Connect with us

Думка експерта

Право інформаційної діяльності громадянина і політологія як джерела утворення інтегрованої науки про інформаційно-комунікаційну діяльність у демократичній державі

Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України

Лариса ЛЯХОЦЬКА, кандидат педагогічних наук, доцент, професор кафедри відкритих освітніх систем та інформаційно-комунікаційних технологій Університету менеджменту освіти

Усю сукупність політико-правових, науково-освітніх й економічних відносин у суспільстві і державі поглинає в собі її інформаційно-комунікаційний простір. Сьогодні відбувається інтерпретація всіх понять різних наук, які вивчають матеріальний і віртуальний світи. У цьому процесі політична наука як соціальна не може стояти осторонь. Вона одночасно диференціює й інтегрує проблеми, які утворюють її структурний зміст. На даний момент політичну науку цікавить те, як відбувається концептуалізація ідей організації глобального інформаційно-комунікаційного простору — сфер генерації, інтерпретації і споживання  інформації, питання взаємодії інформаційних діячів, які в науці, освіті, економічній або політичній діяльності використовують єдине інформаційно- комунікаційне середовище.

Цифровізація як тренд сучасного розвитку

Світ цифрових технологій, в який входить людство, — це не тільки новий логічний етап розвитку технологічної сфери, а перехід існуючої політико-правової і соціально-політичної систем до нового виміру реальності. Поки ще не існує загальноприйнятих та гармонізованих визначень і правових дефініцій, однак імплементація цифрових технологій покликана здійснити системні й цілеспрямовані дії в реалізації державної політики у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), збільшити кількість та якість надання послуг, а також активізувати процеси входження України в європейський простір. Цифрові технології вже стрімко захоплюють плацдарми для наступу у всіх сферах життя сус пільства, а цифровізація (англ. digitalization) стає трендом сучасного розвитку. Водночас, вона вимагатиме дедалі більш поглибленої роботи з розробки все нових ефективних способів правового регулювання різноманітних інформаційно-комунікаційних відносин, а також ефективного організаційно-правового забезпечення інформатизації держави.

Аналіз глобальних тенденцій розвитку людства в XXI столітті дозволяє стверджувати, що подальший розвиток держав відбуватиметься за умов величезних технологічних і психоемоційних викликів та ризиків, пов’язаних із цифровою нерівністю громадян, однак і за таких умов уже сьогодні відбувається становлення суспільств, їх політики, військової справи і, безумовно, науки й освіти. Ризики стають фундаментом принципово нової економіки (knowledge-based economy), основою конкурентоспроможності країн, де створюються нові проривні технології надвисокого рівня (high-tech) на основі оцифрованої інформації.

Впровадження в життя суспільства нових цифрових технологій — процес, безумовно, тривалий і такий, який несе із собою масу невідомих ще нам викликів та небезпек. Їх зазвичай об’єднують у три групи: соціально-економічні, техніко- організаційні та природні, що ми достатньо повно усвідомили в ХХ столітті, впроваджуючи в реальну економіку досягнення науково-технічного прогресу.

Необхідність перегляду організації інформаційнокомунікаційної сфери

Розвиток масового (конвеєрного) виробництва свого часу стимулював глибоке вивчення соціальних і політико-правових питань організації реальної економіки щодо адекватної оплати праці, системи пільг і компенсацій, моральної й матеріальної винагороди за шкідливі умови роботи тощо. Запозичивши досвід американців, зокрема Г. Форда (Ге́нрі Фо́рд 30.07.1863 — 07.04.1947 рр., Дірборн, штат Мічиган, США) — конструктор автомобілів, засновник корпорації «Форд Мотор», перший віце-президент Співтовариства автомобільних інженерів SAE, а також один із найзаможніших людей усіх часів). У ХХ столітті ми почали активно цікавитися соціально-психічними чинниками, які обумовлюють відношення людини до роботи, пов’язуючи це з психологічним кліматом в колективі, сім’ї.

Якщо спочатку вивченням окреслених проблем процесів й особистісних параметрів спеціально займалися лише окремі дослідники, то із середини ХХ століття картина істотно змінюється. Швидке зростання кількості науковців перетворює наукову роботу в одну з масових професій і ставить проблеми не тільки професійного відбору, підготовки достатньої кількості кадрів певного профілю і з потрібними психологічними параметрами, але й істотно іншої в порівнянні з попереднім періодом форми організації її науково-технічної діяльності та комунікації. Нові принципи структурування малих і великих груп наукових колективів, різноманітні типи взаємодії всередині цих груп і між ними — все це змушує, в свою чергу, концептуально переглядати організацію інформаційно-комунікаційної сфери — сфери генерації, інтерпретації, комунікації й споживання необхідної для роботи інформації, направляє управлінців до питань, яких раніше взагалі не існувало.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Нарешті, успіхи кібернетики, розширення можливостей передачі технічним пристроям розумових операцій, які піддаються формалізації, що раніше поглинало значні інтелектуальні зусилля фахівців, різко підвищують вимоги до формування та культивування його здатності виробляти такі дії, які не можуть вчинятися комп’ютерами. Тому не випадково широке вивчення наукової творчості і концептуальна організація інформаційно-комунікаційної сфери почалося одночасно з тріумфом кібернетики.

Інфосфера та її вплив на особистість

Інформаційно-комунікаційні системи, в яких генерується змістовна інформація, утворюються елементи, зв’язки інформаційних відносин, безпосередньо переробляють інформацію, перетворюючи її на інформаційний ресурс — сукупності запасів змістовної інформації, кваліфікації персоналу і можливостей структурованої ергатичної (від гр. ergatic — оператор, дійова особа) (людино-машинної) системи — ергасистеми, її опрацьовувати, зберігати й захищати. Все це в умовах застосування цифрових технологій вимагає по-новому відтворювати сам сенс необхідності та існування багатьох наук і технологій, а, головне, змін у науково-освітній діяльності. Високий рівень цифровізації всіх сфер життя людини і її залучення не лише у споживання, але й виробництво інформації, сприяють формування особистості особливого типу, яка існує в специфічному середовищі — інформаційно- комунікаційній сфері. Етимологія поняття інформаційна сфера передбачає визначення «сфери» (від грец. σφαῖρα — куля, а також «коло дії») як області дії, межі поширення чого-небудь; суспільне довкілля, середовище, обстановка. В широкому сенсі інфосфера — це сукупність постійно оновлюваних знань, ідей, уявлень, що реалізуються як у реальному, так й у віртуальному світі. Із розвитком цифрових технологій у структуру інфосфери додаються технологічні нововведення, рівень насиченості новою інформацією в суспільстві зростає, удосконалюються методики управління суспільними процесами, впливу на думку й поведінкові характеристики індивідів, у зв’язку з чим важливою є проблема впливу інфосфери на особистість людини інформаційного суспільства. Такий вплив відбувається через чотири основні канали сприйняття — перцептивний (аналог фізичного контакту, через відчуття); когнітивний (канал впливу через смислові структури, пакети знання фрейми); рефлексивний (канал сприйняття інформації, пов’язаний із ціннісними установками й усвідомленням обмежень, або з межами розуміння).

Сучасну людину оточує мережа агресивних джерел інформації, тобто таких, впливу яких людина піддається не тільки добровільно. Від них неможливо абстрагуватися, перебуваючи в цифровому соціумі, в результаті чого нова інфосферна інфраструктура поступово трансформує картину світу. В процесі взаємодії з новим середовищем, людство створює інформаційну модель світу. Поняття інфосфери охоплює широкий діапазон взаємодій, що відбуваються в соціумі. Насичення інформаційного поля різних сучасних товариств відбувається нерівномірно. Інформація оточувала людину на всіх етапах її розвитку — від первісних суспільств до цифрової цивілізації, при цьому взаємодія в інформаційному полі в кожному періоді відбувалася по-різному, в залежності від змінних складових цього процесу. Постійними умовами, що забезпечують існування інформаційної сфери суспільства можна вважати: інформацію як будь-яке нове знання, споживачів інформації і тих, хто її створює, поширює, засоби для передачі інформації.

Типи міждисциплінарних взаємодій

У синтезі знання сучасна філософія виділяє три типи міждисциплінарних взаємодій. Перший тип ставлення — онтологічна супідрядність, яка характеризується предметною редукцією. В цьому випадку знання з більш розвиненої наукової дисципліни використовуються в іншій дисципліні, виконуючи методологічну функцію.

Другий тип відносин — методологічна залежність. У такому випадку в рамках однієї науки відтворюються схеми і норми наукового пізнання, прийняті в інший. Третій тип відносин — науково-практична взаємна обґрунтованість. У цьому випадку знання різних областей науки, доповнюючи один одного, практично й аксіологічно обґрунтовують предметну специфіку кожної із взаємодіючих наук, що передбачає синергетичну науково-практичну взаємодію філософії, психології, соціології, інформатики та інших наук.

Політологія в сучасних умовах

Таким чином, на нашу думку, наукове пізнання політичної реальності має свій еволюційний розвиток і політологія як наука не уникнула проблем сучасної науково-технічної революції. Такі аспекти розвитку науки, як формування вченого, його життєвий шлях, залежність діяльності від взаємин з іншими людьми, причини успіху, конф ліктів, помилок, принципи побудови малих груп у науці й управління ними та багато іншого, вимагають поглиблених політологічних досліджень.

Нечуваним тріумфом науки в ХХ столітті можна вважати те, що людство, розвиваючи ІКТ, розширило значення інформації в якості ресурсу свого розвитку, збільшило значення інтелектуальних можливостей людей і в ХХІ столітті іnternet та інші взаємопов’язані мережі глобального інформаційно-комунікаційного простору зробили її цінністю й ресурсом розвитку країн. Змістовна інформація, яку генерують наука й освіта, на сьогодні стала вкрай важливою для життя людини. В Україні, стимулюючи розвиток політології і правознавства, відчувається нагальна потреба в інноваційному розвитку країни.

Інформація вже стала в Україні ключовим системо- утворюючим фактором соціального й індивідуального розвитку, про що переконливо свідчить сучасна практика суспільного життя, будь-то наука, економіка або культура. Сьогодні, коли людство перебуває в четвертій фазі промислової революції, яка характеризується злиттям технологій, що розмиває межі між фізичною, цифровою та біологічною сферами, на нашу думку, посилюється процес інтенсивного поглиблювання знань про людину. Відтак проблема формування інформаційного суспільства, оцінки його різних компонентів за таких умов стала однією з найбільш обговорюваних тем у сучасній політології, гуманітарних науках взагалі. Початок, безумовно, треба шукати в роботах учених кінця XIX — початку XX століть, коли започатковуються спроби перетворити вивчення особистості вченого й процесів його творчості в предмет спеціальних досліджень. Це породили все більш відчутні потрясіння фундаментальних теорій природознавства, прагнення осмислити історичний досвід науки, її шляхи й перспективи. Пошуки нових рішень і підходів зумовили потребу в аналізі процесів наукової творчості, розбудили бажання вчених проникнути у власну творчу лабораторію і виявити ті якості, володіння якими робить людину науки здатною на рішуче перетворення усталених уявлень і принципів, на творення нового. Розпочинається пошук засобів раннього розпізнавання людей із творчими задатками, щоб культивувати їх розвиток, а також розроблення, виходячи з аналізу характерологічних особливостей вчених, стилю їхнього мислення і праці, такої типології, яку можна було б використовувати для вирішення проблем професійної орієнтації в сфері наукової діяльності. Над своєрідністю творчості, його умов та стимуляторів міркували найбільші натуралісти Г. Гельмгольц, І. М. Сєченов, А. Ейнштейн, М. Планк, В. Вернадський та багато інших. Математик А. Пуанкаре і хімік В. Оствальд на початку XX століття створили перші книги з проблем наукової творчості.

Специфіка і закономірності епохи та науки

Наприкінці XX століття специфіку і закономірності нової інформаційної епохи в розвитку суспільства констатували в своїх працях М. Маклюен, А. Тоффлер, Д. Белл, З. Бжезинський. Наукове підґрунтя для аналізу еволюції інформаційного суспільства було закладено в роботах Н. Вінера, А. Урсула, Ф. Ланкастера, В. Коштоєва, в яких послідовно розкривався світоглядний і загальнонауковий сенс феномена інформації. На жаль, багато в чому цей процес відбувався під тиском вирішення проблем військово­промислового істеблішменту, однак питання історичної еволюції засобів обробки і зберігання інформації було достатньо ретельно досліджено Н. Карром, Т. Пітерсом, Б. Гейтсом, В. М. Глушковим. Останнім часом у соціально­ політичних роботах вчених у зв’язку з активним впровадженням нових ІКТ актуалізуються питання управлінської та футурологічної проблематики.

У другому десятилітті XXI століття інформаційно­комунікаційна революція продовжує стрімко змінювати світ, надаючи людству принципово нові рішення й можливості в багатьох сферах й одночасно вимагаючи нових фундаментальних досліджень у сфері технічних і гуманітарних наук. Водночас революційний вплив інформаційно­комунікативних технологій на всі сторони життя суспільства провокує небезпеку фундаментального зсуву в уявленнях про простір, час і соціальний порядок, створює загрозу формування адекватних безпекових характеристик соціально­політичної реальності.

Продуктивне мислення, на відміну від репродуктивного (що відтворює в уже набуте знання або перероблює його за готовими схемами), характеризується низкою суттєвих особливостей. Його механізми давно вже привертають увагу представників різних наук, які висунули ряд цікавих гіпотез щодо чинників, під дією яких долаються шаблонні способи вирішення інтелектуальних завдань, виникають здогадки, відбувається перехід від неясного передбачення до його реалізації в продукті творчості. Оскільки головна функція науки — відкриття нових проблем, фактів та істин, то важливість дослідження їх логічних зв’язків, їх взаємозалежності самоочевидна. Якщо логіку цікавлять форми, структура, операції наукового мислення, способи обґрунтування, докази і спростування, прийоми побудови вивідного знання та його перетворення безвідносно до того особистісного контексту, в якому все відбувається, до особливостей діяльності суб’єкта, взаєминам у цій діяльності між усвідомленими й неусвідомленими, формальними і чуттєво­образними, емоційними і вольовими компонентами, то, на нашу думку, інтереси політології концентруються саме навколо цих несуттєвих для логіки проблем.

Особливості цифрової революції

Сьогодні ми, безумовно, живемо в епоху чергової всесвітньої економічної революції. Першою була торгова, коли за словами С. Цвейга (австрійський письменник, критик, автор численних белетризованних біографій) настав «зірковий час людства», коли європейці флотиліями кораблів вирушали досліджувати світ, відкривати нові морські шляхи й невідомі до того континенти, друга — індустріальна, третьою стає цифрова. Вона радикально змінює характер і цінність/значимість часу — він прискорюється в політичних та економічних процесах і не має нічого дивного в тому, що люди починають вимагати швидких або навіть миттєвих змін у своєму житті, а гуманітарні науки змушені більш ретельно вивчати їх здатність до освіти, наукової діяльності, лідерства, винахідництва й інноваційної діяльності. Тренди сучасного розвитку диктуються потребами небаченого досі розширення інформаційно­технологічного середовища, яке формує особ ливий вид віртуальної реальності й особливий менталітет людини, що вимагає значного коригування програм розвитку особистості. Всюди зростає її роль, починаючи з озвучення нових ідей. Вони асоціюються з нею, коли вона помиляється, ефективно виправляє помилки, передбачає майбутнє… Інтерактивна й гіперактивна інформаційно­комунікативна мережа трансформує інформаційне поле і сенс повідомлень, створює ризик деструкції базисних ментальних структур розуміння на рівні колективного несвідомого, практичної та дискурсивної свідомості.

Безумовно, кожна епоха створює властиві їй прийоми й засоби комунікації та використання знань. Виділення таких об’єктів, як «жива» і «мертва» вода, електрика, лазер, атомна енергія, як об’єкти наукового дослідження вже довело можливість їх використання як для прогресу, так і навпаки. Це стосується й інформації. Прагнення передати наступним поколінням знання, доповнені, вивірені, примножені, стимулювало появу технологій збереження, переробки і трансляції інформації. Перші інформаційні технології були вироблені на довербальній стадії розвитку суспільства. Найбільш надійною технологією зберігання кодованого знання стало використання стійких до впливу природи носіїв — такими є, наприклад, малюнки на стінах печер (цікаві та живописні послання із минулого, вік окремих з яких становить до 40 тисяч років) зачаровують сучасних людей своєю лаконічністю. Однак забезпечуючи надійну трансляцію в часі, вони практично унеможливлювали передачу інформації на відстань, тому з’являються кам’яні та глиняні таблички, пергамент, а потім папір — книги.

Феномен та ієрархія управління інформаційним ресурсом

Розподіл праці призвів до виникнення спеціалізації і появи ремесел, пов’язаних із накопиченням відомостей про світ, тобто стало причиною появи нау кового знання, а потреба транслювати його в часі призвела до необхідності розвитку практики освіти, за допомогою якої стала формуватися комплексна система фільтрації інформаційних потоків. У процесі освіти в індивідуума створюється невидимий «інтелектуальний скафандр» через відсікання інформаційних повідомлень або блокування небажаних вторгнень, які не становлять цінності, в його інформаційний простір. Відзначимо, що гнучкість і щільність такої оболонки залежать від виду й суворості критеріїв, що становлять суть функції, яка реалізується через активізацію креативного мислення молодого покоління, механізм регулювання інтенсивності і якості інформаційного обміну з оточую чими інформаційними системами, мету освіти, що адекватні соціокультурній і технологічній моделі інформаційної мережі. Виникає й необхідність управляти інформацією, як особлива галузь знань і технологій, але не стільки змістом, а діями з нею, тими відносинами різних суб’єктів, які її використовують в якості інформаційного ресурсу з визначеною метою. Сам феномен та ієрархія управління інформаційним ресурсом виключно складні для розуміння пересічною людиною. Оскільки головна цінність інформаційної діяльності полягає не стільки в самій інформації, скільки в доступі до її джерел, сортуванні й можливості маніпулювання її змістом, керуючи суспільно­політичними процесами через нав’язування стереотипів поведінки людей або споживання ними продуктів і послуг.

Необхідно також підкреслити складність управління відносинами в інформаційно­комунікаційній сфері в зв’язку з різноманітністю форм і властивостей інформації та створюваних на її основі інформаційних продуктів і конкретних інформаційних об’єктів, інформаційних ресурсів. Ми дослідили, що в залежності від потреби управління людиною і суспільством взагалі, інформація може бути подана письмовою, друкованою, електронною, усною, а також втіленою в інших відчутих і сприйнятих об’єктах. Наука давно встановила наявність у цьому арсеналі реальності інформації в доступній матеріальній формі: документи, рукописи неформалізовані, звуки, сигнали, хвилі тощо.

Одночасно із зазначеними формами подання інформації фіксувалися й віртуальні форми її існування та прояву: думки, погляди, приватна або суспільна, національна або масова свідомість, які не виражені матеріально в зафіксованій на носії формі. Скажімо, в наші дні біоінформація про людину поступово матеріалізується за допомогою саме цифрових технологій і набуває об’єктивованої форми на основі розгорнутих аналізів крові (інших біологічних матеріалів), відбитків пальців, елементів ока, ДНК тощо. Таким чином, віртуальність окремих форм інформації перекладається в доступну для використання форму — інформаційний ресурс.

Нетократія й мережеве суспільство

Водночас сучасні технології дозволяють реалізувати й зворотний процес. У мережевих структурах комунікації інформація, яка зафіксована в електронному (цифровому) вигляді, набуває, так би мовити, віртуальної форми, яку ми без комп’ютера просто не бачимо, однак вона дозволяє, по­перше, миттєво перенести її з одного пункту в інший (інші) пункт (пункти) й доставити споживачеві; по­друге, обмежити доступ до неї в моменти її віртуального стану; по­третє, зберегти її індивідуальну оболонку, не допускаючи змішування з іншими потоками інформації. Формуються зони, які вимагають особливого спостереження та корекції. Так виникає потреба в новій області позитивного правового регулювання відносин різних суб’єктів, включаючи вирішення завдань забезпечення інформаційної безпеки.

Із середини минулого століття ці проблеми знаходяться в полі зору всієї світової спільноти й кожної окремо взятої держави, оскільки стають головною цінністю інформаційного впливу, яка полягає не стільки в самій інформації, скільки в доступі до її сортування і маніпулювання, управління в суспільстві здійснюється через нав’язування стереотипів поведінки і споживання продуктів. В якості основ ної характеристики мережевого суспільства, — тенденція до нової класової диференціації за ознакою доступу до інформації та формування влади нетократії. Ієрархія нетократії взагалі спирається на членство людей у тій або іншій мережі, нижній щабель якої є мережею необмеженого споживання. Її членом може стати кожен бажаючий, а от на вершині ієрархії нетократів лише ті, хто володіє знаннями й мережею зв’язків, які можуть бути корисні при створенні певного інформаційного поля в конкретних мережах, а тому здатних до маніпулювання свідомістю певного кола їх користувачів.

Створення певного різноманіття інформаційних каналів, свідоме «маскування» інформаційних потоків, переключення уваги на надумані інформаційні приводи й безліч інших заходів — суть технології управління увагою людини. Масовий споживач завжди отримує дозовану змістовну інформацію, на підставі якої він будує ефективну діяльність. В надмірно «зашумленому» інформаційному потоці виокремити цінну інформацію для пересічної людини стає дуже складним завданням. При неможливості це робити або самостійно змінювати наповнення інформаційних потоків потрібною інформацією, споживачеві доводиться виробляти засоби протистояння інформаційно­комунікаційним маніпуляціям, використовуючи той чи інший набір принципів або правил відбору постачальників цінної для суб’єкта інформації.

Із впровадженням у повсякденне життя все нових технічних засобів постійно зростає й агресивність інформаційних вторгнень з боку постачальників інформації в індивідуальний інформаційний простір користувача у вигляді прямої реклами, спаму тощо, змушуючи підвищувати свої технічні можливості з метою протистояння несанкціонованим вторгненням в індивідуальний і колективний інформаційно­комунікаційний простір за допомогою авторизації, установки фільтрів та системи антиспаму на поштових серверах. Таким чином, ми усвідомлюємо, що за відсутності правових норм і законів завжди існує вірогідність прояву різноманітних інформаційно­комунікаційних небезпек, що само по собі стало аксіомою управління.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Як анонімна власність перешкоджає конфіскації російських активів за кордоном

Вадим НОВІКОВ,
консультант
з економіки

Більшість росіян реєструють майно за кордоном на підставних осіб. Великобританія зробила перший крок до розкриття власників.

Андерс Аслунд, найвідоміший на Заході експерт з економіки Росії та України, у статті «Росія повинна платити репарації», зазначає, що для репарацій треба використати заморожені резерви Центробанку рф. У той же час він пропонує як прецедент використовувати виплати Лівією жертвам державного тероризму — загиблим у результаті знищення американського пасажирського лайнера в небі над шотландським Локербі. Нагадаємо, в 2002 році Лівія погодилася виплатити по 10 мільйонів доларів за кожного загиблого. Якщо такі платежі покласти на росію, то тільки за загиблих в 2014—2015 роках вона має заплатити 130 мільярдів доларів, а за напад в 2022 році — жодних резервів центробанку рф не вистачить.

Читайте також: Єврокомісія спростить конфіскацію російських активів

Тим більше, що ще 25 березня Богдан Данилишин в колонці на ЕП переконливо показав, що претендентів на покриття своїх збитків за рахунок заморожених резервів центробанку росії буде дуже багато, на всіх не вистачить. Тому висновок тут простий — треба репарації Україні покривати не тільки із заморожених резервів Центробанку Росії, а й з інших джерел.

Гроші на відбудову. Як отримати максимум від російських активів у світі?

Кроком у цьому напрямку є законопроект, який на розгляд Сенату США запропонували сенатори Вайтхауз, Грехем, Блументал і Вікер. Цей законопроект пропонує використовувати для репарацій усі заморожені активи, які належать особам, що потрапили під санкції США за агресію проти України. Подібні закони треба вимагати від Великобританії, Канади та всіх країн ЄС. Я вважаю, що Україна має наполягати на репараціях не тільки за рахунок резервів центробанку рф та активів підсанкційних осіб, а й за рахунок всіх наявних активів за межами росії.

У попередніх колонках ми розглянули загальний обсяг російських активів за кордоном, а також початок роботи двох міжнародних груп з розшуку, арешту й конфіскації цих активів: в США та в ЄС. Зараз же подивимося на деякі перешкоди в цій конче потрібній роботі, незалежно від того, стосується це активів підсанкційних осіб чи всіх росіян. Запровадження санкцій проти росіян після 24 лютого 2022 року привернуло увагу до проблеми, яку роками безрезультатно дебатують західні політики, — до проблеми анонімної власності як інструменту відмивання брудних грошей. Щоб заморозити якісь активи, наприклад, нерухомість російського олігарха, треба для початку знати, що вона йому належить. Як правило, реєстрація активів росіян за кордоном відбувається не напряму, а через ланцюг підставних юридичних осіб, що не дає можливості побачити реального власника. Показовим прикладом у цьому плані є яхта «Шехерезада», про яку зараз уже знають майже всі. Вона коштує 700 мільйонів доларів і є однією з найдорожчих яхт у світі. Свого часу команда російського опозиціонера Навального виклала в YouTube фільм, в якому доводить, що це яхта Путіна. Аргументом на користь такого твердження є те, що більше половини її екіпажу є військовослужбовцями ФСО — Федеральної служби охорони Росії, яка відповідає за особисту охорону Путіна та інших вищих чинів Росії. «Шехерезада» зареєстрована на Кайманових островах, які мають статус Британської заморської території, де зараз зареєстровані 60% неймовірно дорогих яхт російських олігархів і чиновників.

Видання Caiman Compass 18 березня опублікувало розслідування щодо десятків російських яхт. У більшості випадків реального власника знайти вдається, але стосовно «Шехерезади» є тільки чутки, що вона належить Путіну. Формально яхта є власністю компанії Beilor Asset з Маршаллових островів, а от кому належить сама ця підставна компанія — встановити досі не вдалося. Капітан яхти, британець за громадянством, заявляє, що підписав договір конфіденційності й не має права говорити про власника судна.

Нині «Шехерезада» стоїть у порту в Італії, але італійська влада не може її заарештувати, бо не знає, чи є її власник у списку підсанкційних осіб. Більше того, оскільки Путін ніколи не реєструє жодну власність на себе особисто, а призначає для цього родичів чи друзів дитинства, то й кінцевим власником «Шехерезади», якщо він знайдеться, буде хтось на кшталт віолончеліста Ролдугіна. Таку саму картину ми бачимо для тисяч і тисяч випадків оформлення власності на нерухоме майно, корпоративні права, літаки і гелікоптери. Вся ця конструкція анонімної власності була створена задовго до появи російських олігархів та приходу до влади путінської банди.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Першими замовниками цієї конструкції були наркобарони, яким набридло тягати валізи з кешем, а олігархи та клептократи просто скористалися інструментом своїх найближчих колег. Найбільшими країнами, де розквітнув цей юридично-фінансовий аморфофаллус, є Велика Британія та США. В березні британський парламент блискавично прийняв Economic Crime Act (Закон про економічні злочини), який уже шість років лежав там нерухомо. Закон спрямовано на боротьбу саме проти анонімної власності. Цей закон вимагає від всіх закордонних власників британського нерухомого майна розкривати кінцевого власника. За порушення передбачено до 5 років тюремного строку. Російське вторгнення в Україну зробило цей закон ще нагальнішим, бо столиця Великобританії вже давно стала місцем відмивання награбованих російською клептократією грошей, за що Лондон отримав неофіційну назву «Лондонград».

За даними Transparency International, росіяни, які звинувачені в корупції та пов’язані з путінською владою, володіють нерухомістю у Великій Британії на 1,5 мільярдів фунтів стерлінгів. Більше половини цієї власності зареєстровано на офшорні анонімні компанії, тобто офіційно росіянам не належить. До слова: сама Transparency International повідомляє, що вони знайшли більше 2 тисяч компаній, зареєстрованих у Великій Британії та залежних від неї територіях, через які відмито російських грошей на 82 мільярди фунтів стерлінгів. Відповідно до прийнятого закону, вимога розкриття реальних власників стосується нерухомості, придбаної після 2002 року (в Шотландії — з 2014 року). На внесення належної інформації в реєстр закон надає 6 місяців. Якщо кінцевий власник не буде вказаний, то нерухомість підлягає заморожуванню, тобто її не можна буде продати, здати в оренду або в заставу, але користуватися нею можна.

Разом із тим уже зараз видно очевидні лазівки в цьому законі для росіян: за пів року всі анонімні власники, які не захочуть засвітитися в британському реєстрі, зможуть продати або перереєструвати свою власність на осіб, які не підпадають під санкції, або ж розпорошать власність на частки, менші за 25%, що не дасть змогу реєстратору встановити бенефіціарного власника. Таким чином, можемо сказати, що власники раніше купленої нерухомості зможуть обійти цей закон, але в майбутньому британська нерухомість перестане бути популярним інструментом відмивання грошей.

У принципі це — добре, але не принесе в найближчому майбутньому результатів, які можна конвертувати в репарації для України. Значно більш обнадійливим виглядає інша зміна, яку запроваджує Закон про економічні злочини, — це зміна трактовки власності невідомого походження. Таку власність можна було конфіскувати за рішенням суду за законом, схваленим ще в 2017 році. Прикладом конфіскації нерухомості, приданої на кошти невідомого походження, була справа Заміри Хаджиєвої, дружини азербайджанського банкіра. Вона жила в лондонському домі вартістю близько 15 мільйонів фунтів, власником якого була підставна компанія на Британських Віргінських островах (це теж одна з Британських заморських територій).

Завдяки розслідуванню, проведеному на Віргінських островах, була встановлена афілійованість Хаджиєвої з цією компанією і відсутність законних джерел доходів для купівлі нерухомості в Лондоні. Але процедура доведення була виписана так, що за минулі чотири роки були тільки чотири судові справи, і одну таку справу держава програла, що коштувало платникам податків близько мільйона фунтів стерлінгів судових витрат.

Стало очевидно, що надії на широке використання такого механізму конфіскації нерухомості, купленої для відмивання брудних коштів, не виправдалися. Новий закон дає право конфіскувати нерухомість, придбану на кошти невідомого походження, навіть не переймаючись встановленням її власника. Тепер закон спрямований не проти власників, а проти управителів такої нерухомості, що значно розширює і спрощує його застосування.

Отже, наразі бачимо, як російська навала на Україну примушує міняти закони в країнах, начебто далеких від поля бою. Зміни в британському законодавстві для нас дуже важливий дороговказ. Якщо ми прагнемо отримати репарації за рахунок конфіскації російської власності за межами Росії, то маємо апелювати до всіх країн, де є велика кількість такої власності — США, Швейцарія, Італія, Франція, Німеччина, офшорні юрисдикції — з вимогою запровадити конфіскацію майна, придбаного на кошти невідомого походження. Якщо б такий механізм існував на Кайманових островах, то влада мали б підставу арештувати і конфіскувати «Шехерезаду», бо походження коштів, на які вони була придбана, невідоме. Путін або його підставна особа, на яку яхта зареєстрована, не зможуть довести, що вони заробили 700 мільйонів доларів. Капітан «Шехерезади» не зможе довести, що його роботодавець має законні джерела доходів для купівлі такої яхти. Тобто переведення обов’язків доведення законності доходів на власника або управителя дає добрі шанси для конфіскації російського майна, а отже, для отримання джерел репарацій.

Таке законодавство має бути запроваджене не лише у Великий Британії, а й у Британських заморських територіях, бо саме там прихована більша частина закордонних активів росіян. Британія має примусити владу своїх заморських територій переслідувати російських злочинців, а не приховувати їхні статки.

Наостанок хочу підкреслити, що й це не буде достатньо радикальним кроком. Справедливим варіантом є законодавство про конфіскацію будь-яких активів, що належать російським громадянам або їхнім довіреним особам. Теза про відповідальність Путіна та політичної верхівки хибна. Після бомбардування маріупольського пологового будинку і театру можемо стверджувати — населення Землі остаточно поділилося на людей і росіян.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Космічні й наземні кіберзагрози в сучасному електронному світі

Системний асиметричний аналіз новітніх ноозасобів пізнання, доказування та розслідування

Сьогодні людство переживає бурхливий розвиток комп’ютерізації всіх сфер життя, що надає нові можливості розвитку національних економік. Поширення інформаційних технологій має й свій негативний аспект: це відкриває шлях до антисоціальної та злочинної поведінки. Комп’ютерні системи містять у собі нові й дуже досконалі можливості для невідомих раніше правопорушень, а також для скоєння традиційних злочинів, але нетрадиційними засобами. Консолідований асиметричний аналіз феномену космічних і наземних кіберзагроз, проведений нами в 1989 – 2022 роках на основі використання новітніх ноозасобів пізнання, доказування та розслідування свідчить про необхідність проведення спеціальних досліджень як космічної, так і наземної кіберзлочинності, оскільки такі криміногенні явища загрожують національній безпеці України. Автори констатують, що сучасний стан законодавчого врегулювання запобігання і протидії космічній кіберзлочинності є недостатнім, а тому потребує прийняття відповідних конвенцій і законів як на світовому, так і на загальнодержавному рівні.


Петро Біленчук
професор Національного авіаційного університету


Микола Малій
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

Софія Лихова
доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального права і процесу юридичного факультету Національного авіаційного університету

 

Сучасні кіберзагрози в електронному світі

Проведений нами консолідований асиметричний аналіз сучасного стану кіберзагроз свідчить, що комп’ютерні злочини наносять великі економічні збитки, суспільство стає все більш і більш залежним від роботи комп’ютеризованих систем у різноманітних сферах суспільного життя — від керування рухом літаків і поїздів до медичного обслуговування та національної безпеки. Іноді навіть невеличкий збій у функціонуванні таких систем може привести до реальної загрози життю людей. Стрімке зростання глобальних комп’ютерних мереж, а також можливість підключення до них через звичайні телефонні лінії посилюють можливості їх використання для кримінальної діяльності.

Читайте також: Хакери, фрікери, кіберкрекери… Частина 1

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Безумовно, що частіше від комп’ютерних злочинів страждають більш розвинуті в технічному відношенні країни, однак й інші держави, з початком процесу комп’ютеризації стають, так би мовити, «родючим ґрунтом» для скоєння таких злочинів. Зокрема, глобальна комп’ютерна мережа інтернет надає можливість увійти до будьякої відомчої комп’ютерної системи, в тому числі й військової, до того ж, це можливо зробити майже з будь-якої точки світу. У порівнянні зі США національна безпека України поки що залежить від комп’ютерних мереж значно менше. На сьогодні ми стикаємося з комп’ютерними злочинами в основному у фінансово-кредитній сфері. Але в недалекому майбутньому такі злочини можуть привести до глобальних катастроф — екологічних, економічних, транспортних тощо. Введення сучасної системи управління повітряним рухом, поширення телекомунікаційної мережі, впровадження системи електронних платежів, використання комп’ютерів у діяльності правоохоронних органів та керуванні військами значно розширили сферу діяльності для хакерів і кракерів (Біленчук П., Малій М., Харитоненко І. Хакери, фрікери, кіберкрекери… Портрет сучасного професійного електронного кіберзловмисника // Юридичний Вісник України, 2022. № 8—11. С. 16—17; Біленчук П., Малій М., Харитоненко І. Хакери, фрікери, кіберкрекери… Портрет сучасного професійного електронного кіберзловмисника Ч. 2 // Юридичний Вісник України, 2022. № 12—15. С. 16—17.).

Протягом 1989—2022 років нами вивчалися проблеми, пов’язані з бурхливим розвитком феномена, відомого в усьому світі під назвою «комп’ютерна злочинність». На сьогоднішній день це поняття включає всі протизаконні дії, при яких електронне опрацювання інформації було знаряддям їх скоєння або їх об’єктом. Таким чином, у це коло проблем потрапили не тільки злочини, безпосередньо пов’язані з комп’ютерами, але й такі, як шахрайство з кредитними магнітними картками, злочини в галузі телекомунікацій (шахрайство з оплатою міжнародних телефонних переговорів), незаконне використання банківської мережі електронних платежів, програмне «піратство», шахрайство з використанням ігрових автоматів та багато інших злочинів. До цієї групи питань також відносяться проблеми, пов’язані з використанням доказів комп’ютерного походження при розслідуванні традиційних злочинів.

Читайте також: Хакери, фрікери, кіберкрекери… Частина 2

Комп’ютерна злочинність — це міжнародне явище, рівень якого тісно пов’язаний з економічним рівнем розвитку суспільства в різних державах та регіонах. При цьому менш розвинуті в технічному відношенні країни завдяки діяльності міжнародних правоохоронних організацій мають можливість використати досвід більш розвинутих країн для запобігання та викриття комп’ютерних злочинів. Загальні тенденції, злочинні засоби та заходи запобігання є в різні відрізки часу однаковими для різних країн, що базується на єдності технічної бази цих злочинів.

Характерні риси комп’ютерної злочинності

Серед них слід виокремити наступні:

  • як правило, міжнародний характер злочину (виходить за рамки кордону однієї держави);
  • труднощі у визначені «місцезнаходження» злочину;
  • слабкі зв’язки між ланками в системі доказів;
  • неможливість спостерігати й фіксувати докази візуально;
  • широке використання злочинцями засобів шифрування інформації.

Сьогодні громадськість усе більше цікавиться цими питаннями, оскільки кожний власник або користувач комп’ютера — це потенційний потерпілий, якого можуть очікувати тяжкі наслідки в разі скоєння злочину, особливо в комерційному та промисловому секторі, де можливі великі фінансові втрати. Комп’ютерні злочинці за допомогою міжнародних комп’ютерних мереж — типу інтернет — широко розповсюджують свій кримінальний досвід, не звертаючи увагу на національні кордони, що вимагає відповідних кроків кооперації від поліцейських установ, протидіючих цим злочинам. Все це вимагає оперативного обміну інформацією про комп’ютерні злочини.

Із розвитком глобальних комп’ютерних мереж набула поширення практика промислового шпигунства. Саме тому, проблеми розробки систем кіберзахисту та збереження державної, службової та комерційної таємниці набувають нині особливого значення. Багато проблем виникає в зв’язку з крадіжками послуг, зокрема вторгнення до телефонних мереж та незаконна торгівля послугами зв’язку. Також інтернет широко використовують торгівці піратським програмним забезпеченням, порнографією, зброєю та наркотиками для ведення справ, обміну інформацією, координації дій. Комп’ютерні мережі, окрім всього, можуть стати об’єктом нападу терористів.

Підтвердженням юридичних фактів негативного впливу на телекомунікаційне обладнання є нещодавня заява глави Космічного командування Збройних сил США, генерала Джеймса Дікінсона про те, що поведінка певних країн у космосі стає «дедалі більш ворожою» та періодично виникають спроби перешкоджання GPS-сигналам. На його думку, атаки на GPS вже стали «повсякденням людей і націй у всьому світі».

Також варто зазначити, що Високий представник Європейського Союзу Жозеп Боррель офіційно підтвердив на міжнародному рівні, що 24 лютого 2022 року, за годину до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну, країна-агресор здійснила масовану кібератаку на супутникову мережу KA-SAT, що керується Viasat, яка, в свою чергу, спричинила масштабні збої у зв’язку між багатьма державними органами, підприємствами та користувачами в Україні і в низці держав-членів ЄС (Russian cyber operations against Ukraine: Declaration by the High Representative on behalf of the European Union).  Це перша в світі потужна кібератака на рівні держави в електронному космічному та наземному кіберпросторі, яка передувала повномасштабному сухопутному та повітряному вторгненню на територію суверенної та незалежної України.

Про потужні періодичні кібератаки на «космічний інтернет» Starlink також повідомляє в соціальній мережі Генеральний директор компанії SpaceX Ілон Маск, який стверджує, що на даний момент усі намагання країни-агресора по створенню перешкод у роботі телекомунікаційного обладнання та кібернапади не мали позитивного результату, але кібернападники збільшують свої зусилля. Фактично ми вперше в світі спостерігаємо масову космічну та наземну кібератаку на рівні держави на приватну телекомунікаційну компанію США (не держава протистоїть державі, а приватна компанія зазнала нападу держави… Чи, можливо, цю історичну юридичну подію розцінювати як напад на самі Сполучені Штати Америки?).

Варто звернути увагу, що історичною подією для України стало підтримання 4 березня 2022 року Керівним комітетом Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО (CCDCOE) Заявки України на приєднання, яку було подано Національним координаційним центром кібербезпеки при РНБО України ще в серпні минулого року. Приєднання України до CCDCOE є значним досягненням для нашої держави в частині посилення міжнародної взаємодії в сфері кібербезпеки та кібероборони, а також важливим кроком на шляху вступу України до НАТО.(Українська делегація вперше взяла участь у засіданні Керівного комітету Об’єднаного центру передових технологій з кібероборони НАТО).

Важливі результати здійснюваних наукових досліджень («Електронне судочинство і кібербезпека», «Електронне кримінальне провадження», «Особа комп’ютерного злочинця як об’єкт кримінологічного дослідження» та ін.), які виконано спільно з науковцями Інтелектуального форуму «Єдина Європа», Міжнародного Карпатського Університету та в рамках «Меморандуму про співробітництво між Національним авіаційним університетом та правничою компанією ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ» систематизовано та реалізовано в освітньо-дослідницькому та праксеологічному проєкті кафедри кримінального права та процесу юридичного факультету НАУ за темою «Захист прав і свобод людини і громадянина (кримінально-правові аспекти): 01.09.2017- 30.06.2022».

Міжнародні установи по запобіганню кіберзлочинності

Починаючи з 1991 року при Генеральному секретаріаті Інтерполу діє робоча група з проблем комп’ютерної злочинності, яка вивчає цей вид злочинів у різних країнах, розробляє рекомендації, допомагає в стандартизації національних законодавств, напрацьовує методичний досвід розслідування комп’ютерних злочинів. За час свого існування вказана робоча група створила сучасну класифікацію комп’ютерних злочинів, розробила уніфіковану форму повідомлення (запиту) про такі злочини, працює над створенням довідника «Комп’ютери та злочини», намагаючись стандартизувати методи та процедури розслідування в різних країнах, щорічно організує учбові курси по підготовці національних кадрів фахівців у галузі кібербезпеки.

Особлива увага в даному аспекті приділяється саме питанням міжнародного співробітництва при розслідуванні комп’ютерних злочинів. У багатьох країнах для боротьби з цим видом злочинів створені спеціалізовані підрозділи, які займаються виявленням, розслідуванням комп’ютерних злочинів та збором іншої інформації з цього питання на національному рівні. Саме спеціалізовані національні поліцейські підрозділи утворюють головне ядро сил протидії міжнародній комп’ютерній злочинності. Такі підрозділи вже створені та діють тривалий час у Сполучених Штатах Америки, Канаді, Великобританії, Німеччині, Швеції, Швейцарії, Бельгії, Японії, Португалії, Австрії, Польщі та багатьох інших країнах.

Для того, щоб інформація з інших країн швидко та в доступній формі (мова повідомлення, специфічні терміни, коди злочинів тощо) надходила до національних спеціалізованих підрозділів (якщо таких немає, то до інших компетентних органів), а також для оперативного обміну такої інформації між країнами. Генеральний секретаріат Інтерполу ще в 1994 році рекомендував усім країнам-членам організації створити національний центральний консультативний пункт з проблем комп’ютерної злочинності (natіonal central referemce роіпt) та закріпити конкретних співробітників для роботи з інформацією про комп’ютерні злочини. На даний час в європейських країнах уже створено такі пункти й надіслано інформацію до Генерального секретаріату. Ці пункти створені, як правило, в апаратах національних бюро Інтерполу, чи в спеціалізованих підрозділах, які займаються комп’ютерною злочинністю, або економічними злочинами.

На базі НЦБ Інтерполу в Україні такий пункт був створений ще 17 вересня 1996 року. Це дало можливість накопичити матеріал про законодавче регулювання та організаційний досвід боротьби з комп’ютерною злочинністю в різних країнах, підготувати ряд аналітичних оглядів і публікацій із вказаних питань, ознайомити співробітників МВС України з цим новим для країни видом злочинів, внести конкретні пропозиції з удосконалення чинного кримінального законодавства.

Водночас викликає занепокоєння той факт, що необхідність протидії комп’ютерним злочинам в Україні ще не має достатньої організаційної, наукової та кадрової підтримки, зокрема:

  • не створена нормативно-правова база, законодавство нашої держави (зокрема Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України) й досі не відповідають рекомендаціям Ради Європи, які були прийняті з питань боротьби з комп’ютерними злочинами;
  • не прийняте рішення про створення дослідницького центру з консолідованого асиметричного аналізу тенденцій розвитку кіберзагроз як у космічному, так і наземному просторі;
  • відсутнє держзамовлення на підготовку необхідних фахівців (кіберполіцейських, кіберкриміналістів, кіберекспертів тощо).

На нашу думку, необхідно терміново розробити та прийняти на державному рівні національну програму протидії космічним і наземним комп’ютерним злочинам, що забезпечить належний рівень організації питань щодо аналізу, прогнозування, попередження, викриття та розслідування такого небезпечного явища в суспільстві, якими є комп’ютерні злочини.

Протидія міжнародному кібертероризму: правові засади

У сучасних умовах стрімкий розвиток інформаційних технологій у світі та необхідність обміну інформацією через використання глобальної інформаційної мережі інтернет реально створюють сприятливий клімат як для наземних, так і космічних електронних злочинних посягань: незаконного доступу до державних та приватних комп’ютерних баз даних; баз даних фінансово-кредитних установ (внутрішніх банківських комп’ютерних систем); телефонних комунікацій; комп’ютерних систем підприємств; наукових установ і навчальних закладів; привласнення коштів з банківських рахунків інших осіб, у тому числі й на території інших держав світу. Нещодавні кібератаки, здійснені на Пентагон, трубопровідні транспортні мережі та інші держустанови критичної інфраструктури США, відключення систем електропостачання в західних регіонах України, блокування діяльності аеропорту у Варшаві тощо уже конкретно свідчать про реально існуючі наземні й космічні електронні загрози, ризики і небезпеки міжнародного маштабу. Світова практика свідчить, що кібервійни, кібератаки, кібербулінг, кібертероризм, кіберзлочини на сьогодні вже набули не тільки транскордонного, транснаціонального, трансконтинентального, планетарного, але й космічного характеру (Біленчук П. Д., Малій М. І. Космічна й електронна кіберзлочинність: загрози і виклики нового тисячоліття // Юридичний вісник України, 2019, № 40. С. 14—15;

Це зобов’язує міжнародну спільноту, враховуючи можливі глобальні негативні наслідки для світового правопорядку цього надзвичайно небезпечного соціального явища (Біленчук П. Д., Малій М. І. Портрет електронного зловмисника. ООН – гарантування світового миропорядкування: матеріали науково-практичної конференції ВНЗ «Київський університет ринкових відносин» (м. Київ, 20 жовтня 2020 р.). Київ: «Хай-Тек-Прес», 2021. С. 9—12.), постійно аналізувати, моніторити такі зловмисні наміри та контролювати й мінімізувати посягання на державні та міждержавні правові, політичні, дипломатичні, освітні, наукові, економічні, екологічні, соціально-комунікаційні відносини (Біленчук П. Д. Е-суспільство: цифрове майбутнє України. монографія / П. Д. Біленчук, О. Л. Кобилянський, М. І. Малій, та ін. / за заг ред. П. Д. Біленчука. 2-ге вид. переробл. Київ: УкрДГРІ, 2019. 292 с.).

Слід зазначити, що з метою подолання таких надзвичайно небезпечних загроз в Європі ще в 2001 році був прийнятий базовий правовий документ для запобігання і протидії міжнародному кібертероризму та кіберзлочинності на території європейських країн. Зокрема, була прийнята Конвенція Ради Європи про кіберзлочинність від 23.11.2001 р. та додатковий протокол до неї від 28.01.2003 р. Очевидно, що сьогодні ця європейська конвенція є потужним фундаментом і дієвим правничим документом для використання, подальшої розробки й удосконалення відповідного чинного законодавства в європейських країнах. На наш погляд, дана конвенція сьогодні вже теж потребує удосконалення, наповнення новими ідеями, обумовленими сучасними тенденціями цивілізаційного розвитку електронної комунікації в світі.

Відомо, що нині низка провідних країн для забезпечення миру, безпеки людства та міжнародної безпеки цивілізації створили власні космічні відомства, установи та організації. Так, наприклад, у Сполучених Штатах Америки в 2019 році створено космічні сили. В Японії нещодавно оголошено про появу космічних військ. А в Україні вже довгий час вже діє Центр космічного спостереження.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Мобілізація як підстава для зупинення судового провадження

Микола ГЛОТОВ, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду

Події 24 лютого 2022 р., коли збройні сили сусідньої держави після восьми років російсько-української війни розпочали повномасштабне вторгнення на нашу землю, перебудували не лише звичне життя кожного з нас, але й призвели до змін у діяльності, пов’язаній із виконанням завдань кримінального провадження. Серед іншого, вказане відбулося у зв’язку з доповненнями, внесеними до Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). У цій публікації крізь призму різних підходів до тлумачення норм та прикладів із судової практики досліджується така відносно нова підстава зупинення судового провадження, як призов обвинуваченого під час мобілізації. Мета статті — встановити точний зміст нової підстави зупинення судового провадження з тим, щоб в умовах війни особи, стосовно яких здійснюється кримінальне переслідування, не могли її використовувати як спосіб ухилення від кримінальної відповідальності.

Норма, що підлягає аналізу

Нагадаю, 1 травня цього року набрав чинності Закон № 2201-IX від 14.04.2022 р., у відповідності до підп. 12 п. 1 якого ч. 1 ст. 335 КПК «Зупинення судового провадження» викладено в новій редакції. Наведені зміни передбачають, що: «у разі, якщо обвинувачений ухилився від явки до суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, або був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та/або прокурору» (ч. 1 ст. 335 КПК).

Читайте також: Воєнний стан і загальну мобілізацію продовжено на 90 діб

Із наведеного вбачається, що судове провадження в кримінальній справі зупиняється у випадку наявності хоча б однієї з обставин, передбачених ч. 1 ст. 335 КПК. Порівняння тексту наведеної норми з її попередніми редакціями показує, що з 01.05.2022 р. перелік випадків зупинення судового провадження в кримінальних справах доповнений такою підставою як «призов обвинуваченого на військову службу під час мобілізації, на особливий період». Інша зміна цієї статті — редакційна правка, яка для цілей публікації нас не цікавить.

Тлумачення має значення

І якщо на перший погляд складнощів у розумінні наведеної підстави зупинення не повинно виникати, то детальний аналіз згаданої норми дозволяє зробити висновок, що в залежності від підходу, який застосовується в ході трактування, розуміння її змісту може відрізнятися. Так, коли виходити із граматичного (буквального) трактування ч. 1 ст. 335 КПК, то для зупинення судового провадження з наведеної підстави достатньо наявності факту призову обвинуваченого на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Натомість у випадку цільового (телеологічного) тлумачення цих же положень результат розуміння їх змісту буде дещо іншим. Але про це згодом…

Водночас, з’ясовуючи суть норми КПК під час розгляду кримінальної справи, (1) необхідно використовувати всі можливі способи тлумачення правових норм в їхній сукупності та комплексному взаємозв’язку, (2) оскільки наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема, функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) (п. 2.3. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 р. у справі № 536/2475/14-к). Тому спробуємо її проаналізувати, застосовуючи комплексний підхід. Але розпочнемо із загального…

Інститут зупинення та різні підстави

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Зупинення провадження по справі — це врегульована законом й оформлена ухвалою суду тимчасова перерва в провадженні у справі, викликана наявністю однієї з передбачених у законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд (Ухвала Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2021 р. у справі № 11- 398сап20). Тобто ідея інституту зупинення судового провадження пов’язана не із самими обставинами, наявність яких обумовлює прийняття рішення про зупинення, а із тим, що вони створюють об’єктивні перешкоди в здійсненні судового розгляду.

При цьому положення щодо зупинення судового провадження присутні в різних видах судочинства. Адже так само як ч. 1 ст. 335 у КПК, в інших процесуальних кодексах теж є норми, що також передбачають випадки вимушеної тимчасової перерви в судовому провадженні. Зокрема, це ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК), ч. 1 ст. 227, ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), чч. 1, 2 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ).

Коли ж порівняти, як викладені подібні до ст. 335 КПК норми в інших процесуальних кодексах, то видно, що залежно від характеру підстав розрізняють два види зупинення провадження у справі: обов’язкове й факультативне (не обов’язкове). Наприклад, у ч. 1 ст. 228 ГПК і ч. 1 ст. 252 ЦПК законодавцем використано словесну конструкцію «суд може… зупинити», в той час як у ч. 1 ст. 227 ГПК і ч. 1 ст. 251 ЦПК застосовано вислів «суд зобов’язаний зупинити».

Натомість у ч. 2 ст. 236 КАСУ законодавцем використано формулювання «суд має право зупинити», а в ч. 1 ст. 236 КАСУ – «суд зупиняє». При цьому Верховний Суд, надаючи тлумачення зазначеним положенням, вказував, що ч. 2 ст. 236 КАСУ передбачає право суду (ухвала від 02.09.2020 р. у справі № 9901/578/18), а ч. 1 ст. 236 КАСУ – його обов’язок зупинити провадження у справі (ухвала від 28.01.2021 р. у справі № 460/3316/20).

Зважаючи на те, що в кримінальному процесуальному законі не вжито поєднання слів «суд може… зупинити» та «суд має право зупинити», а для пояснення волі законодавця використано словосполучення «суд зупиняє», яке таким же чином зазначене в ч. 1 ст. 236 КАСУ, слід дійти висновку, що ч. 1 ст. 335 КПК передбачає не право суду, а його обов’язок, зупинити судове провадження за наявності однієї з наведених у вказаній статті обставин.

Підхід до тлумачення

Так, якщо ч. 1 ст. 335 КПК у контексті такої підстави як «призов обвинуваченого для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період» тлумачити буквально, то безумовно може видатися, що для її застосування суду достатньо встановити, чи надані докази підтверджують факти (1) призову для проходження військової служби за призовом, (2) який оголошено під час мобілізації, (3) особисто обвинуваченого, а не іншої особи. Однак, дотримання наведеного вузького підходу (а) не лише не враховує ціль, яку переслідував законодавець, коли вирішив доповнити ст. 335 КПК новою підставою, котра на рівні з іншими зумовлює прийняття рішення про зупинення судового провадження, (б) але й може унеможливити виконання завдань кримінального провадження.

Завдання кримінального провадження

При цьому ціль законодавця, як при ухваленні КПК в цілому, так і під час внесення до нього змін та доповнень, не йде в розріз із завданнями кримінального провадження, покладеними в основу побудови всіх норм кримінального процесуального закону, в тому числі ст. 335. Адже саме на забезпечення їх досягнення і спрямовані всі інші положення КПК. Зазначене підтверджується й тим, що системний метод тлумачення передбачає також аналіз відповідної статті у взаємозв’язку з іншими, пов’язаними з нею, нормами, насамперед зі ст. 2 КПК, яка визначає завдання кримінального провадження (п. 2.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 р. у справі № 536/2475/14-к).

Зокрема, серед завдань кримінального провадження, які окреслені в ст. 2 КПК, визначено забезпечення швидкого… судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Водночас апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою (ч. 1 ст. 405 КПК). Судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку (ст. 318 КПК). Розумними вважаються строки, що є об’єктивно необхідними для прийняття процесуальних рішень (ч. 1 ст. 28 КПК).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини неодноразово повторював значення гарантій розумного строку щодо кримінального провадження, згідно з якими: обвинувачений, якщо не скоював карного діяння, повинен мати можливість виправдати себе без зволікань, тоді як обвинувачений, вина якого доведена, не повинен піддаватися додатковому покаранню у формі надмірних зволікань з розглядом його справи, що може мати негативні наслідки для його інших прав, гарантованих Конвенцією. Зокрема, обвинувачений у кримінальній справі повинен мати право розраховувати на здійснення провадження в його справі з особливою ретельністю, і що положення ст. 6 Конвенції покликані не допускати в кримінальних справах надто тривалого перебування обвинуваченої особи в стані невизначеності щодо своєї долі (п. 18 рішення у справі «Вемхофф проти Німеччини»/Wemhoff v. Federal Republic of Germany від 27.06.1968 р., заява № 2122/64; п. 5 рішення у справі «Стогмюллер проти Австрії»/ Stogmuller v. Austria від 10.11.1969 р., заява № 1602/62; п. 58 рішення у справі «H. проти Франції»/H. v. France від 24.10.1989 р., заява № 10073/82; п. 71 рішення у справі «Іванов проти України» від 07.12.2006 р., заява № 15007/02).

Поруч із цим, ч. 1 ст. 49 Кримінального кодексу України (далі – КК) передбачає можливість звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, перебіг яких зупиняється в разі ухилення особи від суду (ч. 2 ст. 49 КК), але не зупиняється в разі її захворювання на тяжку хворобу чи призову на військову службу у зв’язку з мобілізацією.

Таким чином, ідея законодавця, закладена в основу кримінального процесуального закону, полягає в створенні таких умов, за яких би, незважаючи на закріплення в ст. 335 КПК можливості зупинення судового провадження, вказане не призводило, з одного боку, до тривалого перебування обвинуваченого в стані невизначеності щодо своєї долі, а з іншого, до безкарності – неможливості покарання особи у випадку доведення її винуватості у вчиненні злочину після спливу строків притягнення до кримінальної відповідальності.

Отже, ч. 1 ст. 335 КПК має застосовуватися, беручи до уваги не лише (1) формальну відповідність фактичної ситуації особи, у зв’язку з якою ініціюється питання щодо прийняття відповідного рішення, словесній конструкції норми, в якій відображено зміст конкретної підстави для зупинення провадження, але й (2) цілі, якої прагнув досягнути законодавець за наслідками доповнення норми відповідною підставою.

То яка ж ця ціль?

Зважаючи на те, що в пояснювальній записці до законопроекту, яким КПК доповнено такою підставою зупинення судового провадження, як призов обвинуваченого на військову службу під час мобілізації, а також у стенограмах засідань Верховної Ради, під час яких обговорювалися та були прийняті відповідні зміни, відсутнє зазначення конкретної, а не загальної причини (вдосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах введення в Україні або окремих її місцевостях воєнного, надзвичайного стану), в зв’язку з якою внесені відповідні положення до закону, то в ході аналізу цілі законодавця слід виходити зі спільних рис, властивих іншим підставам зупинення, наведеним у тій же ст. 335 КПК.

Так, у першій редакції ч. 1 ст. 335 КПК, чинній з 20.11.2012 р., зазначалося, що «у разі, якщо обвинувачений ухилився від суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, суд зупиняє судове провадження щодо цього обвинуваченого до його розшуку або видужання…». Попередником цієї норми була ст. 249 КПК, де наведені підстави були викладені хоч і в дещо іншій формі, але по суті передбачали ті ж дві підстави, і після набрання чинності Законом № 2201-IX суть перших двох підстав (ухилення та хвороба) не змінилася.

Із наведеного вище вбачається, що за змістом перших двох підстав для зупинення судового провадження, які передбачає ч. 1 ст. 335 КПК, вони безпосередньо пов’язані з неможливістю забезпечити присутність обвинуваченого в судовому засіданні під час судового провадження. Адже в першому випадку (ухилення обвинуваченого), неможливість обумовлювалася поведінкою особи, яка залежала від її волі та полягала в ухиленні від прибуття в судове засідання. Водночас у другому випадку (захворювання обвинуваченого) неможливість прибуття особи в судове засідання була пов’язана з незалежними від її волі причинами – захворюванням того, хто піддається кримінальному переслідуванню, на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу. Тобто обидві наведені підстави характеризує ситуація, коли участь обвинуваченого в судовому провадженні об’єктивно неможлива.

Більше того, саме такого підходу стосовно підстав зупинення судового провадження дотримується й Велика Палата Верховного Суду. Зокрема, про це свідчить її рішення, в якому в ході аналізу ч. 1 ст. 236 КАСУ, котра сформульована з використанням тих же слів «суд зупиняє», що й ч. 1 ст. 335 КПК, колегія суддів зазначила: (1) зупинення провадження по справі є тимчасовою перервою в провадженні, викликаною наявністю однієї з передбачених у законі обставин, які заважають здійснювати її розгляд; (2) для вирішення питання про зупинення провадження у справі суд у кожному випадку повинен з’ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи (ухвала від 20.05.2021 р. у справі №11-398сап20).

Враховуючи наведене, сумнівним видається те, що в ході доповнення ч. 1 ст. 335 КПК згідно із Законом № 2201-IX новою підставою зупинення законодавець відійшов від підходу до праворозуміння, який стосується інших двох підстав. Отже, ключовим при вирішенні питання зупинення судового провадження є не сама по собі відповідність фактичної ситуації одній з обставин, закріпленій у ч. 1 ст. 335 КПК, а й те, що її існування призводить до об’єктивної неможливості обвинуваченого брати участь у судовому провадженні, що унеможливлює здійснення розгляду справи.

При цьому, якщо йдеться про судовий розгляд в апеляційному суді, то також це має враховуватися чи участь обвинуваченого в такому розгляді є обов’язковою? Оскільки, коли участь не є обов’язковою, то об’єктивні умови для відтермінування явки обвинуваченого на судове засідання відсутні (ч. 4 ст. 401, 2-ге реч. ч. 4 ст. 405 КПК). А що на практиці?…

Практика правозастосування

В Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі – ЄДРСР) лише за перший місяць чинності відповідної норми за критеріями пошуку «період постановлення» (з 01.05 по 01.06.2022 р.), «контекст» (335 КПК, зупиняє, військову), «форма судочинства» (кримінальне) з наведеного питання наявні 703 рішення судів першої, 29 апеляційної та 0 касаційної інстанцій.

Враховуючи значний обсяг рішень, у рамках цієї публікації автором проаналізовано 29 ухвал апеляційних судів, у ході ознайомлення з якими з’ясовано, що 4 з них постановлені Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду (далі – АП ВАКС), а 25 іншими апеляційними судами. Всі ці рішення стосувалися застосування такої підстави зупинення судового провадження як призов обвинуваченого на військову службу під час мобілізації.

Хто ініціював зупинення?

Наведені рішення приймалися не лише за клопотаннями сторони захисту (ухвали АП ВАКС від 10.05.2022 р. у справі № 405/2913/17, від 19.05.2022 р. у справах № 991/4996/20 та № 623/2988/18, від 30.05.2022 р. у справі № 676/176/18, Вінницького апеляційного суду від 11.05.2022 р. у справах № 296/6496/19 та № 705/4373/15-к, від 18.05.2022 р. у справі № 127/238/19, від 26.05.2022 р. у справі № 127/14066/21, Дніпровського апеляційного суду від 05.05.2022 р. у справі № 194/531/17 та від 10.05.2022 р. у справі № 182/3653/21, Закарпатського апеляційного суду від 18.05.2022 р. у справі № 308/4477/21 та від 30.05.2022 р. у справі № 305/1900/16-к, Кропивницького апеляційного суду від 31.05.2022 р. у справі № 390/1543/19, Львівського апеляційного суду від 17.05.2022 р. у справі № 459/869/19, Хмельницького апеляційного суду від 01.06.2022 р. у справі № 680/896/19, Черкаського апеляційного суду від 26.05.2022 р. у справі № 740/3912/20) та сторони обвинувачення (ухвали Дніпровського апеляційного суду від 16.05.2022 р. у справі № 212/1303/17-к та від 17.05.2022 р. у справі № 178/1607/21, Вінницького апеляційного суду від 24.05.2022 р. у справі № 126/1134/20), клопотаннями обох сторін одночасно (ухвали Кропивницького апеляційного суду від 10.05.2022 р. у справі № 404/5121/17, Івано-Франківського апеляційного суду від 24.05.2022 р. у справі № 346/3522/20), але й з ініціативи суду (ухвали Закарпатського апеляційного суду від 31.05.2022 р. у справі № 305/1384/20, Київського апеляційного суду від 12.05.2022 р. у справі № 752/2365/19, Львівського апеляційного суду від 06.05.2022 р. у справі № 448/202/20, від 26.05.2022 р. у справі № 442/6116/20 та справі № 452/2124/17, Полтавського апеляційного суду від 11.05.2022 р. у справі № 554/6413/16-к та від 12.05.2022 р. у справі № 541/2520/19, Черкаського апеляційного суду від 03.05.2022 р. у справі № 708/1021/21).

Позиція сторін щодо зупинення

При цьому, якщо проаналізувати тексти усіх 29 вищезгаданих рішень, наявних в ЄДРСР, то можна помітити, що з приводу неможливості участі обвинуваченого в судовому розгляді у зв’язку із призовом на військову службу як мобілізованого, сторона захисту висловлювалася в 26 випадках, з яких у 19 підтримувала позицію про зупинення судового провадження (справи № 676/176/18, № 459/869/19, № 127/14066/21, № 404/5121/17, № 305/1900/16-к, № 623/2988/18, № 182/3653/21, № 308/4477/21, № 405/2913/17, № 126/1134/20, № 296/6496/19, № 740/3912/20, № 991/4996/20, № 705/4373/15-к, № 194/531/17, № 390/1543/19, № 680/896/19, № 305/1384/20, № 346/3522/20), у 3-х зазначала про необхідність перенесення/ відкладення судового розгляду (справи № 541/2520/19, № 554/6413/16-к, № 127/238/19), а в 4-х без окремого клопотання щодо зупинення надавала суду інформацію про мобілізацію обвинуваченого (справи № 452/2124/17, № 212/1303/17-к, № 752/2365/19, № 448/202/20.

У свою чергу, зі змісту наведених рішень видно, що в 12 випадках із 29 справ прокурор висловлювався за необхідність зупинення судового провадження (справи № 127/14066/21, № 404/5121/17, № 305/1900/16-к, № 623/2988/18, № 308/4477/21, № 405/2913/17, № 126/1134/20, № 346/3522/20, № 991/4996/20, № 178/1607/21, № 194/531/17, № 305/1384/20), а в одній — проти прийняття такого рішення (справа № 676/176/18). Зокрема, в згаданій ситуації прокурор заперечував проти зупинення судового провадження з мотивів того, що за обставин цієї справи виконання військового обов’язку обвинуваченим не створювало йому перешкоди участі в судових засіданнях. У справі № 676/176/18 також міститься окрема думка одного з членів колегії, який «по сумісництву» є автором цієї публікації.

Поруч із наведеним, із тексту судових рішень у 3-х випадках (справи № 442/6116/20, № 708/1021/21, № 178/1607/21) неможливо встановити, якою була позиція сторони захисту, а в 16 – сторони обвинувачення (справи № 442/6116/20, № 708/1021/21, № 296/6496/19, № 182/3653/21, № 705/4373/15-к, № 740/3912/20, № 448/202/20, № 452/2124/17, № 459/869/19, № 212/1303/17-к, № 541/2520/19, № 554/6413/16-к, № 752/2365/19, № 127/238/19, № 390/1543/19, № 680/896/19). Вказане обумовлене тим, що в одних справах судовий розгляд проведено за відсутності сторін, а в інших – їх позицію не було відображено в текстах рішень.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.