, хоча по їхніх провадженнях обвинувальні акти вже перебували на розгляді в судах без винесення вироку! Тобто, на стадії досудового розслідування конституційні права громадян на розгляд справи незалежним судом та про заборону застосування до них нелюдського та такого, що принижує гідність, відношення, систематично порушуються: тисячі людей фактично відбувають реальне покарання у вигляді позбавлення волі без винесення вироку, роками перебуваючи в таких умовах.
Читайте також: Захист інтересів потерпілого як складова справедливого судочинства
Щодо затримань громадян
Особливо гостро на стадії досудового розслідування стоїть також і проблема незаконних затримань громадян, які здійснюються як без достатніх підстав, так і без належного контролю і нагляду що із сторони суду, що, тим більше, зі сторони прокурора. Про які європейські перспективи України взагалі можна сьогодні серйозно говорити, якщо законність затримання силовиками громадян в нашій державі не тільки зараз, а і у довоєнний час, починаючи із 2012 року, ніхто не контролює і не перевіряє, статистика, так званого, ОГП і, тим більше, ДСА або взагалі з цього приводу не ведеться, або відверто приховується, в т.ч. і під прикриттям воєнного стану чи інших чинників, пов’язаних із війною, як би це прикро не звучало, в результаті чого суспільству невідомо, скільки осіб із числа затриманих за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень були пізніше звільнені з місць позбавлення волі без повідомлення їм підозри та, тим більше, без звернення слідчого та прокурора до суду за обранням міри запобіжного заходу, тобто, скількох громадян фактично було затримано незаконно!
Сьогодні також ніхто не відслідковує і не контролює скільком особам на досудовому розслідуванні спочатку було повідомлено про підозру без достатніх підстав, а тим більше, скільки громадян було взято слідчими суддями, без достатніх підстав, під варту за клопотаннями слідчого і прокурора, а потім звільнено з-під варти, та скільки після цього кримінальних проваджень було закрито на досудовому розслідуванні за недоведеністю вини таких осіб у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень! Такої статистики, так званий, Офіс Генерального прокурора теж, начебто, не має і умисно не веде.
Щодо негласних слідчин дій
А питання застосування негласних слідчих (розшукових) дій – це, вибачте, як існування окремої держави в державі. У 2024 році до слідчих суддів подано 12 547 скарг тільки на неправомірне застосування НСРД, що теж є абсолютним рекордом, при чому, цей показник за цей період щорічно тільки зростав! Для порівняння: 2023 – 11 892, 2022 – 11 214, 2021 – 10 987, 2020 – 11 321, 2019 – 11 105, 2018 – 10 316. А задоволено у минулому році 42,3 % із них, тобто, майже кожна друга така скарга виявилась обґрунтованою, а застосовані НСРД, відповідно, незаконними. У свою чергу, кількість зареєстрованих кримінальних проваджень за ст. 359, 365, 371 КК (за зловживання при проведенні НСРД) зросла з 120 у 2018-му до 210 у 2024-му – це +75 %. Але, головним в цьому плані є те, що, так званий, Офіс Генерального прокурора досі не веде і не публікує(!), хоча раніше це здійснював, жодної статистики про рух та кількість внесених клопотань про застосування НСРД на рівні прокурорського нагляду: скільки їх надійшло до прокурорів від органів правопорядку, скільки прокурори відхилили, скільки погодили і вони були направлені до судів, у задоволенні скількох із них слідчі судді відмовили, а саме головне, скільки результатів таких негласних заходів були використані в якості доказів у кримінальних провадженнях.
У відповідь на мої запити я отримував стандартні відповіді: «такий облік не ведеться в централізованому порядку» або навіть такі: «надання такої інформації може зашкодити інтересам досудового розслідування». Ви уявляєте? Тобто, десятки тисяч громадян щороку незаконно прослуховуються, за ними стежать, знімають інформацію з їх телефонів і комп’ютерів, в їх приватне життя правоохоронці свавільно втручаються і ніхто не може з’ясувати, наскільки це було законно чи незаконно.
Дотримання конституційних прав громадян на стадії судового розгляду кримінальних проваджень. Аналіз даних Державної судової адміністрації України за період з 2018 по 2024 роки щодо розгляду обвинувальних актів та відповідних клопотань, направлених до суду за результатами досудового розслідування, також додатково підтверджує системну кризу в забезпеченні прав та свобод громадян і під час судового провадження. Перш за все, про це свідчить високий відсоток нерозглянутих судами кримінальних проваджень (близько 47–52%) на кінець кожного дослідженого року, рекордно низький рівень винесених виправдувальних вироків (1,2% у 2024 році) та, паралельно з цим, одночасне зростання кількості повернутих суддями проваджень прокурорам (до 25,2%), а також широке використання судами угод про визнання винуватості (до 26,1%), що в сукупності вказує на формальний підхід судів до розгляду отриманих обвинувальних актів, боязнь «служителів Феміди» виносити виправдальні вироки. Так, зокрема: кількість кримінальних проваджень, що перебували на розгляді в судах України з 2018 по 2024 рік, зросла з 196 521 до 224 018, тобто, на 14 %. У 2018 році – 196 521, 2019 – 206 824, 2020 – 213 847, 2021 – 216 493, 2022 – різке падіння до 171 940, ймовірно, через початок повномасштабного вторгнення. Частка кримінальних проваджень, які суди реально розглянули та завершили протягом року, навпаки, неухильно, в основному, навпаки, тільки знижується з року в рік: 2018 – 57 %, 2019 – 52,6 %, 2020 – 52,4 %, 2021 – 52,8 %, 2022 – 47,9 % (зрозуміло чому), 2023 – 51,4 % та у 2024 – лише 48 %. Тобто, за сім років ефективність їх розгляду впала на 9 відсоткових пунктів.
Ще цікавим в плані теми дослідження є беззаперечний факт скорочення за сім років кількості виправдальних вироків майже в шість(!) разів: 2018 – 8 193 особи (7,3 %), 2019 – 7 872, 2020 – 5 983, 2021 – 3 946, 2022 – дані частково відсутні через війну, але, тенденція збереглася, 2023 – 1 589 осіб (1,5 %), і 2024 – абсолютний антирекорд – лише 1 292 особи, або всього 1,2 %. Тобто, можна навіть зі сторони зробити нехай не професійний, зате зрозумілий висновок: якщо провадження дійшло до суду, шанс бути виправданим там складає менш як один відсоток! І про яке тоді справедливе правосуддя в Україні можна говорити? А про верховенство права краще промовчати.
Таким чином, у минулому році понад 87 % розглянутих проваджень завершилися обвинувальними вироками, а сумарна частка виправданих + закритих проваджень (тобто тих, що не закінчилися засудженням) у 2024 році склала лише 12,1 %, тоді як у 2018–2020 роках вона становила 15–16 %. Тобто, обвинувальний ухил в діяльності судів є не прихованим, можна навіть сказати – демонстративним. Недарма і кількість засуджених осіб неухильно, в основному, лише знижується: якщо у 2018 році їх було 82 725 (73,8 %), то у 2019 – 79 564, 2020 – 74 980, 2021 – 80 267, 2022 – 60 647, 2023 – 84 153, а у 2024 знову суттєве зниження – всього 77 402 (або 72 %), а в порівнянні з попередніми воєнними роками суттєво.
Про угоди щодо визнання винуватості
Про ще один із способів приховування тенденцій про погіршення стану дотримання конституційних прав і свобод громадян свідчить і ситуація із затвердженням судами угод про визнання винуватості: у 2018 – 24 366 (21,7 %), 2019 – 24 646 (22,6 %), 2020 – 25 048 (22,2 %), 2021 – пік 29 026 (25,6 %) тощо. Таким чином, за сім минулих років вбачається зростання таких угод на 15,1 %, в той час як відмовляли суди в затвердженні такої угоди набагато менше, можна сказати мізер: якщо у 2018 – 11,6 %, то у 2024 – лише у 2,3 % (646 випадків). Тобто, судді фактично звели нанівець перевірку обґрунтованості і законності таких угод. Тоді про яке дотримання конституційних прав і свобод громадян можна говорити, коли значна частина таких підозрюваних і обвинувачених змушені погоджуватись на визнання винуватості і в тих випадках, коли їх вину не було доведено зібраними доказами, а, тим більше, в повному обсязі висунутого обвинувачення?!
Окреме питання про затягування судами розгляду проваджень
Трішки зупинимося на деяких причинах затягування судами розгляду наявних у них проваджень. Особливо цікавим є те, що скільки було відкладено судових засідань через неявку прокурорів. Згідно наявних статданих ДСА, тільки через це в 2024 році не відбулося 2 800 судових засідань, хоча в таку цифру важко повірити. Адже як загальна кількість відкладених судових засідань склала 389 000, з яких 290 000 (74,6 %) – з ініціативи самих судів. На жаль, за 2018– 2022 роки більш детальної відкритої статистики з цього приводу просто немає – її свідомо не публікували і не викладають зараз, щоб приховати вкрай негативні тенденції щодо тяганини в судових процесах. Наприклад, скільки разів суди були змушені відкладати судові засідання за обставин, пов’язаних із прокурорами, які з’явилися в судові засідання не підготовленими з різних причин, в т.ч. і у зв’язку з тим, що тільки вступив у справу і з матеріалами кримінального провадження не встиг ознайомитись.
Читайте також: Сила права чи право сили, або Чому в сучасному світі не дотримуються міжнародні норми?
Ну і ще одна цікава статистика. Ви тільки вдумайтесь: у 2024 році понад 2 роки без прийняття рішень в судах знаходилось понад 29 300 проваджень (13,1 %), понад 1 рік – 17 500 (7,8 %). У 2023 році понад 2 роки значились 29 700 (14 %). Це вже можна назвати просто катастрофою і по тій причині, що ми не володіємо статданими про судову тяганину понад 5 років і більше, бо це також ретельно приховується. Тому, недарма за попередні роки ДСА більш детальних даних з цього приводу теж не надає, впевнений, що свідомо.
Щодо оприлюднення плівок, тобто результатів проведення НСРД
Це вкрай негативне явище, яке ми останнім часом, а особливо крайні 7 років, спостерігаємо майже щоденно. Не останнім із найгрубіших і системних порушень конституційних прав громадян у кримінальному провадженні залишається незаконне розголошення правоохоронцями таємниці досудового розслідування, навіть матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових справ: правоохоронні органи, в першу чергу НАБУ, регулярно оприлюднюють, так звані, «плівки», аудіозаписи та відеозаписи, тобто, результати проведення НСРД та оперативно-розшукових заходів, вибачте, навіть без розсекречення тих матеріалів, які ще носять гриф державної таємниці, використовуючи їх виключно для самопіару, політичного тиску чи різноманітних маніпуляцій.
Такі дії прямо порушують презумпцію невинуватості, право на недоторканність приватного життя та таємницю листування (статті 31, 32, 62 Конституції України), завдають непоправної шкоди репутації людини ще до винесення будь-якого вироку, тобто до визнання її винуватою у вчиненні конкретного кримінального правопорушення, а головне – залишаються практично безкарними через практичну відсутність хоча б якогось прокурорського нагляду. Я ще раз наголошую, поки ці «зливи» матеріалів НСРД триватимуть, говорити про верховенство права та європейські стандарти в кримінальному процесі України просто неможливо – це вимагає негайної заборони використання таких матеріалів у позасудових цілях та притягнення винних посадовців органів правопорядку і прокуратури до відповідальності, в т.ч. і примінальної. Такі дії правоохоронців очевидні і настільки масові, що не потребують додаткових цифр для доказування (хоча, так званий, Офіс Генпрокурора, НАБУ і СБУ вперто не дають жодної відкритої статистики з цього приводу, чим самі підтверджують свої бажання приховувати такі масштаби беззаконня). У реаліях сьогодні ці «зливи» плівок і матеріалів НСРД давно перестали бути інструментом боротьби зі злочинністю і стали чисто політичною зброєю: їх з’являється більше або менше залежно від того, чиї рейтинги треба підняти, а чиї – опустити.
Щодо висновків. Цифри, які ми щойно розглянули, – це не просто статистика. Це 1 187 346 «живих» кримінальних проваджень, що «висять на шиях» щонайменше 1,5 мільйонів громадян України станом на сьогодні. Це сотні тисяч людей, чиї конституційні права порушуються щодня, системно і абсолютно безкарно. Тому, я пропоную не просто констатувати цю катастрофу, а негайно розпочати її ліквідацію хоча б через декілька конкретних, нехай і початкових, чітко прописаних кроків. Жодного заклику на кшталт «потрібно покращити» – лише конкретні пропозиції про внесення змін до законів та підзаконних актів, які можна здійснити вже у 2026 році:
– скасувати обов’язкову автоматичну реєстрацію всіх заяв і повідомлень про злочини у ЄРДР та внести хоча б елементарні зміни до статті 214 КПК України про те, що слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язані внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань лише за наявності достатніх даних, які вказують на наявність ознак очевидного кримінального правопорушення. У разі відсутності таких очевидних ознак, слідчий, прокурор чи дізнавач виносить вмотивовану постанову про відмову у внесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, копію якої надсилають заявнику;
– доповнити частину першу статті 3 КПК України новим пунктом розяснивши зміст заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення: це усне чи письмове звернення фізичних і юридичних осіб, службових (посадових) осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що містять достатні дані про обставини, які можуть переконливо свідчити про вчинення очевидного кримінального правопорушення;
– доповнити ст. 3 КПК України новим пунктом про розкриття змісту поняття «обґрунтована підозра» – це наявність сукупності реальних фактів чи відомостей (які в подальшому ляжуть в основу обвинувального акту), які б за розумного, неупередженого тлумачення були достатніми та чітко вираженими, щоб переконати об’єктивного спостерігача (до винесення судового рішення по суті) щодо ймовірності звинувачень конкретної особи у причетності до вчинення кримінального правопорушення. При цьому, вимога «обґрунтованої підозри» передбачає наявність доказів, які об’єктивно зв’язують підозрюваного з певним злочином, і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити негайне засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування з метою пошуку додаткових фактів і відомостей, щоб висунути звинувачення;
– наділити в ст. 36 КПК України прокурора офіційно правом доступу до матеріалів досудового розслідування, повноваженнями скасовувати незаконні постанови слідчих та їх керівників, ініціювати відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування кримінального провадження не тільки за неефективне розслідування, а і за неодноразове порушення конституційних прав і свобод громадян;
– доповнити статтю 233 відомостями про те, що невідкладний обшук житла чи іншого володіння особи допускається лише з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, а також необхідності проведення в ньому огляду та слідчого експерименту. Про проведення такого обшуку слідчий, прокурор зобов’язаний невідкладно, але не пізніше 24 годин, повідомити слідчого суддю та надати всі матеріали для перевірки законності;
– доповнити статтю 234 КПК України додатковими підставами для проведення обшуків, а саме: для відшукання майна, яке підлягає арешту, та речових доказів, і що обшук житла чи іншого володіння особи проводиться лише на підставі ухвали слідчого судді; в інших місцях, які не належать фізичним особам на праві приватної власності, обшуки проводяться на підставі письмового дозволу прокурора;
– доповнити повноваження прокурорів вищого рівня тим, що у разі, якщо в ході досудового розслідування буде встановлено відсутність достатніх даних про те, що саме ця особа вчинила інкримінований їй злочин, прокурор вищого рівня має право скасувати таку підозру як передчасну та необґрунтовану, про що негайно повідомити прокурора, слідчого та особу, щодо якої вона була винесена.
Це лише початкові кроки і короткий виклад моїх пропозицій, оскільки їх повний текст має доволі великий об’єм і його оголошення займе дуже багато часу, але, з повним текстом зазначених правок кожен з Вас можна ознайомитися у моєму проєкті Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України в частині забезпечення реалізації конституційних функцій органів прокуратури та спрощення діяльності органів досудового розслідування з метою посилення боротьби із злочинністю та корупцією».
Джерело: Юридичний вісник України
