Право інформаційної діяльності громадянина і політологія як джерела утворення інтегрованої науки про інформаційно-комунікаційну діяльність у демократичній державі

Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України

Лариса ЛЯХОЦЬКА, кандидат педагогічних наук, доцент, професор кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій Університету менеджменту освіти

Усю сукупність політико-правових, науково-освітніх й економічних відносин у суспільстві і державі поглинає в собі її інформаційно-комунікаційний простір. Сьогодні відбувається інтерпретація всіх понять різних наук, які вивчають матеріальний і віртуальний світи. У цьому процесі політична наука як соціальна не може стояти осторонь. Вона одночасно диференціює й інтегрує проблеми, які утворюють її структурний зміст. На даний момент політичну науку цікавить те, як відбувається концептуалізація ідей організації глобального інформаційно-комунікаційного простору — сфер генерації, інтерпретації і споживання  інформації, питання взаємодії інформаційних діячів, які в науці, освіті, економічній або політичній діяльності використовують єдине інформаційно- комунікаційне середовище.

Цифровізація як тренд сучасного розвитку

Світ цифрових технологій, в який входить людство, — це не тільки новий логічний етап розвитку технологічної сфери, а перехід існуючої політико-правової і соціально-політичної систем до нового виміру реальності. Поки ще не існує загальноприйнятих та гармонізованих визначень і правових дефініцій, однак імплементація цифрових технологій покликана здійснити системні й цілеспрямовані дії в реалізації державної політики у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), збільшити кількість та якість надання послуг, а також активізувати процеси входження України в європейський простір. Цифрові технології вже стрімко захоплюють плацдарми для наступу у всіх сферах життя сус пільства, а цифровізація (англ. digitalization) стає трендом сучасного розвитку. Водночас, вона вимагатиме дедалі більш поглибленої роботи з розробки все нових ефективних способів правового регулювання різноманітних інформаційно-комунікаційних відносин, а також ефективного організаційно-правового забезпечення інформатизації держави.

Аналіз глобальних тенденцій розвитку людства в XXI столітті дозволяє стверджувати, що подальший розвиток держав відбуватиметься за умов величезних технологічних і психоемоційних викликів та ризиків, пов’язаних із цифровою нерівністю громадян, однак і за таких умов уже сьогодні відбувається становлення суспільств, їх політики, військової справи і, безумовно, науки й освіти. Ризики стають фундаментом принципово нової економіки (knowledge-based economy), основою конкурентоспроможності країн, де створюються нові проривні технології надвисокого рівня (high-tech) на основі оцифрованої інформації.

Впровадження в життя суспільства нових цифрових технологій — процес, безумовно, тривалий і такий, який несе із собою масу невідомих ще нам викликів та небезпек. Їх зазвичай об’єднують у три групи: соціально-економічні, техніко- організаційні та природні, що ми достатньо повно усвідомили в ХХ столітті, впроваджуючи в реальну економіку досягнення науково-технічного прогресу.

Необхідність перегляду організації інформаційнокомунікаційної сфери

Розвиток масового (конвеєрного) виробництва свого часу стимулював глибоке вивчення соціальних і політико-правових питань організації реальної економіки щодо адекватної оплати праці, системи пільг і компенсацій, моральної й матеріальної винагороди за шкідливі умови роботи тощо. Запозичивши досвід американців, зокрема Г. Форда (Ге́нрі Фо́рд 30.07.1863 — 07.04.1947 рр., Дірборн, штат Мічиган, США) — конструктор автомобілів, засновник корпорації «Форд Мотор», перший віце-президент Співтовариства автомобільних інженерів SAE, а також один із найзаможніших людей усіх часів). У ХХ столітті ми почали активно цікавитися соціально-психічними чинниками, які обумовлюють відношення людини до роботи, пов’язуючи це з психологічним кліматом в колективі, сім’ї.

Якщо спочатку вивченням окреслених проблем процесів й особистісних параметрів спеціально займалися лише окремі дослідники, то із середини ХХ століття картина істотно змінюється. Швидке зростання кількості науковців перетворює наукову роботу в одну з масових професій і ставить проблеми не тільки професійного відбору, підготовки достатньої кількості кадрів певного профілю і з потрібними психологічними параметрами, але й істотно іншої в порівнянні з попереднім періодом форми організації її науково-технічної діяльності та комунікації. Нові принципи структурування малих і великих груп наукових колективів, різноманітні типи взаємодії всередині цих груп і між ними — все це змушує, в свою чергу, концептуально переглядати організацію інформаційно-комунікаційної сфери — сфери генерації, інтерпретації, комунікації й споживання необхідної для роботи інформації, направляє управлінців до питань, яких раніше взагалі не існувало.

Нарешті, успіхи кібернетики, розширення можливостей передачі технічним пристроям розумових операцій, які піддаються формалізації, що раніше поглинало значні інтелектуальні зусилля фахівців, різко підвищують вимоги до формування та культивування його здатності виробляти такі дії, які не можуть вчинятися комп’ютерами. Тому не випадково широке вивчення наукової творчості і концептуальна організація інформаційно-комунікаційної сфери почалося одночасно з тріумфом кібернетики.

Інфосфера та її вплив на особистість

Інформаційно-комунікаційні системи, в яких генерується змістовна інформація, утворюються елементи, зв’язки інформаційних відносин, безпосередньо переробляють інформацію, перетворюючи її на інформаційний ресурс — сукупності запасів змістовної інформації, кваліфікації персоналу і можливостей структурованої ергатичної (від гр. ergatic — оператор, дійова особа) (людино-машинної) системи — ергасистеми, її опрацьовувати, зберігати й захищати. Все це в умовах застосування цифрових технологій вимагає по-новому відтворювати сам сенс необхідності та існування багатьох наук і технологій, а, головне, змін у науково-освітній діяльності. Високий рівень цифровізації всіх сфер життя людини і її залучення не лише у споживання, але й виробництво інформації, сприяють формування особистості особливого типу, яка існує в специфічному середовищі — інформаційно- комунікаційній сфері. Етимологія поняття інформаційна сфера передбачає визначення «сфери» (від грец. σφαῖρα — куля, а також «коло дії») як області дії, межі поширення чого-небудь; суспільне довкілля, середовище, обстановка. В широкому сенсі інфосфера — це сукупність постійно оновлюваних знань, ідей, уявлень, що реалізуються як у реальному, так й у віртуальному світі. Із розвитком цифрових технологій у структуру інфосфери додаються технологічні нововведення, рівень насиченості новою інформацією в суспільстві зростає, удосконалюються методики управління суспільними процесами, впливу на думку й поведінкові характеристики індивідів, у зв’язку з чим важливою є проблема впливу інфосфери на особистість людини інформаційного суспільства. Такий вплив відбувається через чотири основні канали сприйняття — перцептивний (аналог фізичного контакту, через відчуття); когнітивний (канал впливу через смислові структури, пакети знання фрейми); рефлексивний (канал сприйняття інформації, пов’язаний із ціннісними установками й усвідомленням обмежень, або з межами розуміння).

Сучасну людину оточує мережа агресивних джерел інформації, тобто таких, впливу яких людина піддається не тільки добровільно. Від них неможливо абстрагуватися, перебуваючи в цифровому соціумі, в результаті чого нова інфосферна інфраструктура поступово трансформує картину світу. В процесі взаємодії з новим середовищем, людство створює інформаційну модель світу. Поняття інфосфери охоплює широкий діапазон взаємодій, що відбуваються в соціумі. Насичення інформаційного поля різних сучасних товариств відбувається нерівномірно. Інформація оточувала людину на всіх етапах її розвитку — від первісних суспільств до цифрової цивілізації, при цьому взаємодія в інформаційному полі в кожному періоді відбувалася по-різному, в залежності від змінних складових цього процесу. Постійними умовами, що забезпечують існування інформаційної сфери суспільства можна вважати: інформацію як будь-яке нове знання, споживачів інформації і тих, хто її створює, поширює, засоби для передачі інформації.

Типи міждисциплінарних взаємодій

У синтезі знання сучасна філософія виділяє три типи міждисциплінарних взаємодій. Перший тип ставлення — онтологічна супідрядність, яка характеризується предметною редукцією. В цьому випадку знання з більш розвиненої наукової дисципліни використовуються в іншій дисципліні, виконуючи методологічну функцію.

Другий тип відносин — методологічна залежність. У такому випадку в рамках однієї науки відтворюються схеми і норми наукового пізнання, прийняті в інший. Третій тип відносин — науково-практична взаємна обґрунтованість. У цьому випадку знання різних областей науки, доповнюючи один одного, практично й аксіологічно обґрунтовують предметну специфіку кожної із взаємодіючих наук, що передбачає синергетичну науково-практичну взаємодію філософії, психології, соціології, інформатики та інших наук.

Політологія в сучасних умовах

Таким чином, на нашу думку, наукове пізнання політичної реальності має свій еволюційний розвиток і політологія як наука не уникнула проблем сучасної науково-технічної революції. Такі аспекти розвитку науки, як формування вченого, його життєвий шлях, залежність діяльності від взаємин з іншими людьми, причини успіху, конф ліктів, помилок, принципи побудови малих груп у науці й управління ними та багато іншого, вимагають поглиблених політологічних досліджень.

Нечуваним тріумфом науки в ХХ столітті можна вважати те, що людство, розвиваючи ІКТ, розширило значення інформації в якості ресурсу свого розвитку, збільшило значення інтелектуальних можливостей людей і в ХХІ столітті іnternet та інші взаємопов’язані мережі глобального інформаційно-комунікаційного простору зробили її цінністю й ресурсом розвитку країн. Змістовна інформація, яку генерують наука й освіта, на сьогодні стала вкрай важливою для життя людини. В Україні, стимулюючи розвиток політології і правознавства, відчувається нагальна потреба в інноваційному розвитку країни.

Інформація вже стала в Україні ключовим системо- утворюючим фактором соціального й індивідуального розвитку, про що переконливо свідчить сучасна практика суспільного життя, будь-то наука, економіка або культура. Сьогодні, коли людство перебуває в четвертій фазі промислової революції, яка характеризується злиттям технологій, що розмиває межі між фізичною, цифровою та біологічною сферами, на нашу думку, посилюється процес інтенсивного поглиблювання знань про людину. Відтак проблема формування інформаційного суспільства, оцінки його різних компонентів за таких умов стала однією з найбільш обговорюваних тем у сучасній політології, гуманітарних науках взагалі. Початок, безумовно, треба шукати в роботах учених кінця XIX — початку XX століть, коли започатковуються спроби перетворити вивчення особистості вченого й процесів його творчості в предмет спеціальних досліджень. Це породили все більш відчутні потрясіння фундаментальних теорій природознавства, прагнення осмислити історичний досвід науки, її шляхи й перспективи. Пошуки нових рішень і підходів зумовили потребу в аналізі процесів наукової творчості, розбудили бажання вчених проникнути у власну творчу лабораторію і виявити ті якості, володіння якими робить людину науки здатною на рішуче перетворення усталених уявлень і принципів, на творення нового. Розпочинається пошук засобів раннього розпізнавання людей із творчими задатками, щоб культивувати їх розвиток, а також розроблення, виходячи з аналізу характерологічних особливостей вчених, стилю їхнього мислення і праці, такої типології, яку можна було б використовувати для вирішення проблем професійної орієнтації в сфері наукової діяльності. Над своєрідністю творчості, його умов та стимуляторів міркували найбільші натуралісти Г. Гельмгольц, І. М. Сєченов, А. Ейнштейн, М. Планк, В. Вернадський та багато інших. Математик А. Пуанкаре і хімік В. Оствальд на початку XX століття створили перші книги з проблем наукової творчості.

Специфіка і закономірності епохи та науки

Наприкінці XX століття специфіку і закономірності нової інформаційної епохи в розвитку суспільства констатували в своїх працях М. Маклюен, А. Тоффлер, Д. Белл, З. Бжезинський. Наукове підґрунтя для аналізу еволюції інформаційного суспільства було закладено в роботах Н. Вінера, А. Урсула, Ф. Ланкастера, В. Коштоєва, в яких послідовно розкривався світоглядний і загальнонауковий сенс феномена інформації. На жаль, багато в чому цей процес відбувався під тиском вирішення проблем військово­промислового істеблішменту, однак питання історичної еволюції засобів обробки і зберігання інформації було достатньо ретельно досліджено Н. Карром, Т. Пітерсом, Б. Гейтсом, В. М. Глушковим. Останнім часом у соціально­ політичних роботах вчених у зв’язку з активним впровадженням нових ІКТ актуалізуються питання управлінської та футурологічної проблематики.

У другому десятилітті XXI століття інформаційно­комунікаційна революція продовжує стрімко змінювати світ, надаючи людству принципово нові рішення й можливості в багатьох сферах й одночасно вимагаючи нових фундаментальних досліджень у сфері технічних і гуманітарних наук. Водночас революційний вплив інформаційно­комунікативних технологій на всі сторони життя суспільства провокує небезпеку фундаментального зсуву в уявленнях про простір, час і соціальний порядок, створює загрозу формування адекватних безпекових характеристик соціально­політичної реальності.

Продуктивне мислення, на відміну від репродуктивного (що відтворює в уже набуте знання або перероблює його за готовими схемами), характеризується низкою суттєвих особливостей. Його механізми давно вже привертають увагу представників різних наук, які висунули ряд цікавих гіпотез щодо чинників, під дією яких долаються шаблонні способи вирішення інтелектуальних завдань, виникають здогадки, відбувається перехід від неясного передбачення до його реалізації в продукті творчості. Оскільки головна функція науки — відкриття нових проблем, фактів та істин, то важливість дослідження їх логічних зв’язків, їх взаємозалежності самоочевидна. Якщо логіку цікавлять форми, структура, операції наукового мислення, способи обґрунтування, докази і спростування, прийоми побудови вивідного знання та його перетворення безвідносно до того особистісного контексту, в якому все відбувається, до особливостей діяльності суб’єкта, взаєминам у цій діяльності між усвідомленими й неусвідомленими, формальними і чуттєво­образними, емоційними і вольовими компонентами, то, на нашу думку, інтереси політології концентруються саме навколо цих несуттєвих для логіки проблем.

Особливості цифрової революції

Сьогодні ми, безумовно, живемо в епоху чергової всесвітньої економічної революції. Першою була торгова, коли за словами С. Цвейга (австрійський письменник, критик, автор численних белетризованних біографій) настав «зірковий час людства», коли європейці флотиліями кораблів вирушали досліджувати світ, відкривати нові морські шляхи й невідомі до того континенти, друга — індустріальна, третьою стає цифрова. Вона радикально змінює характер і цінність/значимість часу — він прискорюється в політичних та економічних процесах і не має нічого дивного в тому, що люди починають вимагати швидких або навіть миттєвих змін у своєму житті, а гуманітарні науки змушені більш ретельно вивчати їх здатність до освіти, наукової діяльності, лідерства, винахідництва й інноваційної діяльності. Тренди сучасного розвитку диктуються потребами небаченого досі розширення інформаційно­технологічного середовища, яке формує особ ливий вид віртуальної реальності й особливий менталітет людини, що вимагає значного коригування програм розвитку особистості. Всюди зростає її роль, починаючи з озвучення нових ідей. Вони асоціюються з нею, коли вона помиляється, ефективно виправляє помилки, передбачає майбутнє… Інтерактивна й гіперактивна інформаційно­комунікативна мережа трансформує інформаційне поле і сенс повідомлень, створює ризик деструкції базисних ментальних структур розуміння на рівні колективного несвідомого, практичної та дискурсивної свідомості.

Безумовно, кожна епоха створює властиві їй прийоми й засоби комунікації та використання знань. Виділення таких об’єктів, як «жива» і «мертва» вода, електрика, лазер, атомна енергія, як об’єкти наукового дослідження вже довело можливість їх використання як для прогресу, так і навпаки. Це стосується й інформації. Прагнення передати наступним поколінням знання, доповнені, вивірені, примножені, стимулювало появу технологій збереження, переробки і трансляції інформації. Перші інформаційні технології були вироблені на довербальній стадії розвитку суспільства. Найбільш надійною технологією зберігання кодованого знання стало використання стійких до впливу природи носіїв — такими є, наприклад, малюнки на стінах печер (цікаві та живописні послання із минулого, вік окремих з яких становить до 40 тисяч років) зачаровують сучасних людей своєю лаконічністю. Однак забезпечуючи надійну трансляцію в часі, вони практично унеможливлювали передачу інформації на відстань, тому з’являються кам’яні та глиняні таблички, пергамент, а потім папір — книги.

Феномен та ієрархія управління інформаційним ресурсом

Розподіл праці призвів до виникнення спеціалізації і появи ремесел, пов’язаних із накопиченням відомостей про світ, тобто стало причиною появи нау кового знання, а потреба транслювати його в часі призвела до необхідності розвитку практики освіти, за допомогою якої стала формуватися комплексна система фільтрації інформаційних потоків. У процесі освіти в індивідуума створюється невидимий «інтелектуальний скафандр» через відсікання інформаційних повідомлень або блокування небажаних вторгнень, які не становлять цінності, в його інформаційний простір. Відзначимо, що гнучкість і щільність такої оболонки залежать від виду й суворості критеріїв, що становлять суть функції, яка реалізується через активізацію креативного мислення молодого покоління, механізм регулювання інтенсивності і якості інформаційного обміну з оточую чими інформаційними системами, мету освіти, що адекватні соціокультурній і технологічній моделі інформаційної мережі. Виникає й необхідність управляти інформацією, як особлива галузь знань і технологій, але не стільки змістом, а діями з нею, тими відносинами різних суб’єктів, які її використовують в якості інформаційного ресурсу з визначеною метою. Сам феномен та ієрархія управління інформаційним ресурсом виключно складні для розуміння пересічною людиною. Оскільки головна цінність інформаційної діяльності полягає не стільки в самій інформації, скільки в доступі до її джерел, сортуванні й можливості маніпулювання її змістом, керуючи суспільно­політичними процесами через нав’язування стереотипів поведінки людей або споживання ними продуктів і послуг.

Необхідно також підкреслити складність управління відносинами в інформаційно­комунікаційній сфері в зв’язку з різноманітністю форм і властивостей інформації та створюваних на її основі інформаційних продуктів і конкретних інформаційних об’єктів, інформаційних ресурсів. Ми дослідили, що в залежності від потреби управління людиною і суспільством взагалі, інформація може бути подана письмовою, друкованою, електронною, усною, а також втіленою в інших відчутих і сприйнятих об’єктах. Наука давно встановила наявність у цьому арсеналі реальності інформації в доступній матеріальній формі: документи, рукописи неформалізовані, звуки, сигнали, хвилі тощо.

Одночасно із зазначеними формами подання інформації фіксувалися й віртуальні форми її існування та прояву: думки, погляди, приватна або суспільна, національна або масова свідомість, які не виражені матеріально в зафіксованій на носії формі. Скажімо, в наші дні біоінформація про людину поступово матеріалізується за допомогою саме цифрових технологій і набуває об’єктивованої форми на основі розгорнутих аналізів крові (інших біологічних матеріалів), відбитків пальців, елементів ока, ДНК тощо. Таким чином, віртуальність окремих форм інформації перекладається в доступну для використання форму — інформаційний ресурс.

Нетократія й мережеве суспільство

Водночас сучасні технології дозволяють реалізувати й зворотний процес. У мережевих структурах комунікації інформація, яка зафіксована в електронному (цифровому) вигляді, набуває, так би мовити, віртуальної форми, яку ми без комп’ютера просто не бачимо, однак вона дозволяє, по­перше, миттєво перенести її з одного пункту в інший (інші) пункт (пункти) й доставити споживачеві; по­друге, обмежити доступ до неї в моменти її віртуального стану; по­третє, зберегти її індивідуальну оболонку, не допускаючи змішування з іншими потоками інформації. Формуються зони, які вимагають особливого спостереження та корекції. Так виникає потреба в новій області позитивного правового регулювання відносин різних суб’єктів, включаючи вирішення завдань забезпечення інформаційної безпеки.

Із середини минулого століття ці проблеми знаходяться в полі зору всієї світової спільноти й кожної окремо взятої держави, оскільки стають головною цінністю інформаційного впливу, яка полягає не стільки в самій інформації, скільки в доступі до її сортування і маніпулювання, управління в суспільстві здійснюється через нав’язування стереотипів поведінки і споживання продуктів. В якості основ ної характеристики мережевого суспільства, — тенденція до нової класової диференціації за ознакою доступу до інформації та формування влади нетократії. Ієрархія нетократії взагалі спирається на членство людей у тій або іншій мережі, нижній щабель якої є мережею необмеженого споживання. Її членом може стати кожен бажаючий, а от на вершині ієрархії нетократів лише ті, хто володіє знаннями й мережею зв’язків, які можуть бути корисні при створенні певного інформаційного поля в конкретних мережах, а тому здатних до маніпулювання свідомістю певного кола їх користувачів.

Створення певного різноманіття інформаційних каналів, свідоме «маскування» інформаційних потоків, переключення уваги на надумані інформаційні приводи й безліч інших заходів — суть технології управління увагою людини. Масовий споживач завжди отримує дозовану змістовну інформацію, на підставі якої він будує ефективну діяльність. В надмірно «зашумленому» інформаційному потоці виокремити цінну інформацію для пересічної людини стає дуже складним завданням. При неможливості це робити або самостійно змінювати наповнення інформаційних потоків потрібною інформацією, споживачеві доводиться виробляти засоби протистояння інформаційно­комунікаційним маніпуляціям, використовуючи той чи інший набір принципів або правил відбору постачальників цінної для суб’єкта інформації.

Із впровадженням у повсякденне життя все нових технічних засобів постійно зростає й агресивність інформаційних вторгнень з боку постачальників інформації в індивідуальний інформаційний простір користувача у вигляді прямої реклами, спаму тощо, змушуючи підвищувати свої технічні можливості з метою протистояння несанкціонованим вторгненням в індивідуальний і колективний інформаційно­комунікаційний простір за допомогою авторизації, установки фільтрів та системи антиспаму на поштових серверах. Таким чином, ми усвідомлюємо, що за відсутності правових норм і законів завжди існує вірогідність прояву різноманітних інформаційно­комунікаційних небезпек, що само по собі стало аксіомою управління.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути