Права та свободи в інформаційно-комунікаційній діяльності сучасної людини

Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України

Виклики для країни

Безумовно, Україна стоїть сьогодні перед безліччю небезпечних, глобального рівня викликів — політично залежна, економічно розорена, світоглядно спустошена. Ситуацію ускладнює те, що світ постійно трансформується, стискається і розширюється під впливом технологічних невідворотних змін, пов’язаних із розвитком науково-технічного прогресу, інформатизацією і процесами управління матеріальними та віртуальними (інформаційними) потоками. Все це відбувається на тлі появи і становлення новітніх технологій виробництва інтегральних мікросхем, комп’ютерів, комп’ютеризованих засобів зв’язку для всіх нових ІКТ. Ланцюги наслідкових зв’язків, які є значимими для сучасного процесу трансформації правової системи або еволюції її окремих складових, можна вибудувати таким чином:

• глобалізація системи економічних відносин в постіндустріальний період і її консолідація як сили, значною мірою незалежної від державної влади;
• стан соціальної системи та її оновлюється стратифікація з економічного, ідеологічного, географічної ознаками;
•  ліберальна філософія трансформації державного втручання в зазначені процеси, а також збережені традиційні бюрократичні системи управління справами держави і суспільства, що несуть у собі пороки індустріальної епохи розвитку соціуму.

Усе це актуалізує й питання визначення та форми використання інформаційних ресурсів у сучасних умовах геополітичних процесів не лише в національному, а й у світовому масштабі. Сенс змісту поняття інформаційного ресурсу лише визначається, однак, на наш погляд, в умовах сьогодення слід вважати, що крім того, що інформаційний ресурс представляє собою сукупність накопиченої в бібліотеках та архівах інформації, він обов’язково має включати в себе знання науково-технічного персоналу, який створює й обслуговує процеси накопичення, зберігання, захисту та обміну інформацією в глобальному інформаційно-комунікаційному середовищі. Величезне значення має також рівень задіяних програмно-апаратних й технічних засобів та систем.

Важливо підкреслити, що сьогодні, коли інформація надається не тільки у звичній письмовій або друкованій формі, а й у електронній, яку людина не може сприймати без наявності комп’ютера, інтегрованих знань і законів щодо визначення інформації, методів її розповсюдження і захисту в нас немає. Всі вони розпорошені і, як наслідок, не систематизовані. Під впливом традицій поводження з інформацією, які перекочували до нас із сивої давнини й чудово почуваються в новому політичному ландшафті ресурсної держави, ми немов ненаситна сарана, проїдаємо інформаційні та інші наші нематеріальні ресурси — справжнє національне багатство країни. Разом із тим, у світі під впливом розвитку комп’ютерної техніки, новітніх ІКТ та систем штучного інтелекту докорінно змінюються всі закони інформаційно-комунікаційної діяльності і сьогодні швидкими темпами йде формування нового типу цивілізації глобального інформаційного суспільства, в якому більшість працюючих зайнято виробництвом, зберіганням, переробкою й реалізацією інформації, особливо її вищої форми — знань.

Інформаційна діяльність сучасної України

Характеризуючи інформаційну діяльність сучасної України, розробку і реалізацію державної політики в інформаційній сфері, можна виділити кілька етапів. На першому, після виходу зі складу СРСР (1991–1994 pp.), головним чином формувалися основи загальних уявлень про становлення юридичних і технологічних процесів інформаційної діяльності в умовах інформатизації суверенної держави. Починаючи з 1992 року, у нас були прийняті закони України: «Про інформацію» (1992 р., 2657-XII, чинний, поточна редакція від 01.01.2017 р.), «Про науково-технічну інформацію» (1993 р., 3322-XII, чинний, поточна редакція від 19.04.2014 р.), «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» (1994 р., 80/94-ВР, чинний, поточна редакція від  19.04.2014 р.). З певними доповненнями вони діють і сьогодні.

Уже на другому етапі (1994— 1998 pp.), який характеризувався уточненням і навіть зміною раніше обраних пріоритетів розвитку, були прийняті закони України: «Про інформаційні агентства» (1995 р.), «Про Концепцію Національної програми інформатизації» (1998 р.), «Про Національну програму інформатизації» (1998 р.). Завершувалися процеси осмислені ще поколінням перших кібернетиків і, зокрема, В. М. Глушковим. У ці ж роки велася активна робота щодо прийняття законів у сфері захисту інформації та узгодженню з країнами-партнерами процедур безпеки при обміні інформацією, що має гриф обмеженого доступу.

Гостра необхідність пошуку засобів і методів гармонізації інформаційних відносин на рівні існуючих вимог, норм і стандартів міжнародного права, типових законів, багатосторонніх конвенцій, договорів тощо в ті роки, крім чисто технологічних проблем, поставила питання й про необхідність розробки цілісної концепції політики держави, підпорядкованої осмисленню шляхів реалізації нових завдань формування державної інформаційно-комунікаційної політики. Опановуючи засади нового технологічного постінформаційного облаштування людства, ми дедалі більше розуміємо, що інтелектуальна діяльність вимагатиме від людини брати за основу життя не просто роботу з інформацією, а пошук інноваційної компоненти в інформаційному ресурсі для розвитку бізнесу й країни. Головним тут, безумовно, є визначення мети, основних принципів та методів реалізації державою інформаційно комунікаційної функції. Вона має бути спрямована на забезпечення загальнодержавних інтересів та захист природних прав і законних інтересів громадян (фізичних осіб), організацій (юридичних осіб) і всього суспільства в цілому за рахунок ефективного використання накопиченої інформації, сучасних інформаційно-комунікаційних комплексів і фахівців, знатних професійно з ними працювати.

Входження людства в нову цивілізацію, безперечно, диригується транснаціональними корпораціями (ТНК). Саме вони узгоджують й активно впливають на всі процеси технологічного переозброєння країн світу, прагнучи всюди передусім змінити завдання економічного, політичного розвитку, організацію військової сфери, зокрема, і в нашій державі. Не маючи досвіду протистояти впливу ТНК, ми перед викликами, які постають перед нами у всіх сферах життя, намагаємося швидко визначатися, де для нас буде фарватер, яким Україна прямуватиме в майбутнє, заздалегідь забезпечивши умови своєї безпеки і державної незалежності. Шляхів цих не так багато. У найузагальненішому вигляді можна розглядати лише два: технократичний — установлення тотальної влади техніки над людьми у всіх проявах організації нашого життя; технологічний — коли рівень світогляду й духовності людського суспільства під впливом знань і розвитку інформаційних технологій має поступово стати таким, щоб відкрилися внутрішні можливості людини щодо використання нових, поки що невідомих шляхів гармонійного співіснування людини з природою за рахунок використання безпечних для біосфери Землі й суспільства засобів. І вочевидь, це справа вже недалекого майбутнього, оскільки технократичний шлях виявився для розвитку світу й України, зокрема, катастрофічним.

Альтернативи інноваційному розвитку немає…

Пророкування вчених і фахівців тут більш ніж загрозливі. Уже в найближчі 100 років середня температура на поверхні Землі може піднятися на п’ять градусів за Цельсієм, що спричинить танення льодовиків та вічної мерзлоти, підвищиться інтенсивність повеней у прибережних зонах та спустошення внутрішніх регіонів, мільярди людей залишаться без суходолу і джерел питної води тощо. Отже, зрозуміло, що альтернативи інноваційному розвитку України немає протягом наступних десятиліть відбуватиметься постійне збільшення споживання ресурсів біосфери Землі, що не дасть їй змоги відновлюватися, і, як наслідок, кількість техногенних аварій та катастроф швидко зростатиме. Вже сьогодні загальне забруднення середовища біосфери проникає й руйнує організм людини на генетичному рівні, вносячи свої зміни в процеси захворювань та мутації. У зв’язку з цим запам’ятався один малюнок: сидить на стільці бабуся з двома головами і в’яже спицями. До неї підповзає гусениця з дитячим обличчям і запитує: «Бабусю, і чого це раніше люди так боялися радіації?». Це — чорний гумор, появі якого ми зобов’язані аварії на Чорнобильській АЕС. Вона завдала народу України величезного горя і, водночас, дала величезний досвід, змусивши нас остаточно усвідомити, що природа — жива і дуже складна система, яка за неповажне ставлення до себе відповідає адекватно: посухами й катастрофами. Ми чіткіше усвідомлюємо, що подальше прямування в руслі надмірного розвитку наших потреб за рахунок застарілої техніки й технологій індустріальної доби веде Україну до катастрофи. Вибудовування за їх використанням складних систем безпеки вочевидь уявляється дедалі безглуздішим.

Інформаційнокомунікаційна безпека

Безумовно, інформаційна парадигма розвитку дає нам можливість кардинально змінити ситуацію й створити умови, які здатні поставити знаки заборони на шляхах до деградації, надати преференції впровадженню нових екологічно безпечних технологій. Однак, відомо, що з точки зору системного погляду інформаційна (керівна) складова є енергетично слабкою, однак організаційно вона викликає процеси, до яких залучаються значні (енергетичні, людські, матеріальні, фінансові тощо) ресурси. Так, лише один біт інформації перемикає, скажімо, червоне світло світлофора на зелене і дає команду транспортним потокам або складним технологічним системам рухатися. Функціонування будь-якої технічної системи забезпечується поданням на вхід інформації (яка визначає мету) й забезпечує керований процес перетворень, отримуючи на виході інформацію (про результати діяльності) – енергію або речовину з новими параметрами. Отже, інформація становить інформаційно-цільову основу будь-якої діяльності. Порушення її цілісності або спотворення основи інформації завжди і всюди має негативні наслідки для результатів функціонування будь-якої системи, а тому сьогодні всюди актуалізується проблематика її захисту в процесах комп’ютеризації й розвитку електронної комунікації, оскільки технології проставили жорстку умову щодо формування правил користування глобальними інформаційно-комунікаційними мережами, що вимагає сьогодні особливу потребу в цілісній державній політиці. В силу своєї природи інформація проникає всюди і є властивістю матерії. Вона акумулює знання про світ і життя соціуму протягом усієї історії, є всепроникаючим ресурсом розвитку й одночасно системоутворюючим фактором. Інформація забезпечує всі процеси життя соціуму, збагачує й гармонізує відносини у всіх напрямках життєдіяльності. Однак внаслідок невизначеності багатьох її параметрів, й особливо в термінах комп’ютерних технологій, здатність передати сенс звичних визначень класичної юриспруденції не завжди вдається, як того потребує концептуалізація наших дій при подоланні проблем, які виникають у процесах інтеграції України в глобалізоване економічне й інформаційно-комунікаційне середовище. Зокрема, в сфері інформаційно-комунікаційної безпеки, яка на сьогодні стає загальнонауковою проблемою розвитку сучасного інноваційного світу.

Сьогодні вона (парадигма) в умовах, коли світове співтовариство переживає інформаційно-комунікаційну революцію, яку згенерувала поява комп’ютера й новітні ІКТ, а інформація й інтелект людини стали особл ивим ресурсом розвитку світу, обумовлює потребу в написанні нової законодавчої «партитури» гармонійного розвитку всіх науково-освітніх, соціально-економічних й культурних структур і міжнародних взаємовідносин, які б відповідали технологічним вимогам новітньої електронної доби нового світу, який Г. М. Маклюен назвав «новою галактикою».

Головні загрози

Стосовно головних інформаційно-комунікаційних загроз безпеки інноваційних процесів в Україні, то їх, на наш погляд, можна достатньо точно окреслити й навіть поділити на класи: порушення інсайдерської, часто конфіденційної, інформації — передбачає одержання інформації користувачами або процесами всупереч встановленим правилам доступу; порушення цілісності інформації — передбачає повне або часткове знищення, перекручення, модифікацію, нав’язування хибної інформації; порушення доступності інформації — передбачає втрату (часткову або повну) працездатності системи, блокування доступу до інформації; втрата керованості системою обробки інформації — характеризує порушення процедур ідентифікації та автентичності користувачів і процесів, надання їм повноважень, здійснення контролю за їх діяльністю, відмова від отримання або пересилання повідомлень. Все це обумовлює потребу виважених дій у політиці держави щодо виконання інформаційно-комунікаційної функції. Головним тут, безумовно, є вирішення проблем безпекових характеристик інформаційно-комунікаційної діяльності при впровадженні новітніх ІКТ. Далеко не всі уявляють, наскільки все це серйозно в умовах геополітичної дійсності сьогодення. Лише окремі фрагменти проблеми ми побачили, скажімо, при обговоренні процедур електронного декларування статків наших можновладців і більшості проблем, що накопичилися в інформаційно-комунікаційній сфері України, які зазвичай мають системний і хронічний характер.

Усе це, врешті-решт, дозволяє нам усвідомлювати повною мірою, що в природному процесі відображення проблем визначення свобод людини і її прав на інформацію завжди необхідно співставляти два категоріальних поняття загальнолюдських цінностей — «свобода» і «необхідність», «свобода» і «відповідальність». Як свідчить досвід, у сфері інформаційно-комунікаційної діяльності людини, суспільства і держави завжди має бути досягнуто їх розумне співвідношення заради безпеки існування. Воно традиційно було присутнє і в нашій культурі, однак суттєво змінилося із розвитком ІКТ, а об’єктивні й суб’єктивні обставини постійно заважають нам зв’язати їх у координатах вимог загальної інформаційно-комунікаційної функції держави.

Зауважимо високу актуальність і невичерпний інтерес наукового співтовариства до цієї сфери діяльнос ті — про значення інформаційно-комунікаційної діяльності, її впливу на розвиток і соціалізацію суспільства написано багато наукових праць. Не менше зроблено і спроб щоб відповісти на давно хвилююче усіх питання про природу інформації як явища буття.

Сьогодні ми бачимо, як наша влада, не розуміючи повною мірою сенсу понять «інформаційна політика», «інформаційна безпека», або «інформаційно-комунікаційна функція», своєчасно о не реагує на виклики науково-технічного прогресу, не відповідає адекватно на такі ключові питання, як то: хто у нас і в світі володіє інформацією як ресурсом, кому він потрібен, де й за яку ціну його можна придбати, які взагалі умови торгівлі ним, не усвідомили й не відчули особисту відповідальність за це кожного — і влади, і громадянина, і суспільства.

Гарантування безпеки людини

В умовах війни і постійних терористичних загроз держава сьогодні повинна зосередитись на вирішенні багатьох питань щодо безпеки людини, створити ефективну систему управління її безпекою в цілому. Інформаційно-комунікаційна революція обумовила революцію й у воєнній справі — вона надала можливості вивес ти її у відчутну сферу суспільства, віртуалізувати багато зі складових війни, як мінімум, організувати передвоєнний період, готуватися до нанесення ударів без звичайного загрозливого періоду, а в деяких випадках і всю воєнну кампанію проводити віртуально. Уже доведено, що тільки використовуючи інформаційно-комунікаційні мережі і системи зберігання та обробки інформації можливо, не залучивши жодного солдата, здійснювати заходи, наслідком яких є повне підкорення економіки й політики супротивника.

Гарантування безпеки людини обумовлює перспективу мирного майбутнього України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової країни. Держава шляхом реформування політико-правових відносин має терміново визначити та забезпечити формування національних безпекових характеристик як складових, підпорядкованих меті збереження миру і територіальної цілісності України, зробити це законодавчо визначеною метою розвитку громадянина держави і суспільства.

У внутрішній політиці цей тренд простежується, скажімо, в істотному розширенні повноважень правоохоронних органів і спецслужб у боротьбі з правопорушеннями в сфері використання ІКТ при захисті інтелектуальної власності, а також у заходах, пов’язаних з інакомисленням громадян, а в зовнішньополітичній сфері — у дипломатичній активності, просуванні ідей (іноді аматорських), наприклад, щодо контрольованого управління процесами інформаційного обміну в глобальних мережах. На сьогодні інформаційно-комунікаційні мережі й технології стали стратегічним ресурсом розвитку будь-якої країни, демонструючи загальносвітову стратегію формування світового ринку інформаційних ресурсів і послуг. Саме тому концептуальний контент інформаціоналізму, сама практика становлення нової інформаційної цивілізації всіма дослідниками нині здебільшого розглядається через інформатизацію суспільства і функціонування глобальних інформаційно-комунікаційних інфраструктур. Навіть за умов неповного розуміння методів опрацювання великих масивів інформації в процесі перетворення знань на капітал, людство шаленими темпами модернізує й комерціалізує глобальне інформаційно-комунікаційне середовище, дедалі більше підпорядковує його для реалізації своїх потреб, не лише для розвитку глобальної комунікації мас-медіа, а встановлює засади нової інформаційної економіки знань, шукає нові методи реалізації своїх задумів у політичній, економічній і військовій сферах.

Висновки

Глобальні тенденції першого періоду XXI століття дозволяють стверджувати, що саме за таких умов буде відбуватися подальше формування нового типу держав, суспільств, їх політики, економіки, військової справи і, безумовно, науки і освіти. На цьому підґрунті вже сьогодні відбувається становлення принципово нової економіки (knowledge-based economy), а основою конкурентоспроможності країн стає здатність до накопичення і раціонального використання фундаментальних знань — інформації, на основі якої створюються нові проривні технології надвисокого рівня (high-tech). За таких умов особливої цінності набувають знання і здатність вихованців технічних університетів (нетократів), які дедалі активніше будуть залучаються до управління матеріальними і нематеріальними ресурсами суспільства, інформаційним зокрема. За допомогою новітніх ІКТ всюди, на всіх рівнях поступово починають знищувати владу безвідповідальних політиків (так би мовити, «кухарок»). Іноді незважаючи на недостатність знань і навичок, а іноді й без повного розуміння сенсу процесів зберігання й розповсюдження інформації та знань, які дедалі більше стають знеособленими, неструктурованими й різнорідними. Україні сьогодні, щоб не залишитися на узбіччі світового науково-технологічного оновлення, крім розмов (дискутування) про значення ІКТ і потреби в ІТ-спеціалістах, безумовно конче необхідно інтегруватися до світових інноваційно-технологічних трендів щодо використання нематеріальних активів суспільства. Спираючись на це, ми в найкоротший термін будемо здатні перейти не лише на інноваційний шлях розвитку економіки, а й обрати (визначити) свої пріоритети в науково-технологічному розвитку, і, як наслідок, створити національну інноваційну систему. Вона має працювати на принципах випереджаючого розвитку фундаментальних наук, а, відповідно, і науково-освітньої діяльності з правовою охороною напрацьованих знань. Це виключно складне для нашого суспільства завдання — виклик сьогодення, оскільки ми при житті одного покоління майже втратили темпи позитивного розвитку і традицію відтворення науково-технічного потенціалу країни.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути